Вісімнадцяте березня, дев'ята ранку. Всі демони Гоетії та Каслів зібралися у центральній башті пекла, в найбільшій залі, на коронацію, але про те кого будуть коронувати знають лише старші монархи та власне майбутні король з королевою. Також там були присутні оператори які були готові почати трансляцію події на всі телеканали пекла у будь-який момент. На сцену де вже було розташовані два трони та стіл з двома коронами вийшли старші монархи кланів. Першим був король Гоетії, Паймон, демон мистецтв та багатства. Демон-сова, зріст два метри дев'яносто сантиметрів, все його оперення на тілі було сіре наче попіл, одягнутий він у чорний костюм з чорною сорочкою та краваткою. Зверху був плащ, внутрішня частина якого мала золотий колір. Його обличчя було білим а його очі чорні, дзьоб також чорного кольору. Ніхто не знав чи є в нього хвіст та скільки в нього колін, через те, що його ніколи не бачили без плаща який все закриває Наступною вийшла королева Гоетії, Бафомет, демон Юпітера, племінниця Паймона та сестра Столаса. Вона виглядала як сова, більша частина оперення мала піщаний відтінок з коричневими вкрапленнями, але разом з цим її обличчя було білим. Очі були помаранчевого кольору. Її хвіст був неймовірної довжини та виглядав з-під її довгого плаття. Вбрана вона була справді як королева, біла сорочка зверху якої багряний жилет. Її плаття було переважно світло-сірого кольору але на ньому були й накладання з червоних тканин та хутра білого леопарда. На її плечах був багряний королівський плащ, він був досить короткий і закривав лише саму спину. Її ноги мали дві пари колін, як і в Столаса. Останнім серед старших монархів на сцену вийшов король Каслів, Ерік, повелитель металів. Демон-ворон з повністю чорним оперенням, з палаючими червоними очима, його зріст майже три метри, хвіст досягав підлоги, ноги мали дві пари колін. Одягнутий він у темно-сірий сучасний костюм без жодних зайвих елементів з білою сорочкою.

Почалася трансляція, в цей момент Столас та Рауль зрозуміли кого будуть коронувати, та почали розповсюджувати це серед своїх. Члени родин Френка та Аурелії почали уважно дивитися в бік сцени, очікуючи на їх вихід.

− Сьогодні великий день для всього пекла… − почав Паймон.

− Сьогодні на трон, вперше в історії, зійдуть демони. – продовжила Бафомет.

− Зустрічайте гучними аплодисментами майбутнього короля та королеву пекла, короля Каслів Френка, демона руху та простору, та королеву Гоетії Аурелію, демона останньої зорі! – завершив Ерік.

Під оплески залу, на сцену вийшли Аурелія та Френк, тримаючись за руки. Королева була одягнута у свій церемоніальний костюм який не змінився. А от костюм короля отримав певні зміни. Він був одягнутий у білосніжний жупан на передпліччі та плечах якого були елементи обладунку виконані з чорної сталі та прикрашені золотом Азазеля, бронепластини на плечах додатково тримають довгий плащ який мав королівський синій колір та діставав до колін. Також певні елементи обладунку були присутні на грудях та ногах. Взутий він був у невисокі чорні чоботи з підборами у пів сантиметра. Штани такі самі білі як і жупан, а тримаються вони на чорному шкіряному поясі з золотою пряжкою. Френк та Аурелія пройшли до своїх тронів та сіли.

Паймон був готовий до коронації короля, Ерік до коронації королеви. На голову Френка одягнули вишукану але досить компактну золоту корону з сапфірами, Аурелія отримала свою золоту корону, вона була більш витонченою та інкрустована аметистом. Очі короля та королеви пекла на одну мить засяяли так яскраво, що ледь не осліпили камери та викликали легкий дискомфорт у глядачів. Їх сили виросли в рази. Енергія, яку пекло накопичувало місяцями, але не мало куди діти, ринуло у короля та королеву. Коли на троні був Люцифер, він просто розсіював цю енергію, а при Джеку, він навіть не був офіційно коронований і тому не живився, його влада була на правах сина творця пекла. Коли Френк окинув поглядом залу, він бачив сутності всіх та кожного, не так як раніше, тепер це було ясніше і від його ока тепер не можна було сховатись. У випадку з Аурелією сталася одна неочікувана подія. Її сили виросли в рази, що логічно, але разом з цим в її череві було яйце, на фінальних етапах формування. До знесення яйця були дні, максимум тиждень. Майбутнє дитя вже почало живитись від сили пекла, це відчула як Аурелія так і Френк. Вони почали хвилюватись, але не подали вигляду.

Коли король та королева підвелися з тронів трансляція події була завершена та було розпочато по справжньому святковий бенкет. Він не був обов'язковим, будь-хто, навіть Френк з Аурелією, могли відмовитись у прийманні в ньому участі. Власне вони це й зробили, король взяв свою королеву на руки та повернувся разом з нею до свого маєтку, де їх вже чекали медики. Вони, як і обіцяли, прибули з усім необхідним для контролю процесу знесення яйця. Коли Аурелія переодягнулася у простий домашній одяг, Френк попросив лікарів оглянути її, оскільки в нього з'явилися побоювання. Королівські покої були переобладнанні для можливості проведення оглядів та надання швидкої допомоги в разі необхідності. Поки йшов огляд Френк також перевдягнувся у домашнє. Лікарі оглянули Аурелію та старший з них, який виглядав як людиноподібна змія, сказав: «Заключення одне, яйце здорове. Розвиток не пришвидшився і не сповільнився, розміри правильні, все прекрасно, приводів для занепокоєння немає.».

− Дякую що заспокоїли. – сказала Аурелія.

− А ви можете назвати коли яйце буде знесене? – поцікавився Френк.

− Три дні, можливо раніше. – відповів старший лікар. – Однозначно скоро, але самі розумієте, точно передбачити таку подію дуже важко.

Двері покоїв відкрились і туди увійшли Столас з Долорес та Бафомет. Вони були занепокоєні таким раптовим зникненням правителів. Принц Гоетії поцікавився, що сталося. Френк та Аурелія просто відповіли, що все добре. Та потім до кімнати зайшли Паймон з Еріком. Вони хотіли дещо показати новим правителям пекла. Старші монархи відкрили портал та всі крім лікарів пройшли в нього. Демони опинилися у величній залі, з високою стелею та колонами. Зала була виконана у мінімалізмі як і маєток Френка з Аурелією.

− Що це? – спитав Френк.

− Це ваша тронна зала. – відповів Паймон. − Пам'ятаєте крижану пустку з троном Джека? Це те саме місце. Зала була створена Люцифером так, щоб вона підлаштовувалась під смаки короля чи королеви, чи обох.

− А там де нас коронували? – перепитала Аурелія.

− Просте приміщення для коронації, збудовано на швидкоруч. – відповів Ерік.

− Якщо чесно, ця зала цікава хіба тим, що вона веде в особисту бібліотеку Люцифера, а тепер вона ваша. – додала Бафомет.

− Тобто «особиста бібліотека»? – спитав Столас. – Як ті що в нас? І чим вона від інших відрізняється?

− Наповненням, брате, наповненням. – відповіла Бафомет. – І так, вона подібна до тих що в нас.

− В цій бібліотеці описані такі речі про які годі й мріяти. – додав Ерік. – Кажуть, що в ній описана вся історія всесвіту, кожне темне та світле закляття, можливо й опис сили творіння.

− У вас не було ніяких… нових відчуттів? Наприклад нові сили. – поцікавився Паймон.

− Було. – одночасно відповіли Аурелія та Френк. – Подібний прилив сил я відчував коли Метатрон дозволив підзарядитись від нього, щоб я відростив руку. – додав Френк. – Але те, що я відчув.. воно в рази сильніше.

− Воно й не дивно. – сказав Паймон. – Тоді ти живився від одного архангела, а зараз все пекло виступає в якості батарейки.

− Вибачте за можливу грубість. Але ми з Аурелією хотіли б побути вдома на самоті. – сказав Френк.

− Ти король! В межах здорового глузду тобі можна все. – відповіла Бафомет.

Френк та Аурелія зникли, вони повернулись у свій маєток і єдина річ яка їх зараз хвилювала це яйце яке в найближчі дні вже вийде на світ. Столас та Долорес також пішли до себе в маєток. «Не боїтеся, що вони підуть шляхом Джека?» − спитав Ерік. «Ні. – відповіла Бафомет. – Вони кращі, вони навчені.».

