Пам'ятаю

Pavlik Panko

Пам'ятаю, Як у тебе закохався, Як мріяв що разом до кінця життя, Як Клявся що не зраджу, Й любитиму попри злі слова, Пам'ятаю, Як не спали ночі, Думаючи що разом до кінця, Як клялась ти в очі що любитимеш! Під прицілом смертельно ярма, Та ти пішла, Пішла, не промовивши ні слова, Залишивши...На одинці... Із коханням й небажання до життя... Пам’ятаю, Як у тебе закохалась, Як мріяла що це - на все життя, Як полум‘я кохання в мені загоралось Й заполонило все моє життя.. Я Пам‘ятаю, Як не спали ночі , Як мріяли про життя , І як клялася я тобі у очі, Що любов ця без кінця.. Та я пішла... Бо не хотіла , щоб бачив ти - як страждаю я. Як швидко лине час,хвилина! Як скоро піду з свого життя ... Люблю тебе коханий ,ти мій милий ... Люблю й любила до кінця ... Та вже немає - не шукай Пробач , що тебе я залишила, З розбитим серцем і з листом в руках...

2019-06-16 18:02:04

2

0

Схожі вірші

Всі

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

83

2

3609

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

5

11168