-- Ähä.. du bist ein guter Märchenerzähler, -- через лічені секунди після власної відповіді Адам сіпнувся вбік, перевівши погляд на роздратованого співрозмовника. Знайомий неквапливо підвівся на ноги, підпаливши нікотинову паличку, та зробив крок вперед не поспішаючи, навіть не дивлячись у сторону свого колеги.

-- Du verspottest mich.

-- Machst du Witze? -- Блаузер пустив нервовий смішок, насупившись, -- Warte, El! -- Рука неконтрольовано потягнулась вперед. Лічені секунди -- двері гучно зачинилися за знайомим, запускаючи потік прохолодного повітря у відтепер наповнене німим мовчанням приміщення. Адам запустив пальці у темне волосся, з шумним видихом прикриваючи очі.

◦ ◦ ◦

За останні два роки, працюючи у музеї, Еліос швидко знайшов спільну мову з Блаузером. Молодий хлопець з хвилястим рудим волоссям до плечей та злегка втомленим виглядом влаштувався на роботу екскурсоводом зовсім нещодавно, враховуючи чотирьохрічну працю Адама на цьому ж місці. Однак різниця у віці не перевищувала трьох років, а вимушені обставини стрімко звели колег у напарники, що належним чином прискорило процес їх знайомства. Тож Розенберг та Блаузер товариші, не дивлячись на періодичні сварки у результаті складного дня через велику кількість доручень.

◦ ◦ ◦

Телефон коротко провібрував. Чоловік не відразу підчепив річ пальцями, фокусуючи погляд:

Victor Chevalier, 16:42

> пусти

Адам нетямливо скривився, не одразу торкаючись клавіатури:

Adam Blauser, 16:47

> Перепрошую?

Середа завжди була вихідним днем у його графіку. Сидячи на дивані у невеликому кафе, чоловік спантеличено пройшовся очима по приміщенню.

Victor Chevalier, 16:47

> ти де

Відсутність розділових знаків та великої літери на початку речення відчутно дратувала працівника. Тож цей хлопець вже чекає на нього біля музею? Вони навіть не домовлялись про зустріч. 

Adam Blauser, 16:49

> Я маю вихідний сьогодні. Оберіть іншого провідника.

Екран гаджету впевнено погас -- брюнет підвівся на ноги, ховаючи телефон у карман, та зробив крок в сторону виходу, поправляючи кучеряве пасмо волосся.

◦ ◦ ◦

Сьогодні, здається, прохолодніше, аніж учора. За цей час, поки студент терпляче чекав під дверима, як йому вже відомо, відчиненого закладу, сніг встиг випасти двічі, а незнайомці все так само кидали на нього запитальний погляд, обходячи біля входу в тепле приміщення. У відкритому чаті з'явилось нове повідомлення -- "Я маю вихідний сьогодні. Оберіть іншого провідника.". 

Хлопець з видихом підняв погляд вище. Холодний вітер вдарив по давно червоним щокам, змушуючи перекласти холодні пальці на власне обличчя. Люди навколо квапливо перебігають вулицю - робочі дні завжди створювали метушливі натовпи поруч із світлофорами. 

Нудьга силувала Шевальє бездумно зазирнути у вікно закладу -- працівники хаотично бігали очима по відвідувачам, виконуючи свої обов'язки. Русявий повернув голову назад. Минулий раз йому, здається, було взагалі не цікаво. Тож сенс від його перебування тут?

Дурно. Три секунди мовчання -- глухий крок вперед.

◦ ◦ ◦

-- Це занадто дорого, -- Дівчина вирячила очі, водячи пальцем по екрану власного гаджета, -- Я не отримую достатньо грошей, щоб витрачати їх на схожі речі, на жаль, -- Підняла підборіддя, фокусуючи погляд на студенті навпроти, -- Вибач, Вікторе. -- Одногрупниця повільно звела брови, -- Думаю, я не остання, кого ти можеш запросити. Чи не так?

-- Звісно! -- Хлопець вкинув швидше, ніж та встигла закінчити. Марі завжди була доброзичлива до Шевальє, не дивлячись на настрій та втому. Розумна дівчина швидко порозумілася з "гальмівним" однолітком, іноді зустрічаючись у позаурочні години. Її відношення до Віктора змушувало його ніяковіти кожен раз - "Чи то я схожий на першокласника? Я розумію більше, ніж ти думаєш, Марі!".

-- Добре, -- Відповіла слідом подруга, вирвавши співбесідника з роздумів та підвівшись на ноги. У наступну ж мить студентка сперлася ліктями на підвіконня, розглядаючи пішоходів за вікном, -- Іноді мені здається, що ти економиш на їжі.

-- Дурість, -- Русявий встав слідом, похитнувшись - дівчина шикнула у його сторону, немов натякаючи мовчати.

◦ ◦ ◦

Щодо Марі, певну кількість років слово "товаришує" Віктор цілком може замінити на "виховує". Не дивлячись на своєрідну розбещеність, "атакуючу" підлітка тривалими роками, поряд зі знайомою той поводиться достатньо спокійно. Квартира дівчини давно слугує Віктору "другим домом", а батьки, що іноді відвідують свою доньку, звикли бачити його у гостях, щиро вітаючись при зустрічі. Вдома у Марі тепло і спокійно. Здається, вона стане першою, хто допоможе йому у скрутну хвилину, де б не була сама.

-- Агов, -- Перед очима промайнуло чутне "Клац-ц". Подруга нахилилася у бік співрозмовника, вивчаюче проходячи поглядом по обличчю, -- Додому йдеш? Темно до біса, -- Русявий миттєво оговтався, відсторонюючись від підвіконня. На екрані телефону товстим шрифтом висвічувався погрожуючий надпис "19:23". Зелені очі метушливо піднялися догори - темноволоса юнка склала руки на грудях, проходячись поглядом по молодшому хлопцеві.

◦ ◦ ◦

Вхідні двері повільно зачинилися за спиною зітхаючого підлітка. Теплі руки добре відчували неприємний холод, котрий віддавав ледь відчутним поколюванням в з часом почервонівші пальці. Телефон з карману швидко опинився в руці крокуючого додому студента. Здається, його декілька останніх повідомлень екскурсоводу так і не були прочитані. На вулиці вже досить холодно, сніг частково висвітлював шлях до потрібної будівлі десь за сотні метрів звідси.

◦ ◦ ◦

-- Danke, -- Махнув рукою блакитноокий працівник, на ходу проводжаючи поглядом прямуючого в інший бік Еліоса, -- Афф-ф, перепрошую, -- Адам повернув голову вперед, натрапивши на молодого візитера поруч.

Сьогодні відвідувачів помітно менше, аніж у вівторок. Дивно, зазвичай кількість осіб відрізняється в порівнянні з першими днями тижня, однак...

Телефон у кармані коротко провібрував. Брюнет збив крок, підчепивши той пальцями, і повернув до себе екраном, свайпнувши вгору. З кожною миттю швидкість чоловіка плавно падала. Блаузер зупинився і зовсім:

Victor Chevalier, 7:32

> адам

> пусти