І коли Попелюшка тікала від принца, то туфелька з її лівої ноги залишилася на одній зі сходинок. Принц підняв цю туфельку, і була вона така маленька і ошатна, і вся з чистого золота.

Брати Грімм "Попелюшка"

Бал-маскарад був у розпалі, коли син управителя міста, прекрасний Ессер Гелодарт, одягнений в чорний костюм з вишитими бордовими трояндами, помер на кам'яних сходах, застелених червоною килимовою доріжкою. Скривавлене обличчя ховала червоно-чорна півмаска. У його ліве око встромили витончену кришталеву туфельку...

Детектив Шарль Верті з неприхованою цікавістю розглядав прозору туфельку, на поверхні якої відбивалися промені дронів-ліхтарів і холодне ранкове сонце. Таке взуття він бачив уперше і поняття не мав, хто і яким чином створив цей шедевр. Туфелька була маленькою, ніби призначалася дитині. Чотиригранний каблук до самої підошви забруднений темною, вже майже засохлою кров'ю. Маленькі краплі були і на округлому носку. Трохи раніше дослідники-криміналісти зняли з каблука око Ессера Гелодарта, що, незважаючи, на моторошну картину, гармоніювало з кров'ю на каблуку і здавалося додатковою прикрасою до взуття. Шарль скривився, згадавши це огидне видовище. Зате напарник Верті, Джамбатіста Сезаре, з дитячим захопленням спостерігав, як дослідники витягали туфельку з очниці, наче це було одне із тих дурнуватих шоу, які так потішали напарника. А Шарлю було не до веселощів. Розглядаючи туфельку, сховану в прозорий вакуумний пакет, чоловік намагався знайти хоч якесь пояснення тому, що сталося. Холодний ранковий вітер тріпав поли його чорно-синього плаща, на якому виділявся золотистий значок детектива[1]. Зате Шарль чітко розумів, чому справу доручили саме йому, детективу, у якого був найвищий показник розкритих злочинів. Якби помер хтось із простих містян, Верті й не дізнався б про це, бо був у відпустці. Для Шарля все почалося з наполегливих дзвінків по другій лінії внутрішньої мережі[2]. І це майже о третій годині ночі! Верті мало не послав капітана, але вчасно почув бас співрозмовника з майже непомітним акцентом уродженця заходу. Від нього детектив і дізнався про смерть Ессера Гелодарта. Про сон можна було забути. Капітан не здавався, поки не вмовив Шарля зайнятися розслідуванням. Звісно, Верті відразу ж попросив додаткову відпустку після закінчення справи, на що капітан згодився без суперечок. Потім Шарль швидко надів форму і вилетів у світанкову імлу. Ще ніколи робокар[3] детектива не порушував стільки правил дорожнього руху, як цього ранку. Задавши транспорту координати на моніторі, Шарль дістав із вбудованого холодильника енергетичну каву і залпом випив. До нього нарешті почав доходити зміст слів капітана. Та детектив відмовлявся вірити. Убити Ессера у розпалі балу-маскараду? Це неможливо!

Лише коли Шарль, опинившись коло встелених червоним килимом мармурових сходів, які плавно вигиналися вліво й вели до другого входу в особняк, побачив лежачого Ессера в чорному костюмі з бордовими трояндами, він повірив. Його приятель був мертвий. Вишукана чорна напівмаска ховала верхню частину обличчя. Чорні кучері злиплися від крові, зазвичай веселе смагляве обличчя перетворилось у спотворену смертю, маску, на якій відобразилося легке здивування. Невже Ессер знав убивцю? Чому він опинився тут, коли мав би танцювати з гостями в особняку? І звідки взялася туфелька?

Шарль відволікся від думок і перевів погляд на триповерховий особняк, до якого вели сходи. Незважаючи на те, що вже настав ранок, світло горіло в усіх кімнатах. Здалеку здавалося, ніби велетенську будівлю охопило золоте полум'я. Червоний колір килима чомусь дратував Верті. Йому здавалося, що сходи залиті кров'ю, яка витекла з голови молодого Гелодарта. Довкола метушилися жандарми, натягуючи загороджувальну стрічку яскравого жовтого кольору. Цей колір, до речі, теж дратував детектива. Деякі жандарми розганяли роззяв, що зібралися на вулиці, намагаючись розгледіти труп. Гості Ессера, вбрані в костюми яскравих кольорів, у строкатих масках і з безглуздим макіяжем, висипали з особняка і з жахом витріщалися на труп. Жінки розмахували величезними віялами, хоча за межами особняка нестачі у свіжому повітрі не було. Шарль сумно подивився на всю цю метушню і зрозумів: якщо не втрутиться - жандарми затопчуть не тільки докази, а й тіло, яке все ще не забрали.

