Амон Феліція не виділявся високим ростом навіть серед імпактців - трохи більше ста п'ятдесяти - тому його гордість і чоловіча гідність трішки постраждала при знайомстві з учнями, оскільки лиш Маклуха був нижчий за нього, а от інші на пів голови вищі. А про його охоронців, на голову з половиною вищих і значно краще складених, краще промовчати, хоча такі і повинні бути охоронці.
– Контроль магії, ось основа основ для будь якого мага. Якщо її не контролювати, вона вас підкорить собі і це може привести до жахливих наслідків.
– Наприклад? – Калі під'їхала ближче.
– Фрау і Ґретта, – мовив Бен.
– Фрау? – Маг підняв брови. – То ви чули про нього. Зазвичай кажуть, що це була одна людина - Фрау Ґретта.
– А це хто?  – Калі підняла брову.
– Еспрійські М'ясники, які пробрались на карнавал в Еспрії, де зібралась значна частина знаті, і влаштували там різню - двоє магів, яких захопила магія. Вижив один блазень, який і розповів, що там сталося, – по спині мага пробігли мурашки. – Тому більшість магів і не стають сильними, як Авра Перлина, Владислав з Веж, Танцівниця З Вогнем Канна, метр Пін Піністер чи Ренальд Мажікар з Шімфорту - така сила, як в них, має велику ціну.
– Ага, доводилося мені бачити Метресу Кану, – Тур подав голос з голови колони. – Жахливо красива жінка.
– О, розкажіть! – Макулухо підігнав коня до вождя північних людей.
– Ну, це було два роки тому. Я зі своєю дюжиною бились за Калца - короля Местіноста і княгиню Мію Балінторнську в спільній війні проти драконідів. Славні битви, а як вона кидалась вогнем!
– А як вона рухалась, – мрійливо мовив Бен.
– Тихо, – Червоний підняв долоню вверх. – Стійте тихо тут і будьте на готові.
– До чого? – Грозова Хмара нахмурила руді брови.
– Побачимо, – він вийняв меч з піхв. Тур і Бен також дістали клинки, а Грозова Хмара дістала з петлі на спині дворучну сокиру.
  Виставивши гострий умбон щита вперед і поклавши меч плазом на верх щита, він пробирався через густі кущі і зарослі. Зайшовши на п'ятдесят кроків в ліс, він розпізнав звук, який його насторожив – драконіди.
  «Чортові гостроморді! Так далеко від Червоної пустелі?! Два, п'ять, дванадцять... треба Тура попередити.»
   Червоний вийшов з лісу, наче крадій, даючи своїм виглядом зрозуміти, що шуміти не варто. Тур смикнув підборіддям вгору, мов: "Що там таке?"
– Драконіди, – прошипів воїн. – Не менше дванадцяти. 
  Грозова Хмара брудно вилаялась шепотом; учні від'їхали за спину мага; Тур нахмурився.
– Що робитимемо, вождь? – Червоний застрибнув на коня.
– Вони, значить, дійсно існують? – Маг підняв брову.
– Нажаль, – сплюнула Грозова Хмара.
– Давайте: тишком-нишком злазьте з коней і ведемо їх. І мовчки, я вас прошу, – Тур тихо зліз з коня. – Червоний, вони далеко?
– П'ятдесят кроків на схід.
  Пройшовши кроків тридцять, за поворотом вони побачили двох драконідів, які сиділи на дорозі і гризли кістки, що, судячи з лежачої поруч голови, належали оленю.
  Драконіди - це близько ста п'яти десяти сантиметрів ростом худі рептилії з витягнутою мордою, наповненою гострими, як бритва, зубами. Дикі тварюки, які роблять набіги на людські поселення, вони завжди приходять з Червоної пустелі і ніколи не йдуть на захід. Примітивно розвинені, але завжди переміщуються великими ордами: "Де є один довгомордий, та є і десять" – говорить народна мудрість. Невідомо, як вони розмножуються, і невідомо, чи є в них стать, але точно відомо, що деякі з них володіють магією. На дуже примітивному рівні, але володіють: можуть користуватися простими закляттями. Також серед них зустрічаються, порівняно з людьми, величезні ящіри: близько двох з половиною метрів і вище ростом. Вони за будовою тіла дуже схожі з людьми, чого не скажеш про здатність мислити.
  «Чорт. Стрільців в нас немає відтоді, як Ніколи і Паршиві Справи повернулися в бруд у Червоній пустелі. Магія надто не точна штука, а підкрастись не вийде.»
