-Караул, на допомогу, вовки, вовки!- кричав у все горло Артем біжучи до таверни.

-Чого розкривався,- озвався виходячи з бару Олег.

-Там вовки нападають, я нарахував двадцять сім штук, но може бути більше. Зараз Саша відбивається від них біля брами.

-Що ти верзеш, які ще вовки! Таке враження що напились не ми, а ти! Годі цієї… В сторону!- Олег відштовхнув Артема і його за руку вкусив вовк.

Ах ти гад!- викрикнув Василь і перерізав горлянку вовку.- Ти в порядку?

-Так, зараз не до цього, дивись, он ще.

-Не може бути, це означає, що Саша…- вже хотів плакати молодший.

-Не реви, його так просто не вб'єш! Жодного з нас! А за те що, він відпустив здобич я йому таке влаштую!- намагався підбадьорити голова Артема, хоча і сам переживав за побратима…

"Демон? Демон. Точно демон! Але де? Я точно відчуваю його присутність, але через цих вовків вона всюди.- думав Саша.- Для початку розправлюся з ними, тоді єдиним джерелом цієї зловісної сили буде сам демон, так і зроблю. Бажано зробити все без технік, це займе більше часу але не приверне лишньої увагу, зрештою, я всього лише мисливець. Звичайно, простий мисливець"...

Тим часом шістнадцять вовків встигли забігти в поселення, а всього їх було більше сорока.

-Василь, біжи до дзвіниці і попередь всіх, щоби залишалися в дома,- наказав Олег.

-Але їх так багато, хіба не правильніше буде…

-Вже, побіг! Це наказ!!!- огризнувся головний, коли десь, зліва від площі долинув жіночий крик.

-Я піду провірю,- озвався Мар'ян.

Через 3-4 хвилини:

-Ні нетреба, допоможіть!- кричала Віка забившись в куток і відбиваючись палкою від вовків.

  Неначе промінь світла, з темноти з'явився Мар'ян і проштрикнув голову нападнику:

-Ти в порядку, вони тебе не поранили?- звернувся той до дівчини подаючи руку.

-Ні, все добре, тільки одяг подерли.

-То добре, тримайся в мене за спиною. Я тебе захищу!

-Ааааа,- крикнула від жаху Віка.

-Що сталось?- спитав Мар'ян, а коли розвернувся побачив ще двох вовків заду: "Що робити? Їх всього лише троє, але я не зможу захищати її і битися в повну силу."

-Біжи до площі, там інші, вони тебе захищать,- сказав Мар'ян відбиваючи атаку одного з монстрів.- Вже!!!

-Гаразд,- відповіла дівчина і її кроки стихли за спиною мисливця.

-Ну що ж. Ви готові до смерті?- сказав самовпевнено чоловік.

-А ти готовий?- спитав зловісно спокійний голос, який доносився буквально звідусіль.- Готовий до смерті?

-Хто ти? А ну пока…

-Здається тут моя місія закінченна, потрібно якнайшвидше забиратись.- говорив сам із собою демон,- Чи може мені ще повеселитись…

-Потрібно попередити інших,-говорила біжучи Віка, коли раптом почула дзвін: "То вони вже знають і попереджають інших, слава Богу. Хоть перепочину… Що це за гарчання, воно доноситься з провулку позаду. Потрібно чимдуж бігти до таверни."

  "Дзвін, значить Артем встиг їх попередити, це добре. А поки він дзвонить, то приховає гуркіт від моєї техніки, а то я ненажарт змучився." "Інферно" - вся земля навколо Саші почала гуркотіти і тріскати. З неї неначе вода почало пробиватися світло, темне світло, темніше за саму чорноту небесну, таке темне що і в ночі його було видно. Це світло обпікало, воно спалювало з середини всіх, хто попадав в радіус його дії. "І це все? Хоча добре, що більше немає. Потрібно повертатись, я чую цю страшну ауру в селищі"...

  Віка ледь добігла до площі, де билися мисливці і звалилася без сил. Василь вже встиг повернутися і приєднатись до товаришів.

-Віка?- здивувався Ростик.

-Підніми її і заведи в таверну!- крикнув Олег.

  Коли він її завів дав випити води і запитався де Мар'ян. Дівчина розповіла все, як було. Хлопець її вислухав, і сказав відпочити, а сам вибіг на вулицю і все розказав побратимам.

-Це погано,- озвався Артем добиваючи останнього вовка.

-Бачу ти таки вправний мисливець,- звернувся Олег,- Раз так, йди допоможи Мар'яну, а ми залишимося на сторожі…

Неначе грім серед ясного неба з провулка на них вибігли три цербери.

-Пекельні пси?- здивувався Олег.- Що тут роблять домашні тварини демонів?! Ми не зможемо здолати їх. Віка прибігла звідти, в мене погані новини для вас. А раз вони прибігли через ворота, то Саша приєднався до Мар'яна.

-Ану не опускати руки!- крикнув Василь.- Ми мисливці! І наше завдання стояти на смерть, аби захищати жителів поселення!

-До кінця!- крикнув Ростік.

-За товаришів!- додав Артем.

Цербери підстрибнули і вже хотіли накинутися на чоловіків. "Примарний клинок" - Саша з'явився позаду тварюк з мечем темного світла у руках і одним махом розрізав всіх трьох.