- А, щоб вас, йолопи, - пробурмотів детектив і пішов до них. Туфельку по дорозі віддав одному з дослідників і зажадав з'ясувати, з чого вона зроблена. Верті відправив жандармів до особняка, наказавши зібрати гостей в одному місці. Біля Ессера лишалися криміналісти і техніки, які керували дронами-ліхтарями і дронами-фотоапаратами. Новітня техніка дозволяла робити фото високої якості навіть в найжахливіших погодних умовах.

- Ось це, я розумію, маскарад, - розглядаючи все і всіх, до Шарля простував Джамбатіста. Незважаючи на сувору чорно-синю форму, він завжди виглядав... святково, чи що? То химерну брошку на пальто начепить, то пов'яже одну зі своїх краваток з жахливими барвистими квітами. Сьогодні Сезаре красувався в жовтому капелюсі (Шарль скривився), під яким ховав коротке темне волосся. - Якась прудка танцівниця наступила на голову нашому махілу[4]. Каблуком. Про це в Алітеї десятки років пліткувати будуть.

Хоч Джамбатіста і здавався безвідповідальним блазнем, Шарль ні разу не пошкодував, що взяв напарником саме його. Сезаре вдавалося побачити дрібниці, які Верті часто міг прогледіти. Крім того, дядько Джамбатісти Вільгельм у свій час працював у жандармерії і мав власний архів злочинів, який Сезаре досі вивчав і сортував. Саме він міг відшукати якісь зачіпки в минулих справах і пролити світло на загадкові події.

- Сезаре, позбудься цього потворного капелюха, - пробурмотів Шарль.

- Навіщо? Я прекрасно вписуюсь у компанію, - хмикнув Джамбатіста, - як тобі туфелька? Вперше бачу таке взуття.

- Я теж, - зізнався Шарль, - але впевнений, що вона зроблена не зі шкіри.

- Невже з кришталю? - округлив очі напарник.

- Не сміши, кришталь не витримав би ваги тієї, що носила туфлю. Крім цього, взуття явно створювали на замовлення. Треба перевірити взуттєві майстерні. А що ти думаєш про все це?

- Думаю, що нас чекають безсонні ночі, - відповів Джамбатіста, кутаючись у плащ, - а ще, судячи з перших висновків криміналістів, які я почув, вбивця все спланував заздалегідь.

- Чому?

- Тіло Гелодарта не полінувалися обробити дезінфікуючою рідиною. Ніяких відбитків на трупові. Та й туфельку, швидше за все, теж почистили. А оскільки на бал-маскарад всі приходять в масках, ми можемо ніколи не знайти вбивцю.

- Дякую за оптимістичний погляд, - настрій Шарля зіпсувався ще більше. Він відвернувся, щоб колючий осінній вітер не дув в обличчя. Дія енергетичної кави закінчувалося, і чоловік відчував, як навалюються втома і сонливість - звичні відчуття після безсонної ночі.

- Хоча у мене є ідея, - посміхнувся Сезаре, кружляючи довкола напарника. Він не міг встояти на одному місці. - Як я зрозумів, взуття унікальне. Можна зробити зліпок і приміряти всім, хто був на балу.

- Скажу про це криміналістам, - кивнув Шарль, якому сподобалася ідея, - а зараз підемо і опитаємо учасників маскараду. Раптом вони бачили з Ессером когось дивного?

- Вони всі дивні у своїх костюмах, - знизав плечима Сезаре, - хто тіло знайшов?

- Один з гостей маскараду. Вийшов покурити. Побачив одразу. Обидва входи були яскраво освітлені.

Повз детективів медики несли тіло Ессера в чорному вакуумному мішку. На пластиковій нерівній поверхні розпливалися плями світла. Зовсім скоро той, хто ще вночі був спадкоємцем Гелодартів і майбутнім управителем Алітеї[5], лежатиме на столі патологоанатома, де його, голого і нерухомого, будуть безцеремонно розглядати, розрізати і досліджувати кожен орган. І лише після цього втручання, зашивши труп, його віддадуть управителю, щоб той поховав сина. Жахливий кінець для такої благородної людини. Проте смерть не церемониться з живими істотами. Вона забирає душі, перетворюючи тіло в шмат гнилої плоті, який в кращому випадку поховають і забудуть.

