​

Єдине, що дізнався від гостей Шарль – Ессер Гелодарт майже весь вечір танцював з однією дівчиною. Вона спізнилася на бал. До цього син управителя кожен танець міняв супутниць і випив три келихи вишневої сангрії. Коли ж з'явилася незнайомка (оркестр якраз замовк), Гелодарт забув про інших. Гостя прибула в плащі, прикрашеному довгими штучними синьо-чорними пір'їнами. Під час упевненої ходьби плащ іноді розвівався, і гості бачили приталену мереживну сукню чорного кольору. Всупереч моді, сукня була короткою і оголювала ноги дівчини, взуті в прозорі туфельки. Волосся у неї було чорним, гладко зачесаним на ліву сторону. Обличчя приховувала півмаска у вигляді голови ворона з гротескним великим дзьобом. Губи нафарбовані чорною помадою. На руках – чорні рукавички. Якщо вона і говорила щось, то її ніхто не чув. Дівчина спілкувалася тільки з Ессером. Звідки прибула гостя – невідомо. Що ж у ній знайшов молодий Гелодарт? Це вона вбила Ессера? Туфелька, судячи з розповідей, належала невідомій. Шарль перевірив взуття всіх жінок, що були на балу. Але у всіх на ногах були дві туфлі. Детектив машинально проводив розслідування, а сам думав про розмову з управителем.

Маддерн Гелодарт пробув на місці злочину недовго. Похмурий смаглявий велетень з копицею чорного волосся у білій військовій формі, він нікому не здавався старим, хоча давно відсвяткував своє сімдесятиріччя. Чоловік коротко поговорив з Шарлем – жандарми миттю розбіглися, бо один погляд сталево-сірих з чорними цятками очей Гелодарта навіював страх. По суті, Маддерн наказав детективу якомога швидше знайти вбивцю сина і закрити справу. Зі свого боку він пообіцяв усебічну підтримку і допомогу. Перш, ніж управитель пішов, Шарль попросив його про зустріч, аби краще дізнатися про Ессера і його оточення.

- З вами зв'яжеться мій секретар, - кинув Маддерн замість прощання і відбув.

- У мене таке враження, що його нічим не зламати, - невгамовний Джамбатіста з'явився, коли відбув кортеж керівника міста, що складався з дев'яти броньованих робокарів. Сезаре не міг знаходитися з управителем, інтуїтивно відчуваючи небезпеку, що йшла від Гелодарта. – Дружина стрибнула з даху після того, як її викрали, сина вбили туфлею. Із сталі створений цей Гелодарт, чи що? Цікаво, кого призначать новим управителем Алітеї? Ессер був головним претендентом.

- Це може бути серйозним мотивом, - замислено промовив Верті, відповівши лише на останнє питання напарника. Після трьох з половиною годин розмов він готовий був впасти посеред вулиці і заснути. Навіть кава з подвійною дозою енергетика не могла підбадьорити детектива. – Що, як хтось усунув Ессера, аби отримати посаду?

- Тоді Гелодарта не могла вбити дівчина, - заперечив Джамбатіста, - ти ж знаєш, жінка не може бути управителькою[8].

- Вона могла діяти за наказом, - відгукнувся Шарль, - або ж незнайомка загубила туфельку, а нею скористався справжній убивця, аби збити нас зі сліду.

- Як усе заплутано, - зітхнув Сезаре, дістаючи з кишені паличку шоколаду з м'ятою. Він завжди їв шоколад, коли нервував. – Коли ми отримаємо перші результати від криміналістів?

- Сказали, після другого обіду, - відповів Верті, - Адда зараз теж зайнята. Тож пропоную піти і трохи поспати.

- Згоден з тобою... - почав Сезаре, але тут його перебили.

- Детективи! – покликав чоловіків один з жандармів. Ті озирнулися. – У нас тут знайшовся свідок.

- Свідок чого? – не зрозумів Шарль, чиї думки вже займав сон.

- Вбивства Ессера Гелодарта.

Забувши про відпочинок, Шарль і Джамбатіста попрямували за жандармом. Той привів їх до головного входу, біля якого, спершись на ціпок, стояв жебрак. Від безхатька в довгій дірявій куртці смерділо дешевим алкоголем і сміттям. "Не такого свідка я очікував побачити", - сумно подумав Верті.

- Доброго ранку, шановний, - привітався детектив, намагаючись поводитися з чоловіком так само, як і з будь-яким іншим свідком, - мені повідомили, що ви стали свідком вбивства Ессера Гелодарта. Розкажіть, що ви бачили.

Жебрак глипнув на Шарля затуманеними очима і почухав немите сплутане волосся. Детектив почав побоюватися, як би воші з цього суб'єкта не перекочували на нього.

- А що мені за це буде? – запитав безхатько. Сезаре аж хмикнув, не очікуючи від людини з вулиці такого нахабства.

- Я не кину тебе у в'язницю за приховування важливої інформації, - незворушно промовив Шарль, не бажаючи торгуватися зі співрозмовником, - або ж поговоримо і розійдемося...

Він замовк, бо побачив, що Джамбатіста простягнув свідку солід[9]. Безхатько швидко сховав монету і заусміхався. Мабуть, передчував, як витратить її на дешеву випивку. Шарль вирішив відчитати напарника пізніше.

