Запам’ятаю, мов пароль
Андрій Лаврик
Запам’ятаю, мов пароль, Хміль твоїх губ, та солод слів. На перехресті наших доль, В сумному світлі ліхтарів. Печаль непройдених доріг, Двох душ та тіл німу спокуту. І пристрастей солодкий гріх, І ніжних пестощів отруту. У потойбіччі дивних снів, В тяжкій любовній лихоманці, Ми у в’язниці почуттів Амура бранці та обранці. Я бачив в царстві диваків, Як квітли бур’яни, мов рози. Щасливих бачив жебраків, Й багатіїв, що лили сльози. Лихих ченців й святих повій. Я знаю безліч рим й історій. Ходім хутчіш в країну мрій Шляхом зіркових траєкторій.
2023-02-02 09:49:04
1
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Мартин ІДЕН
Чудово!
Відповісти
2023-02-02 20:32:12
Подобається
Інші вірші поета
АКСЕЛЕРАЦИЯ Бесповоротно мир сошёл с ума! ВОНА, МОВ ДИТЯ ... В улыбку спрятав тоску-печаль
Інші поети
Яна Гаращук
@Iana_Garashchuk
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12957
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2603