Спалах.
Що сталося? Не можу згадати..
Я чую голос. Хтось кличе мене?

- Сандро, навіщо ти це зробила...

Хто це говорить? Чому він не лишить мене в спокої? Я нічого не розумію. Боги, просто дайте мені зникнути..

...
Яскраве світло знову ріже очі. Не схоже, що це дома, може я в лікарні? Коли це в лікарні пацієнтів вкривали такою тяжкою ковдрою.. Відразу подумала я, та це не так вже й важливо.  В якому б місці я не опинилась, я зовсім не хочу прокидатись..
З думок мене витягнув зхвильований жіночий голос.

- Пані, ви прокинулися...

Ледве розплющивши очі я побачила перед собою дівчину. На вигляд молода, їй не більше двадцяти років, вона дивилася на мене очами, повними сліз, але дещо інша деталь збило мене з пантелику.. Чорна сукня з білим фартухом, невже вона покоївка? Навіть якщо і так, чому вона знаходиться тут? А доречніше було б запитати..
Чому тут знаходжуся я???

Я заплющила очі знову. Напевно я щось не так побачила ,хоча важка ковтра давала дуже зрозумілий натяк.
Так що останне я пам'ятаю?...

СМС від батька ,де він просить приїхати додому .Я так зраділа, він ніколи не писав ,а тут попросив заїхати щей на передодні його дня народження .
Приїхавши до нього, я попрямувала до його кабінету.Ніколи там не була він завжди замикався на ключ.Я постуката отримавши дозвіл я зайшла .

-Тат...

Він стояв біля темного столу і тримас якіть папери .Дивився на мене ,цей погляд так і казав що мене треба вбити.

- Я більше не твій батько , ось тримай,- протягує папери .

Я взявши їх почала швидко читати .
ЩО!?Документи на відмову від батьківських прав !?Але чому ? Я робила все щоб він похвалив мене , нічого не просила .Да я навіть поступила в університет який він не зміг .ТАК ЧОМУ?

-Ти на стільки мене не навидиш? що ...ЩО Я ВБІСА ЗРОБИЛА НЕ ТАК !!!- це був крик відчаю .

Тільки не плач ,не перед ним ,чому так боляче ?
Я дивлюсь на нього він...злий ? Але чому ? Це я повинна злитися ,Я!!!МЕНЕ кидає друга рідна людина .

-Ти її вбила ,ось чому ,- тихо відповів батько,підкурюючи сигарету.-Тому підпиши ці папери .

Аааа, точно мама помер після двох місяців як мене народила .Вона не змогла отямитися після кесарево.Точно я вбивця. Він завжди це казав .Так навіщо я живу ? В мене тепер нічого нема .Я жалюгідна .Яка різниця що я роблю ,які б оцінки не отримувала, ,червоний диплом? Та кому він здався ? Я Ж ВБИВЦЯ!

-Так я забула , вбивця рідної матері ,  точно .Ну щож...,- беру ручку і ставлю підпис .-Сподівають ти щасливий.

-Я буду щасливий коли ти помреш!

-Тату у тебе завтра день народження, я хочу зробити тобі подарунок , це останне що я для тебе зроблю і ти більше ніколи мене не побачиш ,-я посміхнулать так щиро ,як ніколи.

На обличчі  у батька було здивування .

- Роби що хочеш , ти тепер для мене ніхто .
Я розсміялась .Це дуже смішно прозвучало від людина яка ніколи не дивилася на мене як на власну дитину .

-"Тепер"пхахах, а що до цього я кимось була?-я розвернулася і попрямувала на кришу.

З моїх спогадів мене вирвав ніжний голос дівчини .

-Пані , пані ви впорядку , я зараз покличу лікаря , і сповіщю Графа що ви прокинулись , не вставайте .

Вона так швидко пішла ,що я навіть не встигла запитати якого Графа вона так хоче кликати .Напевно я щось не так почула .Це ж не може бути якесь ранобє. Хоча я подивилася навколо, світла, невелика кімната в ніжно рожевих відтінках. Брррр, ну чому рожевий ?Інших кольорів що не було ? Ладно проїхали , в кімнаті не так багато меблів .Велике  ліжко навпроти двері ,по обидві сторони від ліжка вікна з права стіл забитий книжками , з ліва невеликий туалетний стіл і ще одні двері .Напевно ванна .Так що ж треба на себе подивитися .Щоб встати треба зробити багато зусиль, чого це тіло так болить ? Її що били? Як тільки я встала у голові запаморочилось ,я знову сіла на ліжко. Голова почала боліти ,а перед очима почали з'являтися спогади.

