*Дарон*

Лицар йшов до виходу з саду.

"Та що з нею не так, вона була тією ще стервою. Потім зачинилася в кімнаті на пару днів. Тепер ходить і дивиться на всіх з висока. І очі каламутні, наче у мерця."

Обличчя хлопця так і говорило як він ненавидить майбутню графиню.

Дарон різко зупинився.

"А куди вона пішла? Це кінець саду і далі немає нічого, що могло б привернути увагу юної леді. Ні, тільки не кажіть, що вона..." 

Він різко розвертається і біжить до дзвіниці.

Страх це все що відчував зараз хлопець.
...
*Сандра *

"Жах, чому в цьому світі немає ліфта." 

Щойно я піднялася, в обличчя подув зустрічний вітер.

"А вид гарний."

Сад був поділений на чотири сектори червоний, жовтий, білий, фіолетовий, а в центрі розташовувалося озеро.

У кожному секторі було безліч квітів, але певного відтінку.

Я повільно наближалася до цього прекрасного пейзажу.

"Заснути вічним сном, у цьому саду прекрасна мрія." 

Я заплющила очі і залишалося зробити тільки крок.

Як раптом хтось потягнув за руку і я опинилася на кам'яній підлозі дзвіниці.

"Дідько."

Розплющивши очі, я побачила Дарона.

-Що ви тут робите? - запитала я.

-Це я хотів запитати.

Переляк на його обличчі читався дуже чітко. 

-Гуляла. А ось ви повинні були бути біля виходу з саду.

Коли почала вставати на ноги, зрозуміла, що вивихнула ногу.

"Болить... Тож доведеться йти в кімнату, може завтра спробую знову... Хоча ,щось мені підказує що ,тепер я буду під наглядом."

Кульгаючи я обійшла лицаря і підійшла до сходів.

-Ти хотіла зістрибнути!? - повернувшись до мене, крикнув Дарон.

-Так, і немає за чого так кричати, я чудово чую ,- не обертаючись відповіла я і почала спускатися .

-Куди?! -він схопив мене за руку.

-Раз у мене не вийшло зробити задумане, вирушу на вечерю, батько чекає,-дивлячись прямо в очі, відповіла йому.

-От так просто, наче нічого не сталося? Ти з глузду з'їхала!?

Він був розлючений, переляканий і розгублений.

"Схоже він не розуміє що йому робити у цій ситуації." 

- Щось сталося? А якщо і трапилось, то ВАС це не стосується. Сер Дарон мене ненавидить, наскільки я пам'ятаю. Так само ВІН повинен бути радий такому результату. Я ж не помиляюсь ?

Я спробувала звільнити руку, але оступилася.

"Боляче."

-Ти що поранилася?! 

Хлопець підхопив мене на руки.

- Я вивихнула ногу, коли ви мене потягнули.

-Чому? -голос пролунав тихо.

- Втомилася... - заплющивши очі й поклавши голову йому на плече, промовила я.

Ми мовчки попрямували до виходу з саду.
...
*Дарон*

"ЧОМУ ВОНА НАМАГАЛАСЯ СПРИГНУТИ? Вона чомусь занадто легка. Мені здається це не перша її спроба суїциду .Сандра була спокійною і без емоційною. Це дивно, востаннє, коли я її бачив, будь-яка дрібниця виводила її з себе. А зараз вона схожа на... маму."
...
^Маленький Дарон стоїть посередині кімнати і дивиться на жінку біля вікна.

-Мій милий хлопчик, посміхайся...

Вона перекидається і зникає

-МАМА!!! ^

"То чому ти теж не хочеш жити?"

Хлопець подивився на дівчину, яка виглядала немов лялька. Йому здавалося, що якщо він її відпустить, то вона зникне назавжди.
...
*Сандра*
- Пані!?

Крізь сон я почув переляканий голос Марти.

"Точно, мене спіймали"

-Можете мене відпустити,-сонно промовила я.

Адже я все ще була в Дарона на руках.

Як тільки ноги торкнулися землі, я зрозуміла, що жахливо втомилася.

-Марта, чай скасовується, потрібно показатися батькові. Я втомилася, тож хочу спати, вечеряти не буду .

Дівчина чомусь опустила голову.

-Ви знов...

-Ти хоч їла останні дні? - перебив її лицар.

Я повернулася до нього. Дарон дивився собі під ноги.

-Подивіться на мене, - хлопець підняв голову та подивився мені в очі, - по-перше, не ТИ, а ВИ, по-друге, ВАС, пане Дароне, це не-сто-су-єть-ся. Ви ж мене ненавидите... - я торкнулася долонею його щоки, і якомога акуратніше погладила, боячись, що хлопцеві буде боляче,- не потрібно так переживати. Мене це влаштовує.

Я відійшла на кілька кроків.

-Марта, батько чекає... напевно .
 ...
*Дарон*

Дарон стояв і дивився вслід дівчатам.
"Я не розумію, це неправильно, відчуття, що в ній щось зламалося, вона наче порожня. Але чому?"

^-Втомилася, -промовила юна графиня ^

"ВТОМИЛАСЯ?!!!"

Він не просто злився, хлопець був розлючений.
...
*Сандра*

Ми дійшли до їдальні.

Переді мною відчинили двері і я увійшла.

- Можеш сідати, -промовив чоловік. 

-Ні, дякую. Я прийшла тільки тому, що ти попросив. Приємної трапези, - розвертаюсь і прямую на вихід.

-Сандра, стій! Стій...

Двері зачинилися. 

-Марта, я втомилася, тож піду до кімнати.

Але я не встигла зробити й кроку, як в голові запаморочелось ...