На задньому сидінні машини вона знайшла свій рюкзак у ньому були якісь документи та великі навушники. ймовірно, якщо вона їх одягне з нею менше спілкуватимуться. Паркуючись досить далеко від самого магазину, вийшла. Великим він не був, скляні двері, вікна в підлогу, з яких світило яскраве світло, відкривали вид на товар і те, що відбувалося в будівлі. Швидкими кроками попрямувала всередину. Нікого, крім касира, тут не було. Це добре.

Особливо не затримуючись біля стендів з товаром, взяла кілька пляшок спиртного, улюблену каву, упаковки вже приготовленого салату та морозиво... Вона його ніколи не любила, але зараз, не піддаючись власним думкам, взяла його та протягла до каси, там взяла ще пару упаковок сигарет і швидко розплатившись вийшла.

Увімкнула музику у великих бузкових навушниках, відкрила банку спиртного і скептично оглянула те, що відбувається на вулиці: її не було тут лише кілька хвилин, а вже почався дощ, з пакетом хотіла його трохи перечекати, щоб добігти до машини з меншою шкодою.

Але потім побачила темні кучері, а потім погляд одразу вчепився за його обличчя, таке незвичайне, дивне, але, здається, на нього можна дивитися постійно, розглядаючи всі деталі, її ніби поставили на паузу і світ почав тихо зупинятися, поки він швидко йшов убік. Бенні, здавалося, ноги зараз підкосяться і вона впаде, але цього не трапилося.

Він теж дивно подивився у бік дівчини, але не так зацікавлено й поспішно увійшов до крамниці. Не довго думаючи, вона знову зайшла в магазин, поклавши свої покупки в рюкзак за спиною. Але його тут уже не було. Їй навіть здалося, що він просто був галюцинацією, яку вигадав її втомлений мозок. Стало навіть трохи страшно, розгубившись, вона запитала у касира, чи не продають вони снодійне. Отримавши втомлену і негативну відповідь, запитала, чи можна скористатися вбиральнею, продавець мовчки вказав на двері з іншого боку. Кинула біля його стелажу рюкзак і віддалилася.

І тут почало відбуватися щось дивне. Вона вже майже дійшла до дверей, як почула, що в магазин заходять ще люди. Троє чоловіків у поліцейській формі. Які щей тримали на поготові зброю, мацаючи місце де вона має бути, але приховуючи її за легкими курточками. Запитують щось у чоловіка за прилавком, а потім оглядають будівлю та зупиняють свій погляд на ній, здавалося ще секунда і вони почнуть йти до неї. Але Бенні вже встигла втекти за двері до того, як вони встигли якось відреагувати.

—Що за?.. —тільки заклацнулися двері, як Бенні відразу ж опинилася притиснута до них. А її рот накрила чоловіча велика долоня. Той самий хлопець, якого вона бачила біля входу в будівлю, тепер притискав її до дверей з такою силою, що між ними не було навіть повітря.

Він дивився прямо в її очі, він навіть не налякав її, вона тільки раділа, що він не був галюцинацією. Не спати нормально вже роки, а до того все життя, досить важко. Минули секунди, як він нарешті дав можливість дихати ротом, попередньо пальцем показавши бути тихо. Тепер вона могла дихати його повітрям, бо він лише підсувався все блище до Бенні, тримаючи міцно її руки.

Може і дивно але Бенні не відчувала страху до нього. Наче так і мало бути.

****

Він дивився у її очі, а я в його ще декілька секунд, після чого ми почули наближені кроки до нашого скромного місця перебування. А ще через секунду голос чоловіка:

—Мем, ви в порядку? Ми почули гучний стукіт,—могло здатися, що цей голос говорив прямо над моїм вухом, слова були чітко і голосно вимовлені, навіть захотілося відповісти миттєво в тій же манері. Згадалося обличчя покійного батька, який служив в армії і не міг дозволити собі говорити мило із донькою у будь-який момент життя. Завжди говорив беземоційним голосом.

Моє обличчя ледь не скривилося від подумки згаданого батька, якби не відчула як хватка на моїх зап'ястях посилилася. Я поглянула на мого викрадача…

Хоча він не викрадач, мене ж нікуди не відвезли, просто тримають… тоді він мій тримач? Хоча зважуючи наші сили, більше притримувач? Якось воно дивно звучить. Хоча може лише у голові, може якщо вимовити, то стане краще?

Мої руки стисли аж до хрусту, коли я знов звернула увагу на хлопця. Які гарні у нього ключиці, випирають з-під білої, мокруватої, футболки. Як гарно, що трошки пройшов дощик, такий гарний вид відкрив. Мої очі піднялися і я звернула увагу на його дещо зле обличчя. Таке роздратоване, хоча якшо придивитися, то навіть трохи перелякане. Мої очі зіщурилися, а одна з його рук піднялася до мого обличчя і коротко стисла підборіддя, а потім шепітом наказав говорити.

