Він уже заснув.

Ну звісно, розвалити магазинчик лише світлом з однієї руки. А він навіть контролювати нічого не може. Це видно навіть через те, що він заплющив мені очі, хоча міг просто не концентрувати на мене енергію.

І все ж, чому він з'явився на моєму шляху? Навіть якщо припустити, що він тут випадково, мене щось до нього тягнуло. Я одразу була зацікавлена ним, з першої секунди, як він з’явився коло мене. Звісно у нього дуже незвичне обличчя і волосся, але я бачила не просто гарних людей, я бачила найгарніших істот, і вони мене так не цікавили. Що дивніше, це моя нездатність відчути його — я вважала його людиною, до того як він не проявив силу, а він притискав мене до себе. Да і Мома я не відчула, а це вже дуже дивно. Мом, або хтось інший з його допомогою, явно підлаштував цю зустріч, мені не просто так не дозволили одразу зрозуміти хто він. Повертатися назад у магазин щоб все провірити часу не було, але я впевнена, що всюди руни, які приховують сили.

Я закусила великий палець напружено дивлячись на темну майже порожню дорогу, поглядаючи на дзеркало заднього виду. Ерік важко дихав і погано спав. Хоча після такого його не сильно контрольованого викиду сили я мала думати, що він здох.

Заїхала на парковку, зупинила машину та подивилася на вікна своєї квартири. Я мешкаю на останньому поверсі. Дотягнути його туди було більше неприємно ніж важко. Захотілося, щоб голова впала на кермо, але ще почне сигналити— приверне більше уваги. Ерік ледь доліз до машини, а це явно було легше для нього.

Схопила рюкзак з моїми покупками, якби знала, що таке статися мабуть не вийшла б ніколи на вулицю. Вистрибнула з машини і голосно зачинила дверцю (може він від цього прокинеться і мені не доведеться його будити самостійно) і відкрила ту, в яку впиралися його ноги в широких джинсах і чорних конверсах. Він все ще спав.

—Гей, Еріку, прокидайся! — він ніяк не відреагував. Я потрясла його ногу, але це мало, що дало, — Прокидайся кажу! — але і на це він ніяк не відреагував, продовжуючи голосно дихати, як би сильно я не трясла його ногу йому було все одно. Роздратовано зітхнула і поправила мокре волосся. Прийшла ідея витягнути його за ноги на землю, навіть трохи спробувала, але він важкий і виходило погано.

Я зачинила двері, обійшла машину і відкрила з іншого боку, де була його голова і подивилася на нього. Кучеряве волосся прикривало майже повністю його обличчя. Я повторила те саме, тільки тягла за руку. Нуль реакції. Я не думала що це буде так складно, враховуючи що він постійно рухався, мені здавалося, що він може прокинутися будь-якої секунди.

А потім мені прийшла гарна ідея. Я широко посміхалася, коли нахилилася до його обличчя. Забрала вологі пасма його волосся з обличчя, проводячи пальцями по його шкірі, перебуваючи максимально близько до його трохи відкритих губ, я навіть відчувала його подих на своїх.

Чи хотілося мені їх поцілувати?

Ні.

Я влупила по цьому цікавому обличчю легенький, але точно болючий, ляпас. Він різко схопився, тримаючись за червону щоку.

— Що за?.. — він спробував оцінити ситуацію, і не відразу зрозумів де він, його очі металися авто і нарешті подивився на мене.

— Ми приїхали, ти ніяк не прокидався, тож я поцілувала тебе. Тобі не сподобалося, так? Мені байдуже. Швидше вимітайся з машини і пішли вже додому, — сказала і почала тягнути його за зап'ястя, а сама хотіла засміятися з його виразу обличчя.

Ерік, все ще сонний, не міг зрозуміти, що відбувається і просто робив про що я від нього хочу. Виліз із машини, намагаючись встояти на слабких ногах, виходило не дуже, але все одно краще ніж двадцять хвилин тому. Сон лікує. Включила сигналізацію на джипі та перекинула його руку на свої плечі, допомагаючи йому дійти до під'їзду.

Коли дійшли до ліфта він сперся об його стіну даючи мені відпочити від його ваги, як він закрився, я помітила на собі стомлений погляд Еріка. Але говорити нам зовсім не хотілося. І доїхали ми у повній тиші. Ми були всі мокрі й у крові, він у своїй, я у крові Мома. Відчинила двері до своєї квартири і впустила його уперед.

Моя темна самотня квартира вмістила у собі нову тінь. Високу, із згорбленими важкими плечима, тінь.

Давно такого в ній не було.

Я зачинила двері на замок і скинула мокрі і брудні кеди, Ерік наслідував мій приклад, вже босими п’ятами, я йшла у сторону ванної, водячи хлопця за собою.

— Тут чисті рушники, — втомлено промовила і відкрила невелику шафу в кутку кімнати, — Можеш брати гель і шампунь, а і цей… не замикайся. Якшо впадеш мені буде легше відкрити їх, а не вибивати, — я підморгнула йому.

Він знову дивно подивився на мене, але доки він не придумав шо запитувати я терпеливо стояти і чекати не хочу, тому просто вийшла і пішла на кухню. Пальцями намагалася стерти засохлу кров Мома із своїх рук. Сподіваюся, йому не скоро перестане боліти.

З рюкзака виклала всі свої запаси і почала шукати, що може зараз знадобитися. У ванній у цей час почала литися вода. Йому треба підняти рівень сили. Подивимося, що маю для нього.

