Кадри
Анна Топтун
Ніколи не забути ті кадри на повторі Мов фільм і сюжет описаний в мінорі, Де мелодія несе у світ пустих фантазій Крізь смуток, біль і сад з магнолій. Нікого не залишать вже байдужим Ті кадри, де чоловік здавався дужим Безпомічно обличчя витирає рукавами Згадує тих, хто нині блукає між світами. Навколо люди, перед ним три домовини Синочка, донечки та любої дружини Лиш мить, і все. Зруйнувався цілий світ, А на серці кривава рана і болючий слід. Невпинний людей туди біжить потік Кожен вклоняється та тихо йде вбік, Лишивши яскраві квіти край могили, Чоловіку дарують часточку своєї сили. Кадри ті, нам не забути вже ніколи. Струнами печалі мелодію складали Про тих, чих голоси ми пам'ятали. Оспівували їх, поки серця ридали
2025-11-24 21:14:38
2
0
Інші вірші поета
Век технологий Молитва до Бога Я стану.. З часів Київської Русі
Інші поети
Схожі вірші
Всі
" Вздох неба "
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Я теряю себя , как птица в полете Каждый вздох облегчения , Когда вижу неба закат Мне плохо , когда не дотронуться К твоим обьятьям свободно , Но я знаю, что ты не услышишь , Мой вслип слёз из-за окна ... За глубиной туч темного неба Ранее, чем ты уже вспомнишь И подумаешь, как я скучаю , Скрою всю грусть.тишиной ... Может быть сердца стук угнетает И воздух из лёгких рвется волной Но ритм одной песни будет на память , Тех последних слов ветра холодов ... Пока не угаснет горизонт пламя Последнего огня без тебя , Багры унесут строки мгновенно Без следа раньше тепла ... P.s: Грусть неба скрывает больше чем мы думаем ...✨💫✨ 🎶 Where's My Love ~ SYML 🎶
39
4
3087
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12309