Пролийтесь Сльози
Ніколас Велес
Пролийтесь сльози — прийшов час! Над покритими пластиком полями, Що мертвим покривалом нашу Мати зігрівають. Над чорними небесами, які зорі від нас ховають, І все під ту ковдру жару надувають. Повір, сині кити все помічають: Паршивих акторів і простий сценарій - Цікава зав'язка, та банальним буде епілог. Пролийтесь сльози кислотними дощами Над золотими куполами і хлібними полями, синіми морями і роздутими тілами. Сильними словами вас в неволі тримали, Ефімерними казками вас втішали... Проржавіла клітка твоя — лети на землю, Перша Сльоза!
2020-11-11 20:22:34
6
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Green Cherry
Очень здорово 😎 👏
Відповісти
2020-11-11 20:48:02
1
Інші вірші поета
Молитва темного жреця Коли думки перебирав Ельфійська-Партизанська Балада Глядача
Інші поети
емоція
@mijnlief
Nika_Antonni
@Nika_Antonni
Cristi Cristi
@cristi_sanchez
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11547
Моє диво
Фαйղα Եօթթí #AР #FN
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
1503