Тільки зараз я згадала, що за моєю спиною, трохи далі ніж двері, стоїть поліцейський і влавлює кожен скрип. Я широко посміхнулася своєму утримувачу і сказала:

—Так, сер, все гаразд. Просто вдарилася рукою об двері, — промовила спокійним тоном, продовжуючи зчитувати емоції хлопця, а він трохи заспокоївся. Він, що шоколадку з прилавку спер? Таке миле лице, а вже злочинець.

—Ви впевнені, що у вас все гаразд? Мем, ви там самі? — чого він взагалі причепився до мене, я шоколад не люблю.

—Я точно впевнена, що зі мною все добре і так ... — я виразно посміхнулася юнаку, продовжуючи спокійно говорити, — Тут я одна. Сподіваюся, я можу зробити те для чого сюди ввійшла?

—Так, звичайно, мем, — ми знову почули кроки, але тепер вони віддалялися від нас.

Я оглянула невелике приміщення вбиральні. Жовта плитка на стінах та підлозі, такі ж жовті умивальник та унітаз, вікно. Все брудне і смердить, двері до якої я була притиснута була липкою. Це чиста футболка, але нехай, іншою то стороною вона притиснута до хлопчини, тому ні про що шкодувати.

Як тільки чоловік віддалився від дверей, мій потримувач, нарешті зітхнув і трохи відсунувся від мене, але продовжував тримати руки. Його груди, мабуть вперше, як я помітила, піднялися, щоб зробити вдих повітря. Я б тут краще не дихала, минулий клієнт, який відвідав це місце, явно з’їв, щось не те.

Потримувач вже майже не стискав мені руки, очі видали сильну втому, а плечі різко згорбилися, наче весь час до цього тримали стелю. Утримуввач… а до біса, нехай його буде звати Ерік. Щось у цьому слові явно не так.

Так ось, Ерік почав роздумувати, чим йому тут зайнятися, доки поліцейські знаходяться у магазинчику. Моє довге перебування тут може здатися дивним, а враховуючи запах у цій маленькій кімнатці, щей небезпечним. Ерік так оглянув приміщення, що мені здалося наче він шукає закладку. А може це той прикол мозку «кому чого не вистачає, той про те і думає».

Але його очі зупинилися на вікну. Через заляпане скло ледь виднілася патрульна машина і поліцейський, який рився у своєму телефоні, всівшись на капот. Загадка, як вибратися звідси, ставала все цікавіше, і мої губи приснули від смішка. Але Ерік це помітив і розізлився:

—Тобі ж гірше, — тепер посміхалися ми вдвох, а за мить він дістав звідкись зі спини пістолет і приставив його до моєї скроні.

—Кажу відразу, якщо ти робитимеш усе, що я зараз скажу, ти не постраждаєш, — його голосний шепіт у моє вухо пустили приємні мурашки мені на шию.

Я тихо засміялася йому в обличчя і піднесла до губ банку зі спиртним, яке все ще тримала в рукі. Від мого руху він стиснув пістолет сильніше.

— Як скажеш, Ерік, але не вплутуй мене в своє лайно, я більше не граю в таке, — зробила ковток і повільно підняла руки верх, "підкоряючись" йому.

Ерік подивився мені в очі, а я намагалася уявити, про що він зараз думає. У хлопчика проблеми і, зважаючи на все, додому він піти не може — там його вже чекатимуть. Готелі теж мимо, обличчя в нього дуже примітне. А спатки вже дуже хочеться.

Раптом за вікном стало дуже яскраво. Патрульна машина, під'їзала блище, зупиняючись недалеко вікна туалету. Якшо ця машина за ним, і вони його вичікують, то явно не у одній шоколадці справа. Ерік сильніше втиснувся в мене, намагаючись віддалитися від вікна, яке закривала тільки зламана залізна фіранка.

Я почула тиху лайку, а через секунду Ерік різко розвернув мене до себе спиною і відчинив двері.

На мене за одну мить були націлені три пістолети. Один був прямо біля моєї голови, а щоб я не втекла він внутрішньою стороною ліктя притискав мою шию до своїх грудей.

—Забирайтеся або вона постраждає! — Він голосно закричав, сильніше вдавлюючи мене в свої груди. Горло стисло, не надто сильно, бувало явно гірше, але я вирішила йому підіграти і схопила його однією рукою, роблячи вигляд, що намагаюся відсунути її далі. Але руку у якій тримала пиво, обережно заховала за спину. Якшо помітять можуть щей у мене почати стріляти, подумають, що з ним, а викидувати не хочеться, не дай боже перевернеться.