- Повторю питання: що ти бачив? – знову запитав Верті. Його дратувала необхідність когось про щось просити.

- Я бачив... - жебрак прокашлявся. – Я бачив, як молодого Гелодарта вбила Птаха помсти[10].

Верті й Сезаре здивовано перезирнулися. Жандарм, котрий стояв поруч, мабуть, теж нічого не зрозумів.

- Що це означає? – приязно поцікавився Джамбатіста, бачачи, що напарник починає втрачати терпіння.

- Дівчина, вбрана в костюм птахи, вибігла з особняка після того, як міські годинники пробили північ, - відповів старий, - я недалеко був, збирався спати он у тому провулку. Там кілька будинків порожні, всередині не так холодно... Так-от, дівчина вибігла, її плащ, що нагадував крила ворона, майорів на вітрі. Потім вона спіткнулась і загубила на сходинці туфлю. Молодий Гелодарт біг за нею. Він підібрав туфлю і покликав Птаху. Дівчина зачекала, поки він підійде, взяла туфельку в ліву руку і зі всієї сили встромила в око Гелодарту. Той зойкнув, упав і замовк. Дівчина мовчки стояла на сходах. Потім за нею під'їхала чорна карета, запряжена механічними кіньми. Вона сіла в карету й поїхала.

- Гелодарт і дівчина розмовляли? – допитувався Шарль, машинально записуючи свідчення в електронний блокнот. Сезаре користувався диктофоном.

- Так, але я не почув, про що, - відповів свідок, - хоча, здається, Гелодарт крикнув їй "Зачекай!", коли підібрав туфлю.

- Що це була за карета? Описати її можеш?

- Скромна карета без прикрас. Невелика, округлої форми. Коні теж чорні. Вікна зашторені. Ніяких розпізнавальних знаків не було.

- Чому ти називаєш вбивцю Птахою помсти? – втрутився Джамбатіста. – Кому і за що вона мстить?

- Птаха помсти завжди супроводжувала Хранительку Алітею, - сказав безхатько, - і коли Хранительці загрожувала небезпека, Птаха нищила ворогів. Навіть Хранителям міст потрібні вартові. Хранителі відкриті й часто наївні. Цим могли скористатися недоброзичливці.

- Що за дитячі казки? – пробурчав Шарль, не бажаючи слухати подібну маячню. Проте Сезаре, схоже, зацікавився розповіддю.

- Чому Птаха помсти вирішила, що Ессер Гелодарт ворог? – продовжував запитувати Джамбатіста.

- Бо Гелодарт забрав у Алітеї її серце, - відповів жебрак, а потім щось пробурмотів невідомою мовою.

Шарль похитав головою і відійшов, лишивши Джамбатісту слухати байки. Під кінець свідок почав нести нісенітницю. Наркотиків перебрав, чи що? Та головне – жебрак точно описав сцену вбивства. Лишилося знайти цю Птаху. Верті також приблизно уявляв, звідки взялася карета без розпізнавальних знаків. У місті існувала контора прокату, де можна було анонімно взяти карету. І, на відміну від робокара, такий транспорт неможливо відстежити. А все через ідіотську політику цієї самої контори, мовляв, деякі громадяни бажають зберігати анонімність у своїх подорожах. Наприклад, убивці.

Варто потрясти і працівників цієї контори. Раптом вдасться з'ясувати, як виглядала дівчина. Хоча у неї міг бути спільник, і тоді ця ниточка нікуди не приведе.

Шарль зітхнув, скуйовдив темне кучеряве волосся і закурив. Байдуже спостерігав, як Джамбатіста спілкується з жебраком, ніби вони були знайомі довгі роки. І що цікавого напарник знайшов у безглуздих казках, які матері розповідають дітям?

Поки Сезаре був зайнятий розмовою, детектив знайшов Рігоддо і поцікавився щодо камер в особняку. Отримавши негативну відповідь, Шарль не стримався і вилаявся.

- Зрозумійте, детективе, - спокійно говорив Сейр, - особняк призначений для... особливого роду розваг, в яких брали участь знатні містяни. І вони не бажали, щоб у Гелодарта був на них компромат.

Верті хмикнув.

- Але, гадаю, Ессер не дотримувався цього правила, - він очікувально дивився на співрозмовника. Сейр делікатно кашлянув. – Розповідайте. Я все одно дізнаюся. Як не від вас, то від когось іншого.

- Махіл Гелодарт колекціонував відео з оргіями, - знизивши голос, повідомив Рігоддо, - проте він не збирався показувати їх кому-небудь. І камери встановлені лише в спальнях.

Шарль кивнув, прикидаючи, чи може це бути мотивом. Припустимо, хтось із гостей дізнався, що Ессер знімав заборонені розваги на приховані камери. І ця людина (або кілька осіб) опинилися на відео, тому вирішили помститися.

- Ви знаєте, де знаходяться відео? – запитав детектив. Коли співрозмовник кивнув, Шарль додав: - Я їх вилучаю.

