Глава 3

Лист

Я знаю, що у тебе є багато запитань. Знаю, що ти нічого не розумієш. Бо те, що з тобою тепер відбувається... Ніхто не зможе повірити. Я також не вірила. Думала, що моя свідомість сходить з глузду, вже ніколи не стане нормальною. Потім звикла на таке. Почала тренуватися, почала брати під контроль. У мене не було нікого хто міг мені пояснити, допомогти, підтримати і розповісти, що воно така. Хто, я така? Було важко. День за днем, я мовчала про свої здібності. День за днем всі думали, що мені потрібен психолог. День за днем, я розуміла, що вони ніколи мене не зрозуміють і мені потрібно змиритися з цим. Ти думаєш, що ці слова є виправдовуванням, але це не так. Я хочу допомогти тобі, хоч і не знаходжуся біля тебе. Не обіймаю. Не ласкаю, не цілую. Знай, я завжди з тобою. 

Так багато потрібно розповісти. Багато чого пояснити.

Дати відповіді на твої питання. 

Тут не багато написано. Цих декілька листів, які ти тепер тримаєш в руках, розкажуть тобі лише маленьку частинку з усього. 

Ти читаєш... Я знаю. Значить ти вже бачив їх, зустрівся і бачив, як бачиш кожного дня свою бабусю. Люби її. Вона одна в тебе. Лише вона буде любити тебе, як люблю, я. Так, я знаю, ти тепер задаєш собі запитання " Як любити жінку, яка тобі навіть не близька, не однієї крові?". Можна скажу тобі. Рідна людина є також та, що не лише народить, а і та, що виховає. Хотіла би, я бути тепер біля тебе. Але зірка вибрала інший шлях, іншу істину написала для мене, для тебе. Розуміючи, що можу померти, я не розгубилася, навпаки, гарно підготовила все. Навіть ці листи, були написані не за один день.Ти можеш їх не читати до кінця. Можеш спалити у вогні. Або просто викинути і забути. Твій вибір. Знай одне. Мама тебе любить.

Володя сидів на підлозі у своїй кімнаті, притулившись спиною до ліжка і випрямивши ноги. В руках тримав ті самі листки, які розгорнув з того комочка взятий з картонної коробки де стояв медальйон. Довго не міг набратися смілості і відкрити. Дізнатися, що там написано. 

З самих перших прочитаних слів написаних в тих листках він здригнув від здивування. Їх було декілька. Мама писала їх для нього, знаючи, що трапиться в майбутньому. Знала, що не зможе бути біля свого сина, тому і розповіла правду в написаних словах. 

Впираючись рукою об верхівку ліжка, Володя піднявся на ноги і сів на ліжко. Витянув спереді себе зігнуті навпіл листки, продовжив читати.

Все почалося коли мені виповнилося дванадцять років. Я лежала на ліжку тримаючи улюблену книгу в руках читаючи її. І на якусь мить відчула легкий поштов зі сторони. Думала землетрус. Я злякалася. Вибігла з кімнати направляючись до своїх батьків. Але нікого не знайшла. Немов всі зникли, всі кудись пропали. Мені було страшно. Потім, я почула гуркіт на дворі, хоча у нас не було ні кішки, ні собаки. Наблизившись до дверей, я почула ричання і сопіння. Злякавшись повернулася у свою кімнату, застрибуючи під одіяло сховавшись. Так просиділа багато часу, до поки все не скінчилося. Як, я зрозуміла, що це була та істота, запитав би ти мене. Просто. Мої батьки ніколи нікуди не відходили не сказавши мені і не закриваючи двері на замок. А ще коли я наблизилася до дверей то побачила тонкий хвіст, на кінчику якого була шерсть. Це точно не була кішка. І велика миша також. 

Хлопець стиснув брови. Відвів очі в гору. 

" Шерстяний хвіст на кінці... - промовив в голос відриваючись від письма "

У свої вісімнадцять, почала чути голоси. Багато голосів. Звісно з першу боліла голова . Крики вечорами, істерика і страх накривав мене. Я чула людей навіть коли не хотіла цього. Чула їхні мрії, думки, побажання. Все... Після тижня терпіння, я пішла в бібліотеку і знайшла книгу, називалася вона " Як контролювати себе " . Там знайшла декілька порад, які спробувала використати. Завдяки їм, я навчилася контролювати свої думки. Це зайняло у мене декілька днів, точніше більше двох тижнів.

Очі вже злипалися. Відчуваючи, що хоче спати Володя зігнув листки і відставив в сторону на тумбочку. 

