Зима
Тетяна
Знов, насипала – багато, Снігу білого – зима. І великим покривалом, Застелила всі поля. Дітки, вже, повибігали, Й ліплять сніжки, у мороз. Сніг із ручок вилітає, Бо сніжок, тай не злипає. Морозець, щипає щічки, І мокріють, рукавички. Вийшло сонечко, з - за хмарки, Й стало, діток, зігрівати!
2021-12-05 16:15:21
15
5
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (5)
Angil_love
@Тетяна Я с Казахстана и украинский язык не знаю но люблю очень. Учить нет времени. Но как то мне нравится читать такие стихи и вроди понимаю смысл. А не у всех так получается писать как будто песня складно и красиво.
Відповісти
2021-12-17 17:45:48
1
Тетяна
@Angil_love Большое спасибо за Ваш прекрасный комментарий. Мне очень приятно. Если би Вы написали стихотворение на своем родном языке, то я бы точно ничего не поняла, а Вы даже смысл понимаете моих стихов. Большое к Вам уважение!
Відповісти
2021-12-17 19:16:26
1
Merian Varner
Який атмосферний , читаючи перенеслась туди , відчула це 😍
Відповісти
2023-02-25 06:15:50
Подобається
Інші вірші поета
Жовта хризантема Вітер - вітерець Веселі хмаринки Кульбаба
Інші поети
安德烈
@aandrew
Doesnt Matter
@Doesntmatter
Схожі вірші
Всі
Дівчинко
Ай
Рятувати старі ідеали немає жодного сенсу, все сведемо до творчості або дикого сексу. Зруйнуємо рамки моральних цінностей, напишимо сотні віршів і загубимось серед вічностей. Наш голос лунатиме і поза нашим життям. Дівчинко, просто тримай мене за руку і віддайся цим почуттям.
102
16
4107
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11243