Сигарета за сигаретою. Тонке простирадло не захищало від холода на балконі. Руки трусяться, але піти звідси неможливо. Темрява, висота, холод— саме те, що зараз потрібно. Скільки вона тут? Годину чи можливо дві? Телефон, окрім десятків пропущених викликів і повідомлень, показує половину третьої ранку. Через декілька годин все зіпсує світло сонця, а поки що можна помилуватися на темне місто.

Безсоння не хвилює її вже давно. Вона розуміла, що треба зробити, щоб зупинити його, але вже звикла і до такого режиму.

Світло скоро почне освітлювати темні вулиці і знаходитися тут буде безглуздо. Потушивши цигарку, Бенні все ж таки зайшла у холодну квартиру. Скинула із себе простирадло — воно зовсім не допомагало— і залишилася у одній тонкій чорній білизні.

Світло вимкнене. Тільки одна лампа на столі, давала хоч якесь нікчемне освітлення. У чайнику охолонувша і дуже міцна кава. Тільки каву вона і пила. Чай терпіти не могла. Він здавався їй надто затишним і домашнім. Коли у чашкі виявився її улюблений напій, вона сіла за стільницю і пусто дивилася у велике вікно, сонце все псує, темнота більше прекрасна тих кольорів, що намагалося нав’язати сонце. Тільки вночі можна зрозуміти який ти справжній. І зовсім не завжди річ йде про вульгарність, будь-які думки, дії, те що відбулося у темряві, більш щире.

Тільки Бенні не змінюється ні у темряві, ні у холоді.

Іноді, їй здається, що проблема саме у ній, що через її стиль життя у неї немає нормальних відношень з людьми, але потім розуміє, що так, це саме так.

Тому що їй ніхто не потрібен щоб вижити.

Живуть лише ті, хто сліпо вірить у єдинорогів та скарби на кінці веселки. Усі хочуть у це вірити, але потім, коли ти дорослішаєш, розумієш, що все це, ніщо інакше, як просте виживання, спроба відірвати найбільший шмат від так званого щастя. Хто його бачив? Хтось знає, яке воно? А чи описати його можна? А ось що на рахунок кохання. Хтось може його описати? Тільки давайте без сопливих комах у шлунку та сердечок.

Через таку суху думку про мир їй таки трохи простіше жити. Бенні мало цікавлять почуття та емоції – ні свої, ні чужі. Лише гріхи. Їх у її житті вже достатньо. Але й ця краса не дала їй хоч якось відчути себе живою. І вона щоразу намагаючись зрозуміти коли саме такою стала, дивитиметься у велике вікно, сидячи на дивані. Це єдина річ у кімнаті що її цікавила.

Жила вона в одному з найвіддаленіших районів міста, менше суєти, менше проблем. Могла зовсім не виходити зі свого укриття місяцями, але в неї майже повністю закінчилася кава, та й тільки на ній жити досить туго, ніхто не приїде і не подбає про неї, якщо їй стане погано.

З кавою вона знову подивилася у вікно. У неї є ще кілька годин до сходу сонця.

Одним ковтком допила каву, поставила кухоль на стільницю і невеликими кроками почала прямувати до кімнати, яку любила найменше. Спальня. Ривком відкрила шафу, взяла велику чорну футболку з постером AC/DC і такі ж довгі чорні широкі джинсові шорти. Якщо затримати погляд на її гардеробі, то практично всі речі, які вона носила на постійній основі, були у темних відтінках. Звичайно, тут є і вбрання, яке їй нав'язали суспільством, але й вони особливої яскравістю не виділялися.

Не затримуючи на собі погляд у дзеркалі, взяла гроші та ключі від машини та будинку, швидко вийшла з кімнати. Вже відчиняючи двері, обернулася і машинально оглянула квартиру. Незатишна, простора та темна. Все, як їй потрібно.

Заводячи джип вона намагалася запевнити себе, що це не довго і їй практично не доведеться спілкуватися з людьми. Вже досить пізно і майже всі магазини вже не працюють. Але працюють на заправці біля виїзду із міста.