Поставила чайник щоб закип'ятилася вода і відчинила дверцята шафи, він був повністю забитий різними травами та порошками. Не думала, що колись доведеться їх використовувати, спроби позбавитися безсоння я закинула давно.

Закусила губу намагаючись поглядом знайти ємність з рожевою родіолою, вона, звичайно, за секунди його стан не змінить, але краще йому стане. Ще знадобиться м'ята і лаванда. Вони заспокоюють, і у нього буде міцний сон. Мені таке на жаль не допоможе— божу кару травою не вилікувати.

Витягла все потрібне і поклала їх на стіл. Розпорошивши пакетики, на яких красивим почерком були написані лікувальні речовини. Почала їх змішувати у великій чашці заливаючи водою. Вийшов міцний, гіркий чай, але смак тут не головне. Собі зробила просто каву.

Поки він не вийшов — збігала до спальні і взяла собі чистий і сухий одяг, для нього в мене нічого не було, хіба мої великі футболки та ковдра, але вибору у нього немає.

Взяла просту чорну, практично таку ж, як і зараз на мені, велику футболку з постером. Тільки він почав виходити з ванної, не дивлячись на нього, засунула йому в руки ковдру, показала на чашку з чаєм і вимовила:

— Каву не чіпати, чай випий повністю і йди спати в спальню, — і одразу зачинила за собою двері.

У кімнаті було душно від пари, на підлозі валявся його вологий одяг і все було інакше. Наче не моє. Все пахло ним. Він менше за годину в моєму житті, а вже все змінив. Швидко зняла з себе одяг та кинула біля його. У душі температура води була налаштована буквально на окріп. Різко налаштувала на холодну.

Минуло менше трьох хвилин, як я швидко витерла волосся і одягла на мокре тіло чистий одяг, виходячи з кімнати.

Він був у вітальні. Загорнутий у ковдру із чашкою в руці сидів на дивані і дивився у вікно. Почало сходити сонце. Я повільно підійшла і сіла на протилежному боці, дивлячись на промені сонця. Ерік перестав дивитися у вікно і його очі тепер стомлено дивилися тільки на мене. Мені не хотілося говорити, але він явно хотів почути відповіді, як і я, тільки дати їх мені мав не він.

Чорт, він продовжував дивитись на мене.

— Що? — я запитально поглянула на нього, не приховуючи роздратування, хоч воно було і не для нього.

— Чому ти мене сюди привезла і допомагаєш мені? — говорив тихо і повільно, ще не оговтався. З його волосся летіли краплі на плед, він був замотаний ним по горло. Здається рука яка тримала чашку тремтіла.

Я дивилася у його очі. Сірі. Темно-сірі.

— Я не знаю, — сказала вже спокійно. У цей момент я зрозуміла, що зовсім безсила проти них. Вони крутять як хочуть і я не можу нічого зробити. Суду проти них немає. Та і що той суд дасть, те що боги знову не стримали обіцянки, не новина, але всі нормально із цим живуть. Ну, більш-менш. Втома, яка накоплювалася роками у людському світі вилізла зараз, у двох словах: — Не знаю, — сказала ще повільніше, продовжуючи дивитися на нього. Він став ще сумнішим. Він мене шкодував.

Дідько. Я хочу сама керувати своїм життям і не бути їхньою забавою. І не дозволю, щоб ніхто, навіть цей шмаркач, вважав мене слабкою. Відчувала, як мене почала пробирати злість, навіть лють.

— Але я не дам їм зіпсувати моє життя, — він не розумів мене, він здається взагалі нічого не розумів. — Допивай чай і йди вже спати.

Я різко піднялася з дивану, схопила з тумбочки упаковку цигарок і швидко босими п'ятами вийшла на балкон. Курити хотілося дуже й треба було подумати. Що робити і хто може допомогти.

На цьому боці будинку сонце ще не було таким яскравим, але все одно вже було ясно. Темрява краща, але її менше ніж світла. Запалила одну цигарку. І піднесла її пальцями до губ. Даремно я обірвала всі кінці з цим світом, відчувала ж, що мене не залишать так просто.

Відкинула упаковку на підлогу біля дверей. Вологе волосся з-за вітру почало сильно чіплятися до обличчя і доводилося постійно поправляти його рукою поки від злості все ж таки не заправила його за футболку. Роздратовано ходила балконом. Хотілося щось робити зараз, але в мене є тільки парочка з тих хто, шкрябаючи зубами, але все ж таки допоможе мені, але вони далеко.

Я відчула погляд на собі. Він дивився на мене. Стояв у отворі між дверима і дивився. У пледі, але вже без чая. Чого йому не спитися, мене вже починає напружувати, що він не чує навіть з другого разу все, що я йому кажу.

Я вдихнула дим і знову дратівливо подивилася на нього.

— Що?

Він тремтів ще сильніше, теж босий, теж з мокрим волоссям, йому теж було холодно.

— Як тебе звати? — Він говорив трохи голосніше, але ще слабо. І справді, я ж не знаю його ім'я, а просто вигадала його. Знайомі близько години, а я вже думаю як врятувати наші сраки, на декілька місяців у перед. Та хоча б на тиждень.

— Бенні. Мене звуть Бенні. А тепер іди вже нарешті спати, — і розвернулась до нього спиною.

— Бенні… — одними губами без звуку промовив він і вже голосніше, — Мене звуть Гаррі...

— Іди спати, — майже прогарчала.

— Добре, — він сказав тихо повільно почав прямувати до моєї спальні. Чомусь я не очікувала цього. Думала, що він знову почне щось запитувати, але напевно він вже занадто втомився. Ну і добре.