Сумно зітхнувши, Шарль повернувся до складання звіту. Скільки звітів детектив написав за цей час – невідомо, але Верті майже зненавидів свій кабінет, в якому доводилося сидіти допізна. Добре хоч Джамбатіста працював тут же і розвіював нудьгу кумедними монологами. Незважаючи на це, робота з документами втомлювала Шарля більше, ніж гонитва за злочинцями. Та капітан бюро (один з небагатьох, хто прийняв сторону Алітеї) вимагав детального опису подій. Тож відпустка відкладалася на невизначений термін. Але Верті домігся двомісячної перерви, про яку думав кожен раз, коли хотілося розбити черговий електронний носій.

У Джамбатісти роботи виявилося не менше. Його підвищили до звання старшого детектива. Тепер Сезаре міг підбирати собі напарника, як і Верті, хоча обидва детективи поки не бажали розширювати команду. Вирішили обговорити це в майбутньому. Після відпустки.

Майже місяць минув відтоді, як Алітея вбила Гелодарта, а Військо особливого призначення методично знищувало канібалів і затримувало містян, що підтримували управителя. Багато хто здався без опору, декого ловили по всьому місту. Колишні багатії, жандарми, детективи, прокурори, судді – всіх їх відправляли на довічне ув'язнення без суду і слідства. Місце Гелодарта тимчасово зайняла Алітея. Вона вирішувала всі труднощі й одночасно шукала людину на посаду управителя. У Хранительки були справи за межами міста. Слід було розповісти про канібалів і Мо Санде іншим Хранителям. Та поки що в Алітеї не було можливості відлучитися.

У двері, де працювали Верті й Сезаре, постукали.

- Несіть вже свої звіти, - невдоволено озвався Шарль.

Але це була Адда Стікс. Загадково посміхаючись, патологоанатомеса поставила перед детективами два термоси з енергетичною кавою. Її чорне волосся, зав'язане у високий хвіст, було притрушене снігом. На довгому чорному пальті яскраво виділялася масивна пряжка пояса.

- Аддо? – здивувався Шарль. – Вирішила стати детективом?

- Ні, в морзі спокійніше, - сказала жінка, безцеремонно сідаючи на вільний стілець, - на жаль, звітів у мене немає. Але ця кава вдало замінить ненависні електронні документи. Крім того, у мене зараз вільний від трупів час. Вирішила навідати друзів.

- Ти нас врятувала, - зізнався Джамбатіста, випиваючи відразу половину кави, - ми ледь не померли.

- О, тоді ми могли б зустрітися в прозекторській, - з задоволеним виглядом Адда потерла руки, - але знаєте, приємніше бачити вас живими. До речі, про ваші подвиги такі байки складають. Я особисто чула дві версії того, як Шарль власноруч прибив Гелодарта.

- І як ти відреагувала? – поцікавився Шарль, облишивши звіт.

- Попросила розповісти в подробицях, - весело відповіла Адда, - стільки всього дізналася... А ще я, швидше за все, стану головною лікаркою центрального хоспісу.

- Несподівано, - сказав Сезаре.

- Навпаки, цілком очікувано, - Шарль не здивувався, - враховуючи те, з яким завзяттям ти працювала останнім часом, ця посада по праву твоя.

- Якщо це станеться – влаштую вечірку в морзі, - заявила Адда, спостерігаючи за ошелешеними обличчями детективів, - і я не жартую. Що ж, було приємно побачитися. Сходимо ввечері в бар? Я пізніше напишу.

- Від неї не тхнуло мертвечиною, - зауважив Сезаре, коли жінка пішла, - Шарлю, ти свою каву пити будеш?

- Навіть не думай, Джамбатісто, - пригрозив Верті.

Ширі Лінн з загоном все ще знаходилася в Алітеї. Вона запрошувала Шарля у підрозділ Воїнства під назвою "Слідчі". Чоловік ввічливо відмовився, зауваживши, що буде потрібний в місті.

Цього дня Ширі у супроводі Хранительки (або Айли Тейз, як вона просила себе називати) йшла до особняка Марри Лінн. Слід було порозумітися з названою матір'ю.

Відчинивши двері, Марра була трохи приголомшена зовнішнім виглядом прийомної доньки, яка була відсутня майже місяць. Потім уважно подивилася на Алітею. Жінки довго дивилися одна одній в очі, немов вели німий діалог.

