Вірші
Не завжди так треба
Інколи не підбереш слова
І не збагнеш коли настане тиша
Від думок вже, обертом голова.
Коли сум тебе залише?
Глибокі роздуми кожної ночі
Ядрять рану прожитих віків
Того зранку невиспані очі
Тому так мало лишається років.
Ніщо так просто не дається,
Не ми ускладнюєм життя
Коли, щось легко- це здається
Обов'язково зб'є із ніг буття.
Не так вже й легко встати
І повернути віру, ще те випробування
Емоції готуються до страти
Та не вартий відчай існування
0
0
110
Зміни
Твій ніжний стан,
Блукає вечірнім містом.
У пошуках загоєння ран,
Та немає там змісту.
Яка чудова зимова ніч,
Коли дихається на повну.
Мабуть вже не в тому річ,
Якщо ти не була головною.
Зранку опустився мороз,
Очі шукають додому, дорогу.
Та рано ще, до літніх гроз,
Поки не вигляне сонце із-за рогу
Як промінчик торкнеться носа
То зникнуть вмить усі негоди
Як навіть бігти, будеш просто боса
То не спинять хоч які турботи
Як листочок спіткнеться
І на землю охайно впаде
Про тепло тут вже зовсім не йдеться
Бо серце знову стає льодяне
Така ось пригода
У людей і природи
Хоч яка б не була порода
У всього і всяк свої перешкоди
0
0
75
Болюча довіра
Як боляче довіряти,
Жити і не знати, що буде далі,
Думаєш, будете світ підкоряти?
Та насправді, це лише ілюзія вуалі.
А скільки слів, які надії,
Один момент і сильний біль
Рухнув світ і мокрі вії.
Тепер надовго в серці тільки, заметіль.
Болючим виявився стан,
Рятує розум, тільки, хміль.
Все більше виявилося ран,
На які пам'ять сипле сіль.
На жаль таке в житті буває,
Все від нас залежати не може.
І пам'ять, спогади не забуває,
І серце, теж вже більше так не може
5
1
322
Пройди
На перехресті доріг,
В заплутаних стежках історій.
Переступивши життя поріг,
Створи мільйон теорій.
Пройди складні шляхи,
Знайди свій спокій.
Зумій емоції сховати,
І не загубитись в темряві глибокій.
Розгледівши яскравий промінь,
В серці вогник не гаси.
Лети на дзвінкий гомін,
Що птахи здійснюють тобі.
4
0
290
Він гарний актор
Сонце загляне через скло,
В ніжності закриються очі.
Твоє почуття мене обпекло,
Залишило слід страждання по ночі.
Здавалося добрим серце,
І в думках заспіваний сонет.
Але поглянувши в люстерце
Простягнутий у спину пістолет.
Ти повинна мовчати,
Бо я буду говорити.
Ти не смієш кричати,
Бо я можу вбити.
Він гарний актор,
Але, то не моя п'єса.
Він чудовий диктатор,
Але я не його Гуччі Грейса.
Я плакала, кричала, так просила!
А я надіялась, я мала віру.
Що в тобі знайдеться остання сила
Щоб відшукати, цю тендітну міру
4
0
327
