Захист дому

 

- Ось візьми, - подала йому в руки гроші. - Має хватити. Ти пам'ятаєш, що потрібно купити? - знову перепитала.

- Так бабусю, я пам'ятаю, - відкинув голову в сторону. Підняв очі в гору створивши незадоволення. 

- Не кривляйся, - злегка хлопнула по потилиці.
Різко кивнув головою в перед, притуляючи бороду до грудей.

- Сумку? - вимовила різко.

- Так узяв, - підняв праву руку показуючи їй.

- Тоді іди, - погладила його від плеча до низу. - Але довго не ходи. Гаразд.

- Ну бабусю, - дивився на неї. - Я вже не маленький. Досить цих дитячих пестощів.

Дивилася на нього водивши очима роздивляючись його від голови до ніг.

Хлопець розвернувся, підійшов до дверей, вхопив ручку відкривши їх 

- Не забудь купити молока, - викрикнула в наздогін.

- Добре, - відповів, уже знаходившись на дворі, швидко крокуючи до воріт.

Повільно йдучи хлопець роздивлявся в сторони в очікуванні когось побачити. Дивився на людей, які хазяйнували у своїх дворах. Деякі з людей стояли біля своїх воріт дещо обговорюючи один з одним. 
Володя з бабусею не мешкав далеко від базару. Приблизно метрів вісімсот-п'ятдесят і тому не було куди спішити.

Зупинився навпроти одно з дому. Який виглядав немов малюнок, якоїсь дитини. Два поверхи з вікнами, сильно піднята криша. І весь окрашений в світло рожевий колір.
Піднявся на пальці, пробуючи заглянути із далека у двір. Але нікого там не бачив. Підійшов блище, вхопився рукою за ворота, які були не дуже високі. На верхівці воріт були з арматури закручені немов ракушка у равлика вироби. Хлопець знову піднявся на пальці на ногах. Витянув голову спробуючи дещо розгледіти, але так нікого і не побачив. 

Відійшов від воріт, засмучений, що не побачив те, що хотів. 

Вже почав відходити від воріт, як почув скрипіт дверей, які хтось відкрив виходячи з дому. Швидко розвернувся і знову підбіг до воріт. 

- Добрий день, - голосно промовив, що сили натягуючись над воротами. Але на нього не звернули уваги. - Добрий день Ульяна Василівна, - знову голосно промовив.

Жінка озирнулася в сторони. Але нікого не побачила. 

- Я тут, - підняв руку в гору. 

- Добрий день і вам, - відповіла у відповідь йому, не знаючи хто стоїть за воротами.

Вона наблизилася блище, відімкнула ворота, відкрила їх.

Хлопець в ту мить відійшов на два кроки в зад.

- Це ти Володьку, - промовила здивовано.

Хлопець посміхнувся. Тримаючи в лівій руці сумку, яку з легка вітер похитував в сторони.

- Ти хотів дещо? 

- Так, - витер носа. - Діана вдома? - соромлячись запитав 

- Так вдома. Але вона тепер зайнята. 

- А-а-а... - тримав голову схилену, дивлячись на землю.

- Ти хотів з нею іти гратись? 

- Ні-і-і... - різко вимовив. - Я хотів з нею побачитися, - зарумянилися у нього щічки. - Якщо вона не може тепер... Я можу прийти пізніше? - підняв голову, подивився на жінку.

В ту мить, як вони розмовляли стоючи біля воріт. З хати вийшла дівчина. Вона також не сразу побачила, що біля воріт хтось стоїть і попрямувала по своїм справам. Тримала в лівій руці відро чорного кольору і металічною ручкою з дроту. 

Дівчина прямувала до задньої сторони дому. З відра стирчали кульки мусора, декілька огризків від яблока накриті щільною оболонкою пилі. Стирчав в гору розірваний картон, розмальований фломастером. І декілька штук шкаралупи від яйця накриваючи верхівку.

- Доню, - голосно промовила в сторону дівчини.

Та різко обернулася і злегка налякалася від неочікуваності, що хтось буде звати її. В грудях сердце заколотало швидше. Вона озирнулася на голос, який звав її.

Жінка підняла руку, махнула нею, даючи зрозуміти, щоб та підійшла. 

- Підійди ближче. 

Дівчина зігнула коліна, поставила відро на землю, витерла руки об сукню, яка протягалася їй до колін. І почала прямувати до мами.

Хлопець почав нервувати, коли побачив, що вона вже близько. Ноги почали тремтіти, але цього не було замітно. Руки спотіли, він пробував витирати їх об свої штани.

- Привіт, - із посмішкою на губах підійшла до них. 

- Тут Володя хотів тебе побачити. Але не довго стійте, бо у нас ще багато роботи. Добре? - мама дивилася на доньку, але зустрічного погляду так і не дочекалася. - Ти мене зрозуміла? - вже з підвищеним тоном промовила.

- Так, - відповіла дівчина кивнувши головою. 

Жінка покинула їх закриваючи за собою ворота. Підійшла до відра, яке залишила дівчина, підняла його за ручку і віднесла до заднього двору.

Вони стояли так і не розпочавши розмову. Дівчина дивилася на нього, а він соромлячи дивився на землю зі схиленою головою. Лише похитував сумку, тримаючи її із заді рукою. 

Вітер хитав деревами, які сягали собою висоти неба. Берези були стрункими, світло-білими - немов одягнені в сукні. Красувалася собою і калина, своїми червоними ягодами стоявши з боку. 

Діти стояли, мовчали. Але те мовчання не було довгими.

- Куди ідеш, - не витримала вона і розрізали словами тишу, яка їх оточувала.

Він мовчав, лише водив очима швидко роздивляючись землю й інколи дивився на червоні тапочки з квіткою на верху, які носила дівчина.

- Я... - швидко видихнув.

Вона почала сміятися, приклала руку до рота, прикриваючись нею. 

- Дурко, - вимовила не віднімаючи руки.

Хлопець також почав сміятися. Водив лівою ногою в сторони по землі. Нарешті набрався смілості, підняв голову, подивився на дівчину.

- Привіт. - Продовжувала сміятися і помахала рукою віднявши її від роту.

У хлопця знову почервонілий щоки від сором'язливості. 

- Привіт, - тихими голосом відповів. - Вау... - не зміг стримати емоції і роззявив рота.

Її волоси ніжно парили за потоком повітря, який віяв із-за його спини. Вона немічної прикривала рукою обличчя від пориву повітря. Хлопець дивився на неї і розумів, що ніколи не перестане дивуватися її красі. 

- Мабуть буде дощ, - промовила дівчина. - Бо вітер сильний віє. Ходімо до хати. Ти хотів мені дещо сказати? 

- А-а-а... Так... Хотів, - обернув голову в сторону базару. - Але, я маю купити дещо на базарі, - знову подивився на неї. - Якщо не устигну, то мені дістанеться від бабусі.

- А, я думала ти зайдеш, - смутно відповіла.

- Я зайду, - вельнув спереду себе сумкою. - Я швидко сходжу, куплю і прийду.

Дівчина посміхнулася, дивлячись сяючими очима на нього.

- Твоя мама не буде проти? - витянув голову вдивляючись у середину двору.

Вона озирнулася назад.

- Мабуть ні, - тихо промовила.

Він витянув голову вперед, блище до неї.

- Що! Я не почув, - голосно промовив

- Кажу, - поглянула на нього, зустріла його погляді і тихо промовила до нього. - Приходь, я буду чекати.

Вони продовжували стояти біля воріт так і не підійшовши блище, не доторкнувшись один до одного. Лише дивилися в очі, лагідним поглядом. 

- Діана, - крикнула з вікна мама. - Ходи допоможеш.

- Вже іду, - відвела погляд озирнувшись. 

- Скоро побачемось, - зробив крок до неї.

- Гаразд. Пока. - Різко вимовила не обертаючись, так і не побачила, що він наблизився до неї.

Стояв з сумкою в руках, тримав міцно, щоб вітер не вирвав і не відніс в гору. Схилив голову, насупив губи і попрямував в сторону базару.

Йдучи дорогою він бачив багато людей. Незнайомих, таких чужих людей. Хтось ніс в рукав вже куплені речі, а деякі просто гуляли роздивляючись. 

Вже наблизившись блище, було чути крики і шум. Немов вулик бджіл був неподалік. 

Ринок був обгороджений сіткою навкруги всієї ділянки. І вхід був лише один. Невеликі ворота були відкриті на зовнішню сторону впускаючи всіх охочих. 

- Купуйте, купуйте. 

Викрикував один з продавців, з лавки до якої наблизився Володя.

- Свіже м'ясо, - протянув руку в перед незнайомий чоловік із-за прилавка.

Хлопець прямував в перед роздивляючись в сторони. Йому не було цікаво, що вони пропонують і не звертав уваги на них. Бабуся просила купити лише декілька речей, а саме: сметану, сир і масло. 

