ЛЁГКОСТЬ БЫТИЯ

Андрій Лаврик

Тургеневская барышня бальзаковского возраста Взирает из окошка на есенинский пейзаж. Картина опостылела. В душе не слышно возгласа. Восторженного выкрика. Чтоб зазвенело аж. Вишнёвый сад быльём порос. Убиты пересмешники. Грохочут самолёты над кукушкиным гнездом. Повелевают мухами и ловят лайки грешники, И всюду души мёртвые спят в храме золотом. По сто лет одиночества здесь каждому отмеряно. Быть нелегко тут Мастером. Ещё труднее – Богом. Поющие в терновнике фальшивят неуверенно. Герой нашего времени – Незнайка с личным блогом. Дары волхвов потеряны. Сквозь шум и ярость вы же Несёте в себе бремя человеческих страстей. Любой поэт тут – Жан Вальжан - мальчик, который выжил. Хоть захлебнуться обречён в болоте пены дней. Вино из одуванчиков мы пьём во славу памяти. Блеет, мычит и хрюкает наш пёстрый скотный двор. По ком же звонит колокол? Когда его расплавите, Процесс нам кафкианский подпишет приговор. Все ветром унесённые бредут назло пучинам Над пропастью во ржи. Там, может быть, и я. Процентщица старуха ссудила жизнь взаймы нам. Что ж так невыносима ты? Эх, лёгкость бытия.

2023-01-22 08:20:52

1

0

Схожі вірші

Всі

Тарантела (Вибір Редакції)

Фαйղα Եօթթí #AР #FN

І ніжний спомин серця оживився В нестримнім танці тіла — тарантели, Коли тебе відносить в зовсім інші Світи буття — яскраві й небуденні. Коли душа вогнями іржавіє, Кричить до тебе екстраординарним Неспинним рухом палкої стихії! Чому стоїш? Хутчіш в танок за нами! Бо тут тебе почують навіть боги, Суворі стержні правди на планеті. Танцюй-співай у дивній насолоді, Бо то є радість в ритмі тарантели!... Твоє ж життя невічне, зголосися? В мовчанні втопиш душу і печалі? Чи може разом з нами наймиліше Відкинеш маску сорому й кайдани? *** Переклад в коментарях 🔽🔽🔽

43

33

9046

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12181