*****

Незважаючи на новітні технології, якими активно користувалися криміналісти, результати дослідження туфельки мали завершитися наступного дня. Адда Стікс, патологоанатомеса, відправила Шарлю повідомлення про те, що результати розтину з'являться ввечері. Тому Шарль і Джамбатіста розійшлися по домівках і поспали. Правда, Верті прокинувся після трьох годин сну. Зухвале вбивство займало всі думки. Чоловік перевірив вхідні дзвінки. Десятки журналістів телефонували по шостий лінії. "Забери мене Пітьма, ще й з ними доведеться розбиратися", - скрушно подумав детектив. Та вирішив відкласти обов'язкову конференцію, хоча це суперечило правилам. Проте Верті часто у розслідуваннях нехтував деякими правилами. Бунтівний настрій передався йому від матері-екстрималки. Може, хай конференцію проведе хтось із жандармів? Детективів прислали в якості помічників, наскільки він пам'ятав. Чи вже ні? Слід обговорити це з капітаном. А зараз – зв'язатися з Джамбатістою.

Напарник, як виявилося, теж не спав. Детективи домовилися зустрітися в маленькому кафе, яке ховалося за рогом коло відділку жандармів. Заклад називався "Сон". Більшість декорацій усередині були голограмами. Прозорі переливчасті портьєри химерних форм ледь колихалися від невидимого вітру. Спіральні лампи звисали з куполоподібної стелі. У повітрі ліниво пропливали голографічні золоті рибки, розмахуючи легкими пульсуючими хвостами. Вони розчинялися, коли зіштовхувалися зі стінами, а на їхньому місці з'являлися інші морські істоти, що переливалися, спалахували і пульсували кислотними кольорами. Все це дійсно нагадувало дивний сон, в якому людина ніби знаходилась у напівтемному акваріумі. Ненав'язлива інструментальна музика дозволяла розслабитися і спокійно подумати.

- Управитель призначив зустріч, - зітхнув Шарль, замовивши каву. Їсти не хотілося. – Через годину поїду його допитувати. Навряд чи він згодився б на бесіду у відділку. А ще журналісти дошкуляють.

- Не заздрю тобі, - Сезаре їв хлібці з м'ясом, - ця справа вельми дивна. Кому знадобилося вбити Ессера? Не пам'ятаю, щоб він зробив щось погане.

- Помиляєшся, - і Шарль розповів напарнику про таємне захоплення молодого Гелодарта – знімати оргії на приховані камери і зберігати їх.

- Забери мене Безодня, - промовив Сезаре, відклавши їжу, - Гелодарт зовсім здурів, раз наважився на таку мерзоту.

- Ти маєш рацію, - відповів Верті, - та це означає, що в Ессера можуть бути ще якісь моторошні захоплення, про які ми не знаємо. Результати розслідування вже є?

- Двійко жандармів навідалися до контори, де здають в оренду карети, - сказав Джамбатіста, - там відповіли, що вчора близько десятої вечора карету найняла дівчина. Білявка. Невисока, вбрана в чорне. Обличчя сховане за вуаллю, тому її не розгледіли як слід. Від кучера дівчина відмовилася, повідомивши, що вміє керувати подібним транспортом. Єдине, що у нас є – її ім'я. Немесіда.

- Негусто, але можна розіслати повідомлення з орієнтирами, - промовив Шарль, - або ж це фальшиве ім'я і пошуки виявляться марними. Що ще?

- Жандарми перевіряють всіх, хто опинився на прихованих камерах Ессера. Майже половина з них – гості на вчорашньому маскараді. Ті клянуться, що про приховані камери чують уперше. Також відомо, що нового управителя призначить сам Гелодарт. Ніхто не знає, кого вибере старий.

- Одні глухі кути... - пробурмотів Шарль, спостерігаючи за масивною рибкою, що ліниво пливла у повітрі. – Будемо сподіватися на результати від Адди. І на аналіз туфельки.

- Я б не дуже на це сподівався, - відказав Джамбатіста, дивлячись на порожню тарілку, - зараз повернуся. Мені потрібен ще один хлібець.

- От же ненажера, - розсіяно пробурмотів Шарль.

Як тільки напарник відійшов, на стілець, де він сидів, опустився невисокий юнак, чий чорний крислатий капелюх приховував обличчя.

- Почніть з родоводу Гелодарта, - напівпошепки сказав незнайомець, поправивши капелюх рукою в рукавичці, - а потім зробіть запити про зґвалтованих і зниклих дівчат за останні п'ятдесят років. Сподіваюся, ви все зрозумієте.

Юнак підвівся і розчинився у темряві кафе, яке освітлювали лише мерехтливі голограмами. Детектив витріщався на порожній стілець, куди вже сів Джамбатіста з тарілкою, повною пахучих гарячих хлібців.

- Ця страва зі знежиреною шинкою – справжній шедевр кулінарії, - мовив Сезаре, - так на чому ми зупинилися, Шарлю? Шарлю, ти мене чуєш?

Верті підхопився зі стільця і, не звертаючи уваги на здивовані вигуки напарника, вибіг на вулицю.

Там снували люди, але нікого, схожого на стрункого юнака в крислатому капелюсі детектив не побачив. Запізно прийшла думка, що незнайомця слід було розглянути уважніше. Заважала напівтемрява кафе. І, очевидно, хлопець спеціально вбрався у чорне.

"Птаха помсти. Або Немесіда", - промайнуло в думках. Шарль похитав головою. Не вистачало ще повірити в дурні легенди жебраків. Він покрутився, оглядаючи широку вулицю зі старовинними цегляними будинками, прикрашеними скульптурами і вітражними вікнами, зробленими зі спеціальних сплавів скла. І тут же з кимось зіштовхнувся.