"Що ж з тобою сталося, Ессере?" - подумки задав питання Верті, підіймаючись сходами в особняк. Він намагався обходити місце вбивства, щоб не затоптати докази. Детектив був старшим за Гелодарта на вісім років, але часто бачився з ним, оскільки був Ессеру далеким родичем по лінії матері. Навіть після трагічної смерті махільї Гелодарт Шарль продовжував підтримувати з Ессером дружні стосунки, хоч і не схвалював його диких свят і оргій. Схоже, бал-маскарад мав перетворитися на одне з подібних ігрищ. Але гості до найцікавішого не дійшли. Та й мертвий Ессер був одягнений, дякувати Танцівницям.

Опинившись всередині, Шарль примружився. Яскраві кольори сліпили очі. Миготіли парчеві, шовкові, атласні сукні з непристойно глибокими декольте, гіпюровими вставками, легкими шифоновими воланами, розсипами дорогоцінних каменів і довгими шлейфами, різнокольорові сюртуки різноманітного пошиву, сорочки з високими комірами, штани з гротескною вишивкою. Химерні маски з прикрасами: від ніжних мереживних напівмасок до величезних з вуалями, пір'ям, пташиними дзьобами і позолотою. Детективу здалося, ніби він потрапив до прибульців з інших світів, напівлюдей-напівтварин. Правда, присутні не святкували. Вони вже бачили мертвого Ессера і гаряче обговорювали те, що трапилося. Глибоко вдихнувши, Верті попрямував до гостей, відзначаючи чудове оздоблення особняка. На підлозі - оксамитова сіцінська[6] плитка. Пілястри, розташовані по колу, були глибокого синього кольору. Вони підтримували балкон другого поверху, обгородженого балюстрадою з тонкими балясинами. З високої стелі звисали масивні люстри зі спеціальними дзеркальними вставками, які дозволяли краще освітлювати танцювальний зал, відбиваючи штучне світло. Вікна в стрілчастих арках завішані напівпрозорими синіми портьєрами. В кутках знаходилися масивні дивани зі столами, на яких офіціанти розставили закуски і напої. Шарль намагався обходити люстри, що грізно нависали над головою. Без сумніву, молодий Гелодарт ні в чому собі не відмовляв.

- Попрошу тиші! - заговорив чоловік, привертаючи увагу. Його голос луною рознісся танцювальною залою. Схвильований гамір стих до ледь чутних перешіптувань. Всі дивилися на детектива. - Як вам уже відомо, господаря свята, Ессера Гелодарта вбили. Тому мені потрібно задати кожному з вас кілька питань. Попрошу зняти маски і не розходитися. Хто організатор[7] маскараду?

До Шарля, тримаючи в руці сріблясту маску з перловими квітами, вийшов лисуватий круглий чоловік у білому костюмі і з прозорою мантією у вигляді крил метелика за спиною. Він назвався Сейром Рігоддо.

- Чим можу допомогти? - спокійно запитав Сейр. Його помітний акцент видавав уродженця сходу. Шарль подумав, що ця людина чимало побачила, бо навіть зараз зберігала цілковитий спокій.

- Тут є порожні кімнати? - поцікавився детектив. - Виділіть одну для проведення допитів. З особняка нікого не випускати, поки я не опитаю всіх. І заберіть у гостей ці недоладні маски!

- Добре, махіле, - відповів Рігоддо, ніяк не відреагувавши на роздратований тон співрозмовника. Він пішов до гостей, на ходу віддаючи розпорядження офіціанту в біло-золотистому одязі.

- Джамбатісто, - покликав напарника Верті, - допитай офіціантів, кухарів, прибиральників. Загалом, всю прислугу, яка працювала в цю ніч. Може, вони щось бачили.

- Ну, хоч особняк огляну і поснідаю на кухні, - не засмутився Сезаре, - до речі, з першої внутрішньої лінії мережі прийшло повідомлення. Управитель Гелодарт їде сюди. Хоче особисто переконатися, що розслідування смерті сина йде повним ходом.

