Для більшості з нас — дитинство давно минуло. Промчалося кометою небосхилом. Залишивши по собі приємні, рожевощокі спогади. Які досі живуть десь глибоко, в самому серці нашого єства. Деколи виринаючи, та нагадуючи про себе.

Дівчата мріяли бути принцесами в ошатних сукнях, хлопці — лицарями, чи мандрівниками, які підкорювали б нові землі та світи. У всіх були недосяжні, кольорові мрії, які кожен хотів втілити. То були часи, коли враження, від знайомства з чимось новим та незвичним, переливалось в яскраві емоції, відчуття неземного щастя та ентузіазму.

Ті дні промайнули, ми подорослішали, а дитинство — повертається до нас зі сторінок улюблених книг.

Пропоную помандрувати в цікавий, казковий світ. Ненадовго зазирнути у своє минуле, щоб пригадати, від кого ж колись нам надходили гостинці. А допоможе у цьому — Ірина Велика, з її роботою "Живе у лісі їжачок".


Збірка завершена, та чекає свого поціновувача. До книги є дбайливо створений буктрейлер. В якому авторка знайомить нас зі звірятком. Де вміло описує його привабливу зовнішність, щедро використовуючи епітети: " намистинки — оченятка", "м'якенькі та кругленькі вушка","чорненькі лапки — шкряботушки" та "замість шубки — шпички". Щоб передати всю палітру почуттєвої характеристики.

Все дійство супроводжується зображеннями цього красунчика.

Книга складається з одинадцяти оповідок — пригод їжачка, що написані у віршованій формі.

А розпочинається казка з опису побуту тваринки. Яка вона працьовита, та як облаштовувала свою нірку до зимівлі. Отже, після пробудження, у головного героя з'являються невідкладні справи, що потребують вирішення. І, звірятко, вирушає в подорож. Воно вперше знайомиться з весняним лісом. Позаяк народилося влітку, то зміна в природі не може не дивувати: "ліс прозорий", "земля холодна і гола". Його лякали птахи, що кричали з дерев. Та авторка наділила тваринку такою рисою як хоробрість. Тож їжачок не відступив, не повернувся до нірки, а продовжив свою путь. Зненацька малюка захопив голод. Але звичної для нього їжі ще не було, бо прокинувся він надто рано. Довелось спостерігати, чим же харчуються інші лісові мешканці. Однак ті ласощі не припали йому до душі - "трава — травою". І їжачок, все ще зголоднілий, попрямував лісом. Ось нашого героя спіткали й інші пригоди. Посмакувавши чимось, що втратив грак, він біжить слідом, щоб знайти чим би ще поживитись. Та, забувши про обачність, вибігає на дорогу, де мало не потрапляє під колеса. Саме тут, поетеса зобразила толерантність, коли описала, що зорієнтуватися бідоласі, допомагає ворона. Тож звірятко прямує далі, згадуючи про небезпеки лісу, про хитрого лиса і хижака з жовтими очима, і гострими пазурами.

Дорога приводить їжачка до смітника, де харчувалися багато птахів. Однак, йому не подобається запах — і він збирається повернутися до своєї нірки. У цій частині, літераторка ніби натякає на жорстокість цього світу. Висвітлюючи подію, коли собаки перестріли тваринку, яка не несла їм жодної загрози. Малюк, проявляє стійкість, та щоб хоч якось захистити себе — згортається у клубочок. Приходить до тями, коли чиїсь дбайливі руки обережно підхоплюють його. Тваринка потрапляє в теплий дім зі смачною їжею. Тут він вперше відчуває що таке любов і турбота. Знаходить рудоносого товариша.

Так як і кожен з нас, хто потрапляє на чужину, так і звірятко, в мріях, думках чи снах — залишається вірним своїй рідній домівці. І наскільки б не було затишно — поступово охоплює сум.

