"Книга для розуму, як теплий дощ для зерна."

(Українське прислів'я)

Ця стаття має бути про дитячу літературу. Незвичність і складність, ситуації полягає в тому, що я — не фахівець в цьому питанні. Зовсім. І зараз я покладаюсь тільки на власне розуміння, життєвий досвід і емоційне сприйняття заданої теми. Тож, якщо хтось сподівається знайти в цій статті наукові дослідження чи розроблений алгоритм дій при застосуванні дитячої літератури у вихованні дітей, то тут такого не буде.

Сподіваюсь, не викличе суперечок ствердження, що у будь-якому віці література необхідна. Адже, вона "може і повинна вплинути на людей, які вчать людей, які ще не вміють читати"). Діти ж мають слухати казки й оповіді з самого малечку. Бо перші казочки це — точка відліку світосприйняття. Уявного самовизначення у різноманітних життєвих ситуаціях. Початкового розуміння добра і зла. Пробудження емоцій і почуттів. Тренування критичного мислення. Не даремно ж в народі кажуть: "Казка вчить, як на світі жити." І, до речі, саме перші казки, на різні теми й з різними героями, можуть допомогти уважним батькам побачити напрямок зацікавленості дитини і її вподобання. Хочу додати думку моєї доброї знайомої, Олени Ткач, яка відгукнулася на прохання коротенько освітити тему цієї статті. А вона — справжній фахівець — філологиня, викладачка, педагог з дуже солідним досвідом роботи з дітьми різного віку.

Олена Ткач:

"Чи комусь потрібна зараз дитяча література?

Якщо порівнювати сучасних дітлахів з нами в їхньому віці, очевидна неймовірна різниця, особливо у технологічній площині. Здається, що малі вже народжуються із гаджетом у руці. Інтернет для них — звична цікава забавка. Там є стільки всього: і для занять, і для розваг; позитивного та негативного. Так навіщо додавати дітям зайвого тягарю у виді читання книжок? Бо це — необхідно. Гаджет ніколи не замінить книгу. Не буду тут поглиблюватися у фізіологію. Скажу тільки, що мозок дитини повинен розвиватися. І в цьому допоможе різноманітна дитяча література. Спочатку - під батьківським впливом, контролем, а може навіть, і тиском. А з часом, зацікавлена дитина самостійно почне орієнтуватися, керуючись своїми бажаннями, смаками, в океані художньої творчості літераторів. А от зацікавити, примусити читати, або слухати зміст різножанрових історій рідною мовою – від казок, віршів, фентезі, до розповідей про природу, історії людства, долі окремої людини тощо – це святий обов’язок вихователів душ. Для малечі література, на фундаменті дитячої, – необхідна складова формування Людини, особистості, що має мислити самостійно.

У наші часи з’являється достатня кількість талановитих авторів і поетів, видавництв, фахівців, здатних надати творам для вибагливих сучасних дітей яскраву привабливу різноформатну (друковану або цифрову) форму. Прикладів багато. Хто шукає, той знаходить.

І пам’ятаймо, що душа повинна працювати цілодобово, вдень і вночі. А без допомоги літератури тут не обійдешся. Ланцюжок простий – слухай, читай самостійно, вчись думати та впевнено формулювати свої думки, як письмово, так і у розмовах. І, бажано не забувати про витонченість висловлювань. Бо, саме, витонченість рятує від грубості та вульгарності."

Дійсно, необхідність літератури для дітей у нашому сьогоденні неможливо переоцінити. Нас усіх змусили жити в лихі, страшні часи. Дорослі втрачають життєві орієнтири й, як здавалося, непорушні підвалини. То, що казати про дітей… Як вберегти їх від непід'ємної навали негативу і жаху; і хоч трішечки загоїти їхні поранені душі? Відвернути увагу. Дитяча реальність, на щастя, наполовину — уявна. Діти вміють фантазувати та створювати свої світи. І, саме література допомагає їм в цьому.

