весна болісно ламає спогади

Софія Весна

ці події, які ми вважали такими важливими, перетворилися там у звичайний попіл. дотики рук уже не здаються п'янкими і тільки слова схожі на безкінечний обстріл. вперше весна так болісно ламає спогади, які рвуть з-під шкіри вени. ці теплі погляди уже ніколи не будуть говорити про щось шалене. пальці не пам'ятатимуть до болі знайомих рук, а біль ділитиме дійсність на сотні розлук і на людей, що відходять у вічність. але наперекір усьому все існуватиме до тих пір, поки я буду про це пам'ятати. (я так і не змогла повірити, що спільне у нас тепер тільки небо, лише його у нас не можуть відібрати).

2018-05-03 11:38:44

Інші вірші поета

ми пожежа 24.08. тисячі холодних зим

Інші поети

Мандрагорка Евгений

@ManDragor

Markusha Zaretsky

@Zaretsky

EmmaGolfild

@EmmaGolfild

Схожі вірші

Всі

Holy

МОРГАН РЕЙ

Morgan Ray and Rose. ⏺English translation⏺ I will find flowers among the fragments of people, give them to you. I am so pleased that there is you, your love for me. I will give you a sea of hope, and lights that do not fade. My heart is only you, it falls asleep without you. I'm giving everything I have in me for you to paralyze the rocks. I don't want to To conquer fate, together to the very edge. We'll be gone on the penultimate day, but our lines will remain. All love is sealed here, in our phrases and ellipses. So, let's rise high, and forgetting about the holy, Falls of the rock. I'll take your hand, and everything, all around It's going to be the way you dreamed.

8220

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11352