8 червня 79 року, рівно чотири роки тому на село Глушден напала стая вовків на чолі з церберами. В цьому запеклому бою загинув охоронець Мар'ян, після цієї трагедії Ростик і Василь вирішили піти з мисливців. Казали що не змогли пережити смерть товариша, хоча насправді думали: "Я не хочу загинути так жалюгідно, від якогось звіра". Інші ж змогли пережити цю трагедію і продовжили жити як і раніше, на щастя більше в селі ніхто не постраждав, та і багато хто не вірив у те, що на село напали, думали що мисливці по п'яні напились і зарізали товариша. Частина навіть почали їх зневажати і привселюдно насміхатись. У самих же воїнів помінялись посади: Олег відмовився бути головою, оскільки вважав себе винним у смерті товариша, і передав це звання Саші, оскільки той зміг здолати церберів; і Артем отримав звання вище за Олега, оскільки його здогадка виявилась правильною і він не побоявся самотужки зійтися в двобої з нечистю. Будучи вже головою Олександр вмовив деяких досвідчених вояк приєднатись до них, а також встановив зв'язки із сусідніми поселеннями для взаємодопомоги.

  Повернемося у теперішні час. Зараз в полк мисливців входить 9 воїнів, вони поділені на три загони, по 3 воїни. Один загін відпочиває, другий стоїть на сторожі, а третій полює і так вони міняються по колу, кожні півдоби. Але цього дня ніхто не воює і не стоїть на сторожі, всі йдуть вшанувати померлого і відпочити у барі.

  Всі розмовляли, жартували, випивали і розказували веселі історії, коли до бару увірвалась Віка, чесно кажучи вона давно подобалась Саші і він завжди виконував її прохання, кажучи що розуміє як їй тяжко доглядати за гостинницею, а після тої трагедії хвороба тільки погіршилась і мати взагалі не виходила з дому.

-До-по-мо-мо-жіть,- ледь вимовила захекана дівчина.

-Що сталося?- спитався хтось.

-Ми з Василем пішли до лісу за ягодами, коли на нас напали вовки,- розповіла дівчина,- він сказав щоби я тікала, а сам почав відбиватися палицею від звірів.

-Потрібно піти на допомогу!- викрикнув Артем.

-Сидіть.- спокійно сказав голова.- Ви і так п'яні, я сам піду. До того ж сьогодні єдиний день в році коли ми можемо всі разом зібратись і відпочити. Я швидко розберуся і повернуся. Все таки Василь був одним із нас, він так просто не здасться.

За хвилин десять Саша забіг туди, куди йому сказала Віка і побачивши сліди крові зрозумів що йде правильним шляхом, коли із-за дерев на нього вискочили вовки. "Карусель смерті" - сказав чоловік, після чого все: дерева, вовки, камені і навіть величезний валун були розрізані навпіл. Пробігши ще з кілометр він побачив жахливу сцену орда церберів роздирали хлопця, який ледь тримався при свідомості. "Примарний клинок" - використавши цей прийом Саша хотів вбити хоча би трьох істот, але його атака нанесла лише неглибоку подряпину тим, кого торкнулась. "От гадство, я був правий. Ті цербери, які були на площі чотири роки назад не справжні, їх перетворили із вовків за допомогою магії, ось чому я відчував від них ту демонічну силу. Справжніх церберів простий меч навіть не поранить, до того ж коли я їх вбив із них не випали магічні камені у яких міститься життєва енергія перемішана з маною у істот, які можуть використовувати магіїю. Я буду досить довго з ними розбиратися і тоді Вася може померти, що ж мені прийдеться використати, колись, мою найсильнішу техніку. Техніку яка символізує вогонь, який передав Фенікс людям, котрих майже знищили демони. Вогонь, який він передав особисто мені! Але ця сука осквернила його!"

  "Вогонь Іфрита" - мисливець просто запхав меча у ворога, після чого той вибухнув. "Вогонь Іфрита", "Вогонь Іфрита", "Вогонь Іфрита!"...

-Лишився тільки ти, триголовий,- звернувся він до вожака стаї: "1000 клинків". "Тепер позбираю ваші камені душ і заберу у них силу"- подумав він і прямо з повітря витягнув інший меч: "Дивно, хоч я це робив дуже давно, але добре пам'ятаю що у цих демонічних істот є темна і світла частина каменя і моя зброя поглинала енергію зі світлої, а тепер…"

-Дякую,- долинув голос із очищеного світлого каменю, після чого той зник.

  Саша поглинув всі камені та побачив що йому доступна нова техніка: "Виклик цербера". "Що за чортівня, люди не володіють техніками виклику, тим більше демонічних істот! Ойо, я ж зовсім забув за Василя"- подумав мисливець. Він підбіг до чоловіка, але його рани були занадто тяжкі, адські пси йому відірвали ногу і руку, він тільки щось шепотів і Саша нахилився щоби почути.

-Віка… М-м-монстр… Спаси…- це були його останні слова.

  Тим часом в таверні:

-Ох, щось довго немає капітана,- жартував один з мисливців,- я вже починаю переживати, чи не потрібна буде йому допомога.

-Дивись щоб вона тобі не знадобилась,- сказала Віка.

-Що?

-Що чув!- відзначалась вона чоловічим голосом.- Щось занадто ти живий для їжі!!!