— Відпусти її та кинь зброю на підлогу! — один із них почав наближатися до нас. І тут до будівлі вбігли ще кілька поліцейських, але в якійсь іншій формі.

— Забирайтеся, дайте мені поїхати!— він зробив кілька кроків у бік виходу.

— Пожалій її, нам наказали відкрити вогонь, якщо ти будеш чинити опір і нікого не шкодувати! — захотілося хльобнути пива, оце пішли фрази. Такого ще не вистачало. Чомусь у моїй голові це все не складувалося, було якось все дивним. Щось у цих поліцейських здавалося мені дивним. Думати було важкувато, голова наче кипіла. Навіть гірше ніж зазвичай.

Вони продовжували щось кричати, виводячи його сильніше. Я відчувалася як сильно він нервує. Рука на пістолеті дуже тремтіла, а все тіло, до якого я була притиснута, було подібне каменю. Його дихання було швидким, наче з будь якої миті він зірвиться.

Поліцейські маленькими кроками почали підходити, а один майже схопив мене. Але у ней момент все сталося — Ерік не витримав.

Його рука, яка притискала мене до себе, різко витягнулася перед ним, долонею до поліцейських, а передпліччя руки, що тримала пістолет затулила мені очі. І за мить все наповнилося світлом.

Навіть через мої очі які були міцно закриті, за допомогою Еріка, все налилося золотистим сяйвом. Воно відчувалося не тільки на очах, а наче і у середині. Все тіло обхопило це сяйво, гріючи і оберігаючи.

Але мабуть не всіх.

Я чула постріли, крики і скажену лайку чоловіків, а потім вони всі замовкли. Рука, яка була на моїх очах повільно опустилася. Я повільно проморгалася, щоб очі почали сприймати нормальну яскравість кімнати.

Всі поліцейські у дивних позах лежали на підлозі, вони трималися за свої очі, з яких хлинула кров. Один з них був поранений вистрілом, можливо коли вони у паніці почали стріляти у різні сторони не маючи змоги бачити хоч щось.

—Бляха, ні, тільки не це… — я тихо промовила тримаючи руку Еріка у долоні і відчула як він повільно починає опускатися, спершу на коліна, а потім нахилившись обличчям над підлогою.

Він осів навколішки голосно дихаючи і закриваючи обличчя руками, його пістолет, як і мою руку він випустив. У моїй крові почало бурлити роздратування. Я вибігла на двір, стискаючи бідну пляшку пива все сильніше.

—Хто це придумав? Хто, бляха, це з вас придумав? — кричала сильно розмахувала руками і дивлячись на темне небо з якого продовжувався дощ, — Ви, бляха, подуріла там? Ми ж домовилися. Я відвалила від вас, а ви від мене. — я голосно дихала, злість вирувала в крові, я кричала і кричала, — Альо! Ви мене там слухаєте? Чого мовчите?— я швидко сьорбнула своє пиво, а потім різко відкинула його у сторону, розливаючи залишки.

— Говорили мені, що ви всі там гавнюки, але, бляха, якось вірилося, шо якшо боги, то ще якось домовитися вийде. Суки ви! Зрозуміли? — мене не сильно радувала ця прекрасна новина із поверненням у той дикий світ, Я пішла звідти і так із опущеною головою, чуючи прокльони, які і зараз на собі відчуваю, а вони навіть обіцянки не стримали.

Мої пальці зарилися у вологе кучеряве волосся, а з губ вилетів тихий шепіт: "Не хочу повертатися."— але відповіді не було. Як завжди, щоб мене почули треба прийти до них особисто.

Тяжко зітхнула і перевела погляд на Еріка. Сидить, згорбившись над підлогою і важко дихаючи, обличчя не видно, закрите його волоссям. Йому зараз погано. Він не вміє контролювати свою силу і... Блять, та за що це мені все?! Краще б він був крадієм шоколадок, або дилером.

Я різко розвернулася і майже побігла до нього.

— Хлопчик, — я підняла його обличчя за підборіддя двома пальцями, щоб він дивився на мене. — Швидко піднімайся, у нас немає часу.— мій погляд опустився на червону калюжу, яка витікала просто з його носа, — Damnare.

Я опустила його обличчя і підбігла до розбитого наполовину морозильника, від цього магазину майже нічого не вціліло. Навіть дах у дірках. Крізь розбиті скляні двері морозилки взяла лід в упаковці і такжже швидко повернулися до нього.

—Затисни ніс пальцями і приклади це, — я кинула кригу біля нього і попрямувала до виходу, —Чекай тут. — схопила рюкзак, що залишила біля прилавка і побігла до машини.

Як знала, далеко припаркувалася.