Сморід був чутній далеко від прилавку з рибою. Бородатий, високий, плотний чоловік стояв за ним, спираючись об великий ніж загнаний в стіл. Кров була краплями розбризгана по його сірому фартуху. Володя дивився на чоловіка не зводячи погляду, але той не звернув увагу на малого, який малими кроками пройшовся біля його лавки. 

Таких продавців було багато. Люди продавали, хто, що мав. Більшість ринку, була закладена продуктами, овочами і лише невелика частина в заду була з одягом. Хлопцеві завжди було цікаво роздивлятися на вишуканий одяг. 

Одяг для багачів, як він завжди думав. 
Оминувши їх і вже доходивши до виходу де продавалося те, що йому було потрібно, Володя відчув пронизливу, сильну біль в чолі. Швидко вхопився рукою, розтираючи його. - М-м-м... - стонав, що сили. 
Люди оминали його, не звертаючи увагу. 
Опустив голову, закрив очі, з іншої руки випустив сумку, підніс і її до чола. 

Сумку підхопив вітер, відносячи в зад, все сильніше віддаляючись. Він не звертав уваги, не дивився куди вона полетіла. Стояв стонувши, стискаючи руки. - А-а-й - голосно закричав. 

Люди, які були поблизу нього, злякалися. Ніхто не очікував такого. Він був в центрі погляду прохожих і продавців.

Біль була не довгою і тривала декілька секунд і коли йому здалося, що все пройшло він відняв руки від чола. Відкривав - закривав очима декілька разів, щоб швидше очнутися і зрозуміти, що сталося.

- Що це було, - декілька разів повторив собі протирання чола. Стиснув ладоні в кулак, протер очі. 

Тиша. 

- Що! - здивувався. - Де всі! - оглянувся по сторонам. 

Сонце було ще високо в небі, але він не розумів, куди всі поділися. Не міг стояти так довго. Де люди? Ринок був порожнім, ні одної людини на ньому вже не було. Ніхто не викрикував продаючи товар, ніхто нічого не пропонував. Але здивувало його не те, що людей немає, а те, що усі прилавки, будки в яких, продавці стояли предлагаючи свої речі. Були повними. М'ясо, одяг, все на місці. 

- Куди всі...

Сильний гуркіт позаду нього, перебив його.
Швидко озирнувся. Серце заколотало в грудях. Володя стояв тримаючи руки до низу. Лише вдивлявся в даль проходу.

- Г-р-р...

Сильне звучання хропіння було чути з правої сторони від нього. Помалу повернув голову на звук. Але нікого не бачив. 

Зрушив з місця і почав помалу прямувати до прилавка з овочами, який був обшитий із якоїсь тканини. Обійшов з лівої сторони, наблизився до кінця, притулився плечима і обережно почав висувати голову. 
Виглянув лише половиною свого обличчя, стис бровами від здивування, що там нікого не було. Переконався, що нікого не має, хлопець вийшов повністю на задню сторону прилавка. Вдалі від нього, метрів з два із землі плавно піднімалася в гору біла тканина. Довго не роздумовуючи і наблизившись до неї, його серце заколотало, ще сильніше. Хустка була закривавленою внизу від землі. 

Сильний гуркіт лавок пролунав позаді нього. Володя обернувся і побачив, як розліталися в сторону куски м'яса з прилавка. Немов хтось силою їх розкидував. 
В нього на грудях відбулася легка вібрація. Володя приклав руку до грудей, всунув її під кофтину і витянув медальйон, який йому дала бабуся. Той самий медальйон, який залишився від його мами. 

Дивися на нього і помітив, що камінь, який красувався своєю чорною як ніч відтінком, почав змінювати колір. Вже неможливо було розгледіти білі точки сяйва і той мальовничий туман. З середини викручувалася червона дзига, заповнюючи собою чорне сяйво. Декілька секунд і камінь був вже повністю покрити червоним кольором. Хлопець здивувався. Вібрація також не зупинялася. 
І знову той самий звук хрипіння перебиває його щільний погляд на медальйон. Випустивши його з руки, він почав прямувати в сторону звідки було чути звук. Схилившись в колінах і йдучи не поспішаючи в сторону того прилавка, Володя побачив неподалік мідну тонку трубку, яка лежала в траві. 

Озирнувся в сторони, щоб переконатися, що там нікого немає, підійшов блище до трубки, взяв її в руку і повернувся прямуючи до того самого місця звідки чув звук.

Йдучи, малими кроками хлопець відчував, як з його грудей виривається серце. І для того, щоб заспокоїтися йому прийшлось зупинитися. Впав на коліна глибоко вдихнув, затримав повітря, але очей не закривав, бо боявся, що коли відкриє їх то побачить ту істоту перед собою. Водив очима в сторони тримаючи щоки надутими. Сильніше, що його дивувало, куди поділися всі люди. - Можливо, що коли вони всі побачили ту істоту, яка наробила тут безлад, сильно її злякалися і почали тікати. Але ні... - Думав він. - Продавці ніколи б не залишили свої прилавки не захищаючи свій товар. Значить. Бачив, що навколишній світ розмивається перед його очима. Володя різко видихає повітря тримаючи губи в трубочку. - Значить, це знову відбулося. Я знову...

- Г-р-р... 

" Знову це ричання, - промовив у себе в голові, різко здригнувшись. "

Не встаючи повністю на ноги, а лише піднявшись до половини не випрямляючи ноги в колінах, бере в руку трубу і наближається блище до місця звідки лунає звук. 
Притулившись до столу, який був метер у висоту і обшитий старою тканиною навкруги. Володя висунув голову роздивляючись що воно таке. Виглядаючи над столом лише очима і тримаючись однією рукою за стіл він не вірить тому, що бачить.

Довгий тонкий хвіст розміром в його руку, на кінці якого був пучок чорної шерсті різши не рівномірно. Овальної витянуте тіло, мало товсте із заді і злегка худорляве в передній частині. Тіло не було покрите ніякою шерстю, лише гола шкіра з, якої стирчали волоски в далекій відстані одна від одної. Шкіра стискалася то ростягувала від рухів істоти. 

Від побачених рухів голої шкіри хлопцеві хотілося вирвати все, що було в нього в середині, а саме їжа, яку він з насолодженням сьогодні снідав. Спробував стримати рвоту. Підніс руку, якою тримався за стіл і притулив її до рота, щоб не вирвати. 

Цікавість була сильнішою, що воно таке, на кого схоже. Не відводячи погляду Володя продовжував дивитися.
Голова в неї була стиснутою в боках і витянутою в носі, виглядало це немов голова миші, але дуже великої миші. Істота злегка обернула голову і хлопець побачив, в неї два великих зуба, які були розташовані на верхній частині щелепи. З нижньої щелепи також стирчали два зуба, але вони були ще більшими і сягали вище носу. Весь тулуб був окрашений, якимись візерунками сірого кольору, кожної з який був різної форми. Істота була дуже схожою на велику мишу, довгий хвіст, тулуб, голова і лише її лапи не виглядали, як у миші.

Лапи не були сильно витянутими, а навпаки - маленькими. На кінцівках лап були по три товсті пальці з довгими вигнутими до низу немов у кішки кігтями. 
Володя здивувався сильно. Бо лапи і насправді були дуже схожі на котячі, не вистачало лише шерсті, щоб була схожість. Але вони були також оголені, навіть волосків не було видно.

Істота не звертала увагу і не роздивлялася в сторони своїми чорними без зрачків очима. Вона тримала своїми гострими кігтями, якусь тушу, бежевого кольору, розриваючи її з середини своїми зубами. 

Хлопець не міг розгледіти, що то було, що вона роздерла. І спробував відсунутися в сторону. Зробив маленькі кроки в правий бік, тримаючись лівою рукою за стіл, а з правої руки так і не відпускав трубку. Опустив голову в низ і помалу передвинувся в сторону. Старався нічого не зацепити, щоб не привернути увагу на свою присутність. Відкинув трубку з рук і почав спиратися об землю руками йдучи позою собачки. 

Палка, яку він відпустив падає на землю, вдаряючи своїм кінцем об камінь, який був схований у траві. Дзвінкий звук пролунав від удару. Він здригнув собою і зачепився рукою за тканину, яка висіла з обшитого столу. Падає на землю створюючи ще сильніший гуркіт. 

В ту мить на столі вже було чути звуки царапання дереві і різке дихання.

Хлопець почав тулитися до столу, як почув, що щось впералося йому об спину, зашкоджуючи сховатися під ним. Це були перетинки, які тримали стіл. 
Істота вхопилася передніми лапами за кінець столу і помалу почала висовувати голову роздивляючись попереду і в сторони. 

Йому вдалося лише накрити половину свого тіла тканиною, тим самим хоч, якось сховавшись. Він бачив її острий ніс, який стирчав з кінця столу. З її щелепи звисала слюна, яка простагалася до її лап. 
Тримав руку на роті, щоб від переляку не видавати ні одного звуку. Лежав в очікуванні, що істота повернеться до своєї попередьньої справи. 