- Його тільки не вистачало... - пробурмотів Шарль. Він знав, наскільки небезпечно буває спілкуватися з керівником міста. За слово, яке Гелодарт вважатиме образою, можна запросто потрапити до в'язниці. Крім того, було в зовнішності управителя щось таке, що лякало й відштовхувало всіх, хто з ним спілкувався. І Верті, крокуючи до входу, готувався не до бесіди, а до словесного поєдинку.

*****

Після сходу сонця в Алітеї прокидалися ті, кого знать не запросила на маскарад. Місто оживало, наповнювалося розмовами і тихим шелестом робокарів. Ніхто ще не знав про вбивство в особняку Гелодарта. Містяни займалися звичними справами: готували сніданок, квапилися на роботу, збирали дітей в комп'ютеризовані школи або просто йшли на ранкову прогулянку, здригаючись від холоду. Цього року осінь видалася морозною. Голі гілки дерев покрив іній, що сяяв на сонці. Калюжі, що лишилися після недавньої зливи, замерзли, і сонні люди час від часу ковзалися на крижаній поверхні. Повз химерні багатогранні хмарочоси, старовинні особняки і цегляні багатоповерхівки курсували перші робоавтобуси. В одному з них, притулившись до холодного скла, їхала сонна Ширі Лінн, вбрана у великувату коричневу куртку і білу шапочку з бомбонами. На колінах дівчини лежала невелика темна сумочка. Ширі поспішала в першу аптеку, яка відкривалася раніше, ніж інші, проте знаходилася далеко від дому. Потрібно взяти ліки для сестер. А по дорозі можна зайти в гіпермаркет і купити продуктів на сніданок. Мама і сестри скоро повинні повернутися. І краще, щоб усе було готово, інакше Ширі знов отримає прочухана. Мама і так розсердилася, коли дівчина висловила бажання піти на бал-маскарад. Цікаво, як там, на балу в особняку Ессера Гелодарта? Гості, напевно, у вишуканих костюмах і дорогих масках. І той особняк... Ширі бачила будинок лише здалеку, та була вражена його величчю і красою. Масивна споруда бордового кольору була прикрашена колонами, статуями, чудовою ліпниною і безліччю ромбоподібних вікон.

Вона шалено хотіла піти на бал-маскарад, проте матінка заборонила, сказавши, що таке збіговисько розпусників - не місце для Ширі.

- Навіщо ж ви туди йдете? - поцікавилася дівчина, яка разом з матір'ю обирала туфлі сестрам. Мати кинула на прийомну доньку важкий, суворий погляд.

- Тому що повинна, - ось такою була відповідь Марри Лінн. Що і кому повинна ця владна жінка, лишилося для дівчини незрозумілим.

Ширі встигла приготувати сніданок, але мати і сестри не з'являлися. Чекаючи їх повернення, дівчина задрімала. Вона бачила чарівний сон. У цьому сні вона прийшла на маскарад, вбрана в пишну сукню золотистого кольору з вишитим перлами ліфом і напівпрозорими рукавами, розшитими золотими нитками. Оксамитову золотисту напівмаску прикрашав бурштин, а сплутане чорне волосся було майстерно вкладене найкращими перукарями. І прекрасний Ессер Гелодарт у білому костюмі з вишитими бордовими трояндами і в білій масці всю ніч танцював лише з нею. Ширі посміхалася, мріючи, щоб дивовижний сон не закінчувався. Та кроки у передпокої розбудили дівчину. Вона схопилась і сіла прямо, аби мати не помітила, що прийомна донька спала.

- Ширі, - Марра Лінн, висока статна жінка в приталеній сукні смарагдового кольору з декоративними ґудзиками на ліфі й з високим коміром зайшла до вітальні. Підведені чорним сірі очі затрималися на дівчині. - Забери маски і сховай у вакуумні пакети.

- Добре, - кивнула Ширі, приймаючи зелену, в тон сукні матері, маску. Сестри, Іанта і Антуса, кинули маски, навіть не глянувши на зведену сестру. Вони були по-особливому прекрасні - стрункі, з гострими рисами облич і пишними рудими кучерями. Їх сукні - чорна з золотими вкрапленнями і ніжно-синя - вдало підкреслювали квітучу красу юних дів. Ширі сама вибирала їм сукні й отримала похвалу від матері за хороший смак.