- Ох, вибачте, - на роздратованого Шарля, потираючи чоло, дивилася дівчина в широких синіх штанях з рогожки і в коричневій куртці, що була явно на неї завеликою. Чорне волосся абияк заплетене в косу, а на щоці чорніла пляма.

- Ні, це ви вибачте, махільє, - роздратування детектива минуло, коли він помітив, що вбрання дівчини старе і кілька разів зашите. Напевно, прислуга когось зі знаті. – Я вас не помітив.

- Я не махілья, та все одно приємно, - на блідих вустах співрозмовниці з'явилася легка посмішка, - Ширі Лінн.

Шарль згадав, що в особняку Гелодарта була присутня якась махілья Лінн з доньками. Чи може ця зустріч бути випадковою? Він вирішив перевірити.

- Детектив Шарль Верті, - відрекомендувався він, - та ви це і так знаєте. Ми бачилися в особняку Гелодарта.

Ширі з гіркотою похитала головою.

- Матінка мені не дозволила, - відповіла дівчина, - я працюю у махільї Лінн доглядальницею для зведених сестер.

- Ви нічого цікавого не пропустили, - промовив детектив, не наважуючись зачіпати в розмові вбивство Ессера. Проте нова знайома мовила:

- Мені дуже подобався Ессер Гелодарт. І його вбивство... стало для мене потрясінням. Звісно, ми б ніколи не зустрілися. Незважаючи на це, я щодня прокидалася з думкою, що живу в одному місті з Ессером Гелодартом.

Шарль хотів сказати, що Ессер, як виявилося, не такий добрий і прекрасний, як здавалося, але промовчав. Навіщо засмучувати дівчину, розбивати її нездійсненні мрії? Нехай у її думках Ессер залишиться благородним принцом, про якого так мріють красуні Алітеї у місячні ночі.

- Вибачте, мені треба йти, - сказала Ширі, кинувши погляд на годинник, що прикрашав другий поверх найближчого будинку. Це була давня традиція - вставляти годинники замість круглих мансардних вікон, яку поступово витісняли прогрес і страхітливі багатогранні хмарочоси. – Я ж ішла за покупками. Всього вам доброго, махіле. Удачі у розслідуванні.

Детектив дивився вслід фігурі, тоді дістав електронний блокнот і написав: "Поговорити з Маррою Лінн". Потім повернувся в кафе. Розповів про незнайомця збентеженому Сезаре. Звернувся до персоналу закладу, вилучив записи камер за день, доручив Джамбатісті все переглянути і постаратися знайти хоч один кадр з обличчям юнака. За потреби підключити криміналістів і розпитати персонал кафе, чи не бачили вони раніше незнайомця. Сам детектив найняв швидкісне таксі й поїхав у центр міста, де знаходився офіс управителя. Шарль мав допитати Маддерна Гелодарта.

*****

Багатогранний хмарочос із чорного скла і металу височів над рештою будівель, наче той безсмертний велет з легенд. Грані відбивали холодне сонце, ніби відштовхували промені, не даючи освітити чорного гіганта. У цій будівлі працювали всі, хто мав хоч якесь відношення до керівництва міста. Управитель займав цілий поверх, який обставили під його потреби. Подейкували, що Гелодарт навіть ночував там, відколи померла дружина.

Шарль підійшов до масивних автоматичних дверей - таких же гротескних і похмурих, як весь хмарочос. Приклав долоню до зчитувача відбитків. Через кілька секунд почув:

- Вітаємо у центральному офісі керівництва Алітеї, - прошелестів беземоційний жіночий голос, - ви детектив Шарль Верті?

- Так, - чітко відповів чоловік.

- Будь ласка, назвіть причину вашого візиту.

- У мене призначена зустріч з Маддерном Гелодартом у зв'язку з убивством його сина.

Невидимий динамік замовк. Двері безшумно відчинилися, впускаючи Шарля у просторий передпокій. Білий мармур, чорні меблі, вишукані штрихи у вигляді позолочених дрібниць. Детектива зустрів неговіркий секретар, - теж у біло-чорній формі - котрий повідомив, на якому поверсі його чекає управитель. Верті мовчки кивнув і рушив до швидкісного ліфта, що доставив його на 97 поверх. Особисті охоронці Гелодарта супроводжували детектива до кабінету.

Управитель розмовляв з кимось по телефону. Переривав розмову, підключався до іншої лінії, казав кілька слів, повертався до попереднього співрозмовника. Голос його звучав владно і гучно, без натяку на сум чи втому. Вбраний він був у чорний костюм, що чудово підкреслював могутню статуру. Масивне обличчя суворе і незворушне. Під час розмови управитель стояв, дивлячись на голографічний дисплей телефона зверху вниз, ніби хотів показати свою перевагу над співрозмовником. Стіл перед чоловіком був завалений паперами. Ніяких фото, ніяких статуеток, які зазвичай ставлять на робочому місці працівники. Нічого зайвого. Та й весь кабінет обставлений лише необхідним.

Побачивши Шарля у супроводі охоронця, Маддерн швидко завершив усі розмови коротким: "Зателефонуйте за двадцять хвилин". Тоді повернувся до гостя.

- Детекитиве.