Лежав декілька хвилин так і не ворухнувшись з місця. Звуків на столі вже не було чути, але йому і надалі було страшно. Страх поглинав його з середини. Руки трусилися. 

" Ця істота не схожа на попередню ", - лунали думки в його голові. - Вона була іншою... Була у ріст з людини, а ця... Висока... Заввишки з собаку дворнягу. Але тіло? - задав собі питання. - Воно вже не прозоре, це було живе створіння, а попередня була біла і прозора. 

Хлопець тримав очі закритими і надалі не відпускав руку із роту, щоб не видавати ніяких звуків. Лежав так до поки не почув шум, гуркіт, крики. Вони вже не були схожі на скрегіт зубів, сопіння. Звуки були схожі на крики людей. І розмови лунали з усіх сторін. Відкрив очі, відняв руку і помалу почав піднімати тканину, якою він укрився. Висунув наполовину голову, щоб розгледіти, звідки лунають звуки. 

Він здивувався.

На іншій стороні проходу стояли люди, багато людей. Немов ринок знову ожив, немов всі ті кого хвилину тому тут не було, якимось чином знову з'явилися тут. Люди були налякані, швидко рухалися в кінець проходу, який вів до виходу. Дехто просто стояв і розмовляв про своє. 
Його ніхто не бачив. Він знаходився між двома прилавки овочним і мясним. Люди не звертали увагу на хлопця, який вийшов із задньої сторони м'ясної лавки. Всі стояли в колі створивши непрохідну стіну через яку неможливо було нічого розгледіти. Сильне жужання і шум створював натовп. Із-за нього неможливо було почути про, що вони розмовляють, на, що дивляться.

Володя спробував силою пробратися в середину натовпу. Спершу просунувся між ноги двох чоловіків, які стояли один біля одного і продовжував продвигатися в перед до середини натовпу. Наближаючись блище до середини натовпу, він почав чути, як якийсь чоловік, своїм грізним тоном голоса кричав.

- Люди, - озирнувся в сторони із широко розкинутими руками, - не, я його убив. Клянусь! - протягнув праву руку до чола і почав хреститися схиляючи голову до землі.

Дібравшись до середини, Володя сразу побачив чоловіка, який виправдовувався у натовпі людей. Руки його були мужніми, сильними, широкі ладоні, які були вимазані червоним відтінком крові від початку пальців і до кінця ліктів. М'ясний був одягнений в білий халат, який звисав до землі злегка торкаючись її. Спереду був зав'язаний білий фартух, якщо його можна було назвати білим. Тепер він нагадував дещо пожовкле від якого тягнуло смородом. Багато невеликих червоних плям з верху на грудях і знизу біля колін. Обличчя було важко розгледіти, бо густа чорна борода, яка почала рости із його щоків до низу, заважала цьому. Борода простягалася в низ шиї почти торкаючись грудей. На голові завяза у вузол на потилиці чорна бандана з візерунком черепа, який мав в правому оці кинджал і з відкритої щелепи виглядала голова змії.

- Ви думаєте, що, я вбив його! - продовжував виправдовуватися він. - Я торгую лише м'ясом зі свинини і яловичини. А собачим м'ясом, я би ніколи не торгував і собаку ніколи би не вбив. Чому ви не вірите мені? Люди!

Декілька людей з натовпу стояли і дивилися на чоловіка, а інші тим часом виносили для нього характерні висновки.

М'ясник стояв спереду лавки показуючи рукою на собаку, яка була жорстоко розчленована в проході у середину. Внутрощі були вивернуті на ружу, видаючи нестерпний сморід. Голова була, чи то роздавлена, чи розрубана навпіл, а з середини розтрощеного черепа витікали розчавлені в кашу мозги. 

Хлопець побачив, що це те тіло яке він бачив. Тіло, яке тримала та істота у своїх лапах і зубах, а бежевий колір шкіри собаки підтверджував, це. 

В його тіло поверталося відчуття рвоти від смороду який надходив від дворняги. Володя стояв ще декілька хвилин роздивляючись на мертве тіло, знову тримаючи руку на рті. " А де його очі? " - задав сам собі питання. " Їх немає " - оглянув в сторони, в надії, що побачить, але їх ніде не було видно. " Можливо натовп людей міг розчавити їх своїми ногами, або... Або та істота з'їла їх ".

Чоловік продовжував викрикувати виправдовуючи себе у натовпі, але його старання були марними. Ніхто не розумів, як мертва, розшматована собака могла появитися у ного в прилавку. Всі звинувачували його, всі показували пальцем викрикуючи " Нелюд ". 

Хлопець не довго стояв біля прилавка. Побачив з лівої сторони прохід від того, що люди почали помалу розходитися, він вийшов з натовпу. Забув за ту сумку з якою прийшов сюди, забув, що він мав купити. Впевнено прямував до виходу. 

Йдучи малими кроками обійнявши себе руками і дивлячись на землю підкидаючи з неї ногами маленькі камінці, його не покидала думка, що з ним відбувається. Чому він... Життя і так не солодко склалося для нього. Померли батьки, виростила і виховала чужа жінка, а тут ще і це. Ці видіння, чи, як їх там можна називати, якісь монстри. Як йому з цим боротися. Як йому тепер жити. Хто його навчить володіти тим чого ніхто не розуміє.
Мати залишила йому в спадок свій дар, але нікому не сказала, щоб хоча би хтось допоміг, дитині впоратись з ним.

Зупинився. Поглянув в небо широко відкривши очі. Розглядував птахів, які літали в ритм пориву вітру. На думку згадалися слова, які він інколи чув від бабусі. Слова, які він інколи чув від неї, коли вона була засмучена.
     

       Дивлюсь я на небо та й думку гадаю:
       Чому я не сокіл, чому не літаю, 
       Чому мені, Боже, ти крилець не дав?
       Я б землю покинув і в небо злітав.

Можливо у цих словах є якийсь сенс, а можливо вона просто так себе підбадьорувала. Декілька разів він питав її. Вона мовчала. Дивилася у його щирі очі промовляючи " Підростеш зрозумієш ".

" Я підріс, - прошепотів тихо собі під ніс. - Вже дорослий.

Витер сльози, які котилися по його щоках. 
Вперся ногою об землю злегка давши її в зад і почав бігти. Біг, що сили оминаючи усіх прохожих, а деяких з людей просто збивав з ніг ципляючи своїми руками. 
Вибіг з базару, на мить зупенився, щоб оглянутися. І знову почав бігти, але вже в сторону дому. До неї...

Біг всю дорогу не бачивши нікого. Люди дивилися на нього із своїх дворів не розуміючи, що трапилося.

Можливо за ним хтось женеться думали деякі з людей. 

- Хлопче ти куди так летиш? - кричала йому у слід сусідка, яка проживала через декілька домів по лівій стороні.

Не звернув уваги. Продовжував бігти. 

- Володьку, ти куди? - ніжний голос пролунав позаду. - Почекай.

Голова здригнула в бік почувши знайомий голос. Озирнувся, подивився на неї, на її пишне волосся яке вітер розкидував в сторони. На шикарну сукню, яка танцювала в пориві вітру. Вона стояла біля воріт, немов чекала на нього. Але... Можливо йому здалося. 

Відвернув погляд від дівчини. Продовжив бігти не звертаючи увагу ні на кого до поки не дістався воріт свого дому.

- Бабусю, - кричав ще не зайшовши в середину двору. - Я-я-я... - захлинаючись слюною промовляв. 

Ніхто не промовляв йому у відповідь.

Дібрався до дверей із задньої частини двору, відкрив двері. І голосно викрикнув.

- Це знову відбулося.

Нікого не було. Дім був порожнім. Зайшов у середину, почав обходити по кімнатах. Увійшов у кімнату бабусі.

- Ти тут? - відкрив широко двері.

Тиша...

Озирнувся в надії, що побачить її позаду себе, але все було марно. Нікого не було, дім порожній. 
Підійшов до столу, відтягнув стілець і швидким падінням сів. Тримав голову схиленою підтягуючи ніс. Вдарив головою об стіл вже бувши поглинутим в середині відчаю. Від удару по столі йому почувся дзвінкий звук, він ударив ще один раз і звук повторився. Швидким рухом підняв голову і на правому кінці столу побачив коробку. Ту саму коробку, яку йому вручила бабуся. Витянув руки на стіл, і вхопившись за неї, він побачив, що коробка була поставлена на аркуш бумаги, тримаючи його своєю вагою. Легким рухом підняв коробку і витягнув папір підносячи ближче до себе. 

Листок був зігнути на дві части. 

Відкрив його і побачив невелику кількість написаних слів. 

Прочитав уважно, закрив очі, по щоках почали котиться сльози. 

Це були слова написані його мамою. Слова, які він знав на пам'ять. Слова, які йому читали, співали кожну ніч коли він вже лягав спати. 