- Ширі, сніданок готовий? - запитала Марра, знімаючи ненависні туфлі й недбало відкидаючи їх подалі. Жінка відверто ненавиділа туфлі на високих і нестійких підборах, які останнім часом стали модними в Алітеї. Вона прекрасно знала, яку шкоду приносить таке взуття молодим дівчатам. Тому, будучи відомою дизайнеркою одягу, Марра просувала в маси більш зручне взуття.

- Готовий, - відповіла дівчина з сусідньої кімнати.

- Напої? - допитувалася мати.

- Заспокійливий вітамінний чай з валеріаною для вас, гранатовий сік для сестер. Таблетки вони ще не випили, та я простежу за цим, коли Іанта і Антуса переодягнуться, - відзвітувала Ширі. Вона напам'ять вивчила, що Іанті потрібно заспокійливе і таблетки від мігрені, а Антусі - антидепресанти і таблетки для відновлення печінки.

- Принеси пляшку хересу, - сказала махілья Лінн, сідаючи на велике крісло з м'якою обивкою зеленого кольору. Ширі, упакувавши маски, повернулася і здивовано подивилася на матір.

- Щось трапилося? - невпевнено запитала дівчина. - Ви бліді, матінко. Може, викликати лікарів?

- Принеси хересу, - невдоволено повторила Марра, Поки Ширі була відсутня, жінка з відчуженим виглядом діставала з темно-рудого волосся, в якому проглядалась сивина, смарагдові шпильки, витирала помаду, знімала важкі прикраси з коштовними каменями. У своєму будинку Марра нікого не соромилася, тому зняла сукню, звільняючись від обтягуючої тканини і спідниць, через які кілька разів ледь не впала. Оголеною пройшлася вітальнею і взяла з сусіднього стільця теплий халат сливового кольору. Накинувши його, жінка відчула неймовірне полегшення.

Коли прийомна дочка повернулася і налила херес в тонкий кришталевий келих, Марра залпом випила і жестом показала налити ще.

- При сестрах ніяких розмов про бал, - заявила жінка, - нічого не говорити і не питати. Інакше ночуватимеш у мансарді.

- То розкажіть ви, що сталося, - не здавалася Ширі, знаючи, що Марра все одно поділиться з нею новинами. Хоч мати була суворою, вона по-своєму любила дівчину, яка кілька років тому погодилася доглядати за хворими, скаліченими, морально розбитими Іантою і Антусою. Махілья Лінн тоді сама була на межі божевілля і не могла навіть за собою доглянути, не кажучи вже про доньок. Страшна подія, що трапилася з рудоволосими красунями, лишила невиліковний слід в їхній психіці.

- Молодий Гелодарт мертвий, - незворушно виголосила Марра Лінн. Вона підняла келих з хересом, ніби промовляла тост. - Це чудовисько в людській подобі нарешті здохло!

[1]В Алітеї детективи – окрема інстанція правоохоронних органів. Їх викликають, коли справа важлива і термінова. У такому випадку жандарми повністю підпорядковуються детективам. Детективи мають розпізнавальні значки, оскільки їхня форма і форма жандармів дуже схожі.

[2]По зовнішній лінії мережі передається інформація всього міста, вона знаходиться у вільному доступі. Якщо у людини є навички, вона може створити захищену або внутрішню мережу, дозволивши передавати по ній інформацію (в тому числі телефонувати) певним людям. В Алітеї безліч внутрішніх ліній мережі, у кожної є порядковий номер. Номер внутрішньої мережі жандармерії – 2.

[3]Робокар - основний вид транспорту в місті. Комп'ютеризовані автівки, що можуть їздити без водія, якщо задавати їм певну команду. У робокарах відсутнє кермо, педалі газу і гальм. Людина лише задає координати на екрані і обирає (або прокладає) найбільш зручний маршрут. Замість педалей в робокарах є кнопки збільшення і зменшення швидкості. Маючи доступ до супутникових знімків міста в реальному часі, а також підключаючись до камер, робокар прокладає маршрути так, щоб уникнути аварій і не створити затор. Взагалі, весь транспорт в Алітеї повністю механізованих та комп'ютеризований.

[4]Махіл, махілья – шанобливі звертання до знатних чоловіків і жінкок. Аналог "пана", "пані".

[5]Алітея - велике місто країни Віанія, що на північному заході Едейле.

[6]Сіцінія – країна на півдні, де виготовляють матову плитку синього кольору з прожилками, що світяться у темряві.

[7]Зазвичай господарі наймали спеціальних людей, які займалися організацією та проведенням свят.