Я дивлюсь на чоловіка ,одягнутого у темно-сині брюки , білу рубашку поверх якої одягнутий жител у колір брюк. Ми стоїмо перед великими дверми.

-Ти з сім'ї Лестерів, ми меч , який повинен захищати імперію .Сандро ти зрозуміла ,ні якого милосердя .Щоб ніколи таке не повторилося !
Він злиться,я  бачу по його очах що він тримається з останніх сил щоб не вдарити мене .Я його боюсь.

-Ты мене почула !!!

-Т-так тато. -хипо кажу я .

Мене вириває з цього спогаду та я не встигаю оговтатися як перед очима з'являється інший.

Я дивлюсь на хлопчика трьох років, поряд тіла людей та кров ,багато крові . Навіть якщо я закрию очі то буду відчувати запах, такий стійкий запах заліза . Хлопчик дивиться на мене своїми маленькими сірими очинятами ,в яких читався страх .Він нерозуміє чому я так роблю. Нехочу ...Нехочу вбивати він не винен ,ніхто з цих людей не винен . Чому ? Чому я повинна це робити ?

-Я не можу...

-Що ти сказала ?!- голос прозвучав загрозливого десь за спиною .

-Батько ,я не буду вбивати .Це ж дитина вона нічого не зробила да і не зможе. Ніхто в цьому селі нічого не зробив .Вони навіть не думали про повстання це ж очевидно .- я дивилася в обличчя людині яка хотіла більше смертей.

-САНДРО!!!!ЯКОГО БІСА ТИ РОБИШ !!!Я думав ти моє найвіддаленіше,  найідеальніше створіння .Але ти розчаровуєш , будеш покарана як тільки повернемося до маєтку. Все зрозуміла .

Я не відповіла , але відчувала що це буде дуже боляче.

-А тепер візьмі цей клятий кинжал та вбий цю дурну дитину!

Сльози ллються , картинка пливе .

-Вибач мені, ...

Знову відчуваю запаморочення, картинка міняється .

Перед очима фуршетний стіл ,я голодна але чомусь навіть не думаю про те щоб поїсти . Відчуваю як всі дивляться на мене їх заздрість яка перемішана зі злобою ,яку вони навіть не скривають .

-Вона знову тут і як завжди нічого не їсть і не п'є .

-Вона що, думає що її будуть травити?

-Пхахаха да кому вона здалася !?

-Що правда то правда , кажуть Вона сильніша за капітана другого відділу імперської армії. Кому вона буде цікава ? Не один чоловік на неї не гляне !

-Пхахаха , так воно і є...

Як же це бісить  ,я що обирала цю долю , якщо б вони знали що зімною робить батько , да мене не можливо отруїти, я людина з майже ідеальним імунітетом .Якіж вони тупі ...

Картинка пливе ,а це означає що зараз буде інший спогад .

Я у ванній кімнаті у мене в руках якась пляшичка з зеленою рідиною .
Яка ж я жалюбідна .Батько мене призирає за емоцій які він так старанно прагне позбутися .Прислуга мене жаліє тому і ігнорують. Це "бездоганна" верхівка суспільства тупіщі за тварин .Я більше не можу жити у цьому Аду.
Відкорковую пляшечку та випиваю.Я дивлюсь на себе в зеркало і за пару секунд темнота .

-Бідне моє дитя , не хвилюйся я дам тобі бажаний спокій .

Який приємний і лагідний жіночій голос він як колискова.

-Вона просто не розуміє ,я впевнений вона би хотіла жити .

Цей голос мені не подобаєть він як саме життя дуже життєрадісний і яскравий , не можу навіть уявити вік, хлопчик чи чоловік це сказав .