Але - не вона...

Читав їх знову. Хоч і знав їх дуже гарно.
 

       Спи, Маленький Козачок
       Повернися на бочок
       Спи синочку мати засинає...

Схилив голову, так і не дочитавши до кінця. Весь в сльозах, якими він почав захлинатися. Витирав їх рукою.

Спробував прочитати знову, але вже не міг. Очі не бачили нічого, бо були заповнені слізьми. Відставив лист в сторону, притягнув блище коробку, підняв кришку і зазирнув в середину.

На дні знаходилася фотографія на, якій були зображені його батьки. Взяв в праву руку, лівою рукою сильно притис до очей вітераючи сльози, подився на фото. 

- Чому... Мамо... Чому! - крізь біль і сльози промовив..

Кинувши фотографію на стіл неподалік від листка, він сильно махнув правою рукою ципляючи кінець коробки від чого вона відлітає і падає на підлогу. 

Коробка падає дном до гори і з неї вилітає в сторону клаптик сіроватого і злегка товстенького в'язку, перевязаним чорною ниткою. Пакуночок падає в полі зору хлопця. Помітивши його він сразу піднімається і швидким рухом тіла підкидується до нього беручи в руки. 

Стоявши на колінах і сидівши на задніх частинах ніг, щільно роздивлявся його з усіх сторін. Виглядало все не дуже стандартно. Старенький тонкий кусок картону, який був кимось складений в форму маленької подушечки і перевязаним ниткою з двох кутів. Нитка була щільно зав'язана тримаючи картон, щоб він не відкрився. 

Хлопець потягнув за нитку пробуючи розв'язати. Але вона не піддається йому з першого разу і створює вузлик і вже не піддається його наступним рухам. Насупив губи, стис лоб, сильно вхопив нитку пальцями і потягнув її розриваючи з сторін. 

Картонка злегка відкрилася.

Взявши пальцями кінчики картону, почав помалу відкривати форму подушки. Спершу почав відкривати одну сторону, а потім іншу і з середини випав складений в декілька разів білий аркуш. " Невже, це лист від мами " -пролунали думки в голові. Складений папір падає йому між поставлені злегка в сторону коліна, відстрибуючи під його тіла. Він кидає картонку з рук і пробує дістати папір. Просовує руку між коліна і пробує відчути його пальцями. Але нічого не вдається. Спершись іншою рукою об підлогу, відсунувся в сторону, щоб полегшити свої дії. Побачивши, що папірець лежить на підлозі біля ноги, бере його в руки і обережно пальцями пробує розгорнути.

Дії хлопця зупиняються від почутих кроків на порозі дому. І почти відкритих дверей, які скрепіли при сильному натиску на них.

- Бабусю, - піднявся з колін на ноги. - Я знову був...

Різко замовк. На порозі стояла не його бабуся, а молода дівчина.

- Діана? - здивовано звернувся стиснувши брови. 

В лівій руці зжимав папір, пробуючи не привертати її увагу на нього.

- Ти вдома? - хотіла підійти блище, але сором'язливість її тримала.

- Так. А де, я маю бути? 

- Я бачила, як ти біг зі сторони ринку. І подумала, що щось трапилося, тому і побігла за тобою у слід. З тобою все добре?

Він витер носа не вимовивши ні одного слова

- У тебе очі червоні. Що сталося Володьку? - продовжувала стояти на порозі.

Володя відвів голову в сторону, не показуючи своєї слабості від того, що він плакав.

- Нічого, - тихим хриплим голосом вимовив і знову витер носа.

- Земфіри Йосипівної немає вдома? - зрозуміла, що щось трапилося з ним, але не хотіла знову перепитувати, тому і спробувала змінити тему.

- Ні, - голосно вирвав з себе.

- Ні - означає, що її немає? 

Різко підняв голову, подивився на неї злісним поглядом.

- Я незн...

- Привіт дітки, - перебила його і злегка злякала дівчину від чого вона відстрибнула в сторону. - Ой. Вибач дівчинко, я не хотіла 

- Все гаразд, - крізь посмішку промовила. - Я просто не очікувала, що ви будете позаду. 

- Ти чому стоїш на порозі? Володю! - викрикнула в сторону хлопця. - Ти чому не запросиш її в середину? - увійшла у дім спираючись на палку, а в іншій руці тримала полотняну сумку з двома дзвінко стукаючими одна об одну банками в середині. - Заходь, не соромся, - підійшла до столу, поставила сумку. Побачила, що коробка його матері лежала на полу. - Ти знову? - із широко відкритими очима поглянула на нього.

Він подивився на неї своїми червоними очима, кивнув головою. 

- Я мабуть піду, - промовила дівчина.

- Ні залишся, - вимовила швидко жінка. - Я зварила нам смачненького і ти можеш скласти нам компанію.

- Дякую гарно, але, я не голодна. 

- Хай іде, - тихими словами перебив їхню розмову.

Дівчина подивилася на нього із смутком.

- Володьку, ти чому її женеш? Не хочеш потім гуляти з нею? 

Володя вхопив погляд дівчини. Стис губи.

- Хочу... Але, - поглянув на підлогу, - я знову був там і знову бачив подібне попередьному.

В жінки здригнули повіки. Чоло піднялося зморщуючись в складинки. Вона подивилася на нього. 

- Ти впевнений? - підійшла блище, вхопила рукою за плече закриваючи собою його від дівчини. - Можливо...

- Ні, - перебив її. - Це знову сталося, - підняв голову в гору, подивися на неї. 

- Діана, - відпустила його і обернулася в сторону дівчини. - Ти вибач нам, але тобі насправді неможна тут залишатися. Прошу тебе, не питай чому.

- Добре, - дівчина склала руки одна до одної, розвернулася і почала прямувати до виходу.

Жінка пішла за нею.

- Вибач, що так сталося. 

- Та нічого, - промовляла крізь фальшиву посмішку. 

- Якщо захочеш, то можеш прийти ввечері.

- Я прийду, - розвернулася в сторону воріт прямуючи до них.

- Передавай мамі привіт, - крикнула жінка у наздогін їй. 

Дівчина лише розвернулася, підняла руку і легко махнула нею в сторони. Жінка стояла чекаючи до поки вона не закриє ворота і не почне прямувати в сторону дому. 
Закрила двері на замок, дочекавшись відходу дівчини. Підійшла до хлопця, який продовжував стояти зі схиленою головою дивлячись на підлогу і тримаючи в руці складений папір ховаючи його позаді. Земфіра подивилася на нього стоючи навпроти. За мить відійшла в бік блище до столу, вхопила рукою стілець, сіла.

- Ти впевнений в тому, що бачив? 

Володя кивнув головою даючи зрозуміти, що так.

- І хто це був? 

- Я... - всунув руку в кишеню у якій знаходився папірець. -

Я не впевнений, що зможу добре описати істоту.

- Істоту? - здивувалася.

- Ага, - кивнув головою. - Воно не було схоже на попереднє.

- І як... А, що ти стоїш, ходи сідай, - трималася за палку рукою.

Володя підійшов до столу, вхопив стілець і присунув блище до неї. Сів, вхопив її руку, яка трималася за палку. Легким стисканням почав її зажимати. 

- Чому, я? - дивився широко відкритими очима.

Жінці стало не по собі від його погляду. Відвела очі в низ, притулив іншу руку до нього, ніжно почавши гладити по плечі.

- Ти знаєш! Так? - не міняв погляду.

- Ні, - різко врізала. - Я незнаю, - підняла голову ловивши його погляд, стисла губи. - Твоя мама не була така, як усі люди. Вона...

- мала здібності, - перебив її, - надлюдські можливості, а саме, керувати думками інших людей, - голосно вимовив.

- Я знаю, ти мені вже про, це розповідала. Сті-і-ій... А може вона і тобою керувала коли ви зустрілися. Бабусю? Ти можеш ще дещо згадати. Що саме відбулося тієї ночі, коли, я народився? 

- Я вже тобі розказувала. Навіщо повторювати. 

- Значить ти не брехала мені, що мама вбила мого батька заради того, щоб, я жив. Чи не так? 

- Ти правий. 

Хлопець провів різко очима по ній. Подивився в сторону.

- Розкажи. Будь ласка, - тихо промовив. - Як вона його вбила, - закрив очі, випрямив голову.

- Коли ти народився, я взяла тебе і пішла в іншу кімнату. Неначе мене туди, щось вело, щось звало. Ти сильно плакав. Я спробувала тебе заколисати, заспокоїти своїм голосом, а коли повернулася до них.

У нього з очей знову покотилися сльози.

- Твій батько вже лажав біля неї не рухаючись, - продовжила.

- Мама, вбила тата? - важко посміхнувся. - Вона також була...

- Так. Твоя мама лежала обіймаючи його у себе на грудях.
Подивилася на нього, так і не відпускаючи руки.