Кинула на заднє сидіння рюкзак з навушниками та мокрими через дощ пальцями завела її, ще секунду думаючи чи правильно я все роблю і чому б зараз просто не поїхати додому, зробити вигляд, що нічого не сталося, залишивши його тут зі своїми проблемами? Звалити в інше місто? Документи та гроші у мене з собою. Ще місяць точно зможу приховуватися.

Під'їхала максимально близько до входу та вийшла не закриваючи дівер. Ерік навіть не рушив з місця, але ніс затиснув.

— Піднімайся, зараз сюди набіжить ще парочка таких, — він ніяк не відреагував. —Ерік, ти або піднімаєшся зараз або через п'ять хвилин тебе пристрелять ці тварюки і твоя гра закінчиться. Я не вмовлятиму тебе і мені надто сильно впадло це робити, щоб ще й чекати тебе півстоліття, —він продовжував сидіти і нічого не робити, як же з ним складно.

—Швидко встав і сів у машину — да я просто прогарчала це.

Ще секунду нічого не діялося, а потім він глибоко зітхнув і почав підніматися.

— Клас, молодчина!

Поки він повільно піднімався я оглянула приміщення і напівмертвих чоловіків на підлозі. Так, не всі вони люди, як я й думала, троє з них із шрамами із символів на правому зап'ясті.

Я повільно оглянула ще раз. Розбиті пляшки, скло, продукти розкидані. Чогось тут не вистачало, великий такий шмат пазлу, основна частина.

Продавець.

—Насардін! — у моїх долонях з'явилися мої парні кинджали і я різко розгорнулася блокуючи випад, чоловіка за моєю спиною, не даючи змогу перерізати мені горлянку. Ми тільки встигли вчепитися один в одного, а його довгий меч уже валявся далеко, а долоні були прибиті моїми кинжалами до стіни. Перші секунди бою найважливі.

Чоловік надривно закричав, але потім спокійно і надмінно посміхнувся, набуваючи іншого вигляду. Тепер він був у темному костюмі, із зализаним волоссям та окулярах, які прикривали темряву в його очах. Навіть у такому положенні виглядав так, наче це він робить мені послугу не вбиваючи мене зараз.

— Як ти могла не впізнати мене з самого початку? Це було так просто!

— Що вам треба, Мом? На якого чорта тут цей хлопчинка?

— Ти навіть не зраділа братові, так не можна, кисю! —я продовжила дивитися на нього, — Чого так дивишся, думаєш я тобі відповім? Цими своїми особливими кинджали ти правду з мене не виб'єш. Чого на чай не приходиш у наші володіння? Боїшся Нюкту, чи що? — він виразно підняв брову, а губи ще сильніше розтягнулися у посмішці.

— Що вам потрібно від нього? —я ігнорувала всі його випади в мій бік про моє минуле.

—А, справді, згадав, ти ж зав'язала з усім цим! Як тільки Кінт...

— Мом! — я закричала наблизившись до нього максимально, дивлячись у його очі.

—Хочеш знати що нам потрібно від нього? —Він перестав глузувати і почав також дивитися в мої очі згори вниз, —Щоб він спустився в Тартар і сидів там вічність. Нехай ним харчуються нижчі істоти.

— Що він зробив?

— Він помилка. І знаєш, що? Не він один, — його очі сочилися злістю, а потім він подивився в бік Еріка, який намагався стояти, спираючись на стіну, але здавалося, що і це для нього дуже складно.

— Ego Maricia Loren, filia commotae Erebi de...

— Серйозно?! Виганяєш мене? — Він підняв брови вгору і почав голосно сміятися.

—... sedibus in nomine aliqua et chaos Iovem ego mittam te, Deus rutrum a terra...

—Тобі пощастило, що прийшов я, а не Нюкта. Ти маєш бути мені вдячна за це. Тримайся від цього хлопця подалі або від тебе і піщинки не залишиться.

—Та пішов ти, Мом.

—Злісна су... —не встиг довести і випарувався.

— Бувай, братику, —прибрала кинджали в ножки за спиною і посміхаючись помахала йому, дивлячись у підлогу, а потім подивилася на Еріка, здається він взагалі не тут, навіть не звернув увагу на Мома. Забрала пістолет хлопця, який валявся на підлозі і без слів поклала велику руку Еріку собі на плечі, допомагаючи йому йти до машини. Засунувши його у середину, зрозуміла, що щось забула.

— Пташенятко, як ти сюди дістався? — я нахилилася над ним. Він ледве розплющив очі і глянув на мене.

—Пішки, а до того, — вимовив пошепки, так що я насилу почула і нахилилася нижче, — Мене підвезли.

—Чудово, —сказала і зачинила дверцята машини, сідаючи всередину.

* Damnare (прим. у перекладі з латини "Дідько")