Сім років потому…
Маленьке село Глушден розташоване на півночі королівства Аркаб біля лісу, який слугує кордоном з королівством Тубан. Це село знаходилося далеко від поля бою, проте наслідки відбилися і на ньому. Хоча людській армії і вдалося відбити наступ демонів, та в самій природі почали відбуватися зміни.
Диявольські створіння відпустили на волю тварин, яких забирали під час своїх походів, та щось з цими звірами було не так, вони мали в собі якусь темну силу. Ці тварини повернулися до своїх колоній, а після того як заразили інших почали нападати на людей, проте якщо простих вовків чи лисиць можна було вбити, чи відлякати, то цих здолати міг не кожен досвідчений воїн, адже ці звірі володіли магічною силою. Тому навіть у маленьких селах з'явилися мисливці, ті хто захищав поселення і йшов у ліс, щоби знищувати колонії небезпечних істот.
У Глушдені було 6 мисливців: Олег, Мар'ян, Олександр, Артем, Ростік та Василь.Серед них Олег був найдосвідченішим мисливцем він полював уже 5 років, Саша прийшов у село 6 років назад, а став мисливцем лише 2 роки тому, Артем серед них наймолодший і працює 5 місяців.
-Ну що хлопці, пішли в бар!- сказав Мар'ян.
Який бар?- відповів Артем.- Ми ж маємо в ночі стояти на сторожі, ми сьогодні вбили аж 10 демонічних вовків! Такого не було цілий місяць, їх занадто багато гуляло в день, скоріш за все це були розвідники, а основні сили нападуть в, аяяй…
-Скільки ж можна базікати,- сказав Олег, вдаривши товариша в плече,- ми сьогодні вбили 10 вовків, це великий улов за останні місяці, тож всім пиво за мій рахунок. Доречі вбили їх ми, а ти ні одного, так що як хочеш, то йди і вартуй. Коли вб'єш хоч одного, приєднуйся до нас і тоді налью.
-Ну годі вам, не мучте новенького.- сказав Олександр заходячи до бару. В дверях він зустрів Віку, дівчину, яка працювала у гостинниці, в якій він поселився. За ці роки він давно міг назбирати на власний дім, але замість того жив у "Пані Вдовін". Він казав, що не любить прибирати, і йому легше заплатити пару лишніх монет, аби лиш хтось поприбирав і зварив їсти.- Радий тебе бачити люба, як там матуся? Ось квартплата за цей місяць, і борг за попередній. А ось це, як вдячність для хазяйки за її роботу.
-Рада вас бачити, пане Олександре, можете так не звертатися до мене, це змушує мене ніяковіти.- відповіла нахмурившись Віка.- А з мамою все гаразд, дякую за турботу! Вам сьогодні готувати постіль?
-Ні, я буду зайнятий вночі. Гарного тобі дня.
-Чим таким ти будеш зайнятий?- спитав Василь.
-Дізнаєшся,- єхидно відповів той.
Чотири години потому, біля входу до поселення:
-Вот же гади, я їм доведу, зараз як заріжу три, чи чотири вовки і вони визнають мене…- бурмотав Артем.- Але все таки, як страшно, вже 23 година, і ці факели майже не світять… Що це за звук?
Різко з темноти почали доноситися звуки гарчання і на світло вибігли вовки.
"Один, два, чотири, сім,...двадцять шість, двадцять сім. Чорт, в мене немає ні шансу, але що робити, вони такі швидкі. Здолати стільки я не зможу, та і добігти до мисливського дому, чи хоч до таверни не встигну,- думав Артем,- я помру, я точно помру"
"Молот грому" - в момент блискавка вдарила об землю, при цьому відкинувши і вбивши декількох тварюк.
-Саша! Що ти тут робиш?!
-Та щось ти довго не повертався і вирішив провірити, може ти і справді зустрів вовків. І не помилився хе-хе.- спокійно відповів мисливець.-І для тебе я Старший Олександр. А тепер біжи в селище і клич інших на допомогу, негайно!
-Зрозумів. Дякую, що повірили!- крикнув біжучи Артем.
-А тепер настав час розважитися з вами. Як там тепер вона називається? А точно: "Стріла диявольського вогню" - він за пару секунд пролетів більше десятка метрів і спопелтв усіх, до кого торкнулось лезо меча: От гади, декілька втекли до селища, но думаю хлопці справляться… Що? Ця аура. Це відчуття. Це демон?!