"Як же приємно, темрява, вона така тепла. Як обійми, хочу залишитися тут назавжди. "
...
Я розплющила очі, перше, що я побачила — синє небо. Виявилося, що лежу на траві. Прийнявши горизонтальне положення й оглянувши, що мене оточує, я зрозуміла, що знаходилась в саду. І тут я помітила альтанку, в якій сидів чоловік. Світле волосся, блакитні очі та посмішка, як сонце. Одягнений у біле вбрання.

- Дитя моє.

- Хто ви?

-Я— бог сонця і життя цього світу.

Голос дуже знайомий.

- Що? То це ви зробили тоді так, щоб я жила?

- Так, - він посміхнувся.

"Він що думає,ніби це чудова новина"

- Навіщо? - я сказала це тихо.

- Що саме ти маєш на увазі? Можливість жити, це ж чудово, -він хотів підійти до мене.

Несподівано в мені щось увімкнулос.

-Я вас просила? Я хочу померти. Розумієте, ПОМЕРТИ!!!!- я перейшла на крик.

"Дідько, зараз заплачу."

-Що тут відбувається?

Пролунав жіночий голос. Такий ніжний і рідний. Я обернулася, і побачила красиву жінку. Чорне волосся,очі чорні, як темрява, до якої я прагну. Одягнена в чорне вбрання.

-Дитинко, чому ти плачеш? - запитала вона.

-Я хочу померти. Будь ласка, дозвольте, - та я вже плакала.

У мене була істерика.

-Дитя, чого ти? - вона розгубилася, але обійняла мене.

Піднявши мою голову, жінка хотіла витерти сльози. Ми зустрілися поглядами.

-Лукас, що це все означає!? - вона промовила це зі злістю в голосі.

-Фейна, ти все неправильно зрозуміла, - відповів він.

-Вона моя, то чому це дитя живе? Так ще й безсмертне! Це для цього тобі потрібна була моя кров?

"Що вони мають на увазі? Яке безсмертя? "

-Ти тільки схаменись, мені потрібна ця дитина. Я там трішки за тупив , розумієш.

-Зачекайте, я правильно розумію, він насильно вселив мою душу в це тіло, - уточнила я перебуваючи в обіймах богині.

-Правильно моє дитя, - посміхнулася і погладила мене по голові,- тільки це твоє тіло по праву. Просто коли ти помираєш, то згадуєш своє попереднє життя.

-Чому ви мене називаєте своєю дитиною?

- Бачиш, через одного бовдура, ти тепер моя кровна дочка.

-Що?

-Оцей недоумок, - вона показала вбік Лукаса, - Дав тобі мою кров, тепер ти стала моєю дитиною.

-Стоп! Якщо це так, то... ні. Безсмертя не про мене? Справді?!

Мій страх взяв гору.

-Ні, ні, ні, ні. Скажіть, що це неправда, -я благала Фейну.

- Бідне моє дитя, -богиня обійняла мене. -Тихіше, моя рідна, заспокойся, зірочка.

Хвилин через 20 я вже не плакала. Але жінка не відпустила мене зі своїх обіймів.

-Можна щось із цим зробити?

-Просто треба виконати моє прохання, - відповів Лукас.

-Тобто, якщо я виконаю прохання цієї істоти, я зможу померти?

-Істот...

-Ні, - перебила його Фейна, - але я можу подарувати тобі вічний сон.

-Правда? -Я не вірила в те, що почула.

-Так зірочка, - вона посміхнулася і поцілувала мене в лоба,- у тебе буде один чарівник у служінні, він буде твоїм хранителем зараз і під час сну.

-Як його звуть? - шморгаючи носом, запитала я.

- Не переживай дитя, ти відразу зрозумієш, що це він. А зараз треба прокинутися, а то понтифік і так у захваті, що знайшов священне дитя.

-Почекай!!!Не покидай мене,- я обійняла її з усієї сили.

-Мила моя зірочка.

Богиня підняла мою голову і поцілувала в лоба.

-Я буду тебе захищати, моя зірочка.
...

Розплющивши очі, я  побачила чоловіка років п'ятдесяти та в білій із золотом рясі.

"Я що в храмі? Так ось про що говорила Фейна. Не відчуваю емоцій, але ж у богів мене накрило почуттями."

-Свята прокинулася!!! - вигукнув понтифік.

- Божевільний,- я взялася за голову.

"Як же болить, ніби три дні у запої була."

Піднялась, так я на кам'яному вівтарі. Праворуч стоять статуї Фейни та Лукаса. Поруч стоїть понтифік, в низу на колінах сиділи служителі храму.

-Що? - у дідуся очі округлилися.

-Кажу, ви в маразмі, вам на пенсію треба вже .

-С-свята?!

-Я не свята.

-Але... але ви можете говорити з богом.

-З цим йолопом я не бажаю більше говорити.

- Йолу-йолупом?! - понтифік ледве не зомлів, -Свята не кажіть...

-Я НЕ-СВЯ-ТА , — голосно вимовила я.

"Як це дратує. Так треба виконати умови того ідіота."

-Напевно є пророцтво? Що там треба, вбити дракона чи врятувати імперію? Якби я тільки могла дізнатися, -бурмочу собі під ніс.

-Є пророцтво, свята.

-Я не свята,- втомленим голосом вимовила.

Обернувшись, я побачила ...