Дев'ятнадцяте березня, п'ята ранку. Ентоні дістався до одного з міст місцевих жителів. Армія продовжувала його переслідування, хоча це вже було швидше полювання. Замість простого м'яса, за ним почали полювати найкращі демони, з найкращою зброєю, а це вже було для нього гарним випробуванням. Навіть сили йому не дуже допомагали, противники були навчені і готові до всіх можливих варіантів розвитку подій. Але Ентоні вдалося спіймати одного з них щоб допитати. Це був простий вовкоподібний демон, звичайний солдат.

− Пропоную угоду, − сказав Ентоні, притискаючи ножа до горла демона, − ти виказуєш мені розташування двох демонів, а я тебе не уб'ю.

− Добре… назви імена.

− Андреалфус і його дружина Роза.

− Це ж еліта… Андреалфус один з основних, убити його це порушити закон. Якщо хтось дізнається…

− Ніхто не дізнається, я обіцяю.

− Його маєток в столиці, побудований з білого каменю, навколо завжди є легка прохолода.

− Пропонуєш весь материк облетіти? Ти труп.

− Ні! Ти не так все зрозумів. Материк називають столичним бо в ньому основна влада, а на ньому є столиця, в якій знаходиться еліта з поміж еліт.

− Наскільки я знаю, Андреалфус лише барон.

− Так, але його сестра являється дружиною Столаса, а він являється принцом, ще його донька стала королевою пекла.

− Добре. Значить білий маєток в столиці.

− В передмісті якщо точніше.

− Дякую. – сказав Ентоні перерізаючи горлянку демону.

Він злетів у повітря і попрямував у приблизному напрямку столиці. Бажання помсти затуманює його свідомість, особливо в поєднанні з впливом Війни. Ентоні думав, що його не зможуть обманути, але хто він такий проти вершника.

О шостій ранку Френк був у королівській бібліотеці. Вона також підлаштовувалась під нинішнього короля з королевою, тому мала такий самий дизайн як і тронна зала. Френк кожну хвилину перевіряв чи спить Аурелія, а решту часу він проводив за читанням. Його сильно зацікавили знання, що зберігалися тут, разом з їх поглинанням росла його сила. В якийсь момент він відчув, що за ним стежать, але не надав цьому уваги. Ще за пару хвилин він відчув присутність когось могутнього і сказав: «Смерть, я знаю, що ти тут. Не ховайся в тінях». В одній з тіней з'явився силует, а потім на світло вийшов чоловік. Зріст метр вісімдесят, карі очі, темно-сіре волосся, злегка бліда шкіра, гострі риси обличчя, гострий ніс. На вигляд років шістдесят, а одягнутий у чорний костюм, зверху якого було чорне весняне пальто. В правій руці тростина з чорного наполірованого каменю зі срібною ручкою.

− Я не ховався, навіть не до кінця був у пеклі. Але ти мене помітив, твої сили ростуть і це вражає.

− Чому ти прийшов? Не кажи, що за кимось з моїх близьких.

− Ні, я навіть за Люцифером не прийшов, а демони для мене це пил. Але… я прийшов з попередженням.

− Попередженням про що? Чи про кого?

− Мій брат зміг прорватись у пекло. І він тебе хоче вбити, або підкорити.

− Війна… чим я йому не вгодив?

− Твоя миролюбність. Люцифер бажав війни, хоча й боявся її, це влаштовувало мого брата. Джек був близький, щоб її розпочати, це взагалі змушувало його ледь не радіти. А ти і твоя дружина, не хочете війни. Ось відповідь.

− І що ж таке сталося, що сам Смерть прийшов попередити мене про це?

− Керівництво так вирішило. Якщо продовжиш в тому ж дусі, зрозумієш про кого.

− Ця твоя таємничість не дуже.

− Сказав той, хто перечитав ледь не половину бібліотеки Люцифера поки дружина спить. Як книжки до речі?

− Непогані. Особливо зацікавили щоденники. Історія в них не та, що в книжках. Не така… темна і більш різностороння.

− Як і має бути. Своє завдання я виконав, удачі.

− Стій! Мені потрібна порада. Що робити з цим всім?

− Користуйся. Твоя нелюбов до магії зараз має відійти на другий план бо мій брат сильніший ніж тобі хотілося б. – відповів Смерть та зник.

Френк лишився у бібліотеці ще на пару хвилин, він дочитував останній запис у щоденнику Люцифера. За четверте грудня 2023 року, тоді він зрозумів, що Джек брехав, аби очорнити ім'я свого батька. Смерть же покинув матеріальний світ і його поглинули роздуми. Він мав просто попередити хлопця та зникнути, але з якоїсь причини він лишився і дав відповідь на всі його запитання.

За сотні тисяч років до основних подій, перші дні людства на Землі. В окутих снігом горах був Старк та Елізабет, вони створили свого першого служителя в цьому всесвіті, першу істоту, що знала про їх існування та призначення цього світу. Ім'я цій істоті Смерть.

− Хто ви? Хто я? – спитав він.

− Мене звуть Старк, а це моя дружина Елізабет. Ну не зовсім вона, лише її проекція. Зараз вона створює нове життя десь в космосі, а я наглядаю за Землею і створив тебе.

− Що я таке?

− Ти Смерть, перший і найсильніший вершник апокаліпсису. Буде ще троє. Війна, Чума та Голод. Вони будуть слабші за тебе і не будуть знати про нас.

− Яке моє призначення?

− Збирати людські душі і залежно від правил які встановлюють небеса та пекло, відправляти їх у відповідні місця.

− Я знаю, що ви хочете від цього всесвіту.

− Бо я вклав тобі це в голову. Можливо використовувати всесвіт в якості інкубатора для богів це надто жорстоко… але що таке мораль для нас? Ніщо. Отже, свої обов'язки ти вже знаєш, тепер до особливих правил. Інколи я буду міняти історію, хтось може воскреснути наприклад, ти не маєш цьому протидіяти.

− Не буду заважати.

− Значить приступай до своїх обов'язків.

Двадцяте березня 2024 року, шоста ранку. Роза та Андреалфус сиділи у кімнаті для відпочинку, у спробі звільнити себе від паніки через Ентоні, оскілки він зник з новин, а по всьому пеклу ввели військове положення. Та раптом демон Полярної зорі згадав, що грішника можна поглинути, якщо знати спеціальне закляття. Він пішов до своєї бібліотеки по книгу, де мало бути описано все необхідне. Розі же стало погано, вона побігла у ванну кімнату та стала над унітазом, її шлунок не слухався і в один момент вона почала ригати. Андреалфус, вже з книгою в руках, не знайшов свою дружину у кімнаті, але знайшов її по не найприємнішим звукам. Слуги вже принесли медикаменти та воду і викликали лікаря. Коли Розі полегшало і вона змогла відірватись від унітазу, Андреалфус допоміг їй дійти до спальні та прилягти. Слуги були поруч і готові до будь-яких неприємностей. Демон Полярної зорі, хоча й не був медиком і мав слабкі пізнання у цілющих закляттях, вирішив оглянути свою дружину, це йому не сильно допомогло. Єдине, що він зміг вивідати, так це те, що щось не так в області її черева. За десять хвилин прибув лікар, змієподібний демон, та провів професійний огляд.

− Що можу сказати… вітаю, ви вагітні. – сказав лікар.

− Що? – одночасно спитали Роза та Андреалфус.

− До того ж… вже тижні два. – додав лікар.

− А я пила та курила… ще й на Землю виходила… − сказала Роза.

− Тоді не дивно чому у вас була така реакція. Організм очистився. До речі, ви ригали з кров'ю? – поцікавився лікар.

− Так, якщо потрібен зразок то його не буде. Все в каналізації. – відповіла Роза.

− Кров це погано? – поцікавився Андреалфус.

− Це непогано й недобре. Яйце в активній фазі формування і цього вже не відмінити. – відповів Лікар.

− Можете щось порадити? – спитала Роза.

− Не пийте й не куріть, це основне. Ви звичайно можете хоч по дві пачки цигарок в день викурювати, просто це вам буде шкодити, не яйцю. – відповів Лікар. – Якщо у вас немає більше питань, я піду.

− Ні немає. – відповіла Роза. – До побачення.

− До побачення. – сказав лікар, після чого слуги провели його до виходу.

− Це пояснює твою поведінку. – сказав Андреалфус.

− Яку ще, бляха, поведінку?

− Ну хто з нас двох втік на Землю і не хотів вертатись? А по поверненню мозок виносити.

− Стулись, або я тобі об голову розіб'ю пляшку з вином.