Кілька хвилин і голова більше не болить ,але так не скажеш про тіло .Цікаво що вона таке випила.Хоча щось мені підскажує, тепер воно на мене неподіє .А тепер давай усе збирати до купи .З батьками нам не пощастило, хоча тепер я можу сказати що мене хоч не травили ,та не катували .Смішно, хто ж знав що мій батько прям взірець батьківства . Суспільство дегенеративне, це ще м'яко сказано. Хоча чого я хочу ,коли імператор таке дозволяє робити її батьку . Та два голоси в кінці чиї вони ? Це одне з головних питяннь .А друге, що мені робити ,як себе поводити ?Вона все терпіла як це робила і я .Але більше цього не буде, вистачить з мені цього болю .Буду жити як хочу ,захочу вб'ю себе всеодно хочу померти ,буди я жити чи ні ,вирішувати буду тільки я  .Хоча темрява така тепла і лагідна як я хочу спочивати у неї .
Так все треба встати  .Дуже обережно підвожусь, я боялася що знову почнуть приходити спогади ,але це було напрасно. Я підійшла до дзеркала ,а вона красуня. Біла як сніг шкіра, великі блакитні очі, немов два озера з чистою водою, чорне волосся трошки в'ється. Якщо б ніч була людиною то напевно виглядала якось так, да і фігурка непогана, хоча і не дивно вона воїн, на вигляд її було років 20. Хоча мене бентежить синці по тілу.
Моє знайомство тепер вже з моїм тілом прервав жіночий наляканий голос .

-Пані чому ви встали? А якщо ви знову втратите свідомість ? Я привела лікаря т...

-Ти буде голослива, - перебила її я.

-В-в-вибачте.

-Ти лікар, як я розумію .

Поряд з покоївкою стоїть чоловік років п'ятидесяти сиве волосся, сірі очі, які так і кажуть що він не спав останні декілька днів, круглі окуляри підкреслювали його почесний вік. Одягнутий у світлий светр та коричневі брюки і звичайно білий халат.

-Так Пані, я лікар, мене звуть Нор Вілонт. Я можу вас оглянути? - голос був низьким, але не гучним, він заспокоював, давав зрозуміти що не скривдить.

-Так, це ж ваша робота.
Підійшла та сіла на ліжко.

Він перевірив тиск, серцебиття,  як зіниці реагують на світло, температуру.
-Пані, ви пам'ятаєте що сталося з вами ? - обережно запитав Нор.

-Так, у мене не має амнезії, хоча деякі спогади приносять дискомфорт, - відповіла на запитання.
Тільки зараз я помітила що емоцій в голосі та на обличчі у мене відсутні. Голос був приємний, низький трошки з хрипотою, це робило його глибоким, але жодної емоції. Хоча я нічого і не відчувала ні хвилювання, ні дратівливість або злості. Хм...Хоча пам'ятаю, що перед смертю нас обох переповнювали емоції. Куди ж вони ділись ?

-...ні., Пані, ви мене чуєте ? - в голосі лікаря чулося хвилювання.

-Так, вибачте я замислилась. Ви щось питали ?

-Так, хотів дізнатися, що за дискомфорт ви відчуваєте ?

-Починає боліти голова,  хоча я не сказала би що дуже, тому можете не хвилюватися .

-Як скажете, але я все одно випишу вам знеболюючі. Я б хотів з вами поговорити, що останнє ви пам'ятаєте ? - в голосі я почула ще більше хвилювання.

- Як я випила отруту, зеленого кольору, та у рідини був запах гнилого яблука. А потім я відчула спокій.Чи ви щось інше хотіли дізнатися ?

-Ні, Пані, ви все правильно зрозуміли, - хоча він і хотів показати що моя поведінка не лякає, але очі видали його.

-Раз це все, то ви вільні, - я подивилася на дівчину і додала, - ти теж, я хочу відпочити.

-Звісно, відпочивайте Пані, я випишу вам ліки, - відповів Нор.

-Як бажаєте, якщо щось знадобиться покличте, - відповіла покоївка.

Вони вийшли і в кімнаті запанувала довгоочікувана тиша. Забагато інформації. Усе що я зараз хочу це відпочити. Лягла на ліжно, і зрозуміла що саме цього і не вистачало. Треба трошки поспати, вирішувати, що да як буду пізніше .

Я тільки заплющила очі як у двері постукали і дуже знайомий голос сказав.

-Сандра, я входжу.