- Махіле Гелодарт, - Верті кивнув у знак поваги. Маддерн жестом велів охоронцям лишити їх. Ті безшумно зникли за дверима.

- У нас дев'ятнадцять хвилин, - одразу перейшов до суті управитель. Він сів за стіл. Детективу тремтячою рукою вказав на крісло навпроти. - Розповім, що знаю. Проте ми з Ессером не були надто близькими, тож...

- У нього були вороги? - спитав Шарль, розкривши вкладку блокнота і приготувавшись записувати.

- А ви як думаєте? - хмикнув Маддерн, презирливо кинувши погляд у вікно. - Він - майбутній управитель. У людей при владі завжди знайдуться ті, хто бажають їм зла. Проте когось конкретного я не назву. В Ессера було величезне коло спілкування. Він ріс, оточений однолітками, котрі його обожнювали.

- Але ж були ті, з ким Ессер близько спілкувався? - допитувався детектив. У нього не було часу перевіряти кожного, хто називався другом молодшого Гелодарта.

- Так, у сина була своя компанія. Близьке коло спілкування, - погодився управитель, - коли будете йти, скажете охоронцям, щоб записали їхні номери. Та не думаю, що вбивця хтось із них.

"А це вже моя справа", - подумав Шарль. Управитель кинув на детектива підозрілий погляд. Наче відчув, про що думає Верті. Той одразу ж задав наступне питання.

- Добре, чи перед маскарадом з Ессером не траплялося чогось дивного?

- Не можу пригадати, - відказав Маддерн, - йшла підготовка до святкування, тож за всім було важко встежити. Приходили безліч незнайомих людей - кравці, кухарі, дизайнери інтер'єру, слуги, прибиральники. Всіх не згадаєш. Втім, список є у Рігоддо.

Шарль глянув на голографічний годинник за спиною Гелодарта. Ще вісім хвилин. Нічого такого, що б пролило світло на смерть Ессера, він не дізнався. Схоже, управитель і його син жили в різних світах. Батько занурився у роботу, Ессер присвятив себе пишним вечіркам і оргіям. Чи варто казати про останнє Гелодарту? Чи, може, той і так знає?

- Яким чином ви будете обирати майбутнього управителя? - поцікавився Верті.

- Влаштую вибори серед кандидатів. Містяни оберуть трійцю найкращих. Протягом року всі пильно стежитимуть за роботою цих людей, і лише потім оберемо найдостойнішого.

- Тобто визначити наперед, кого ви оберете, неможливо?

- Ні, детективе. Ще навіть списку кандидатів нема. Ессер був єдиним правонаступником.

Значить, версія усунення конкурента поки що відкидалася.

- У вас ще є запитання? - Гелодарт підівіся, показуючи, що час на розмову вичерпано.

- Ви чи ваш син знали дівчину на ім'я Немесіда?

Маддерн на мить замислився.

- Ні. Ніколи раніше не чув цього імені. Ессер теж не згадував. Вона причетна до вбивства?

- Можливо, - ухилився від прямої відповіді детектив, - дякую, що виділили час на розмову, управителю. Ми докладемо зусиль, аби знайти вбивцю вашого сина.

- Буду на це сподіватися, - кивнув Гелодарт, набираючи номер на екрані.

Шарль вийшов із хмарочоса і з насолодою вдихнув колюче морозне повітря. У будівлі, попри значні розміри приміщень, йому було тісно й задушливо. Ніби потрапив у кишечник монстра, котрий повільно тебе перетравлює. Відігнавши неприємну асоціацію, Верті дістав телефон. Сезаре написав коротке повідомлення. "Переглянув відео з кафе. Нічого вартісного. Детальніше розповім, як зустрінемося". Отже, парубка у капелюсі їм не знайти. Секретар Гелодарта надіслав список телефонів друзів Ессера, а також додав, що управитель бажає завтра знати, як просувається слідство. Ще одне повідомлення Верті отримав з Інституту кримінологічних досліджень. Адда Стікс писала, що готові результати розтину тіла.

*****

Патологоанатомеса, попиваючи енергетичну каву, зустріла Сезаре й Шарля у морзі - стерильному холодному приміщенні, де постійно смерділо гнилим м'ясом. А, може, це Шарлю тільки здавалось. Як би там не було, він ніколи не їв перед відвідуванням моргу. Тут детектива постійно нудило.

- Я гадала, у смерті такої людини буде хоч щось загадкове, - низьким хриплуватим голосом повідомила Адда, - але ні. Ессер вдарився об гострий виступ сходинки і помер від перелому потиличної кістки. Осколки пошкодили мозок. Час смерті - п'ять-десять хвилин після півночі. Як банально й нудно.

Адда Стікс разом з родиною приїхала в Алітею з півночі Едейле[11]. Сильна, м'язиста, з гострими рисами обличчя, жінка свого часу зачарувала навіть незворушного Верті. Гладке чорне волосся вона завжди зав'язувала в низький хвіст. Носила сорочки чоловічого крою штани з цупкої тканини. На сорочку накидала білий халат. Вона легко отримала посаду патологоанатома, вразивши місцевих лікарів знанням про людське тіло. Адда казала, що більшість мешканців півночі добре обізнані в анатомії. Вона не говорила про колишнє життя, лише згадувала, що на півночі холодно. А ще там живуть особливо люті дикі звірі. Виросши серед суворого клімату, патологоанатомеса почувалася комфортно в морзі і скаржилася лише на відсутність співрозмовників.