О сьомій ранку Ентоні знову засвітився в новинах, вийшов сюжет де його помітили в столиці, це миттєво викликало у Рози та Андреалфуса паніку. Рауль також бачив цей прямий ефір, але він був спокійний, оскільки вірив у сили свого брата і його дружини. Роза з Андреалфусом почали сильніше панікувати коли почули, що дані були отримані півгодини тому. Потім з першого поверху були чутні крики, демони вирішили сховатись та напасти на грішника зі спини. Параноя їх не обманула, Ентоні справді знайшов маєток Андреалфуса і прийшов мститись. Він, не церемонячись, вибив двері у спальню та увійшов. Роза спробувала використати на ньому магію тіней, але вона не змогла ні підкорити його, ні спинити, лише привернути на себе увагу. Андреалфус напав на нього ззаду спробував зібрати душу в сферу щоб потім поглинути, та сталося дещо неочікуване для нього, душа Ентоні була поєднана з рештками сутності Люцифера, що захистило її та втримало у тілі. Привид наніс удар демону в живіт ножем, і продовжив наносити, по грудям, по рукам, по плечам, навіть по ногам. Його змогла відволікти Роза, але він просто переключився на неї і почав штрикати ножем вже її. Як не дивно, демонів врятувало те, що Ентоні бажав помсти тому відтягував момент смерті як тільки міг.

Френк, спокійно зайшов до кімнати, час відносно нього рухався настільки повільно, що він майже стояв. Король пекла оглянув приміщення та всіх хто в ньому знаходився. Він був одягнутий у чорні джинси та футболку, шкіряну куртку срібного кольору та сірі спортивні кросівки. На його поясі була закріплена невелика сумка під колір куртки, а на зап'ястях було по одному браслету, які виглядали наче сплетені з металів, а саме чорної пекельної сталі та пекельного срібла. Андреалфус та Роза отримали сильні смертельні поранення, а у випадку з демоном Полярної зорі ще й без свідомості і він сильно стікає кров'ю. Ентоні же його зацікавив, тому Френк начепив на нього пару браслетів з освячених металів, які позбавлять сил привида, та перемістив його в окрему тюремну камеру в темній башті. Лише після цього він почав сповільнюватись і підходити до Рози.

− Розо-Розо… а яке ім'я тобі більше подобається? Тейлор, Браян чи все ж таки Роза?

− Оууу… Як давно дізнався? – спитала Роза ледь як стримуючи кровотечу.

− На коронації. Я тоді побачив сутності всіх демонів, твою включно.

− Пробач… за все.

− Я тобі пробачив все крім того, що ти ледь не вбила Аурелію. Але я дам тобі вибір. Навіть я не можу врятувати всіх, хтось помре. Або ти, або Андреалфус, або яйце. У третьому випадку ти не зможеш завести дітей і сумніваюсь, що життя складеться гарно.

− Бляха…

− В твоїх руках три життя, а я можу врятувати лише два. Я впевнений, що Андреалфус б пожертвував собою задля тебе та дитини, але обирати тобі. Мені справді шкода, навіть знаючи, що ти робила за все життя.

− Треба ж лишити після себе хоч щось окрім трупів та болю, так? Хай Андре та яйце будуть жити.

− Перед тим як я почну. Хтось знає про те хто ти?

− Тільки Андреалфус. – відповіла Роза, вона брехала щоб не нашкодити Столасу, який знав.

Френк, з допомогою телекінезу, переклав Андеалфуса та Розу на ліжко. Демона Полярної зорі він зцілив, за кілька хвилин. За цей час Роза втратила стільки крові, що її вже точно було не врятувати. Френк почав, все так же з допомогою телекінезу, почав проводити не найприємнішу операцію з порятунку яйця. Тіло Рози почало висихати, а її очі повільно згасати, в останні миті життя вона взяла за руку Андреалфуса, єдиного хто зміг побачити в ній щось окрім інструменту, єдиного хто побачив в ній справжню особистість. Перед самою смертю, вона побачила білосніжне яйце яке, з допомогою Френка, сформувалось за кілька хвилин замість місяців, погладила його, а король пекла бережливо вклав його у руки демона Полярної зорі. Андреалфус прокинувся через годину і його полонив жах. Френк вже пішов, він зробив все що мав. В правій руці демон Полярної зорі тримав повноцінне сніжно-біле яйце, свою майбутню дитину, а його ліва рука тримає за руку мертву, висушену Розу. З його очей потекли сльози, він не знав, що сталося і як він зміг вижити, але він не кричав, в голос принаймні.

О дев'ятій ранку Френк спустився до підвальних приміщень темної башти, вона ж королівська башта, в ній знаходиться тронний зал та бібліотека. У підвалах була окрема тюрма, а в ній з волі нового короля сидів привид, він же грішник з рештками сутності Люцифера.

− Ентоні Коллінз. Ви привид, єдиний бог для вас це Смерть. – сказав Френк.

− А ти хто? І нащо сюди прийшов?

− Мене звуть Френк. Я демон, а за сумісністю король пекла.

− Я не буду схиляти коліно перед вами, я служу Смерті. І нажаль я винен Війні.

− Я тобі дещо покажу. – сказав Френк та пройшов до камери. – Боляче не має бути. – коли він торкнувся до лоба привида, передав йому спогади з зустрічі зі Смертю. Разом з цим він звільнив привида від впливу Війни.

− Чому я маю вірити, що це правда? – сказав Ентоні. – Мій досвід з демонами не надто… позитивний і згідно з ним, ви на все ладні задля досягнення своєї мети.

− Слухай, ти живий бо унікальний. – відповів Френк. – Я гадки не маю, що ти таке і тому хочу вивчити тебе. Розкажи мені як ти сюди потрапив, не думай брехати.

− Коли я був живий, я виконав свій, як виявилося, останній контракт. Ввечері в мене вселився демон на ім'я Роза, чим попсувала мені життя. А через кілька днів прийшов її чоловік, він клацнув пальцями і зламав мені ноги, потім руки, а в кінці встромив мені кинджал з криги у голову. Через день я зустрів когось, хто назвався Війною і він дав мені силу. Перед цим сказав, що я зможу помститись, а в обмін виконаю його прохання. Я хотів відмовитись, але він… щось зробив і я погодився.

− Схоже він затуманив твою свідомість. Як вершник, він здатен на це. Так чи інакше, тобі треба побути тут якийсь час, я буду періодично навідувати тебе та вивчати.

− Мені глибоко плювати на те, що ти там будеш робити. В мене питання. Ті півні вижили?

− Андреалфус являється дядьком моєї дружини, він далеко не найкраща особа, але так чи інакше він член моєї сім'ї.

− У демонів бувають сім'ї? Я до кінця думав, що це якийсь… жарт.

− Це не жарт, ти вбив Розу, вона була вагітна і за кілька місяців мала знести яйце. А ти забрав у неї життя. Як тобі таке відчуття?

− Ні… я не… я не знав… вбивати вагітних це занадто навіть для мене.

− Радій, я зміг врятувати яйце, але через це Роза втратила будь-які шанси на виживання. Вона мертва.

− Я прошу пробачення. Я… я не знав…

− Розвернись до мене спиною.

− Нащо? Якийсь жорстокий метод убивства?

− Ні, мені просто потрібно твоє крило, щоб переконати населення, що ти мертвий.

Ентоні слухняно повернувся до Френка спиною та розкрив своє праве крило. Король дістав дістав з внутрішньої кишені куртки освячений ніж з пекельних металів, така комбінація ефективніша за просту освячену чи ангельську зброю. Цей ніж мав чорне лезо та рівне лезо і зручну сіру рукоятку. На додаток за схожим механізмом Люцифер створював зброю та обладунки для можливого протистояння з Самаелем. Цим ножем Френк відрізав праве крило Ентоні, по підвальним приміщенням пройшовся короткий та досить тихий крик. Потім король пекла заживив рану в'язня.

− Що я можу зробити, щоб загладити свою провину? – спитав Ентоні, розвертаючись обличчям до співрозмовника. – Хоча… це напевно надто серйозне порушення.

− Порушенням являється замах на Андреалфуса, вбивати таких як він заборонено.

− Ким? Чому?

− Всі основні демони Гоетії та Каслів, захищені законом. Вони мають жити так довго як тільки можуть. А їх вбивство це одне з найстрашніших порушень. За останні десятиліття, до тебе лише одна істота в пеклі скоїла замах, на Столаса.

− Я зроблю все, щоб спокутувати провину.

