Вечірнє мариво
І ввечері темнім була там вона,
Якась дивна постать стояла така,
Дивилась вона кудись в далечінь,
І просто стояла на схилі подій.
Стояла й мовчала неначе німа,
Не чує, не гукне як тая глуха.
І глянувши в очі - одна пустота.
В душі лиш заграла тривоги струна.
Стояла й чекала когось в далені,
І видно по ній, що вже мертва в душі.
І бачила й чула вона теє все,
І лиш подивилась на це.
І в погляді тому і відчай і страх,
І сльози гарячі біжать по вустах.
Червоні як сонце, заплакані всі.
Стояла й мовчала на впрочуд мені.
Мовчала й ридала - дивилася в даль,
Когось там чекала, напевно печаль.
І мовила тихо, як подихом вій,
"Колись я була, а тепер лиш я тінь"
І з словом оцим, як крізь землю у сон,
Навпрочуд мені провалилась в вогонь.
І як не було її там,
Лиш полум’я слід залишився ще нам.
2019-06-25 18:15:45
8
0