- Чекай, а як же удар в око? – запитав Шарль. Він хотів якомога швидше забратися звідси і не розумів, чому Стікс добровільно замкнула себе в такому страшному місці. Навіть у коридорах моргу відчувався сморід мертвих тіл. Адда навіть примудрялася пити тут каву. При думці про каву Верті відчув нудоту.

- Удар сильний, але не смертельний, - спокійно промовила Стікс, дістаючи рентгенівські знімки голови небіжчика, - ну, лишився б Ессер без ока. Все вирішило падіння. А удар в око послужив поштовхом. Що за силач так штовхнув Гелодарта?

- Це була жінка, - заговорив Джамбатіста. Він теж почувався незатишно в крижаному царстві Смерті.

- О, - темні очі Адди сяйнули у блідому світлі ламп, - тоді я побажаю вам не зійтися з нею в рукопашному бою.

- Судячи з мізерних описів, вона брюнетка, - сказав Шарль, спершись об стіну подалі від накритого чорною тканиною трупа.

- Підозрюєш мене? – усміхнулася Адда, вкладаючи знімки в папку. – На жаль, це не я. Можеш перевірити всі камери в морзі. У ніч маскараду я пішла звідси після першої. Працювала з трупом із досить дивною патологією. Робити розтин таких мерців - одне задоволення.

- Що можеш сказати про поранення? – запитав Джамбатіста, не бажаючи знати подробиць.

- Враховуючи те, що все тіло буквально облили дезинфікуючою речовиною, більше нічого, - відгукнулася Адда, - хоча склад цієї речовини дивний. В Алітеї такого не продають.

- Це якийсь особливий засіб? – пожвавився Шарль.

- Можливо, - жінка знизала плечима, - принаймні, склад невідомий. Я відправила в лабораторію зразки для дослідження. Раптом це допоможе визначити, звідки привезли речовину.

- Що ж, дякую, - кивнув Верті, забираючи папку.

- Знаєш, Шарлю, Ессера все одно б убили, - сказала наостанок патологоанатомеса.

- Це ще чому? – здивувався Сезаре.

- Він був тим ще збоченцем і зневажав жінок, - презирливо кинула Стікс, - не сумніваюся, його батечко був таким самим моральним виродком.

Подумки Верті знов почув слова незнайомця в кафе. "Зробіть запити про зґвалтованих і зниклих дівчат за останні п'ятдесят років". Невже, крім оргій, Ессер причетний і до цих звірств?

*****

Протягом наступного дня Шарль ознайомився майже з усіма результатами дослідження. Особистість дівчини в костюмі птахи лишалася невідомою. Білявку на ім'я Немесіда шукали, та результатів це не дало. Жандарми продовжували допитувати учасників оргій. Сам Верті об'їздив десяток близьких друзів Ессера в надії дізнатися, чи були у вбитого вороги. Детективу відверто набридли відповіді, мовляв, Ессер був добропорядним, доброзичливим, милим і так далі. Хотілося тицьнути цим друзям відео з оргіями. Втім, детектив підозрював, що знайомі молодшого Гелодарта і так усе знали. Після марних розмов Шарль прихопив Джамбатісту, який займався перевіркою дзвінків і мережеве листування Ессера. Удвох вони зайшли до криміналістів-дослідників за аналізами зразків, взятих в особняку. Особливо цікавив аналіз туфельки. Чоловікам повідомили, що туфелька зроблена з невідомих гнучких міцних матеріалів, які за складом віддалено нагадують пластик. Каблук відлитий з невідомого прозорого металу. Техніка створення туфельки складна. Ні, таке взуття не проводиться ні в Алітеї, ні в найближчих містах.

Інші аналізи нічого не дали. На тілі Ессера не лишилося жодного відбитка чи органічного сліду. Зразки дезінфікуючої речовини ще досліджували. Не дізнавшись якоїсь важливої інформації, стомлений Шарль залишив Сезаре в лабораторії (той зголосився поспостерігати за роботою криміналістів). Сам детектив, купивши енергетичну каву, знайшов порожнє приміщення і з полегшенням сів на зручний стілець з м'якою спинкою. Перевірив дзввнки. Журналісти не вгамувалися, бажаючи знати подробиці вбивства. Верті подзвонив у жандармерію щодо конференції. Капітан жандармів тут же підключив до розмови управителя. Бесіда була важкою. Керівник міста був у поганому настрої через те, що Шарль досі ні з ким не поділився результатами слідства. Конференція призначена на завтра. Як жандарми, так і детективи повинні розповісти брати участь. Відмова не приймається.

"Ото зрадіє Джамбатіста", - подумав Шарль, перериваючи зв'язок. Йому не хотілося світитися перед камерами і нести маячню. Крім того, про що говорити, якщо суттєвих результатів нема? А створювати галас довкола слідства детектив не любив.

Куди не глянь – скрізь безвихідь. Що він впустив?

Юнак у капелюсі, про якого Шарль і Сезаре нікому не обмовилися! Він порадив знайти справи про викрадення та зґвалтування дівчат. Годі відкладати це.