− Просто посидь тут і не наглій, цього буде досить на перший час.

Френк, тримаючи в руках крило, покинув камеру, зачинивши її, але перед цим він туди заніс книг, щоб Ентоні міг коротати час і не так швидко божеволів. Потім він наніс крилу опіки в різних місцях, щоб його легенда була більш правдоподібною.

О дев'ятій тридцять Френк зробив публічну заяву щодо Ентоні. Він сказав, що убив його але нажаль тіло почало згорати і єдина уціліла частина це одне з крил, яке було надіслано на вивчення. Оскільки населення справді побоювалося Ентоні, рейтинги Френка різко виросли до сімдесяти відсотків і це не межа. Населення справді любить нового короля, єдине їх зауваження полягало в тому, що він нічого не робить з останнім рицарем який зберіг владу, з Асмодеєм. Цей рицар незадовго до падіння Джека зміг вирватися з його контролю, після чого почав займатися розвитком свого материка і зайняв нейтральну політичну позицію. Населення побоюється його, оскільки вважає небезпечним для себе та для власної свободи. Старші монархи Гоетії та Каслів, а за сумісністю радники короля пекла, роблять все для того, щоб населення було спокійним та не бажало зміни влади.

О першій годині дня, Рауль вже другу годину займався тренуваннями з метання гральних карт. Поки він прогулювався по Берліну, пару разів зустрічав фокусників, що робили з картами просто неймовірні речі. Йому вдалося досягти в цьому певних успіхів, наприклад карткою він міг спокійно розрізати простий олівець, або пробити нею близько десяти аркушів паперу, що було неабияким досягненням для нього. Але насправді ця навичка не мала жодної користі, проста розвага для внутрішньої дитини Рауля, яка сидить у нього в голові та всім керує. Він вирішив спробувати взяти нові карти з допомогою телекінезу, але йому ледь вдалося їх поворухнути. Демон взяв по десять карт у кожну руку та почав метати їх у імпровізовану мішень. Желатинова фігура була розірвана картками. Основна проблема Рауля в тому, що він не здатен концентруватись на чомусь достатньо довго, як наслідок йому важко навчатись справді корисним та потрібним навичкам.

Двадцять перше березня, двадцять хвилин на одинадцяту ранку. На тілі Рози провели розтин, причиною смерті являється збій в роботі всіх систем організму, навіть деякі ознаки старості були виявлені, а також численні ножеві поранення. Після огляду самого Андреалфуса, на ньому не виявили ножевих поранень чи шрамів від них, але були синці та певна нестача крові в організмі. Кров на його одязі належить йому, це в купі увігнало лікарів у шок. Коли був проведений огляд яйця, стало зрозуміло, що воно належить Розі та Андреалфусу, але яким чином воно змогло так швидко сформуватись, ніхто не знав. По поверненню додому, демон Полярної зорі поховав свою дружину у крипті, що знаходилася в центрі його крижаного саду, наповненого статуями з вічного льоду. Андреалус розбитий та зламаний, єдина річ яка зараз тримала в ньому бажання жити, це майбутня дитина. Він тримає яйце завжди поруч з собою, носить його в спеціальній сумці, аби воно живилось від нього та розвивалось.

Двадцять третє березня, друга година дня. Френк знаходився у королівській бібліотеці, він жадібно поглинав знання які там зберігались, не пропускаючи жодного слова та жодної літери. Раптом він відчув як його перстень на лівій руці почав стискати палець, це означає, що його до себе кличе Аурелія. Френк миттєво повернув книжки на місце та відправився до себе в маєток. Вже на місці, він одразу попрямував до спальні, де відпочивала Аурелія.

− Що сталося? – спитав він.

− Почалося, лікарі вже готуються. – відповіла Аурелія.

− Ти головне не хвилюйся. Впевнений, що все буде добре. – сказав Френк, та нажаль він сам не дослухався до власної поради і нервував як ніколи.

До кімнати увійшли лікарі, одягнуті у вогнетривкі костюми, вони мають їх захистити в випадку якщо королева втратить контроль. Медперсонал попросив Френка потримати Аурелію на руках, поки вони підготують ліжко. Разом зі слугами, вони застелили його плівкою та тканиною, щоб не зіпсувати. Френк знову вклав Аурелію на ліжко, її попросили зняти одяг з нижньої частини тіла, що вона і зробила. Потім їй дали випити капсулу з зіллям, яке полегшить процес знесення яйця та зменшить біль. Коли все та всі були готові, лишилося лише чекати. За пару хвилин між ніг Аурелії почала витікати рідина яка дуже схожа на кров демонів, така само чорна але не така густа, в цій рідині формувалося яйце. Вона почала напружуватись аби виштовхнути яйце, лікарі в міру можливостей намагалися дати їй поради, оскільки успіх залежить тільки від неї. В якийсь момент Аурелія почала сильно стискати руку Френка та спалахнула фіолетовим полум'ям, але вже за кілька хвилин вона згасла, а лікарі заспокоїлись.

В цей самий час у космосі Старк прийшов до зорі, яка являється однім з джерел з нинішніх джерел сили королеви пекла. Він став на один з астероїдів та просто дивився. Бог розумів, що Аурелія зараз зносить своє перше яйце, це можна було легко зрозуміти по зорі, оскільки вона своєю яскравістю відображає емоційний стан своєї володарки. Старк вирішив трохи вмішатися в процес, з усіх поглинутих ним сутностей він дістав сутність своєї матері та відділив від неї невеличкий шматочок який потім віддав на поталу зорі, яка миттєво спалахнула яскравіше. Ця дія зробила Аурелію сильнішою, а разом з нею і її майбутню дитину.

Королева знесла яйце та втратила свідомість, вона була виснажена, медперсонал обережно взяв його та промив від рідини якою воно було покрите. Яйце було чорне з золотими плямами по всій поверхні. Френк відніс Аурелію до ванни, помив, переодягнув у легке біле плаття та повернувся до спальні з нею на руках. Слуги вже все розчистили і ліжко було готове. Френк вклав Аурелію на нього, після чого взяв до рук яйце, ліг поруч з дружиною та поклав його між собою та нею. Після знесення яйцям для розвитку потрібна енергія, її вони беруть або з оточення, але в такому випадку формування демона може займати місяці чи навіть роки, або від батьків і тільки від них, в такому випадку до моменту появи дитини може пройти від кількох тижнів до пари місяців. Поки Френк чекав на пробудження Аурелії, він і сам заснув, причиною цього стало те, що яйце живилося від обох батьків через неймовірну фізичну близькість та прямий тілесний контакт с з ними. Слуги вивели лікарів та оплатили їх послуги, після чого ті поїхали до лікарні, попередньо зібравши обладнання яке вони з собою привозили. Муун спостерігала за цим і спіймала себе на думці, що це дуже подібно до того як зносили яйце Старка, хоча й був певний ряд відмінностей.

О третій годині дня, Френк прокинувся, Аурелія все ще спала але вона посміхалась крізь сон. Він встав з ліжка з відчуттям полегшення, після чого зателефонував Столасу та повідомив справді радісну новину. Не встиг він і договорити фразу: «Аурелія знесла яйце.», − як принц Гоетії зі своєю дружиною вже опинились в кімнаті через портал, чим розбудили Аурелію.

− Тату? Мамо? Ви вже тут, не чекала так скоро. – сказала вона.

− Звичайно ми тут. – відповіла Долорес. – Було важко?

− Важко описати точно. Дуже спірні відчуття були але так. – відповіла Аурелія. – Френк був поруч та підтримував мене, а це найважливіше.

− Можна поближче глянути? – спитав Столас.

− Звичайно! – відповіла Аурелія. – Ти ж дідусь, як тут відмовити.

Столас підійшов до своєї доні та ближче глянув на яйце, він сказав, що воно нагадує Аурелію, коли вона була таким самим яйцем.

Вже ввечері вони запросили всіх найближчих родичів. Першою прийшла Бафомет зі своїм чоловіком Стеном, потім приєднався Паймон, Рауль та навіть Ерік, який не був членом родини Френка. Останнім приїхав Андреалфус з яйцем. За пройдешні дні він сильно змінився, став серйознішим. Замість звичного для себе білого костюму він почав носити прості чорні джинси на шкіряному ремені та сірий светр з високим коміром, на грудях закріплена сумка в якій він носить яйце. Андреалфус прийшов виключно тому, що Аурелія його племінниця і не привітати її, не підтримати її, для нього було б найстрашнішим вчинком. Він випив пару келихів вина та пішов, не хотів псувати атмосферу свята.