Коли вже трохи потеплішало, добрі люди, їжачка у кошику, віднесли у його місцину. Це побачила білочка, та розповіла всім новину про повернення малого. Але і тут підстерігала біда. Старий лис чатував біля нірки. На щастя "Рудий Ніс" врятував тваринку, прогнавши ворога геть.

З того часу у малого з'явилося багато друзів, яким він розповідав історії про свої пригоди. Пам'ятаючи про турботу, їжачок часто навідується до людей в садочок. Там він вважає себе повноцінним господарем, доглядає рослинки, та проганяє шкідників.

Як і більшість казок, ця — із щасливим закінченням. Хоча вона й розрахована на дитячу аудиторію, але дорослі теж можуть знайти щось для себе.

Наприклад, тут повчально описується, що іноді, марні сподівання, можуть збити з правильного шляху. Як часом небезпечно буває "перетнути межу". А також завуальовано змальовується те, що людина може дбайливо ставитися до довкілля. Що природу потрібно берегти, бо це домівка для багатьох звірят, які приносять користь екосистемі.

Тож, всім небайдужим, до братів наших менших, варто прочитати цю книгу для себе, чи стати оповідачем для меншого покоління. Вирішувати тільки вам.

І, на цій оптимістичні ноті, здавалося б, можна завершити розповідь, та попрощатися до наступного випуску. Але це не все. Невеличким сюрпризом буде знайомство із ще один дивовижним автором. Це — Генрі крадієць сенсу і його трилогія "Білі казки".

Першочергово хочу зауважити, що Генрі не так давно почав писати і перекладати українською — в книгах присутній суржик. Тож прошу поставитися з розумінням. Він докладає зусиль, а ми можемо підтримати його творчу особистість у цій нелегкій справі.

В кожній книзі потрапляє на очі неординарний, теплий пролог. З цього моменту починається найцікавіше. Автор пропонує відчути разом з ним ту чарівну атмосферу, що проймала його під час створення трилогії. Літератор сподівається, що читач, який потрапляє на сторінки "білого світу", полюбить його "усім серцем". Свої казки він пестливо називає "маленьким білим садом", де проростають надзвичайні "білі квіти". Ласкаво запрошуючи на відвідини — відчиняє перед нами "хвіртку", яка досі була замкнена на "іржавий замок".

Розповідей доволі багато, та вони коротенькі. Не займуть багато часу для прочитання. Усі супроводжуються ілюстраціями, на яких вимальовується високий політ фантазії письменника. Адже він сам створює їх для своїх книжок. На деяких, схоже, що на ілюстратора мали вплив митці світового масштабу. Кожне оповідання — ніби невеличкий філософський трактат. Який змушує замислитися, перейнятися суттю, та шукати набагато глибший зміст, ніж той, що спадає зразу на думку. Це як повчальна життєва історія, яка розкриває в собі просту істину, що потрібно засвоїти.

Майже у всіх казках згадується чаювання, що перегукується з концепцією пізнішої роботи автора "Чайна філософія". Відчуття, ніби всяка історія має свій особливий присмак. "Друзі" - з нотками бергамоту, " Звір і метелики" - жасминовий, "Метелики і людина" - ромашковий.

Остання збірка трішки відрізняється, від двох попередніх, так як присвячується "усім людям, бачившим війну, та пережившим нелегкі часи, боротьбу". Мабуть, тому, оповідки там ще більш "чутливі та красиві, як ранкові промені".

Усі три частини "Білих казок" завершується епілогом. В ньому письменник щиро дякує усім читачам, які все ж знайшли хвилинку для того, щоб навідатись у цей захоплюючий світ. Також, він додає, що "тебе завжди тут чекають, з гарячим чаєм друзі".

Отож, якщо захочеться ненадовго відволіктися, потрапити в інший вимір дитячо — дорослої наївності, тоді вам точно сюди.


РЕЦЕНЗЕНТ : Н Ф @fffn