ПОТОПЕЛЬНИК
Ніч промайнула стрімкою серною,
Згасла остання зоря-пустунка.
Водою вранішньою озерною
Вмивається лісова чаклунка.
Над відображенням причаїлася,
Замилувалася власною вродою.
З рибалкою поглядами зустрілася,
І розпрощався той зі свободою.
«Я ці вуста цілувати мушу!
Бери, що хочеш, мені не шкода.»
А та регоче: «Віддай-но душу!»
«Як душу хочеш, то й добре. Згода.»
Вона збирала давно й уміло
Силу кохання щирих сердець.
Сплило за тиждень в водоймі тіло.
Свідки клялися: всміхався мрець.
2023-02-06 14:49:56
1
0