О четвертій годині дня Війна вирішив розважитись, він почав повільно провокувати апокаліпсис. Робив він це простим та елегантним способом, впливаючи на свідомість політиків. Після війни між Україною та Росією в світі досі панує вельми напружена атмосфера, особливо між Китаєм та США. Загроза ядерної війни росте щодня, а вершнику це тільки й потрібно. Коли люди знищать себе, їх душі ринуть в пекло та небеса, руйнуючи всі ворота та розчищаючи шлях, все це разом створить найкращі умови для великої та останньої війни. Винувати вершника в цьому не можна, він діє за власною природою, а вона наказує вести світ до апокаліпсису. Єдиний вершник, що діє за своєю природою, але не бажає знищення світу це Смерть, бо він завжди працює. Війна обережно впливає на розуми політиків в усьому світі, наближаючи ядерний конфлікт, що загрожує знищенням всього. Завдяки цьому вершник знаходиться ледь не на піку своїх сил. В його планах красиво підвести людей до прірви за кілька років, а потім штовхнути в неї.

Двадцять четверте березня, перша година ночі. Розвідники Габріеля дізналися про плани Війни та доповіли про це своєму керівнику. Сам архангел після цього направився особисто до Михаїла, щоб повідомити про це. Також там був присутній Метатрон, як радник у питаннях Землі та пекла. В цьому йому допомагає невелика, але важлива зміна, тепер в пеклі цілодобово присутні активні чейсери, які отримують та передають інформацію, але нікого не вбивають.

− Отже… спочатку Джек… тепер Війна… − промовив Михаїл. – Чому?

− Я думаю, що вбивство Люцифера стало спусковим крючком. – відповів Метатрон. – Поки він був живий, все було спокійно.

− Неприємно погоджуватись, але це правда. – додав Габріель. – Люцифер був невід'ємною частиною рівняння балансу.

− Так… він був необхідним злом. Контрольованим злом… − сказав Михаїл.

− Можливо нам треба заключити угоду з пеклом? – спитав Метатрон. – Я знаю, що це занадто, але випускати Самаеля ще рано, він надто активний.

− Дві угоди з пеклом підряд… звучить непогано, але мене й так вже не сильно шанують. – відповів Михаїл. – Треба з цим самим розібратись.

− Але як? У нас нема армії, яка б змогла зупинити Війну. – сказав Габріель.

− Випускайте хранителів, купідонів, херувимів, випускайте всіх кого ми маємо на Землю. – пригнічено відповів Михаїл. – Ми маємо відкрити фронт за свідомості людей.

− З усією повагою, − сказав Метатрон, − але як на це відреагує пекло? Вони однозначно помітять такий… вплив на людей. Вершники, особливо Війна, діють інакше від нас, вони ближче до демонів. Вони впливають на людські бажання і майстерно це маскують. А після нас людей садять у психіатричну лікарню.

− Тоді вийди на контакт з Френком. – відповів Михаїл. – Він розумний і має зрозуміти нас.

− Сумніваюсь, брате. – сказав Метатрон. – Аурелія знесла яйце, він зараз більше зацікавлений у… її захисті, а не в нас.

− Треба спробувати. Так чи інакше ми будемо взаємодіяти з пеклом, питання лише в тому як. Як союзники, чи вороги. – сказав Михаїл.

− Я вийду з ним на зв'язок у найближчі дні. – відповів Метатрон. – Удачі, браття.

Коли Метатрон покинув кабінет, Габірель почав вмовляти Михаїла зробити хоч щось, але той не слухав, він був наляканий.

Серафими це справді унікальні істоти, вони пов'язані між собою. Коли один з них вмирає, інші стають сильнішими. Смерть Люцифера зробила Михаїла сильнішим, а разом з цим і Самаеля, який не має гарних планів на світ. Він абсолютний псих який бажає бачити світ у вогні за всяку ціну, для нього немає цінностей чи обмежень. Коли його спускали на вершників, завжди боялись, що він вийде з під контролю і почне нищити все довкола себе. На щастя кожен раз обходилось без зайвих жертв.

Дев'ята ранку, Френк прокинувся, прийняв ранковий душ, одягнув легке, майже літнє, вбрання та поснідав, після чого одягнув сумку в яку помістив яйце. Вони з Аурелією домовились, що будуть носити яйце по черзі, один день він, наступний вона. Таким чином яйце має в рівній мірі живитися від обох батьків. Додатково у випадку з Аурелією та Френком, розвиток їх яйця буде протікати в рази швидше ніж в інших демонів, через те, що вони самі по собі досить сильні, ще й підживлюються від пекла. О дев'ятій сорок п'ять королю подзвонив Андреалфус.

− Доброго ранку, Френку.

− І тобі доброго, чого ти хотів?

− Я знаю лише одну істоту, яка може зцілювати рани від освяченої зброї, тому хочу спитати. Чому ти не врятував Розу?

− Я цього просто не міг. Я сильний але не всемогутній, на відновлення необхідний час, якого тоді не було. Ти стікав кров'ю, а яйце було пошкоджено. Роза пожертвувала собою, щоб ви вижили.

− Пожертвувала? Вона висушена і зістарена.

− Я лише виконав її побажання, а останні миті свого життя вона провела тримаючи тебе за руку ти це й сам знаєш. І я чудово розумію, що ти б пожертвував собою замість неї, але вона сама прийняла рішення. Прошу, не роби її жертву беззмістовною.

− Пробач, що налетів на тебе… я… мені важко… але дякую…

− Не треба. – перебив Френк. – Я розумію, що ти витягнув з себе це «дякую». Якби я мав можливість, я б врятував Розу, але я не всемогутній.

Андреалфус поклав слухавку, в ньому з'явилася емоційна порожнеча, яку він не знав чим наповнити. Розмова з Френком відкрила таємницю смерті Рози для нього, як і таємницю його виживання. В певній мірі Андре шкодував, що вижив, але позбавити себе цього чи то дарунку, чи то прокляття, долі він не міг через яйце. Френк хотів йому сказати те, що він знає ким була Роза насправді, але вирішив промовчати, щоб зайвий раз не змушувати Андреалфуса хвилюватись.

Король пекла, по можливості, майже кожен день навідував Ентоні у в'язниці. Вивчав його сутність, намагався порівняти з тим, що знав та бачив. Але єдина істота подібна до привида це Джек, він також має душу та сили ангела. Різниця в тому, що Ентоні не має настільки величезної сили і до того ж погано володіє нею. Френк зміг використати одне з найскладніших заклять на привиді, закляття по впливу на плоть. Для нього це одна з найскладніших тем у магії, але йому вдалося перетворити оперення єдиного крила Ентоні у металеве. Разом з цим він випробовував на ньому нові типи сплавів, щоб знати як вони приблизно впливають на грішників та ангелів. Також король пекла дізнався, що Ентоні хоча й не найкраща людина і він готовий вбивати майже всіх, але в нього є певні моральні принципи та обмеження.

О десятій прокинулась Аурелія, вона прийняла ранковий душ та одягнула свій домашній комплект одягу, після чого одразу пішла перевіряти Френка з яйцем. Обидва були живі та неушкоджені, що не могло не радувати молоду матір. Вони разом поснідали, та зібрались прогулятися містом. З моменту їх коронації, вони не сильно змінилися, так само відкриті та доброзичливі але небезпечні. В період вагітності Аурелії, а також її з Френком навчання, відбулися невеликі повстанні бісів та навіть пари чортів які вирішили вийти з тіні, щоб отримати трохи влади. Деяким з них не пощастило опинитися поруч з майбутніми королем та королевою пекла, ще й бути агресивними при цьому. Завершилося це дуже просто, Френк без вагань калічив, а інколи й вбивав, тих хто представляв навіть найменшу загрозу для Аурелії. А коли їх коронували, населення було цим справді задоволене. Френк встиг показати себе з найкращого боку, чого лише вартує його бій з Джеком який облетів всю мережу і майже кожен у пеклі має копію цього запису.