На дворі була вже темна ніч яка пронизувала собою щільну тканину висящу на розбитому вікні. Теплий вітер похитував її з легкістю витискаючи в середину кімнати. 
Роздягнувся до трусів, відтягнув покривало, ліг не укриваючи себе. Обернувся в сторону тумбочки підставивши руки під голову, Володя дивився на листки, які стояли під сяйвом жовтого світла, яке видавала стара зеленого кольору лампа стояща на тумбочці. 

Заснув. 

* * * 

На дворі глубока нік. Володя обертався в сторони немов, щось мішало його сну. Немов дещо непокоїло його думки. Обертався з однієї сторони на іншу видаючи стони і стискаючи губи, зжимаючи брови. Ногами вовтузив по сторонам відкидуючи покривало на землю. 

Тканина, яка висіла над вікном, різко піднялася в гору торкаючись потолка.  В кімнаті пролунав нестерпний звук скрипіння, який пронизував собою тишу снів. 

Володя зігнув коліна підтягуючи їх блище до живота, стиснувшись в комочок. Здригував повіками, вводячи зрачками під ними. Рукою провів по ліжку в пошуках покривала, але старання були марні. 

Його дії зупинилися після повторних звуків скрипіння.

Рука завмерла на деяку мить біля плеча. А потім легким рухом піднімалася в гору притуляючись до іншої руки, яка і надалі знаходилася під головою. 

Проснувшись від нестерпного скрипіння він так і не набрався смілості відкрити очі і подивитися, що воно таке... Що створює неприємні і дуже пронизливі звуки. Швидко дихав. По його лобі стікав піт, очі швидко кружляли під вікнами. 

Звук припинився.

Почекавши ще декілька минут, не рухаючись з міста. Володя все ж таки наважився подивитися. Спершу відкрив праве око, плавним рухом піднімаючи віку в гору. Лівий глаз не міг підняти бо йому завадили руки, які були притулені до обличчя. Водивши оком в сторони, він нічого не зумів розгледіти. Згусток темноти так і залишався в середині кімнати. 

Важко видихнув. Відняв праву руку від щоки, плавно тильною стороною витер лоб від поту, тримаючи очі закритими. Повернувся на спину, випрямив ноги, поставив руки на груди, зробив глибокий вдих, потім видох. 

Спробував заспокоїти себе в голові.

" Це лише сон. Лише сон "

Очі і надалі були закритими.

Лежав не рухаючись декілька секунд, до поки в кімнаті не створився свист. Його серце знову забилося швидко в грудях. Губи почали тремтіти. На лобі знову відчулося стікання поту.

" Невже знову! - лунали думки в голові "

Знову зібравшись з силами Володя наважується і відкриває швидко очі, вдивляючись ними в густу темну кімнату. Свист знову було чути, але вже із двору і через деяку мить хлопець бачить, як тканина висяща на вікні починається підніматися в гору, розкидуючи собою в сторони. Йому стало страшно. Хотів укритися одіялом, але так і не знайшов його на ліжку. Зігнутися і пошукати його на землі у нього забракло смілості. 

Дивився не відводячи погляду у вікно і на парящу в повітрі тканину він думав, що побачить когось на тій стороні стіни. Побачити їх тих хто слідить за ним. 

Його погляд перебиває той самий звук скрипіння, який лунає вже з іншої сторони кімнати. Різко повертаючись на звучання, Володя бачить як від шкафу, щось віддаляється. Спершу не зрозумів, що воно таке, сильно перелякався, але стримується від криків. Не закриваючи очі він не перестає дивитися на шкаф і розуміє, що то є лише частина двері, якою хитає вітер паряший з вікна. 
Зрозумівши, що йому нічого не зашкоджує, він починає шукати на землі покривало, вводячи рукою висящою з ліжка. Піднявши і закинувши на гору, не укриваючи себе, він проводить руку в сторону, пробуючи відчути лампу, яка знаходилася на тумбочці. Відчувши її пальцями, вмикає. 

Лампа різко загоряться створивши жовтий відтінок світла, який розрізав собою густу і страшну до кісток темряву. 

Володя побачив, що двері на шкафу не був закріплені на гачок і це спричинило хитанню ними і засудження його сну, наводячи страх. 

Піднявся з ліжка, попрямував до шкафу. Вхопив лівою рукою дверку, сильно притис її закриваючи на гачок. Підійшов до вікна, взяв руками за два кінці тканину і зачепив її на тоненькі гвізки, які були вбиті в стіну. Зігнув їх разом з тканиною до стіни.