Шарль дістав із наплічника портативний комп'ютер - зручну розробку з миттєвим доступом до мережі та безліччю інших корисних функцій - і зайшов до електронного архіву жандармерії. Після п'ятиступінчастої перевірки особистості чоловік опинився на головній сторінці. За все існування в Алітеї відбулася незліченна кількість злочинів. Цифра в архіві була приблизною, деякі справи загубилися і не потрапили в архів. Шарль помітив дивну особливість: за останні двісті років кількість злочинів зросла. Відкривши рядок пошуку, він ввів ключові слова: викрадення, зґвалтування, дівчина. Вказав часовий проміжок - останні п'ятдесят років. Позіхнувши, потягнувся за кавою. І завмер, побачивши результати. Перша думка, що промайнула в голові, була: "Надто багато. Темрява і світло, їх надто багато!" Детектив узявся переглядати результати, побіжно читаючи рядки, виділені неоновим підсвічуванням, і зупиняючись на іменах загиблих. Дівчата. Скільки ж молодих, талановитих, порядних юнок загинуло! Всіх їх викрадали в різний час у людних місцях. Приблизно через п'ятнадцять-двадцять днів розчленовані, понівечені, понівечені тіла знаходили в парках і найближчих лісах. Небагатьох вдавалося ідентифікувати. Трупи перебували в жахливому стані, часто погризені звірами. Убивця не залишав слідів, тому жандарми швидко закривали справи. Аж занадто швидко. Останки віддавали сім'ям, які приходили в жах, бачачи кістки і гнилу плоть - все, що залишалося від їх прекрасних доньок...

Шарль відірвався від екрану і заплющив очі. Хто міг робити таке майже півстоліття? Що за монстр ховається в одному з будинків? Як він примудрявся викрадати дівчат днем ​​у залюднених місцях і ніхто цього не помічав? Звідки в Алітеї проріс корінь зла такого масштабу і ніхто досі не викорінив цю погань?

"Жорстокість - невід'ємна частина людської сутності", - казав колись Шарлю батько, знаменитий детектив Якоб Верті, котрий пішов на пенсію і зараз жив у маленькому будиночку на березі річки. Як же сперечався з ним Шарль, стверджуючи, що люди не можуть бути поганими.

Зараз Верті навряд чи став би сперечатися.

Йому, як ніколи раніше, захотілося побачити батька. Спитати поради, почути слова підтримки чи несхвалення - та що завгодно. Аби хоча б на мить відчути, що все добре. Що батько все контролює.

Шарль відправив повідомлення Адді з питанням, чи не доводилося їй працювати з понівеченими трупами дівчат. Стікс відповіла, що кілька разів такі тіла їй дійсно привозили. Шарль тут же попросив прийти і розповісти про ці трупи. Адда, відправивши смайлики, запропонувала прийти самому. Так вони сперечалися кілька хвилин, поки патологоанатомеса не погодилася зайти. Чекаючи її, Верті продовжував переглядати архів. Майже всі дівчата були вбиті. Тих, що вижили, можна перелічити на пальцях. Вони категорично відмовлялися будь-що розповідати. У жертв були множинні поранення різного ступеня тяжкості, пошкоджені внутрішні органи, наявні сліди жорстоких згвалтувань. Дівчата роками проходили терапію у психотерапевтів. Дві з них назавжди лишились у психіатричній лікарні міста. Одна повісилася через півроку. Детектив округлив очі, коли помітив прізвище Лінн. І зовсім утратив дар мови, побачивши прізвище Гелодарт.

- Та що ж це коїться? – пробурмотів він, відкриваючи одночасно справи Лінн і Гелодарт.

Іанту і Антусу Лінн викрали кілька років тому. Марра Лінн, тоді вже вдова, підняла на вуха все місто, та результатів не добилася. Через півмісяця сестер знайшли у парку. Вони вижили лише дивом. На тілах не вистачало шматків плоті, шкіра в синцях і укусах. Множинні вивихи і переломи. Дівчат відвезли в лікарню. Після цього махілья Лінн десятки разів зверталася в жандармерію, але її заяви просто відправляли до архіву без будь-яких приміток про продовження розслідування. Шарль почав підозрювати, що жандармерія прикривала злочинців. Він аж зіщулився, читаючи справу Гелодартів. Як виявилося, у файлі зберігалися смерті всіх жінок династії. Донна Гелодарт, Ліонелла Гелодарт, Кліментіана Гелодарт... Все по-звірячому вбиті, розчленовані і кинуті на поживу диким звірам. Нечувано. Вижила лиш Ісідара Гелодарт, дружина нинішнього управителя. Через деякий час вона померла, вистрибнувши з вікна сімейного особняка. Детектив читав це, відчуваючи дедалі більший жах. Що це за злочинець, який викрадає жінок удень, не боячись бути спійманим? І він відчуває себе настільки безкарним, що не боїться робити замах навіть на знатних осіб.

"І яке відношення ці події мають до смерті Ессера?" - подумки запитав Шарль, відсунувшись від столу. Він втомлено потер очі і допив каву. Де ж Адда? Вона вже повинна прийти. Очікуючи патологоанатомесу, Верті відправив повідомлення Джамбатісті з проханням прийти, а сам розмірковував над тим, що прочитав. Як же не хотілося йому вірити у причетність Ессера до вбивств. Проте Шарль був реалістом. Не дарма юнак у капелюсі порадив зв'язати вбивство молодого Гелодарта з регулярними зникненнями дівчат. Цікаво, чи знав про це Маддерн Гелодарт?..