Володя здригнув очима щільно вдивляючи на стіну біля вхідних дверей.

- Ба-ба-ба... - голос сильно почав тремтіти.

- Що! - зіжмурила обличчя. - Що ти кажеш?

Тримав рот відкритим і почав викручувати кість руки спробувавши звільнити їх від її міцного тримання. Підняв праву руку і вказуючи пальцем тремчучи показав на стіну.
Вони відчули легкі поштовхи у себе під ногами. Сильно налякавшись в страху підстрибнули зі стільців на ноги.

- Візьми мою палку, - кричала йому. - Без неї, я не можу.

- Взяв, - вхопив однією рукою палицю, іншою її під руку і швидкою ходьбою відвів блище до газової плити, біля якої стояли кухонні прибори.

- Може, це був землетрус? - подивилася на нього протянувши руку за палкою.

- Можливо, - продовжував дивитися на стіну на, якій в низу була маленька хвиляста тріщина. - Але, я...

Трясіння домом знову повторилося і тепер його було відчутьно сильніше. Земфіра почала кричати, і в паніці підняла руку випускаючи з них палку і прикрила голову. Виглядало це кумедно подумав хлопець. Продовжував стояти і тримати її під руку, щоб вона не впала.

- Ходімо в кімнату, - нахилив голову в перед прикриваючись однією рукою.

Малими кроками прямували до кімнати жінки. Володя дивився на той розріз на стіні і йому здавалося, що він продовжує розвиватися, розриваючи собою весь низ стіни, прямуючи в гору, вимальовуючи хвилясту лінію.

- Стіна біля дверей тріснула.

- Що? - голосно викрикнула.

- Кажу, що стіна...

Вікна затремтіли. На потолку почала ще сильніше хитатися лампочка, яка висіла вчеплена на гвіздку пребитому до стелі. В тумбочках було чути дзвін всіх кухонних приборів. Зі стіни з правої сторони від газової плити почали падати каструлі, які сохнули на решітці зробленій з тонкий металічних брусів. Холодильник почав трусилися видаючи скриплясті звуки, схожі на тертя заліза. 

З низу на стіні вже можна було розгледіти щілину крізь, яку пробивалося ярке проміння світла. Тріщина повзла веррх розтинаючи собою стіну видавлюючи з середини пилюку.

- Сідай на ліжко, - тримав рукою відкриті двері. Посадив на ліжко бабусю, подав їй палку і закрив двері із зовнішньої сторони кімнати. 

- Стій, - піднялася на ноги вхопившись за ручку дверей. - Ти куди? Там небезпечно.

- Сховайся під ліжком, - крикнув притулившись до дверей. 

- Стій синку, - повернулася до ліжка, взяла в руку палку і почала нею стукати по дверях привертаючи його увагу.

Володя відійшов від дверей. Повернувся до столу і зупенився. Відчув на грудях тремтіння медальйону, воно вже не було таким ніжним, а навпаки, сильна вібрація насторожувала хлопця. Витянув його з під кофти. Поглянув і побачив, що колір каменя знову змінився і знову був весь червоний.

Сильний удар в груди. Руки відкинулися в сторони. Починає важко дихати. Від удару відлітає в зад на пару метрів, вдарившись об угол дивану, який стояв неподалік від холодильника. Хлопець впав біля ного на сідниці. Голова також звисала в низ. 

- М-м-м... - вхопився рукою за потилицю натираючи її. Поглянув на руку і побачив, що вона була в крові. - Що! - здивувся стиснувши брови. 

Побачив, як потолок даху почав тріщати вимальовуючи такі самі полоси, як і на стіні. З верху почали сипатися невеликі куски стелі. 

Володя закрив очі сильно їх стиснув, ще разок погладив потилицю, і швидким рухом рванув в сторону столу.

Щойно оказався під ним, як почув, що щось велике падає на стіл створюючи сильний звук від удару. Ножки столу видали звук тріску і на одній з них появилася полоса тріщини. 

Вперся руками об нутрішні кути столу, він підняв його не високо і навколішках почав прямувати до дверей виходу з хати. Наблизившись блище, поставив стіл, вперся руками об підлогу, нахилився назад і почав бити ногою по дверях пробуючи їх відкрити. Після декількох спроб він зрозумів, що його дії будуть марними, двері щільно трималися замком і не піддавалися його силам.

Обернув голову на звук тріску на стіні, який знаходився пів метра від дверей. Знову підняв стіл і попрямував до щілини. Побачив, що з низу від підлоги вже утворилався прохід крізь, який можна було просунути руку. Притис стіл до стіни і спробував бити ногою прямо по полосі тріску, допомагаючи їй швидше розійтися. 

Після третього удару, щілина розрослася до розміру крізь який можна було просунути дві ноги. А полоса вже сягала до стелі розходившись у інші сторони. Хлопець не здавався і всіма силами бив по стіні до поки щілина не розрослася до розміру крізь який міг пролізти він і вибратися на зовні.

Опинившись у дворі Володя піднявся стряхуючи з себе пилюку. Побачив, що двері були забарикадовані собачою будкою, яка щільно врізалася одним кінцем в землю. Побачив ланцюг. Схилився, вхопив його і різко потянув, щоб перевірити, чи не була Мурка прив'язана в ту мить до нього. Ланцюг з легкістю піддався його діям і швидко прилетів до його ноги, що сили вдаривши по нозі. Володя закричав кинувши його на землю і рукою почав терти місце удару. 

На передній частині двору були розкидані дошки, шифер і розбите скло, яке розлетілося в сторони від землетрусу.

" Але поштовхи не були сильними ", - думав він, " Як так сталося, що все, це розлетілося " .

Знову поштовхи відбулися під його ногами. Володя вхопився за собачу будку, щоб не повалиттся з ніг і не натрапити на гвоздики, які стирчали з розбитих дощок від будки. Трусіння було не довгий, декілька секунд, як замітив хлопець. Відкрив очі і почув жалісний стогін в сараї. Відпустив ручку дверки і попрямував на звук. 
В середині сараю під завалинами дров скулила Мурка.

- Як ти там опинилася? - підійшов блище і почав відкидувати в сторони дрова.

Собака скреблася об дрова пробуючи вивільнитися. Володя підняв декілька штук дровесин до поки не дібрався до неї. Відкинув останнє дрово, яке мішало її визволенню, Мурка сразу вибігла з місця завалин і почала облизувати його ноги і підстрибувати на задніх лапах. 

Схилившись взяв її на руки, вийшов з сараю і почав прямувати до дверей входу в середину дому. Вже почти наблизився, як Мурка випригнула з рук, відбігла на декілька метрів у бік і почала сильно скулити і гавкати стоючи в позі з не сильно розвинутими ногами, немов показуючи, що вона тут главна.

- Там нікого немає, - підійшов до неї блище, подивився в сторону куди вона гавкала і нікого там не бачив. 

Медальйон на його грудях знову почав видавати сильну вібрацію, яку неможливо було терпіти, взяв його в руку сильно зажав в ладоні. Почув легку біль від якої в очах різко потемнішало. 

На деяку мить Володя почав нічого не бачити. Спробував розмахувати руками в сторони в пошуках дечого за, що можна було би вхопитися. 

Різке прояснення світла в його очах завадило йому продовжувати його дії. 

- Мурка! - витянув руку в бік пробуючи її знайти. 

Собака стояла біля нього у свої позі і сильно скребла зубами інколи видаючи звук рику. 

- Все добре, - підняв її на руки.

Світло в очах вже пройшов і він знову почав бачити. Гладив собаку і говорив до неї, щоб вона заспокоїлася. Але Мурка немов бачила щось і рвалася до нього. Міцно тримав однією рукою за голову, а іншою за тулуб її. 
Позаді нього в сторону, яку гавкала собака було чути якісь дивні звуки хропіння. 

Володя піднявся на ноги встаючи з колін, не відпускав собаку. Знову підійшов до дверей, притулився плечима і помалу почав висовуватися в сторону, щоб оглянути передню частину двору.

Мурка все сильніше виривалася з його рук, вигинаючись в різні сторони, немов її тянуло туди. 

Висунувши голову хлопець здригнув від побаченого.

Біля їхнього дому стояв великий приблизно чотирьох метровий монстр спираючись передніми лапами схожими на лапи курки, але завбільшки в ціле курча. Довгі  три чорні кігті врізалися в дах дому стягуючи і розтинаючи все з верху. Задні лапи були не схожі на передні. На задніх знаходилися два кігті, але менші у два рази в довжину. Високі, товсті і широкі в бедрах лапи, зігнуті в зад до колін і потім виправлялися до самого низу грізно виглядали і тримали його на ходу. 
На верхній частині тіла стирчали шипи протягуючись з шиї і до кінця його маленького хвоста завдовжки з руку людини. 
Перші дві лапи були вперті в дім, а інші були підняті в повітря і злегка похитувалися. Друга частина лап не росли з тієї части звідки і перші. Вони росли з верхньої части хребта монстра розпинаючись в сторони.