- Я знаю, хто ви, - зрештою промовила господиня маєтку, - заходьте.

Гості розташувались у вітальні. Марра заварила чаю. Потім сіла, запитально дивлячись то на Ширі, то на Хранительку. Простий чорний костюм з зеленою краваткою і масивними ґудзиками на піджаку робив господиню маєтку вишуканою і загадковою водночас.

- Матінко, вибачте, - почала Ширі. Співрозмовниця вигнула брову: - Я обманювала вас весь час.

І дівчина чесно розповіла про свою роботу у Війську особливого призначення і про причини, через які оселилася в особняку Лінн. Закінчила описом останніх подій.

- То ось чому ти так довго була відсутня, - замислено промовила Марра.

- На жаль, я не зможу більше доглядати за Іантою й Антусою, хоч дуже їх полюбила, - говорила Ширі, - але я подбаю, щоб сюди приїхали лікарі, здатні зробити для сестер все можливе.

- Ти не зобов'язана, Ширі... - погляд Марри потеплішав. Незважаючи на те, що прийомна донька виявилася грізною капітанесою, жінка все одно хвилювалася за неї.

- Ви прихистили мене, матінко, - вимовила дівчина, - дозволили жити тут. Дякую вам.

- Ти зробила набагато більше, - схвильовано сказала жінка, - як би мені хотілося вберегти тебе від усього світу. Але я бачу, що ти сама охороняєш світи від зла, - з цими словами вона сіла коло Ширі й міцно її обняла. Дівчина дозволила собі поніжитися в материнських обіймах, бо в дитинстві росла без сім'ї.

- З вами ще хоче поговорити... - почала Ширі.

- Ви сказали, що знаєте, хто я, - заговорила Алітея. Цього разу вона вела себе набагато стриманіше. Зігнавши злість на підданих Гелодарта, жінка трохи заспокоїлась.

- Звичайно, - господиня особняка сіла в крісло, - рада вас бачити, Хранителько.

- Я здивована, - зізналась Алітея, гріючи пошрамовані руки об чашку з чаєм, - але яким чином?

Марра знизала плечима.

- Я відчула, що ви - щось більше, ніж людина. Чим можу допомогти?

- Вас, махільє Лінн, рекомендувала Ширі, - пояснила Алітея, - і тепер я розумію, чому.

- Рекомендувала щодо чого? - насторожено запитала Марра.

- Я хочу, щоб ви стали управителькою міста, - відповіла Алітея.

Настала тиша. Марра нерухомо сиділа і дивилася на Хранительку. Мовчала і Ширі, чекаючи, що скаже прийомна мати. Дівчина не сумнівалася, що ця жінка справедливо керуватиме містом, про що одразу ж повідомила Айлі. Проте застерегла, що Марра може відмовитись. У такому випадку не варто на неї тиснути.

- Я могла б відмовитися, зіславшись на хворобу доньок, - порушила мовчанку Марра, - могла б сказати, що не впораюся, що я слабка і необізнана. Титули - не для мене, це правда. Тільки мені набридло, що містом керували тварюки, винні в смерті більше сотні містянок. Тому я згодна стати управителькою, аби Алітея стала безпечним містом. Хоча в перший час мені знадобиться радник.

Алітея простягла руку, і Марра вклала в неї свою долоню. Ніби знала, що треба робити. Між ними двома одразу виник особливий зв'язок, який став більш відчутним з першим дотиком. Хранителька бережно поцілувала тильну сторону долоні господарки Лінн, виказуючи цим жестом повагу й довіру.

- Я буду з вами, махільє, в якості радниці, - заспокоїла її Алітея, доброзичливо посміхаючись. Впевненість і чесність Марри їй припали до душі. - Зараз мені варто залишатися в тіні. Не хвилюйтеся про доньок. За ними доглядатимуть найкращі лікарі. Я зроблю все, щоб Іанта з Антусою одужали.

Жінка повернула Хранительці таку ж теплу й відкриту посмішку.

- Коли відбудеться церемонія призначення? - запитала господиня особняка.

- Через тиждень, - відповіла Ширі, - у вас буде час, щоб підготуватися.

Марра Лінн видихнула і встала - сувора, велична і владна. Обіймати посаду керівниці міста у важкі часи - завдання не з легких. Та оскільки це прохання Хранительки...

- Я готова, - твердо заявила жінка.