Витрачати кошти на будь-що, окрім потрібного. Я впевнений, що бажану кількість адреналіну я все ж таки не отримую. Але чого я бажаю?

◦ ◦ ◦

-- Адам Бла-у-зер… -- По складам тягнув русявий підліток, зіщулюючи очі, -- Синці під очима, офіційний одяг та крапка у кінці речення. Років сорок.

Телефон відлетів в інший кінець ліжка. Студент з видихом приземлився на прохолодну постіль, перекладаючи долоні на потилицю.

 ◦ ◦ ◦

Adam Blauser, 7:16

> Я чекаю на Вас біля адміністрації.

Adam Blauser, 7:24

> Все у нормі?

Victor Chevalier, 7:46

> я вже біжу

На годиннику товстим шрифтом світився надпис 7:49, а в чаті наступної ж хвилини з’явилося нове повідомлення:

Victor Chevalier, 7:50

> я загубився

◦ ◦ ◦

Зима завжди вабила особливою ніжністю. І поки січень вітається ранковими заморозками та туманними краєвидами, а на світанні, здається, навіть сама тепла куртка не в змозі захистити тремтяче від крижаного вітру тіло, ясноволосий студент метушливо втирав носа рукавом тонкої кофти, тупцюючи на місці десь біля входу до чималого музею історії витончених мистецтв.

Victor Chevalier, 7:56

> пусти мене

Повідомлення висіло прочитаним у чаті вже декілька хвилин. Незнайомці зацікавлено оберталися на юнака, неквапливо проникаючи в середину теплого приміщення. В черговий раз важкі двері повільно відчинилися, а очі підлітка загальмовано вихопили силует ледь вловимо шиплячого чоловіка. "Адам Блаузер", -- знову згадав ім'я візаві хлопець, роблячи крок за хитнувшим всередину музею головою чоловіком. Брюнет одразу розправив плечі, заледве насупивши брови:

-- Після шостої ранку Ви маєте змогу вільно потрапляти на територію закладу. Двері відчинені, -- Замовк працівник відразу після сказаного, кидаючи короткий погляд в сторону поряд квапливо крокуючого підлітка. Віктор не зацікавлено кривився, роздивляючись поміщення. Ця ідея вже здавалась йому досить нудною.

 ◦ ◦ ◦

-- Чекайте, це не можна чіпати! -- Блаузер на секунду затримав дихання, роблячи два широких кроки в сторону студента. Віктор не відразу прибрав руки з шовкової тканини, переводячи погляд на співрозмовника, -- Ви можете спостерігати будь-що, окрім прихованих експонатів.

-- Це ти їх заховав? -- Русявий вмить відвів очі в протилежну сторону, вихопивши поглядом інший об'єкт, та ступив вперед, залишаючи екскурсовода в замішанні посеред напівпустого коридору. "Дурість, скільки Вам років?"

-- Сенсу від цієї скульптури... -- Тихо промовив підліток, повертаючись на неголосне "Was?" поряд. Адам виглядав досить розгублено - гість частково здається йому дивним.

-- Це...

-- Цей відділ увесь такий? -- Хлопець повернувся на працівника повністю, вмить стихаючи - зелені очі дивилися на дорослішого візаві, наскрізь пропалюючи зацікавленим поглядом.

-- Відділ чотирнадцятий - картини історичного жанру. Інша тематика, якщо ви дійсно не зацікавлені.

Віктор швидко перейшов на "ти" без будь-яких проблем. Його поведінка здавалась Адаму певною мірою дитячою, однак від роботи чоловік не відволікався, прямуючи за вже зрушившим юнаком.

 ◦ ◦ ◦

-- Я сам, -- Зробив крок вперед підліток, відмахнувшись рукою. Брюнет зупинився відразу, ще деякий час спостерігаючи за зітхаючим відвідувачем, що з кожним кроком віддалявся усе далі, проходячи повз деякі експонати. Заплатити гроші за супроводження, гордо крокуючи по коридорам наодинці. Блаузер нерозуміюче насупився, водячи пальцями по картці доступу в руках. Гаразд.

 ◦ ◦ ◦

Від зимових холодів тепле поміщення захищали широкі, видовжені вікна. За ними ліченими хвилинами тому з неба посипався лапатий сніг, вкриваючи усе навкруги сріблястою ковдрою. З кожною годиною кількість відвідувачів помітно зростала. Адам метушливо водив очима по незнайомцям, відповідаючи на тривіальні питання підбігаючих до працівників осіб. З самого ранку роботи було достатньо навіть без присутності сторонніх.

Власний кабінет був звично зачинений, і, як тільки Блаузер вихопив вільну хвилину, картка в кармані була вільно підчеплена пальцями, а маршрут перебудований в бажану сторону.

 ◦ ◦ ◦

Потрібні двері відчинилися з характерним клацанням. Не дивлячись на гомін людських голосів, гуляючий по коридорам вібруючим ехом, у власному кабінеті завжди було досить тихо та затишно. По робочому місцю недбало розкидані документи, зібрати які з раннього ранку чоловік не мав можливості - довести до пуття потрібно більше важливих речей, а на добу, здавалося, вільного часу з кожним днем ​​ставало дедалі менше. 

Зробивши ковток холодної води, блакитноокий залишив склянку поряд з особистим ноутбуком, простягаючи руки до лежачого на столі паперу. Легким рухом руки той ураз зібрав потрібні записи, складаючи все в одну стопку поряд з ордерами. 

Телефон набридливо провібрував, з'їхавши на край гладкого покриття. Іноді Адаму здавалося, що зі зміною графіка роботи інформацію у заспокоєній обстановці він став сприймати у рази гірше, ніж до того, як влаштувався сюди. Концентрація помітно впала, а голова гуділа через кількість обов'язків і людей, які щодня оточують його з самого ранку до пізньої ночі. 

Підхопивши телефон у руки, працівник провів пальцем по екрану вгору, успішно відкриваючи отримане повідомлення:

Victor Chevalier, 12:43

> мені тут не подобається

Брюнет примружився, торкнувшись пальцями клавіатури лише через певний час:

Adam Blauser, 12:44

> Чим саме Ви незадоволені?

Скинувши інший папір в одну купу, чоловік сконцентровано закусив губу, вчитуючись у відповідь, що прийшла згодом:

Victor Chevalier, 12:44

> тут нудно і шумно

> якийсь шпиндик збив мене з ніг

> занадто заплутано

Екскурсовод задумливо звів брови до перенісся:

Adam Blauser, 12:46

> Тож Ви самі вирішили пройтися музеєм наодинці. Якщо я маю змогу долучитися, дозвольте мені дізнатися.

Мовчання з тієї сторони змушувало чоловіка нервово, частково роздратовано постукувати пальцями по покриттю письмового столу. Зараз справді хочеться шукати все більше приводів залишити цю роботу такому поціновувачу старовинних творів мистецтв. Його зіпсовані режими того не варті.

Victor Chevalier, 12:51

> дозволяю знайти мене

-- Natürlich, Scheiße, -- Невдоволено прошипів працівник музею, піднімаючи картку зі столу. Звучить немов насмішка. З шумним видихом той знову торкнувся клавіатури:

Adam Blauser, 12:51

> Дайте мені кілька хвилин.