Падають
Олена Корун
Падають… Кажуть, що падають, На землю тихо падають Сніги, дощі… Згадують… Усі ще згадують, Подробиці пригадують, А ти лиши…. Лиши мене, і мої мрії, Моє життя та майбуття, Інакші думки та надії Все ж маю я, все ж маю я…. Падають… У прірву падають, Мости нас вже не зв’язують, Горять вночі…. Вказують, Усі нам вказують, Як треба жити вказують А ти лиши… Лиши мене, і мої мрії, Моє життя та майбуття, Інакші думки та надії Все ж маю я , все ж маю я…. Падають, Ці зорі падають, Бажання всі загадують Вночі, втиші. Зв’язують, Нас ще прив’язують Ці спогади пов’язують Та ти лиши….. Лиши мене, і мої мрії, Моє життя та майбуття, Інакші думки та надії Все ж маю я , все ж маю я….
2022-02-12 09:23:37
3
0
Інші вірші поета
Знов не права... Що ти є,що без тебе Останній раз Цей світ
Інші поети
Bint __Abdoolrahman
@bint_abdoolrahman
TVOY 50/50
@fidelium_semper
Схожі вірші
Всі
Тишина ночного неба
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот
46
44
3094
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11977