Повернувся до ліжка, злегка стрибнувши на нього. Вхопив покривало, укрився. Підняв ноги закинувши його під низ, створюючи захисний бар'єр в кінці ніг.

Пробував заснути, але у голові так і не покидали думки, цікавість, що ще написано в тих листках. Що мама хотіла йому ще сказати, від чого вберегти і чим допомогти.
Крутився в сторони так і не зміг заснути. Повернувся на спину, відкрив очі. Увімкнув лампу, взяв з тумбочки листочки. Відсунувся вище тримаючи подушку в іншій руці підтягуючи її під голову спираючись плечима на стіну. Розгорнув їх і продовжив читати з того місця де закінчив.

Я розуміла, що зі мною, щось відбувається. Сильніше мене насторожувало те, що голоса в голові не закінчувалися. Я думала, що це моя дитяча уява і спершу не звертала уваги. Але одного дня ми з мамою пішли на базар. І проходячи поміж усі полки, у мене почала настільки сильно боліти голова, що, я зомліла і проснулася лише в лікарні.

Вильнув рукою, перевертаючи листок на іншу сторону і продовжив читати.

На іншій стороні по середині листка в горі були написані слова жирно обведені ручкою.

" Не забувай ніколи "

Якщо ти все таки читаєш це тепер, я хочу, щоб ти знав. Та колискова, яку тобі Земфіра повинна читати кожного вечора в дитинстві, не є просто так. В тих словах є багато сенсу, а в твоєму випадку, це твій помічик. Так, я знаю ти тепер здивуєшся прочитавши ці слова, але зрозумій правильно. Я повинна була якимось чином допомогти тобі. І мала зробити, це так, якщо їм вдасться знайти ці записи, то щоб вони не зуміли зрозуміти, що вони значать. Але ти зрозумієш, я впевнена. 

Опустив листки так і не розуміючи, що він тепер прочитав.

" Якщо мама написала скрите послання в колисковій, тоді навіщо писати пояснення у іншому листку? - запитав себе в думках. - Щось тут не так, - промовив тихо в голос "

Від незрозумілості йому вже було не настільки сильно цікаво, що написано далі. Тому він приймає рішення не продовжувати читати і відкладає листки в сторону на тумбочку. Плавним рухом руки, проводить по кнопці лампи виключаючи її. Укривається покривалом до самої голови, обернувшись на сторону. Пробує заснути. 

" Я не розумію навіщо, - лежав на боку плеча, дивився на тканину висящу на вікні, промовляючи пошепки "

Відчув, що очі вже почали закриватися злегка поболючи при повторному їх відкриттю. 

Довго ще не міг заснути, хоч і дуже хотілося. В голові було багато запитань. Куму вірити, з ким спілкуватися, кого питати. Не знав. Крутився з сторони на сторону, відкидуючи покривало, потім знову тягнув на себе укриваючись. Мучили його слова, листи написані від мами, чи то лише йому має здатися, що вони від мами. Лежав на спині, очі тримав закритими, швидко дихав, тримаючи руки на грудях. 

Думки розходяться в різні напрямки, кому вірити, кого боятися. Можливо і бабуся, якимось чином пов'язана з тими монстрами. Можливо і вона хоче моєї смерті. Різко відкрив очі і промовив в голос. 

" Можливо вона і є...  - серце колотало в груді. Різко відкинувся назад впавши на подушку. - Ні-і-і, - протянув, - якщо би вона була однією з них, то навіщо мене виростила, - дивився в темряву кімнати "
Володя лежав так і не зібравшись з думками, хто є хто.

Тому він вирішує залишити все і пробує заснути викидуючи всі думки з голови і починає мріяти. Мріяти, як він з Діаною проводить свій вільний час, насолоджуючись кожною хвилиною її присутності. Як радіє її посмішці, сміхові. 

Через деяку мить йому вдається заснути.

* * *

Чайник видавав грімкий, розтинаючий свист, стоючи на газовій плиті вже закипівши. Стояв не подалік в одних трусах і помаранчевій майці однотонного кольору, без ніякий візерунків і розмалюнків на ній. Гумові тапочки синього кольору з червоною полосою з верху, створювали звук хлрпеа відбиваючись від його п'ят при ходьбі.

Хлопець наблизився блище до газової плити тримаючи в лівій руці металевого стакана, який був окрашений візерунками квітів зовні. В середині крушки знаходилася засохлі трави. 

