НАСТРІЙ
Андрій Лаврик
Настрій – як у пісні Глорії Гейнор, Себто споконвічній «I Will Survive». Якщо Бог наш світ сотворив як геймер, То йому миліший не спокій, драйв. Хто бажає слави, той платить хистом. Не здіймЕться в небо вже свійський птах. Ось крокує серпень босоніж містом, Трусить нишком яблука по садах. По TV хизуються депутати Лише їм помітним стрімким прогресом. Це блюзнірство стало всіх забавляти, Наче фільми з коміком де Фюнесом. Від оргазму штирить, чи від маразму Можновладців – думаю я невдячно - І дивлюсь на світ в об’єктив сарказму, Бо якщо замислитись, стане лячно.
2023-02-07 20:02:28
1
0
Інші вірші поета
Новый день в ярмо нас запряг НАД ПРОПАСТЬЮ ВО ЛЖИ ЛИРИЧЕСКАЯ ЭЛЕГИЯ ЛЕТНЯЯ ЗАРИСОВКА
Інші поети
Scion Marion
@ScionMarion
Уляна
@Ulyana_New
Схожі вірші
Всі
Чуточку внимательней
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !
40
8
1897
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11283