Френк одягнув свій срібно-чорний костюм для весняних та осінніх прогулянок, Аурелія ж була одягнута більш легко за свого чоловіка. Вона була у високих чорних шкіряних чоботах з парою золотих зірок на них та декоративних ременів, темно-синіх джинсах на чорному паску, темно-фіолетовому светрі з високим коміром та вишитими зірками на ньому, а зверху була легка чорна накидка з короткими рукавами та каптуром. Під час прогулянки в одному з парків Френк запропонував Аурелії сходити до королівської бібліотеки. В ній вже був багато разів і ознайомився з досить значною кількістю книг, в той час як його дружина не була там. Аурелія погодилася, звичайно вона не любить читати так сильно як Френк, але ідея ознайомитись з парою книг якщо їх тема зацікавить її, їй сподобалась. Король пекла відкрив портал та увійшов до нього одразу після королеви. Вже в бібліотеці, Френк провів коротеньку екскурсію, показавши різні її відділення, а також те, що він вже встиг прочитати. Аурелія почала шукати те, що їй може бути до вподоби. З усієї бібліотеки, її зацікавили книжки з описом сили творіння.

− А ти вже читав ці? – спитала вона.

− Ще ні, я планував їх наступними.

− То мені почекати на тебе?

− Не треба, якщо хочеш, читай зараз.

− А що ти зараз читаєш?

− Дочитую книгу по зміні долі. Але… вона надто складна для засвоєння, напевно покину її вивчення.

В колишній бібліотеці Люцифера є одна справжня особливість − всі знання, що вона береже, здатні напряму впливати на читача, робити його сильнішим, розширяти його кругозір. Саме тому Френк зміг відчути присутність Смерті. Але ні він, ні Аурелія не знали, що їх похід до бібліотеки впливає як на них самих так і на яйце. Не пройшло й сорока хвилин, як королева пекла закрила книгу.

− Ні я не можу. Просто читати не цікаво… Можливо пізніше якщо буде настрій, продовжу. – сказала Аурелія, ставлячи книгу на полицю. – Можливо підемо кудись?

− Чому ні. – відповів Френк, також кладучи свою книгу на місце. − Є якісь пропозиції?

− Навіть не знаю… можна… на материк Мамона! День чи два там побути, там же цілий рік тепло.

− Ідея непогана, але… хоча орендувати будиночок на пляжі. Як думаєш?

− Я тільки за! Але треба якось анонімно туди потрапити.

− Попрошу Рауля все підготувати, а потім я особисто нас туди перенесу. Яйце візьмемо з собою тут і питань немає.

Френк відкрив портал до свого маєтку та пройшов туди разом зі своєю дружиною. Аурелія хоче в цю умовну відпустку по причині того, що вона вже втомилася від цих краєвидів міста і надмірної уваги з боку населення. Френк же про це особливо не думав, бо завжди знав чим себе зайняти і тому навіть не помічав того, що бачила його кохана. Близько дванадцятої години, він подзвонив Раулю та попросив орендувати невеличкий острівець поблизу материка Мамона, з невеликим будиночком, гарним пляжем і без жодного персоналу.

− То як, зможеш виконати таку задачку? – спитав Френк.

− Звичайно! У мене є знайомий який все зробить без зайвих запитань. Але вони є в мене, ти поїдеш туди з Аурелією?

− Так, більше ні з ким.

− Якщо хочеш, можу… цікаву літературу підкласти. Просто на таких островах особливо й нічим зайнятись, а ви одружені, молоді…

− Я зрозумів, до чого ти ведеш, не треба.

− Добре-добре, не нервуй тільки.

Брати попрощалися та поклали слухавку. Рауль тут же зателефонував своєму знайомому та орендував острів, який на його думку сподобається Френку та Аурелії. Потім він перекинув координати острову своєму брату на телефон.

Вже ввечері, приблизно о сьомій годині, вони вже збиралися відправлятися, захопивши з собою легкий змінний одяг, та в їх плани втрутилися. Першим був Столас, який опинився поруч з ними, використавши портал, наступною була Бафомет, Паймон та Мармур, права рука якого окрім того, що була в обладунку, так ще й складалася повністю з чорної пекельної сталі, втратив він її під час двобою з Гнівом. Виглядав він як величний яструб з пір'ям кольору чорної сталі, та палаючими помаранчевими очима. Його зріст був рівно три метри. Ноги мали дві пари колін, до яких ледь діставав хвіст. Одягнутий же він у рицарські обладунки з чорних пекельних металів, сплавленими з небесними матеріалами. Екіпірування було зроблене з розумом, тому воно не стісняло його рухів жодним чином. Причиною візиту двох старших монархів, одного з найсильніших демонів взагалі та одного з кращий бійців пекла до короля та королеви, була у тому, що вони довідалися про високий ризик ядерного апокаліпсису. Дізналися вони про нього, через свої культи, в які входили люди різних верств населення по всій Землі.

− Я не хотів псувати вам… вихідні, але це… самі розумієте, що терміново. – підсумував Столас.

− Ось що я зроблю. – почав говорити Френк.

− Тобто ти? Ти сам все хочеш вирішити? – перебила його Аурелія.

− Тримай яйце, в будь-якому разі твоя черга. – відповів Френк, передаючи сумку з яйцем дружині. – Я відправлюсь на Землю і все вирішу. В цей час ніхто не має покинути межі пекла, навіть ти… Ауреліє.

− Може не треба? – перепитав Мармур. – Ви надто цінні королю.

− Лише в мене є шанс протидіяти йому. – відповів Френк. – Я гарно бився проти Джека, зараз буде складніше, але я маю шанс.

Френк відкрив портал на Землю та увійшов до нього, разом з цим він взяв під контроль усі портали з пекла у світ смертних, щоб ніхто не пройшов за ним. Столас, Паймон та Бафомет з останніх сил тримали Аурелію, щоб вона не пішла за чоловіком і не накоїла дурниць. Хоча стримувати її стало неймовірно важко, вона сильніша ніж раніше. З допомогою заклять та різних видів магії, її тримали за руки та ноги, а Столас стримував її на емоційному рівні, обіймаючи та переконуючи, що все буде добре і її коханий повернеться цілим.

Френк відчув невелику головну біль та опинився у крижаній пустці, вірогідно Антарктида але це не точно. На додаток він був оточений густим туманом, який він розсіяв телекінезом. Йому не сильно подобається оточення, надто тихо, а відчуття небезпеки б'є в усі дзвони. Раптом Френк відчув те як крига почала тріскатися, а з її уламків формувались воїни. Вони почали з'являтися навколо нього по колу та почали оточувати. Він бачив їх сутності, вони були штучно створені Війною. Коли ця крижана армія напала на нього, Френк, не бажаючи витрачати зайвий час, миттєво розбив їх усіх та перетворив на воду, з допомогою телекінезу. В скорі після цього, в його полі зору з'явився Війна, з великим сталевим мечем у руках, а його зріст чомусь був близько трьох метрів. Френк здійснив коловий оберт за годинниковою стрілкою зап'ястям правої руки і його браслет перетворився на меч, лезо котрого складається зі сплаву небесного заліза та пекельної чорної сталі, він додатково освячений. Сам меч виглядав наче він сплетений з металевих ниток, а не кований. Король пекла та вершник зійшлися в бою. На здивування Війни, вони були рівні у володінні мечів. Вони вміло блокували атаки один одного, поки Френк не змінив напрямок свого меча на протилежний, тим самим почавши використовувати реверсивний стиль бою. Завдяки цьому йому вдалося нанести кілька легких поранень Війні.

Поки вершник був трохи збентежений, Френк помітив, що з оточенням щось не так, але довелося швидко повернутись до бою. Король пекла, разом з тим як він володів мечем, змінив і підхід бою, тепер він займався переважно швидкими атаками та ухиляннями, і взагалі його поведінка стала агресивнішою. В якийсь момент Війна зміг нанести сильний удар, що вбив би Френка, але той його заблокував та почав відводили меч у бік. Він здійснив коловий оберт своїм зап'ястям лівої руки проти годинникової стрілки і браслет на ній став таким самим мечем як в правій, а разом з цим повернув зброю у правій руці в звичайне положення. Френк почав стискати меч Війни, немов ножицями по металу, але замість того щоб розрізати його, він розбив зброю противника на сотні уламків. Вершник прикликав новий, більший та важчий меч, його удари були більш небезпечні але повільніші. В той час як Френк зберіг свою швидкість і зловживав цим. Завдяки цьому в нього було більше часу на оцінку ситуації і він помітив фальшивість свого оточення. Король пекла спинився та закрив очі, в момент коли Війна би розкроїв йому череп на дві частини, він відкрив очі та опинився в реальності. На старому покинутому заводі, куди і вів портал насправді.

Вершник прибрав руку з голови Френка та ударом ноги відправив його в політ до найближчої стіни, після чого почав повільно підходити, поки король пекла був виснажений протистоянням в голові. Війна був свого нормального зросту, оскільки тепер все відбувалося насправді, а не в голові.