Правою рукою викрутив у верх ручку, виключаючи газ. Взяв в руку рушник, який висів з права на прибитому в стіні гвіздку. Вильнув рукою в низ в гору, рушник вельнув собою в сторони тим самим накручуючист йому на руку. Вхопив чайник за верхівку ручки, відійшов від плити і попрямував до столу, який стояв не подалік. Поставив кружку на стіл, підніс руку блище над кружкою у якій тримав чайник. Злегка нахилив кість в перед поціливши з гусачка чайника прямо вкрушку кип'яченою водою. 
Засохлі трави почали кружляти в середині чашки вируючи і піддаючись танцю в середині. Заповнив її до самого верху, відняв чайник притуливши руку до свої ребер. Володя розвернувся, поніс його і поставив на вимкнену плиту. Протянув руку в гору, притулив до рота сильно його відкрив позіхнувши. Опустив руку після виконаної дії і повернувся до столу і свого чаю. 

Різко зупинився застиг на місці поглянувши на стіл і не побачив на ньому жодного прибора. Знову повернувся в сторону плити, але не прямуючи до неї. Попрямував неподалік за метер в стороні, він підійшов до серванта, схилився не сильно в колінах, витянув шуфладу, другу з верху. І дістав з відти одну маленьку ложечку.

Випрямившись, штовхнув коліном шуфладу створюючи не сильний удар при закритті. Повернувся до столу тримаючи в одній руці ложку, а в іншій кружку з кип'яченою водою. Підійшов блище, поставив все на стіл, вхопив стілець відтягнув на себе, створюючи скрипучий звук по підлозі. Сів, спераючись рукою за кут столу. Взяв в руку ложечку, всунув у кружку легко кружляючи нею довкола, створюючи водоворот. 

Засохлі трави почали мякнути і немов оживати у воді заповнюючи собою всю кружку і окрашуючи тепло зеленим кольором воду, видаючи ніжно лагідний запах цвіту. 

Дивився у вікно тримаючи кружку двома руками біля роту, потягуючи кип'ячено воду губани складеними в трубочку. 

На дворі світило сонце заглядаючи своїм промінням в кімнату освітлюючи темні місцини. Подивився в низ на стіл, де стояв маленький годинник червоного кольору з візерунком кішки на правій стороні. Підсунув блище до себе, зіжмурив очі концентруючись на погляду. Бачив, що стрілка, яка показувала секунди, не рухалася по колу, лише інколи подьоргувалася на місці. Годинник зупенився, показавши в останнє одинадцяту вечора. Зажмурив очі не зрозумівши з першого разу, відвернув голову. На деяку мить, стиснув лоба, підняв очі в гору і знову поглянув на годинник. 

- Невже... - підніс їх собі блище до обличчя. Обернув задньою стороною. Поставив лицевою стороною на стіл. Витянув батарейку, підніс блище до носу. Нюхнув. 

Ніздрі розширилися, ніс ворухнувся стиснувшись в горі між очима нище брів. Запах був схожий на горілий мідний провід який плавили на вогні.

Поставив батарейку на стіл. З іншої руки поставив крушку з, якої пив чай. Відсунувся стільцем, піднявся із-за столу і попрямував у свою кімнату. Легким рухом руки відкрив двери. В поле зору сразу кинулася тканина, яка піднялася високо в гору торкаючись стелі від протягу вітру, який створився між кімнатами. Володя підійшов до тумбочки, схилився, відкрив останню шуфладу. Підняв зошити з середини, поставив на ліжко. Просунув руку в середину і дістав з відти картонну коробку чорного кольору з розміром у п'ять на п'ять сантиметрів. Відкрив її і дістав з середини одну батарейку. Стиснув її в ладоні, міцно тримаючи. 

Піднявся в повний ріст, подивився на свої голі ноги замітивши на них маленькі рожеві точки. Протер ногу вільною рукою, повернув голову в сторону шкафу стоящого біля вхідних дверей. Потер тією ж рукою по потилиці і почав прямувати до шкафу. Наблизившись в метер навпроти відкрив дверку вдивляючись в середину і шукаючи поглядом штани, які він носив вчора. Схилився випрямивши руки в перед розгрібаючи бардак на нижній полиці. 

- Де вони, - вимовив обурливою.

Вдарив дверкою закривши її. Відійшов на два метри в сторону, підійшов блище до кінця ліжка, схилився встаючи на коліна і заглядаючи під ліжко. 

- Ось ви де, - радісно усміхнувся.

Піднявся з колін і попрямував до штанів лежащих на підлозі неподалік біля розбитого вікна. Підняв їх рукою, струснув і почав одягати на себе. 