- Стій. Куди! - голосно крикнув. 

Мурка вирвалася з його рук, сильно гепнулася об землю падаючи, швидко піднялася на лапи і побігла в сторону істоти. Встала навпроти нього з один метер і щосили гавкала з піднятою мордою. 
Істота почувши гавкіт, повернулася на собаку подивившись своїми трьома випуклими очима схожими на очі змії і з такими же схожими зеленими зрачками розташованими на нижній частині, а на верхній частині дещо нагадуючи дитяче тіло з піднятими маленькими ніжками у гору і звисаючою кісткою схожою на ріг в низ, була велика щелепа з якої стирчали гострі зуби і слюна яка текла в низ обтікаючи очі по контуру. Нічим не схожою на обичну голову, істота затихла. Не робила ніяких рухів. Не розкидував дошки і шифер з даху. Лише дивилася на Мурку, яка гавкала на неї.

Істота стягнула праву лапу, яка була завдовжки більшою ніж задні. Сперлася на землю. Наступним рухом зтянула і другу лапу стаючи на землю, врізаючись кігтями об тверду появу. 

Собака затихла, лише тихо скулила з широко відкритими очима й інколи оглядуючись в зад на хлопця. 

Володя стояв так і не висовуючись повністю, лише з напів висунутою головою спостерігав за діями монстра.

Істота побачила, що собака декілька разів озирнулася, різко підняла маленьке тіло, яке було в неї замість голови і подивилася в сторону де за углом стояв хлопець. Сильно почала видавати звук шипіння висовуючи довгий чорний язик з розтином на передній частині розділяючи його. 
Мурка перебила погляд істоти знову почавши гавкати на неї. Підбігла блище і накинулася на задню праву лапу, кусаючи своїми маленькими зубами. 

Істота навіть не закричала від укусів, лише опустила верхню частину лапи, яка стирчала з її хребра, вхопила собаку сильно стискаючи і впускаючи в її маленьке тіло свої гострі кігті. Собака почала сильно скулити і гарчати кусаючи лапи, пробуючи визволитися. 
Кігті помалу входили в тіло Мурки. 

Істота піднесла скуляще тіло блище до своїх очей, відкрила широко щелеву висовуючи язик на зовні створюючи той самий звук шипіння.

- Гей ти, - кинув камінь поціливши ним по тілу істоти. - Залиш собаку. 

Істота сразу перекинула погляд на хлопця, почала ще сильніше шипіти. Підняла іншу лапу, яка також була розташована на хребті. Змахнула тією лапою в котрій знаходилася собака в гору і різким рухом вдарила нею об землю. 

Мурка сильно заскулила, декілька разів здригнула знову пробуючи вивільнитися. Але її сил було мало. Своїми міцними лапами істота почала стискати тіло собаки розчавлюючи її тіло, ламаючи кістки в середині. 

Володя почув останній гавкіт мурки, яка після вже замовкла і навіть не ворушилася. Істота навіть не подивилася своїми трьома зеленими очима на собаку, лише розслабила лапу і різким рухом в сторону кинула в стіну дому вже мертве тіло.

Мурка відбилася від стіни і впала неподалік від нього з істотою. Володя стояв весь переляканий і не знав, що йому робити. Невже воно вб'є і його наступною своєю дією.

Монстр продовжував стояти виляючи язиком в сторони, дивлячись на хлопця.

Володя спробував зробити один крок правою ногою в зад, але різко зупинився коли побачив, що істота почала стискати свої лапи вкопуючись в землю. Дві інші частини передніх лап були підняті в гору і направлені своїми нігтями на нього. Хлопець оглянувся в сторони в надії побачити, щось чим можна було би захиститися, або хоча б відбитися від атаки монстра. 

В правій стороні біля розбитої собачої будки на землі лежала дошка завдовжки з метер, на кінці котрої знаходилося багато стирчащих в різні сторони цвяхів. 
У лівій руці в нього знаходився ще один невеликий камінь, який він підняв із землі з тим, що кинув першим. Швидко водив очима розглядаючи навколо себе пробуючи вирахувати кидок, щоб після вдалося відстрибнути, або побігати до тієї дошки. Вже зібравшись силами він замахується високо піднявши руку і кидає камін щосили влучаючи істоті в один з очей, який розташований в низу під іншими двома. 

Істота починає сильно ричати, встає на задні лапи і починає розмахувати другою частиною передніх лап, які росли з хребта, а іншими лапами, тильною стороною кісті поченає протирати очі. Потім різко встає тими же самими переднім лапами на землю і сильним хриплим криком рве на хлопця. 

Володя в ту мить відкинувся з місця і почав бігти в сторону дошки. Наблизившись він бере її в обидві руки і витягає спереду себе немов захищаючись, як уявним мечем. 

Монстр ще не наблизився і його не було видно із-за угла дому. Було чути лише його грізні ричання і вдари лапами по землі. 

Не втрачаючи ні секунди, Володя хапається за ручку дверей пробуючи їх відкрити, але все марно, вони були замкнені з середини. Він розвертається і починає бігти в сарай тримаючи в руці дошку з гвоздями. Залетівши в середину і швидко оглядуючись в пошуках прикриття він бачить з боку невеликий ящик заввишки з метер. Підбіг до нього присів притулившись плечем протилежною стороною від виходу з сараю. Хлопець був впевнений, що, це хоча б якось його захистить і він знаходиться в безпеці, але, це були лише його догадки. 

Різкий удар навпроти нього і в середину сараю залітає лапа істоти різко розмахуючи в повітрі гострими кігтями. Володя здригнув і притулився до ящика сильніше відпустивши з руки палку. З тією самою швидкістю лапа й вилетіла з середини.

Повторивши так декілька ударів з різних сторін, істоті вдається впустити лапу біля хлопця ципляючи кінцем кігтя його кофту. Він починає сильно кричати від страху відштовхуючись ногами в зад, блище до ящика.

В ту мить на його грудях медальйон починає видавати вібрацію з такою силою, що тіло хтопця починає помалу труситися. Володя не встигає зреагувати і взяти його в руки, як з його грудей виривається промінь червоно світла, розрізаючи все на своєму шляху. Під удар попадає і лапа істоти, яка падає на землю зробивши ще два поштовхом кігтями.

 З двору було чути сильні ричання, шипіння, які воно починає видавати після відрізаної лапи. 

Володя сидів сильно притиснувшись до ящика, так і не зрозумів, що з ним стало і, як йому вдалося це зробити. Після видачі сильної вібрації медальйона, він закрив очі і нічого не бачив, лише відчув слабий удар в груди. 
На його грудях з кофти плавно парив дим від обгорілої кофти. Хлопець продовжував сидіти в позі прислухаючись до звуків, які видавав монстр. Звуки риків, шипіння тривали ще декілька секунд і їх було чути неначе істота віддалялася. 

Через деяку мить вже не було нічого чути, ні шипіння, ні ричання, навіть ударів лапами об землю, які істота створювала після відрубаної лапи. Володя сидів притуленим до ящика ще пару хвилин, до поки його дихання не стабілізувалося і йому вже було легше дихати. 

Підійшов блище до стіни, притулив голову, щоб впевнетися, що її вже немає. Не почувши ніяких підозрилих звуків, він обережно виглянув в диру у стіні, яка залишилася від удару. Піднявся на ноги і попрямував до виходу з сараю. 

Розкидані по всьому дворі дошки, шифер, які були відірвані жорсткими лапами з даху. Стіни дому були покриті полосами тріщин, вікна розбиті. 

Йдучи блище до вхідних дверей він озирався по сторонам роздивляючись все, немов не розумів, що відбулося. Можливо він знову спить. Це сон... Страшний сон. 
Побачив біля дверей ту саму будку, яка була розбита на дрібні частини. Дивлячись на будку, Володя згадує про свою собаку. Про Мурку. Схилився нище до входу будки, взяв в руку розірваний зелений ремінець, який тримав собаку на прив'язі. Іншою рукою відвязав його від ланцюга.

Тримаючи ремінець в правій руці хлопець почав прямувати до місця, де невідома йому істота вбила його собаку. Він не міг нічого зробити. Підійшов блище, схилився, в його очі різко кинулися три червоні точки розташовані на животі забруднюючи шерсть собаки. Кров і надалі витікала створюючи калюжу навколо тіла.

" Вже не дихала, вже не жива ", - лунали думки в голові.  Протянув руку до її маленької голови, погладив за вухом. Протянув й іншу руку, взяв на руки і відніс тіло мурки в сарай. 

В середині сараю з лівої сторони на гвоздику, який був прибитий до дерева, висіла велика ганчірка чорного кольору. Взяв ганчірку в одну руку, розтелив незграбно на землі, обережно поставив собаку і почав укривати повністю.

 

***

 

- Бабусю, - ударив ногою по двері в її кімнату.

