Чарівник відчинив двері, а за ними стояли понтифік Леймон і, як я розумію, перший і другий кардинали. Один був років сорока, високий, світле волосся, сірі очі, носив окуляри і судячи з ряси, він був "першим". А другий  був молодше, на вигляд років двадцять вісім, може тридцять. Темно-каштанове волосся, зелені очі, обличчя всипане веснянками, але погляд. Відчуття, що він спостерігає і не знає як діяти. 

- О свята... 

- Реймане, Дароне як гадаєте, якщо я відрубаю йому голову, це буде виглядати настановою? 

"Бісить мало того що покриває Вайла так ще й тупий." 

- Вас можуть засудити свята, - промовив перший кардинал. 

- Не хвилюйтеся, мене не засудять, це ж святий суд. 

- ЩО? АЛЕ... Але для цього має бути вагома причина... ,- почав обурюватися Леймон.  

"Старий дід щось із ним треба зробити. Він мене дратує. Та й у пророцтві нічого про 'правильну' поведінку. Та й про методи ні слова." 

- Переховування злочинця, досить вагомо? - відповіла я. 

- Якщо це правда, то я особисто організую суд, - сказав другий кардинал. 

- Ім'я, - через відсутність емоцій це прозвучало грубувато.

- Моракс Пані. 

"А тут є розумні люди, зрозумів, що чин святої мені не подобається." 

- Кардинал Моракс проведіть мене до карети. 

Ми почали йти, як за нами пішов і старий пень із своїм песиком. 

- Дарон розверніться, - хлопець слухняно виконав наказ, - понтифік, не пам'ятаю, щоб казала вам йти за мною. На вашому місці я б зараз ховала докази. Рей, сподіваюся, ти розумієш, що потрібно зробити. 

Я подивилася на мага, який весь цей час мовчки слідував за нами. 

- Слухаюся Міледі, виконаю будь-яку вашу забаганку,- він усміхнувся. 

- Переграєш. 

І маг зник. 

"Я впевнена, що він усе знає і зрозумів, що я хочу. Дивне відчуття, що ми пов'язані. Хм треба про це подумати."  

- Сер Моракс, я маю до вас розмову. Але зараз не вдалий час.
Я надішлю запрошення,- обернулася до Дарона,- я дуже втомилася давай швидше поїдемо додому, - на вухо прошепотіла йому. 

- Як скажете, моя Пані.  

- Ти теж не перегравай. 

Дарон посміхнулася.  

- Побільше посміхайтеся, вам личить.  

- Дякую за комплімент, я теж хочу побачити вашу посмішку, - відповів лицар.  

...
Ми їхали мовчки і в якийсь момент я заснула. 

- Пані, ми приїхали, - пролунав голос Дарона. 

- Мм... - розплющила очі, - добре, зараз. 

Двері відчинилися і я хотіла вийти, але Дарон знову взяв мене на руки. 

- Знову без мого дозволу, я можу зайти в маєток і своїми двома. 

- Вибачте, пані, щойно ми зайдемо в маєток, я поставлю вас на ноги, але зараз не дозволю йти босоніж по холодній землі. 

- Я все одно не відчую. 

- Те, що ви не відчуваєте, ще не означає, що це нормально. 

"Він має рацію, я все одно маю залишитися тут на якийсь час. Я не знаю, років п'ять, а може й десять знадобиться для того, щоб виконати пророцтво. Ось як можна було додуматися зробити безсмертною людину, яка двічі залишила світ із власної волі... Логіка в Лукаса залізна." 

Дарон відпустив мене, і нарешті я можу сама ходити.  

- Дякую, - сказала обернувшись до лицаря. 

- Пані... 

- Якщо ти продовжиш мовчати, то я піду. Як наберешся рішучості поговорити тоді... 

Хлопець витягнув меч, став на одне коліно і простягнув зброю мені. 

- Якщо я правильно розумію твої дії. То Ти хочеш дати мені клятву вірності? - автоматично я нахилила голову на бік як робила в дитинстві.  

- Так, пані. 

"Якщо я це зроблю, він буде завжди поруч і, можливо дратуватиме своєю тягою врятувати мене. Але з іншого боку, мені він потрібен, щоб досягти мети." 

Я взяла меч. 

- Я, Сандра де Лестер, приймаю клятву Дарона і дарую йому прізвище мого роду. 

- ТИ ЩО ВИТВОРЯЄШ!!! - кричав Вайл . 

- Ну привіт "Тато", нам потрібно багато що обговорити. Не думаєш? - вимовила я повернувшись до нього,-Дарон візьми.  

Я віддала йому зброю. 

- Мері, я хочу переодягнутися і прийняти ванну. А ви, "Тато", зачекайте мене в кабінеті, я вас відвідаю. 

... 

Після водних процедур мене привели в нормальний вигляд. 

- Мері, я піду до Вайла, розпорядися, щоб у його кабінет принесли чай і легкі закуски. 

- Слухаюсь. 

[Стук у двері]
- Міледі, я прийшов, як ви і просили,- це був Дарон. 

- Заходьте. 

Хлопець зайшов і залишився біля дверей. 

- Зараз я піду до Вайла, а ви йдете зі мною. Будете просто стояти і якщо потрібно виконаєш мій наказ.

- Слухаюсь.
...
Ми підійшли до кабінету. 

- Пані, я зараз повідомлю графа... 

- Дароне, відчини двері. - я перебила слугу. 

- Але так не можна...  

Не встиг він договорити, як двері за мною зачинилися.  

- Присядьте, Вайле, треба поговорити. 

У чоловіка очі округлилися, але він без жодних заперечень сів на диван навпроти мене.