Повернувся вже одягнений до дверей, вхопив ручку рукою і різким рухом потянув на себе, створюючи в кімнаті такий самий протяг повітря, який своєю силою знову підняв тканину висящу на вікні і розкидуючи все легко закріплене в кімнаті з свого місця. 

Позаді нього пролунав звук шуміння листків паряшого в гору з свого місця і з легкістю приземлившогося на підлогу кімнати. 

Володя озирнувся на звук, побачив листи, які він читав вчора і залишив їх на тумбочці. Відпустив ручку двері, підійшов блище до них, схилився піднімаючи їх в гору тримаючи в одній руці. 

Не відкриваючи листи, він почав прямувати вже до відкритої кімнатної двері, не закриваючи її за собою. Приблизився блище до столу, взяв в вільну руку кружку із зробленим чаєм із засушеної трав. Зробив глоток, тримаючи кружку в руці. Рукою в, якій знаходилися листи, зробив швидкі рухи пальцями відкриваючи їх із зігнутого стану. Почав читати з першої строки, зрозумів, що то були ті самі слова, які він вже читав вчора, рухом руки в сторону відклав кружку на стіл, вхопив нею за верхній кінець листа перевертаючи його на іншу сторону. Почав читати стоючи біля столу.

Сину. Ти є моя ціль в житті. Заради тебе, мені хотілося жити, хотілося бути собою, любити так, як усі інші. Я старалася, зробити твоє життя кращим ще до народження. Але до недавнього моменту, який відбувся зі мною, я задумалася. Злякалася того, що побачила у своєму виддіні. Я бачила смерть. 

Володя підняв брови в гору продовжуючи читати.

Але смерть була не моєю і не твого батька. Це була твоя смерть. Смерть ще не народженого немовляти, який був для мене всім. Був моїм життям, цілью існування. Я злякалася. Розгубилася. Вибач мене, що, я тепер не з тобою, не обнімаю, але це було остаточне моє рішення. Я повинна була врятувати тебе... 

На цих словах письмо закінчилося. Половинка пустого аркуша було просто розмальованими різними візерунками, не зрозумілої форми.

Володя і надалі продовжував стояти біля столу тримаючи листки в руці. З його очей котилися сльози по щоках, капаючи на аркуші створюючи мокрі плями. 
Зігнув їх пополам, відставив на стіл. Підійшов до стільця, сів на нього, притягнувшись блище до столу. Вхопив руками голову піднімаючи волоси в гору. Сльози не переставали текти з очей створюючи мокру пляму вже на скатерті, яка укривала собою стіл звисаючи кінцями почти до самого полу. 

Відпустив голову спераючись ними на стіл. Потім протянув одну руку в перед беручи кружку, притягує до себе блище пальцями. Поглядом ловить листи, які кімнатний вітер похитував злегка піднімаючи їх і відкидуючи із свого місця. 

Довго не відводив погляд. Довго сидів задумовуючи, що робити далі, як бути і які рішення приймати. 
Думав, що після прочитаних листів, для нього стане все ясно. Але відбулося все навпаки. Незрозумілість укрила його душу з головою. 

Вітер розвернув зігнуті навпіл листи, потім підняв в гору розкидуючи  в сторони. Три аркуші розлетілися не подалік від столу. Але один з них... Той, що стояв з низу в легкому повітряному танці прилетів до ніг хлопця, падаючи на землю задньою стороною. 

Володя не слідкував за їхнім падінням, навіть не здригнув очима коли вітер їх розкинув. Сидів тримаючи притулені руки до кружки і дивився на голу стіну навпроти нього. 
Почув, як аркуш паперу притулився до його ноги злегка лоскочучи. Швидкими рухами струсив повіками.

Нахилився в бік виглядаючи із-за столу. Подивився в низ з цікавістю, що його лоскоче.
Побачив аркуш паперу, який лежав на його нозі. Зіжмурив очі, стис брови немов побачив щось не зрозуміле. Відтулив праву руку від кружки, протянув в низ столу до своєї ноги, хапає папір і підносить блище до обличчя. 
Повернув міміку обличчя в нормальний стан і дивився на листок немов був вражений, або навіть здивований. Але нічого неможливо було побачити на ньому. 

То мабуть були останні слова написані для нього. 

Підняв аркуш паперу на стіл. Продовжив дивитися на пусту стіну навпроти. Підставив вільну руку під голову спершись на неї. Дивився декілька секунд. Потім знову опустив очі і знову прочитав ті слова.

" Я завжди буду тебе любити - Мама "