- Шарлю, ти відволік мене від важливої роботи, - двері відчинилися і до приміщення неквапливо зайшла Адда. Її кремезна постать, здавалося, займала весь дверний отвір, - у тебе має бути вагома причина, щоб викликати мене з моєї оселі.

Навіть тут, нагорі, від жінки злегка пахло мертвечиною. Чи це детективу здалося?

- Це важливо, Аддо, - сказав Шарль, - скажи, тобі не траплялося досліджувати трупи дівчат, яких викрадали, а потім залишали в лісі та парках?

- Траплялося, - вона сіла на вільний стілець. Обличчя жінки стало серйозним. – Ти знаєш, я ніколи не бачила такого прояву жорстокості. Жертв катували за життя. В основному били. У мене є підстави припускати, що більшість ударів були нанесені тупими предметами. Сліди від мотузок вказували на те, що жертв зв'язували, причому туго. Це підтверджують синці й стерта до крові шкіра у місцях розташування мотузок. Були сліди ін'єкцій, проте я так і не дізналася, що кололи жертвам. Постійно присутні сліди зґвалтувань. Іноді були сліди шокерів. Можу сказати, що ґвалтівників було кілька. Це підтверджують аналізи слідів сперми і відбитків пальців...

- Зачекай, ти сказала, були відбитки пальців? – пожвавився Шарль. – То чому убивць досі не знайшли?

- Ти мене питаєш? – здивувалася Стікс. – Результати розтинів і аналізи органічних речовин таємничим чином зникали. Це мене здивувало, і одного разу я запитала про розслідування вбивств у капітана жандармів. Він відповів, що жандарми роблять все можливе. Після цього трупи дівчат перестали до мене надходити. Їх направляли в морг при головній лікарні Алітеї.

Верті насилу пригадав, що там працює якийсь неприємний тип. Він навіть прізвища його не знав.

- Дякую за інформацію, - сказав детектив. Адда піднялася і пішла до дверей.

- Ще одне, Шарлю, - вона зупинилася, - на тілах я виявила укуси і нестачу великих шматків плоті.

- Так, знаю, - кивнув Верті, - дикі тварини обгризли трупи.

- Це були сліди людських зубів, - заявила патологоанатомеса, - дівчат їли живцем ще до того, як ними поласували звірі.

*****

Коли прийшов Джамбатіста, Шарль з порожнім поглядом нерухомо завмер перед миготливим екраном портативного комп'ютера.

- Виглядаєш жахливо, - прокоментував Сезаре, хоч і сам був не в кращій формі.

Без будь-якого вступу Верті ознайомив напарника з усім, про що дізнався. І Джамбатіста слухав. Уважно, не перебиваючи. Коли Шарль закінчив розповідь, Сезаре заявив:

- Завтра після конференції поїдемо до Марри Лінн. Це необхідно. Можливо, її доньки знають, хто їх так понівечив. Крім того, вони були на балу і можуть щось приховувати. Потім вирушимо ще в одне місце.

- В яке місце? - запитав Шарль, підводячись. Від непорушного сидіння затерпли ноги. Детектив волів повернутися додому, поспати і хоч на короткий час забути ті кошмари, про які дізнався за цей день.

- В архів мого дядька, - відповів Джамбатіста, - здається, я починаю розуміти, що нам хотів повідомити загадковий юнак. 

[8]Закони Алітеї забороняли жінкам обіймати посаду управителя міста.

[9]Солід – грошова одиниця світу Едейле. Шестикутна золота монета завбільшки з половину долоні. В одному соліді 40 солів – срібних восьмикутних монет.

[10]Птаха помсти - птаха, що супроводжувала Алітею. Існує легенда, що колись, коли Хранителька Алітея була юна, вона попросила у панни Всесвіт супутницю й захисницю. І панна Всесвіт створила для Алітеї велику птаху - вугільно-чорну, з міцним дзьобом і великими крилами. Птаха дивилася на Хранительку блискучими чорними очима. Алітея полюбила птаху і назвала Варро. Птаха всюди супроводжувала її. Алітея визнавала Варро як рівну собі істоту і нікому не дозволяла кривдити.

Коли настали Темні віки, Алітею не раз намагалися знищити. І Варро завжди захищала господарку. Чорна птаха вміла збільшуватися в розмірах і наганяла панічний страх на ворогів. Та Хранительку вона не врятувала.

Одного разу до Алітеї прийшли мешканці півдня. Вони називалися гелодартами. Ці люди віроломно зрадили Хранительку і ув'язнили її у древніх печерах міста.

Коли Варро дізналася про зраду, то збожеволіла від горя й почала мститися, вбиваючи гелодартів. Але ті вбили птаху і спалили на вогнищі. А ще висловлювали всіх воронів - нащадків могутньої птахи - боячись, якби вони не продовжили помсту Варро.

Відтоді Варро називали не інакше, як Птахою помсти. І гелодарти найбільше боялися її появи. Бо як тільки з'явиться Птаха помсти - Хранителька Алітея знову буде вільна.

[11]Едейле - один із світів, у якому знаходиться місто Алітея. Хранитель світу - Ейдель. Він відносно молодий, проте сильно піклується про свій світ.