І, зараз — саме час викласти думку дитини, щодо теми цієї статті. На моє прохання розказати про особисті вподобання погодилася Аліса, дванадцятирічна учасниця платформи Surgebook.

Тигриця:

"Фентезі — люблю все вигадане, бо я сама маю вигаданий Всесвіт у голові, мене надихає всіляке магія і таке інше)

Детективи — мене мама з дитинства підсадила на Шерлока Холмса, ну я й полюбила цей жанр. Люблю читати про вбивства, розгадування загадок...

А Сашко Дерманський пише дуже цікаво, про тварин, теж про вигаданих істот. Наприклад моя улюблена «Король Буків або таємниця Смарагдової книги », там є вигадані істоти — буки, дракони, тварини що розмовляють, битви. Все що я люблю). Також мені подобається оця казковість, коли читаєш, згадуєш раннє дитинство."

) Різноманітність вподобань — ознака допитливої особистості.

І, до речі, користуючись нагодою, звертаюсь до однодумців на Surgebook. Ніколи! Ніколи не забувайте, що поруч із вами діти. Люди, які молодші за Вас. І, які не завжди можуть зрозуміти агресію і невитриманість у висловлюваннях. Не можуть захиститися, бо ще не вміють. Вони все бачать та намагаються зрозуміти те що відбувається на свій лад. Або не намагаються, а просто, злякавшись, йдуть. Будьте виваженішими. Дорослішими та, тому, відповідальнішими. Бо не буває чужих дітей. Вони — наше загальне майбутнє, яке зараз поряд із нами. І ми всі виховуємо їх своїм прикладом. Постійно. Недаремно ж англійці кажуть: "Не виховуйте дітей. Виховуйте себе."

Та повернуся до теми статті.

Десь рік тому, у 2022, в одному з Телеграм-каналів, я прочитала, що під час окупації селищ нашої Харківщини, російські військові вивозили зі шкільних бібліотек дитячі книги, що були написані українською мовою. Згідно з наказом, вивозили та знищували. Дитячу літературу і підручники. Як, колись у 1933, на Берлінській площі германські нацисти спалювали твори переслідуваних письменників, які могли силою слова впливати на свідомість людей. Між цими варварськими акціями - 100 років. Та чи такі вже й безглузді дій російських військових? Адже, в наш час, коли всі, навіть діти, користуються Інтернетом, такі прийоми впливу не мають сенсу. Бо Мережа миттєво надасть бажану інформацію, книжку, фільм, та будь-що по запиту. Та, потім, почали з'являтися повідомлення, що окуповані території позбавлені будь-якого зв'язку. Інформаційний вакуум на невідомий проміжок часу. Постійне відчуття важкого пригнічення, хвилювання, страху і безпорадності. Стан, в усьому обмежених беззахисних, людей. Росіяни розраховували залишитися на захоплених територіях назавжди та остаточно вичавити з нас все, що їх так дратує і лякає. Нашу родову пам'ять. Нашу мову. Ось тому і знищувалися ними саме дитячі книжки. Бо все починається з дітей. З дитинства. Це — той стрижень, на який, немов коштовні намистини, по одній неквапливо, нанизуються поняття роду, національної культури, поваги до рідної мови, любові до батьківщини. І на тому стрижні, потім, тримається все життя людини. Згадалося ще одне повідомлення, ілюстроване світлиною з місця події. Рятувальникам вдалося визволити з-під завалів двох дітей. Братика, рочків шести і його меншу сестричку. Їх мама загинула у власному домі від російської ракети. Замурзані й знесилені діти. Та хлопчик тримав у рученятах дитячу книжечку, яку їм не встигла дочитати мама. Хіба ж вони зможуть колись це забути… І я упевнена, коли той хлопчик навчиться читати (якщо ще не вміє), то першою його книжкою буде саме та, яку він тримав біля свого зруйнованого будинку.