Зайшов у середину, побачив на ліжку розкиданий одяг. Схилився на коліна, подивився під ліжко в надії, що знайде її там. Під ліжком було пусто, лише пилюка укривала дерев'яну підлогу.

- Бабусю, - вже голосніше промовив. 

Підійшов до вікна, яке було розбите і лише на верхній частині звисав маленький кусочок скла в формі трикутника. Виглянув на подвір'я, роздивився по сторонам. 

- Їй повезло, що її кімната виводить на сторону сосіда, а не на сторону двору, - промовив тихим голосом.

Позаді нього відбулися дивні звуки удару. Чути їх було з шкафу, який стояв неподалік від вхідних дверей. 

Володя притулився плечима до вікна, швидкими рухами зрачків очей провів по кімнаті в пошуках, якоїсь палки, або хоча би, щось, чим можна захиститися. 

Біля ліжка з лівої сторони, не подалік від вікна, на маленькі дерев'яній тумбочці стояла забруднена глибока тарілка від їжі. В ній знаходилася виделка. 
Швидко вильнувши собою хапає виделку в руку, тримає її міцно зжимаючи кулак. Підходить до шкафу, хапається за ручку і різко відкриває дверку, тримаючи виделку на половину випрямленій руці, навпроти своїх грудей. 

- Га... - злякавшись, швидко вдихнула, поставивши руку на груди. - Слава богу, що ти живий.

Володя зробив пару кроків назад, бабуся ступала навпроти нього. Опустив виделку в низ, випускаючи її з руки, виделка впала видавши декілька дзвінких звуків.  Жінка підійшла блище, обійняла його сильно стискаючи його шию. 

- Я думала... - тихо промовляла йому біля вуха. - Що воно таке було?

- Ти його бачила? - здивувся стискаючи брови.

- Ні Володьку, я його не бачила, - подивилася на нього. - Але той землетрус був не створений природою. Я права? 
Відвів погляд в сторону.

- Цей не був, ані трошки не схожим на тих двох, що, я бачив. Чому він напав саме на нас? - Стиснув чоло. - Можливо ті істоти, щось шукають! Або когось! - Підняв руку, притулив до своєї потилиці потираючи її.

- Це він тебе так? - подивилася на його кофту на, якій красувалася кругла дирка з розміром в два кулаки. 

- Ні, - поглянув в низ на груди. - Точно не опишу, але це зробив медальйон. Напевно! - Стиснув губи. - Я заплющив очі і нічого не побачив. Лише відчув легкий удар в груди і крики того створіння. Відкрив очі, а на землі вже лезала частина його лапи.

- Ти хочеш сказати...

- Медальйон, якимось чином відрубав лапу тій істоті, - витянув його з під кофти, тримав на ладоні вдивляючись в камінь. - Тепер він чорний, а коли з'являються вони. Монстри. Тоді камінь стає червоного кольору і видає пульсуючу вібрацію.

- Він врятував тебе, - притулила свою ладонь поверх медальйону. Подивилася йому в очі. - Тепер ти маєш тримати його завжди біля себе. Твоя мама залишила його тобі. 

- Знаю, - опустив руку в низ, випустив його, залишивши висіти на шиї. - Але, я і досі багато чого не розумію. Якщо моя мама знала свою долю, тоді чому не зробила все можливе, щоб оминути смерті і залишитися живою. 
Жінка відпустила його руку. Відійшла від нього. Присіла на ліжко відкидаючи розкиданий одяг в сторону. 

- Бабусю, скажи мені правду, ти знала про все це?  - Підійшов до неї, стоючи запитав. 

Вона лише підняла голову, подивилася на нього і миттєво відвела погляд на відкритий шкаф.
Володя сів біля неї, на розкиданий одяг не відкидаючи його. Поставив свою руку на її, легким рухом кісті стиснув. 

- Ти знала про них! Тебе не здивували мої розповіді про монстрів, - дивився на неї в надії зловити погляд. - Що мама розповіла ще тобі? Ти була...

- так, знала, - різко вимовила, перебивши, не дивлячись на нього, - але не була готова.

- Готова! - поглянув на підлогу. - До чого готова?

З широко відкритими очима поглянула хлопцеві прямо в очі. Водила ними в гору, в низ роздивляючись його обличчя. Стискала губи, облизувала їх язиком.

- Вона сказала, - зробила глибокий вдох, витримавши невелику паузу. 

Володя ловив її погляд своїми очима.

- Дещо змінилося, - продовжила.

- Змінилося? Що? 

- Три роки, - поглянула в гору. - Ти побачив їх на три роки скоріше. 

Не розумів, що вона говорить. Стиснув брови.

- Кого?

Опустила голову, дивилася на його обличчя, яке змальовувало здивованість і не зрозумілість від її слів.

Мовчали обоє декілька секунд,. 

Їхня тиша тривала не довго. 

На грудях хлопця медальйон почав видавати сильну вібрацію, яку навіть можна було розгледіти. Хитався в сторони і злегка відстрибуючи від тіла. 

Камінь на медальйоні знову поміняв свій колір. Але не, як завжди викручуючи дзигу з середи помалу заповнюючись. В це було неможливо повірити, але все відбулося в декілька секунд. 

Земфіра не встигла зрозуміти, що побачила і, що відбуваєть в нього на грудях. Володя різко вхопив її за руку тянувши з кімнати на зовні. Вони вибігли на двір.

Володя перечипляється за дошки, які так і стояли розкидані на землі від розбитої собачої будки. 

- Що сталося? - Піднімала його на ноги.

- Він знову, - піднявся, швидко дихаючи, - червоний став, - говорив немов чогось боявся. 

- Так, я побачила. А, що це...

- Де твоя палка? - Роздивлявся в сторони перебив її.

- Я не... - родивилася на праву руку, не зрозумівши, чому її забула вхопити. Руки трусилися разом з голосом. - Мабуть в кімнаті забула.

- М-м-м... - стиснув губи. - Ходімо в сарай. - знову потянув її тримаючи за руку.

-Не спіши, Володьку, - ступала малими кроками. - Я не можу так швидко іти.

- Ти мусиш, - подивився на неї злегка викрикуючи.
Увійшли в середину сараю. Підвів її блище до, ящика за, яким він сам ховався. Допоміг їй схилитися і присісти.

- Я зараз повернусь. 

- Облиш її.

Зупенився, завмер на місці.

- Кого?

- Палку. Ти за нею повертаєшся?

- Ні, - повернувся до неї. - Знову... Це знову відбувається.

- Монс...

- так, - перебив її. - Коли вони появляються...

Їхню розмову перебив сильний гуркіт на дворі. Удар був тупив, немов, щось дуже важке влетіло в землю. 
Володя відстрибнула на метер в зад, злякавшись. Земфіра здригнула усім тілом від неочікуванлсті удару. Вони завмерли на мить. Не говорили вже нічого між собою. Володя подивився на неї, поглядом дав зрозуміти, що піде і подивитися, що там відбулося, що створило таки звук. 

Схилився, узяв у руку завкруглений кусок дрова. Підняв його не високо над головою і попрямував до виходу. Опинившись вже на дворі, він завмерає. Навпроти нього біля тої місцини де лежала вбита собака, стояла жінка. 
Одягнена була лише в білу, довгу до колін сукню з вирізом на грудях і короткими рукавами. По її руках з плечей текла червона полоса, капаючи на землю Нігті жінки були, зрізані до кістки з яких також густою струєю текла кров. Її обличчя він не бачив, бо голова була опущеною в низ і сильно густе волосся висіло в перед. 

Володя не знав, які приймати дії, чи кинути в неї дровесину, чи ще почекати деяку мить. Продовжує стояти з опущеними руками. Помітив білий дим, який парив в небо з передньої частини двору, за воротами. Зробив кроків п'ять в бік і побачив, автомобіль, який врізався в їхній забор. В очах відбулася пульсації, зрачки розширилися і серце заколотало. Опустив з руки дрово на землю.

" Невже, це... - лунали думки в голові "

Тіло людини стоявши навпроти неочікувано почало рухатися. Хлопець помітив, це і почав сильніше хвилюватися. 

-Стій.

Знову тримаючи медальйон в руці він подивився в перед і вже не побачив його. Тіло людини зникло. Залишилася лише машина з парящим димом з під капоту. 

Його тіло знову завмерло, думок в голові не було. Піт почав текти з чолла в низ по усьому обличчі заважаючи навіть дивитися. Вільною рукою притулив до обличчя витерши його. Не встиг опустити свою руку, як почув що хтось легкою хваткою вхопив його за плече.

