ми так мало помічаємо

Софія Весна

на плечах холодне пальто, на руки натягнуто рукава. скільки раз ви дивились у небо? скільки раз це було неспроста? вверх погляд, в сторону думки. скільки раз ви не були поряд? скільки раз не доходили до мети? повз проходять люди, разом з ними проходить час. чому ви дивитесь не в небо, а тільки під ноги? чому завжди не знаходите потрібних фраз? початок весни, пальто зігріває мої плечі, а на руки натягнути рукава. але, скажіть, не зважаючи на всі ці речі, дивлячись на небо, ви хоча б раз забували про слова?

2018-04-29 12:23:47

Інші вірші поета

24.08. весна болісно ламає спогади ми пожежа

Інші поети

Jobele Dumanag

@word_craftsman

arion _4

@hranutel

Керол

@Carol_Lane

Схожі вірші

Всі

وردةٌ قبِيحة

تُومِي.

و مَا الّذي يجعلُ مصطلحُ الوردة قبِيحة؟ -مَا الّذي تنتظرهُ من وردةٍ واجهت ريَاح عاتية ؛ وتُربة قَاحلة و بتلَاتٍ منهَا قَد ترَاخت أرضًا ، مَا الّذي ستصبحهُ برأيك؟

2508

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11208