Та життя, хоч і знівечене, триває. І ми маємо рухатися. І не дозволяти собі та своєму оточенню ціпеніти в горі та розпачі. Відновити життєвий рух мені допомогла література. Авторство. Я почала писати віршовані історії для дітей.

Першим був "Шпак". До його створення долучилися знайомі, знайомі знайомих, моя донька і їхні діти. Для мене то був перший і дуже цікавий досвід. А в липні я відкрила на Ютюбі канал "Вірші дітям рідною мовою". В моєму оточенні багато людей, які зараз тільки починають відкривати для себе українську мову. Та, які прийняли мудре і відповідальне рішення заохочувати своїх дітей розмовляти, а не "разговаривать". І я пишаюся тим, що є малюки, для яких першим віршиком був віршик, написаний мною. Створюючи свої історії, я знаходила однодумців, які підтримували мене. Співпрацювали. Дарували упевненість, що робота моя — не марна, а шлях — вірний. І той шлях привів мене на Телеграм-канал "Казки народів світу". І зараз хочу представити засновницю цього волонтерського проєкту. Не вірю у випадковість. І вважаю, що в будь-якому разі, я мала познайомитися з цією неймовірною людиною. Письменниця-дослідниця, біограф Миколи Гоголя, журналістка, педагог, яка погодилася долучитися до цієї статті.

 

Валентина Виноградова.

"В дитинстві я дуже любила читати, моїми найулюбленішими місцями в Полтаві були книгарні та бібліотека. Змінилися часи, змінилися пріоритети юних читачів. Дитячу літературу тепер не тільки читають, її слухають! Важливість і користь аудіоказок я зрозуміла після початку війни в Україні. Бо тисячі батьків з дітьми, тікаючи від горя і смерті, залишили рідні домівки та знайшли прихисток в інших містах і країнах. Як дитині заснути в чужому будинку, в чужому ліжку, без улюблених книг? Як заспокоїти дітей-сиріт, батьки яких загинули? Ці думки підштовхнули мене відкрити канал аудіоказок, щоб відволікти малечу від тривожних думок, запросити у світ фантазії та дивовижних історій. Досвід тележурналіста і педагога став мені в пригоді. Спочатку озвучувала казки сама, а потім долучилися мої друзі. Ось так ми стали казкарями-волонтерами. Листи від вдячних батьків нас дуже надихають і мотивують. Ми зрозуміли, що КАЗКОТЕРАПІЯ функціонує, розраджує і тішить дітей, дарує їм міцний сон і гарний настрій! Аудіоказки сприяють розвитку фантазії та креативного мислення, адже дитина слухає казку, уявляє героїв та їхні пригоди. Казки розвивають памʼять, збільшують словниковий запас, збагачують інформацією і мудрими порадами. Діти розуміють на конкретних прикладах, що таке дружба, любов, взаємодопомога, добро і зло. Повчальні історії формують моральні орієнтири юних слухачів, діти ще більше захоплюються літературою та рідною мовою. Побачила це на прикладі каналу. В нас вже понад 1000 слухачів, а в аудіобібліотеці зібралося понад 500 казок народів світу і віршів українською мовою. Мрію про те, щоб ми стали великою віртуальною родиною шанувальників дитячої літератури. Нехай любов до казок українською мовою залишиться назавжди з нашими чудовими слухачами!

Валентина Виноградова,

засновниця Телеграм-каналу «Казки народів світу»."

Тож, попри випробування, які випали на наш час, ми маємо побачити наших дітей в майбутньому: небайдужими, зацікавленими та активними людьми. А розкрити всі свої потенціали їм допоможе література. Бо різноманітні книжки, які вони мають змогу зараз читати або слухати в аудіоформаті, неодмінно створюють їм уявлення про творчість, дослідництво, науку і загальнолюдські цінності. Дитяча, а згодом і вся художня література, будь-якого напрямку, завжди виховують естетичне світосприйняття. І це, для сучасної особистості, вкрай важливо. 


АВТОРСЬКА СТАТТЯ ВІД : ІРИНА ВЕЛИКА @Velika