– Треба повертатися і повідомити когось з найближчої влади про драконідів.
– Я, думаю, зможу позбутись цих двох, – маг підійшов до Тура.– Я добре володію закляттями шкіл Кам'яного Кулака і Чистого Розуму, тому, думаю, вони мені по силах. Я так розумію, все повинно бути безшумно?
– Що ви пропонуєте? – Тур нахмурився, намагаючись розгадати задум мага.
– Якщо ви дозволите використати два меча, я зможу їх швидко перемістити в повітрі і тим самим розрубаю цих от гидкох тварюк, – Тур подав магу меч. Червоний повторив дію вождя і, вийнявши з-за пояса кинджал, мовив:
– Думаю, буде краще, якщо ви підійдете ближче?
– Так, в школі Чистого Розуму я не сильний, тому чим менша відстань, на яку я буду переміщати предмети, тим кращий результат нас чекає.
  «На тебе вся надія, маг.»
    Грозова Хмара до побіліня пальців стиснула кулак – серце билось в неї так, що вона думала: «Якщо ближче підійду, то драконіди почують моє серцебиття». Їй немилосердно хотілось відлити – так завжди перед битвою. Коліна тряслись – так, це був страх, "Воїн, який нічого не боїться – мертвий воїн. Воїн, який не контролює страх – мертвий воїн, а воїн, який контролює страх і прислуховується до нього – хороший і живий воїн" – часто повторював Паршиві Справи. Розумний чолов'яга був, доки не повернувся в бруд.
– Вождь, ви відійдіть назад, а я проведу майстра Амона ближче, – Тур кивнув і колона пішла тишком назад.
  Червоний обережно робив кожен крок, дивлячись під ноги, щоб, не дай Бог, чи хто там власний над світом, не наступити на гілочку.
   «Що це за звук, наче в бубон хтось б'є? Чорт, це ж моє серденько!»
    Маг акуратно, на скільки дозволяла його тілобудова, робив кроки, стаючи точно там, де і воїн. Серце в нього не билось - він був зосереджений на закляті, яке творив не сильно, щоб ненароком не стати на якусь чортову гілку чи, того гірше, підсковзнутись. В двадцяти кроках від монстрів вони зупинилися і чули, як вони про щось говорили на своїй шипилявій мові. Один, з яскраво-червоною спиною на фоні блідо сірого коліру тіла, щось царапав нігтем на палиці списа з кам'яним наконечником. Інший, в набедреній пов'язці, стискав в чотирипалому кулаці таку ж зброю і насторожено дивися в протилежну сторону. В роті Червоний відчув металевий присмак, а між лопатками шкіра почала німіти, і він відійшов на кілька кроків в сторону, уважно оглядаючись, щоб все ж таки не наступити на бісову гілку чи ще щось. Драконіди ніколи не жалілись на слух чи зір і навіть нюх в них був прекрасний, що давало їм деякі переваги над людьми, але в людей був розум. На лобі Амона виступив піт і лице скривилось, наче він підніма якийсь неймовірно важкий багаж, і ось він відпустив мечі з своїх рук: вони полетіли вниз, але в десятці сантиметрів над землею плавно зупинилися і піднялися на рівень голови мага. Той нарешті відкрив очі - в них затікав солоний піт, в лівому оці луснили кілька судин і воно залилося кров'ю. Маг вимучено посміхнувся і знову зосередився - клинки тихо підлітали до драконідів. За десяток кроків Амон почав маніпулювати пальцями і кистями рук - клинки з тихим свистом закрутилася, засвистіли в повітрі, і різко влетіли в майже встигших зреагувати рептілій. Тому, що сидів, меч відсік голову, а його другу, напарнику, чи ким він там був, пощастило не так: його розрубало на дві частини. Хоча, яка різниця: смерть є смерть. Ще більшим зусиллям волі маг притягнув знаряддя свого підлого вбивства назад, один з клинків вістрям рив канавку в землі, а інший ривками повертався.
– Беріть мечі, бо я скоро втра… – маг звалився без свідомості. Червоний ледве встиг його підхопити і, закинувши його на плече, притримував однією рукою, а мечі взяв в іншу.
– Ну ти і бичара, – проскрипів воїн, виходячи на дорогу.
– З ним що? – Тур підійшов і взяв Амона на плече. 
– Знепритомнів. Перевтома - я майже фізично відчула волю майстра. Це пройде: день відпочинку, і все.
– Тоді добре.
  Тур обережно поклав Амона на сідло. Вони швидко і тихо покинули ліс, не помітивши темного силуета, що за ними слідкував.