− Я ще не бачив жодної істоти, яка б змогла протидіяти мені. – сказав Війна. – Ти міг стати гарним доповненням в моєму плані.

− Йди геть. – відповів Френк.

− Я очікував від тебе більшого. Більше красномовства! Більше емоцій! Більше драми!

− Ну в пекло я тебе не буду посилати, а для матів я надто вихований.

− Що ж… доведеться тебе просто вбити, але нічого страшного! Якщо не вийшло зламати тебе, зламаю твою дружину, вона також цінна.

Коли Війна збирався по справжньому розколоти голову Френка на дві частини, але в останній момент меч спинився зі звуком наче він вдарився об лезо іншого меча. За мить стало зрозуміло чому. Між вершником та королем пекла стояла Муун, в правій руці вона тримала меч, яким блокувала атаку, а в лівій ошийник який приховував її. Вона відкинула Війну в бік та сказала Френку: «Тікай в пекло, хлопче.». – після чого почала атакувати. Вершник був не просто збентежений, він був шокований, в той час як Муун холоднокровно атакувала його. В якийсь момент їй вдалось зламати його меч та нанести удар по обличчю, чим вибила йому ліве око. Френк відкрив портал, він хотів повернутися до дружини, відпочити та почати готуватись до наступної зустрічі з Війною. За мить до того як він увійшов у портал, Старк як і обіцяв забрав у Муун безсмертя, вона це відчула і почала битись з ще небаченим гнівом, та раптом вершник наніс удар уламком меча прямо їй в живіт та пробив тіло наскрізь, але навіть так вона не випустила меча з рук. Френк притягнув вовчицю до себе та зайшов у портал, лишивши Війну наодинці.

Коли король пекла вийшов з порталу поруч з Аурелією, її нарешті відпустили і він впав їй в обійми.

− Хто це? – спитала Аурелія.

− Вона мене врятувала. – відповів Френк. – Хто-небудь, віднесіть її в лікарню, вона поранена.

− Я віднесу. – визвався Мармур та взяв Муун на руки, після чого відкрив портал прямо до лікарні та пройшов у нього.

− Френку, що там сталось? Ти в нормі? – спитав Столас, впавши на коліна поруч з донькою.

− Зі мною все в нормі. Війна влаштував пастку. – відповів Френк. – Він хотів отримати мене, затягнув мене у власну свідомість і намагався зламати. Ще ніхто не проникав в мою голову.

− Все добре, тепер ми будемо більш обережні. – сказала Бафомет.

− Самого ми тебе не відпустимо проти нього. Ніколи. – додав Паймон.

− Я й не збираюсь, точно не зараз. – відповів Френк.

− Я тебе не відпущу! – сказала Аурелія, та обійняла Френка в міру можливостей, щоб не нашкодити яйцю.

− Вам треба відпочити. – сказав Паймон. – Особливо Френку.

− Вони збирались на материк Мамона відправитись. – сказав Столас.

− На острів, що належить до материка. – уточнив Френк. – Щоб тихо відпочити.

− Йдіть вже, з вас досить… дій чи пригод. – сказала Бафомет.

Аурелія відкрила портал та допомогла Френку підвестись на ноги, вони пройшли туди, король телекінезом затягнув за собою валізи. Демони, що лишились в їх маєтку попрощались між собою та повернулись до своїх маєтків, також через портали.

Восьма година вечора, Френк з Аурелією вже облаштувались у приємному будинку в тропічному стилі на невеличкому приватному острові з невеликим лісом та пляжами. В будинку були всі необхідні зручності, а побудовано його переважно з дерева. Френк вже прийшов в себе та відновив сили. Він з Аурелією вирішив провести невеличкий романтичний вечір. Яйце вони лишили в будиночку у спальні, в невеличкому ліжечку з великою кількістю подушок. Френк змінив вбрання на короткі білі шорти та легку літню сорочку, Аурелія же одягнула світло-фіолетовий роздільний купальник та коротку спідницю. Вони повечеряли, випили вина, разом покупались в морі. А коли зібрались вже лягати спати, вирішили зайнятись тим чого не робили з того дня коли дізнались про вагітність. Френк та Аурелія розуміли один одного без зайвих слів, вони взаємно загравали один до одного, в них прокинулась романтика, а дітей вони поки не хотіли тому могли сміливо займатись цим. Вони повільно йшли до ліжка, цілуючись в процесі. Вже на ліжку вони повністю піддалися почуттям, та буквально запалали завдяки Аурелії. Вони з Френком ще не готові до експериментів у ліжку з різними аксесуарами чи дуже нестандартними позиціями. Поки що обидва надають перевагу класиці яка більш ніж заохочує всі їх потреби.

Двадцять п'яте березня, четверта ранку. Муун прокинулась в палаті лікарні, з перев'язаним черевом, всі її речі лежали на стільці поруч. В палаті був присутній Мармур, він вирішив лишитись та наглядати за вовчицею, щоб їй не нашкодили та щоб вона нікому не нашкодила.

− Ти за мною всю ніч спостерігав? – спитала Муун.

− Так, бо я не знаю, що ти таке.

− Вже ніщо, простий пекельний пес. – сказала Муун, з посмішкою глянувши на бинти.

− Хто? – перепитав Мармур, він не розумів, що означає пекельний пес.

− Пекельний пес, у вас же є такі.

− У нас є пекельні коти та гончі. Ти схожа на других, але пекельних псів нема.

− Ось про що він казав. Вже й забула.

− У тебе дуже багато таємниць. Це мені не до вподоби.

− Нічим не можу допомогти, якщо хочеш, сходи подрочи. Може зловиш полегшення.

− Яка ти грубіянка. – сказав Мармур, демонструючи металеву руку.

− Ну… з цим допомогти не можу. Хоча в тебе є ліва.

− Стільки нахабства та сміливості. Користуєшся тим, що короля врятувала і тепер ти під захистом?

− Так я тут через те, що врятувала Френка? В нього надто добре серце.

− Це його перевага.

− Останній хто був з таким самим серцем, був убитий. Я тримала його труп у себе в руках і його дружини. Добре, що їх діти пережили це... один так точно.

− Скільки в тобі таємниць.

− І жодну я не розкрию. А ще втечу звідси коли одужаю. Жодна істота не зможе мене знайти. Ну майже, зараз на це спроможні аж троє. Але одній з них плювати, хоча не факт.

− Ти впевнена, що зможеш сховатись від Френка?

− Так, на всі сто впевнена.

− Тоді, дорогенька, назви демоном чого він являється.

− Гадки не маю, мені й не треба.

− Він демон руху та простору, дівчинко. Ще й живиться від пекла, тобі не сховатись від нього.

− От за дівчинку образливо. Ти не знаєш скільки мені років.

− Під тридцять.

− Дякую за комплемент, але мені… ну якщо фізично то під сімдесят хоча прожила пару тисячоліть.

− Тоді чому про тебе нічого немає? Не можна прожити так довго і не лишати слідів.

− Ти навіть не уявляєш, що насправді можна.

− Так чи інакше, − сказав Мармур, підійшовши до ліжка, − ти будеш тут ще кілька днів мінімум. Поки Френк по твою тушу не прийде.

Мармур прикував Муун наручниками до ліжка, щоб вона не втекла і точно нікому не зашкодила. Решту дня він провів у лікарні, майже не виходячи з палати, не спускаючи очей з вовчиці. Муун небезпечна і він це розумів, тому й був там, самим фактом своєї присутності захищав оточуючих.

Поки Френк та Аурелія були на відпочинку, Рауль сміливо влаштовував вечірки неймовірних масштабів навіть для нього. Сотні гостей, сотні галонів випивки, найрізноманітніші наркотики та знайомства – все це лише мала частка того, що він дозволяв собі. Але як виявилося в нього з'явився конкурент. Якийсь демон з клану Каслів влаштовує нічим не гірші вечірки. Рауль пару раз був там але організатора так і не зустрів, хоча йому було дуже цікаво познайомитись з ним. А також він помітив, що вечірки перестали задовольняти його, в нього наче з'явилась порожнеча всередині, яку йому не вдавалось заповнити.

Двадцять сьоме березня, дев'ята ранку. Френк та Аурелія вдосталь відпочили. Дні вони проводили разом з яйцем, піклуючись про нього насолоджуючись життям. Але обидва чекали сутінок, щоб провести ніч наодинці, кохаючись. Перед поверненням додому вони змінили одяг. Цього разу умовною подорожжю займався Френк. Завдяки тому, що він живиться від пекла, а також тому, що він гарно відпочив, навіть Аурелія не зреагувала на те як він переніс її додому, разом з кількома валізами. Його пікова швидкість однозначно зросла в рази.