Повільним рухом , він почав обертати голову в ліву стору. Побачив ті самі пальці в себе на плечі, тепер їх було легше розгледіти і видовище було ще жахливіше ніж вимальовувалося з далека. Нігтів на руці було лише два. На мізинчику і вказівному пальці. На остальних двох була стерта шкіра і сильно витікала кров, яка почала мочити собою його вже і так потріпану кофту.
Не насмілившись озирнутися повністю. Він закрив очі на мить, важко ковтнув декілька разів. Випрямив голову тримаючи закриті очі. Легким рухом вельнув рукою проносячи дров з низу спереду себе передаючи в іншу руку, але не відпускаючи з попередньої. Тримав його з низу, навпроти паха, двома руками міцно зжимаючи. Відкрив очі, зробив три швидких вдохів-видохів і з піднятими руками злегка вигинаючи в ліктях обернувся в надії, що поцілить і вдарить невідому йому людину.
Від сильного замаху його тілом закрутило на сто вісімдесят градусів, повертаючи в те саме положення, з, якого і почав. Дрово вирвалося з рук і полетіло в сторону.
В розгубленому стані стояв не розуміючи куди воно поділося. 

Медальйон не переставав вібрувати і колір так і не змінився на свій стандартний чорний. Хлопець схилив голову і подивився на нього задаючи собі в голові запитання. 

" Невже, це була вона, але чому в такій формі? "

Провів очима по двору, на мить не зрозумів, що відбувається тепер. 

Машини вже не було, ніякого парящого диму не парило в небі.

" Куди вона поділася? - знову поставив собі запитання "

- Покажись, - голосно крикнув. - Я знаю ти тут. Виходь! - озирався головою в сторони. Але ніхто не показувався на його голос, ніхто йому не відповідав. - Чому ти приходиш до мене? Чому завжди мовчиш? 

Медальйон перестав видавати вібрацію і помалу тою самою закрученою формою пружини змінював свій колір стаючи знову чорний з такими ж гарними і блискучими білими точками. 

Володя не розумів, що це тепер було, кого він бачив. Хвилину тому біля їхніх з бабусею воріт стояла розбита машина з, якої із під капоту парив дим. А тепер вже нічого немає. Навіть не залишилося слідів від удару. Навіть ворота не були пошкодженими і слідів від тормозіння колеса також не було. 

Неподалік знайшов дровесину, він почав повертатися назад до сараю де його чекала бабуся. Зайшов в середину і побачив, як вона сидить вся в сльозах тримаючи в руках ту тканину, якою він закутав померлу собаку. Притуляла її мертве тіло до своїх грудей зігріваючи своїм теплом.

- Бабусю? - тихим голосом промовив. 
Вона не звернула на нього увагу. Навіть не поглянула. 

- Та істота... Так? - затягнула воздух носом, більше не промовивши.

Кивнув головою, підтверджуючи натянутим горловим стоном. Так не промовив ні слова. Підійшов блище, присів біля неї. Обійняв рукою за шию.

- Вона була хороброю.

- Що? - голосно вимовила крізь сльози. - Хороброю? Ти тепер говориш неначе, ця беззахисна собака була лицарем і билася з драконом. Ти розумієш, що сказав. Хороброю! Обурилася на нього.

- Я незнаю, що тобі ще сказати, - продовжував тихо промовляти забравши свою руку з її плеча. - Мурка бачила того монстра, тому і напала на нього. Так само, як на ринку, ту істоту схожу на величезну мишу бачила бродяча собака, але не була в змозі впоратись і жорстоко вбита за це.

- На ринку? Ти не розказував...

- так, я знаю. Я не встиг, бо відбулося те, що відбулося тепер.

Жінка подивилася на собаку, не перестаючи плакати. 

- Що нам тепер робити? Синку. Дім розгромлений, до стадії, для вже не нормального життя в ньому.

- Щось придумаємо. 

- Що! - різко вимовила. - Що ми можемо зробити? - злегка підвищила тон.

- Бабусю, - зробив паузу ковтнувши слюну. - У мене є деякі заощадження.

- Гроші? - здивувалася. - Звідки? - Подивилася на нього.

- Пам'ятаєш, як, я, того року ходив допомагати Вуйкові Степана копати огород і колоти дрова на зиму.

- Він тобі не Вуйко, - обурено промовила.

- Так, я знаю, - витягаючи промовив. - Але так до нього всі звертаються, як і діти так і дорослі люди. Не перебивай бабусю, послухай.

Стисла губи, вимальовуючи незадоволення.

- Він мені платив. Не багато, але має хватити на відновлення даху.

- Чому ти мені не казав за гроші? 

- Я боявся.

- Боявся? Чого? 

- Що ти їх забереш, - подивився жалісними очима. - Що ще, я мав думати у свої чотирнадцять. Я хотів відчувати себе дорослим. Що в мене також є свої зароблені гроші.

Швидко видихнула видаючи сміх.

- І довго ти хотів мовчати?

- Незнаю. Я думав їх потратити на дещо. Але вже не зможу.

- Що саме? 

Хлопець почервонів зненацька.

- Нічого, - піднявся на ноги, підійшов до дверей. - Ходімо в середину дому, - обернувся поглянувши на неї. 

Жінка продовжувала тримати мертве тіло собаки на руках, легкими рухами хитаючи його в сторони. Інколи рукою гладила його по холодній голівці. Відставила його в сторону прикривши голову. Перехрестила тіло.

- Спи спокійно, - тихо вимовила. - Допоможеш мені, - підняла голову, подивилася на хлопця протагнувши руку в перед навпроти своєї голови. 

- Так. Звісно, - ривком зрушив з місця, підійшов до неї.

Вхопив однією рукою за ладонь, іншою притримав за передпліччя, легким не швидким рухом почав тянути її в гору, напружившись усім тілом.

Вона встала на ноги. Витрусила опілки і засохжу землю з сукні. Маленькими кроками не спіша попрямувала з ним до хати, закриваючи за собою двері в сарай. 

Наблизилися до хатніх дверей. Хлопець схилився, вхопив розбиту на частини, яка трималися на гвоздях собачу будку і відтягнув подалі в бік, щоб вони не наступили на них і не завдали собі шкоди.

Увійшли в середину. Жінка тими самими маленькими кроками наблизилася до газової плити. Взяла в руки чайник, набрала питної води, яка знаходилася у відрі, яке стояло на стільці біля умивальника. Поставила на плиту, зробила різкий рух рукою запаливши сірник, піднесла блище до камфорки запаливши її. 

Володя тим часом сидів за столом склавши руки одна з одною. Дивився на свої пальці інколи передвигаючи ними між собою. 

На дворі вже наступав вечір. Палаюче сяйво сонця укривало блакитне небо створюючи неперевершені пейзажі, на, які неможливо було дивитися без здивувань. Прохладний вітер укривав собою землю обвітрюючи землю і піднімаючи пилюку на проїзній дорозі вулиці.

- Я прийду зараз, - піднявся зі столу.

- Ти надовго? 

- Ні, - прямував до дверей своєї кімнати.

- Я заварю нам чаю з малиновим соком. Будеш? 

- Так бабусю буду, - зупенився, обернувся усім тілом до неї. - У тебе ще осталося те неперевершено смачне варення з сливою?

- Напевно! Я не помню. Можу іти подивитися?

- Якщо тобі не важко.

- Ні-і-і, що ти. 

- Почекай секунду.

Змінив напрямок руху. Забіг швидко в кімнату жінку пробувши там недовго. Вибіг звідти тримаючи в руці її сапок і підніс його до неї. 

- Тримай, - подав в руку їй, - щоб не було важко ходити.

Підняла голову, подивилася в очі. Протянула руки і обійняла його.

- Вибач, - тихо промовила біля його вуха. 

- За, що? - Стиснув брови. 

- Я брехала тобі. Вибач будь ласка.

- Ти не брехала, - тримав її також в обіймах. - Ти оберігала мене.

Відтулилася від нього тримаючи руками плечі. Дивилася червоними очима, які вже були повні сліз.

Володя не звернув увагу на її сльози. Повернувся від неї, залишивши палку припертою до плети і попрямував до своєї кімнати закриваючи за собою двері.

Підійшов до ліжка, всунув руку в задню праву кишеню.

Витянув звідти той самий складений декілька разів листок, що знайшов у коробці з фотографією. Сів на диван тримаючи його в руці між двома пальцями. Підніс вгору навпроти своєї голови, подивився на нього. Іншою рукою відкрив шуфладу тумбочки, яка знаходилася біля його ліжка і закинув складений листок в середину швидким рухом закривши її.

- Ходи пити чаю, - кричала жінка з кухні.

- Вже іду бабусю, - крикнув їй у відповідь.

Не встаючи з ліжка, провів головою в сторони оглядаючи свою кімнату і зашкодження, які були нанесені їй.

Побачив велику тріщіну, яка протягала в лівому куті, з потолка і до самої підлоги. Скло на вікні тріснуло по середині розтинаючись навпіл і не зсипавшись на землю. 

Володя підійшов до тріснутого вікна, став навпроти тримаючи руки в карманах, дивився на їхнє подвір'я, яке знаходилося на тепер не дуже в гарному становищі. 

- М-м-м... - протянув стонучи. - Да-а-а... Це буде важко!