Victor Chevalier, 5:27

> ну будь ласка

> адам

> пусти

Adam Blauser, 5:32

> Зачинено.

Victor Chevalier, 5:32

> адам

Чоловік відклав телефон у сторону, склавши руки на грудях і нервово закусивши губу. Екран ноутбуку майже згас, очі довго шукали потрібний рядок у тексті.

◦ ◦ ◦

— Der Direktor hat gerne über dich gesprochen. Und dann wird er fragen, wohin du während der Arbeitszeit gehst. Eines Tages werde ich deinen Ruf ruinieren.

— Nicht weit von der Rückseite des Museums in der Nähe des Notausgangs.

— Es ist mir egal, — З видихом закрив тему рудий парубок, складаючи документи на робочому місці. Спілкування чоловіків було достатньо холодне та саркастично байдуже — кожен з них звик до схожих реакцій, не акцентуючи увагу на незацікавленому тоні. Сьома година ранку повільно і типово пливла вперед, не турбуючи працівників, звиклих до відсутності різноманітності у власній професії.

За дверима пролунав негучний стукіт. Еліос повернув голову на звук, спираючись долонями на холодне покриття гладкого столу, а після, немов пробитий крізь тіло електричним струмом, вилетів із кабінету зі швидкістю світла, піднімаючи палець у бік Адама, немов мовчки просячи почекати його трохи. Брюнет ледь помітно схилив голову до плеча, проводячи колегу зацікавленим, водночас нестримно зневажливим поглядом. Те, що Розенберг безсумнівно не зробив би першим з абсолютним задоволенням — піддатливо покинув вільну кімнату під час власної паузи заради роботи. 

Склавши руки на грудях, Блаузер повільно підняв голову до стелі, мовчки упираючись лопатками у натягнуте покриття офісного модульного дивану.

◦ ◦ ◦

Маша, 8:19

> Чуєш

> Віть

> Не ходи туди 

Шавельє 2, 8:19

> я і не ходив

Хлопець відписав відразу, обходячи прикриті у темну кімнату холодного відтінку двері. Відділ достатньо віддалений, однак це не виправдовувало відсутність працівників у другій частині закладу. 

Маша, 8:20

> Нашо ти туди ходиш?

> Я обожнюю музеї

Хоча його вдосталь дратують закиди та повчання від однолітків з усіх сторін. Він і сам знає, що йому робити та як вчинити в певній ситуації.

Маша, 8:20

> Але ж набридає з часом

> см знажш

> сам знаєш*

-- Еліос! -- Задоволено крикнув студент, прискорюючи крок вперед. Рудий знайомий стояв поряд з високуватою жінкою років тридцяти, не відразу помітивши прямуючого в його сторону підлітка. Віктор повільно зупинився - працівник звернув на нього увагу, невагомо хитнувши головою в інший бік. Нерозуміюче насупившись, Шевальє зацікавлено замовк, вслухаючись у слова співрозмовниці Ела. Втім, та незвично тихо розмовляла. І невже вона цікавить Розенберга більше, аніж Віктор? Хоча, безсумнівно, уваги від оточуючих завжди не чекати.

Де Адам?

◦ ◦ ◦

Прямуючи тихими коридорами, чоловік неспішно склав руки по кишенях. Останні години короткої зміни завжди тягнулись особливо довго. З включенням відпрацьованого часу та на даний момет відсутності потреби візитерів у будь-якій допомозі було досить прикро усвідомлювати, що після виконаної додаткової роботи у кабінеті час перебування у даному закладі спалюється в нікуди. Інші колеги працювали індивідуально, ходячи  поряд із неквапливо крокуючими відвідувачами. Важко навіть сказати, хто за ким ходить. У його ж випадку останнім часом усе було достатньо очевидно.

Проте з самого ранку Блаузер тягнув набридливу напругу на власних плечах, втрачаючи концентрацію з кожною подумкою про неминучу роботу. Вимог до себе завжди вистачало навіть без відомості про денні завдання, включаючи факт ранньої відсутності поряд дивного колеги та маньякуватого підлітка, пильнуючого за ним із відкриття до закриття музею у його ж робочі дні.

◦ ◦ ◦

А на вулиці позбавитися дурних подумок було завжди просто. Незважаючи на останнім часом постійні морози і холодний вітер, відволіктись від усього і усіх вдавалося Адаму по клацанню пальців, хоча не виключено - на це діють і фізичні відчуття при мінусовій температурі. 

Видих теплого повітря повільно наповнював простір щільним білим паром, вимальовуючи химерні візерунки у зимовій атмосфері. І цього було достатньо. Більш ніж, а не...

-- Привіт, -- крізь раніше відкриті Блаузером двері проліз русий хлопець, жмурячись від потоку заморожуючого живцем повітря. Брюнет одразу звернув увагу на появу стороннього - телефон був заздалегідь захований у карман прохолодного пальто.

-- Сюди візитерам вихід заборонений, -- з часом відповів екскурсовод, складаючи обидві руки туди ж.

-- Я не виходжу, -- тіло молодого співбесідника показалося повністю у наступну ж секунду, -- Тут буду.

-- Зайдіть назад.

-- Чому?

-- Вам заборонено перебувати тут.

-- Невже?

-- Вікторе, повернись в поміщення, -- звернувся чоловік суворіше, незадоволено насупившись.

-- Чому я?

-- Бо ти стоїш тут. -- вказівний палець був умить наведений на підлітка.

Шевальє обурено розставив руки:

-- Еліос теж тут стояв!

-- Бо він працівник, хлопче. Геть звідси!

-- Чому ти тікаєш від мене?

-- Du nervst mich! -- молодший відразу замовк, ковтаючи невагому слину.

-- Я не розумію.. -- Ледь невпевнено відповів Віктор, безтурботно залишаючись на своєму місці.

-- Dann versuch' es zu verstehen!

-- Адаме? -- русявий нерозуміюче витріщився на співрозмовника, очікуючи на нечутне йому ніколи раніше продовження. Той лише махнув руками, ледь здригаючись від накипілої роздратованості, а потім розвернувся в протилежний молодшому бік повністю, швидко сходячи зі сходів:

-- 'Verschwinde hier, — чоловік поправив локони темного волосся, що спадали на обличчя, рокочуче промовляючи ледь уловлені для студента слова.

-- Куди ти? -- Юнак усе ще залишався на своєму місці, розглядаючи покидаючу територію фігуру з нотами легкої байдужості на обличчі —  здебільшого підлітком керувало непорозуміння та зацікавленість у сказаному йому раніше.

Здається, температура повітря впаде ще нижче, ніж минулої ночі — ще зовсім ясно, навіть тогорічна зима здавалася йому менш прохолодною. Хоча минулої зими він і не був тут, не дивлячись на невагому відстань від власної батьківщини, яку у його окрузі носії з упевненістю поголовно називали "дім".

-- Він сказав, що йде геть.

Хлопець неквапливо повернувся назад — за його спиною непомітно опинився знайомий йому працівник даного закладу — Еліос. Посмішка сама заявилась на обличчі студента.

-- Ти вільний, -- немов пояснюючи причину невідповідного до того, що трапилося виразу обличчя, промовив молодший, повертаючись на приятеля повністю. Розенберг посміхнувся у відповідь, очікуючи на продовження — русявий, він впевнений, хотів сказати щось ще.

-- Чому?

-- Я не чув, -- відразу ж відповів екскурсовод, набираючи у легені морозного повітря. Пройшовся поглядом по місцевості. Більшість населення може їм позаздрити — зима тут і восени. Хоча місцеві собі не заздрять, -- Ходімо, ти хотів поговорити зі мною.