О дев'ятій тридцять у Аурелії з'явилось бажання почитати, тому вона пішла в королівську бібліотеку, яйце вона взяла з собою, оскільки сьогодні її черга його носити. Френк сказав, що приєднається трохи пізніше, в його планах навідати Муун у лікарні, а потім Ентоні. Мармур назвав королю лікарню та палату в якій лежала вовчиця. Коли Френк зайшов до палати він спитав: «Хто ти?».

− Не можу відповісти, хлопче. Мені за таке по голові можуть настукати. – відповіла Муун.

− Ти вельми цікава істота. Ти подібна до гончого та пекельного кота, але разом з цим є схожість з демонами, а найдивніше, що в тебе є душа.

− А нічогенький в тебе зір. Дивись, не втрать.

− Це погроза? Нащо було рятувати?

− Це попередження. І я тебе врятувала бо мені віддали такий наказ. І на додаток мені це вигідно.

− Тебе Смерть послав?

− Цей хлопчисько? Ти низької думки про мене, а він не має влади наді мною. І на додаток я не знайома з ним.

− Ти видаєшся мені знайомою, наче… я тебе вже десь бачив.

− Дуже сумніваюсь.

− Можливо не саме тебе, а когось подібного. Ти викликаєш в мене дежавю. Назви ім'я і будеш вільна.

− Тут ти промахнувся, вільною я буду лише коли помру, а я хочу ще пожити. Ну і так, ім'я тобі я своє не назву. Ти навіть не зрозумієш як воно звучить, напевне.

Френк покинув палату, перед цим попросивши Мармура не спускати з неї очей і дати їй втекти, але за жодних обставин не вбивати. Демон військової справи без зайвих питань погодився, та пообіцяв виконати все в найкращому вигляді. Вже за мить, Френк був біля камери Ентоні.

− Як ти тут? – спитав Френк. – Не божеволієш?

− Майже. – відповів Ентоні. – Я вже перечитав всі книжки, що ви лишили. Мені треба на свободу і терміново.

− Тебе хоча й вважають мертвим, але якщо ти з'явишся виникне багато питань.

− Я вже не витримую. Мені треба вийти. Ти демон! Ти король йобаного пекла! Якщо хтось і знає метод то це ти!

− Не підвищуй на мене голос. Є лише дві причини по яким ти ще дихаєш. Перша, я не вважаю тебе загрозою для себе. А друга полягає в тому, що я хочу вивчити тебе.

Френк покинув камеру, перед цим замінивши книги, щоб Ентоні було чим себе зайняти якийсь час. Потім він направився до бібліотеки де його вже трохи зачекалась Аурелія. Френк як і планував, почав читати про силу творіння. Ця сила дозволяє створювати об'єкти з нічого, або впливати на вже існуючі, як на живі так і на неживі. Наприклад можна редагувати чужий організм так як ти цього захочеш, ба більше, навіть впливати на гени. Вважається, що Люцифер, використовуючи силу творіння, фізично створив пекло, а потім з каміння, глини та піску створював життя. Але причини того чому він записав всі секрети у книгу і помістити її в бібліотеку, нікому не відомі.

Об одинадцятій ранку, Муун, все ще лежачи прикута до ліжка, попросила Мармура дати їй срібну монету. Він не сильно опирався і дав її їй, монетою важко когось убити, до того ж вовчиця сказала, що просто буде підкидувати її в повітря та дивитись якої стороною вона впаде. «Треба ж якось убивати час.», − сказала вона. Мармур метнув монету в бік Муун, вона спіймала її лівою рукою та одразу підкинула у повітря, думаючи про Старка. За мить до того, як монета б вдарилась об долоню, час спинився. Старк повстав посеред палати та спитав: «З якого це дива, ти вирішила мене викликати?».

− Як бачиш, у мене проблеми. – відповіла Муун та потрясла кайданами.

− Вибачай, в такі збочення я не граю.

− Ти спиш з власною тіткою, це вже збочення.

− Технічно, вона мені не тітка. Столас не мав ангельського тіла коли давав життя батьку. Навіть сутності в нас відрізняються.

− Добре, не буду лізти у ваші… відносини. То ти допоможеш?

− Звичайно ні. Ну… майже ні.

− Я тебе просто спитала, можеш просто відповісти?

− Ні і насправді в мене зараз буде дуже багато роботи. Ти навіть не уявляєш, як всесвіт зараз намагається себе знищити. Бігаю по всій хронології, щоб Війна не знищив все, щоб Самаеля не випустили раніше ніж треба… Я зайнятий, якщо коротко.

− А якщо я розкажу всім про… суть цього всесвіту, так би мовити?

− Не намагайся погрожувати тому хто може бачити майбутнє, ще й твоїм господарем являється. Те, що з тобою колись зробила Елізабет не йде в порівняння зі справжнім… контрактом, це найбільш близьке поняття.

− І що ж ти пропонуєш мені робити тоді?

− Ну ти ж хотіла собі просте життя? Тримай. Можу хіба на демона перетворити, щоб тобі було простіше. Ну або складніше, тут як піде.

Старк зник, а час повернувся у свій нормальний потік. Муун продовжила підкидати монету, але цього разу вже справді щоб якось убити час. Мармур помітив різку зміну в її настрої, але ніяк не відреагував на це, для нього вона являється набором загадок та загроз які треба тримати під наглядом, поки Френк не вирішить, що з нею робити.

Близько першої години дня, король та королева пекла вже були поза бібліотеки і повільно пішки прогулювались до свого маєтку, насолоджуючись красою природи, оскільки обрали маршрут за межами міста. Раптом Аурелія спинилась, в неї з'явилось бажання випробувати нові знання та силу, а в якості об'єкту дослідження обрала простий камінець. Взявши його в руку, вона вирішила перетворити його на золото. Її рука спалахнула і вогонь огорнув собою камінь, коли полум'я згасло, замість каменя був шматочок чистого золота. Аурелія здивувалась, що в неї вийшло з першої спроби. Френк же в свою чергу також вирішив спробувати, в нього й певний досвід був оскільки його сили дають можливість впливати на структуру об'єктів. Золото, що створила Аурелія, він перетворив на обсидіан. Разом він схопився руками за голову, бо вона різко почала боліти, до нього почали повертатись спогади які інколи стирав Старк, щоб раніше потреби нічого не відбулося. Аурелія почала хвилюватись за Френка, але він сказав, що все добре і вони продовжили свою прогулянку.

О десятій вечора королева пекла вже лягла спати, але не король. Він якийсь час полежав поруч, щоб його кохана заснула, а потім встав, одягнувся і попрямував до королівської бібліотеки. Там Френк почав шукати книги з історичними записами і так він наткнувся на перший щоденник Люцифера, в якому описано день коли він повстав та з якої причини.

Сотні тисяч років до нашої ери, небеса. Адам та Ліліт вже були створені, а Люцифер не бажав схиляти перед ними коліна, оскільки вважав їх неідеальними та гіршими за себе. Він попрямував до свого батька, а за сумісністю того кого вважали та називали богом. Виглядав він як простий чоловік близько сорока років, з сірим волоссям та бородою, синіми очима, зростом близько ста вісімдесяти сантиметрів, у простому повсякденному одязі в коричневих тонах. Люцифер підійшов до батька та спитав: «Батьку, я тебе дуже прошу, не треба цього. Люди недосконалі, їх ще треба доопрацювати, ти сам казав, що хочеш створити шедевр.», − але бог мовчав, тоді Серафим спробував покласти свою руку батькові на плече, але вона просто пройшла наскрізь, а образ зник. Майбутній творець пекла не розумів, що відбулося і почав оглядати територію довкола. Блукаючи по садам він побачив те чого точно не мав бачити. Елізабет розмовляла зі Старком, він був у людській подобі. Зріст трохи менший за два метри, довге та чорне волосся з кількома срібними пасмами, синя сяюча райдужка очей.

− Елізабет, я розумію, що ти від цього не в захваті але цей день настав, треба спровокувати Люцифера до повстання.

− Старк, я не хочу цього. Він… не мусить.

− Ні, він мусить. Для нашого плану нам необхідно пекло з ним на троні.

− Може краще Самаеля? Чи взагалі Михаїла?

− У Самаеля інша доля, а Михаїл… ти хочеш щоб вони знищили все тут? Сумніваюсь.

Люцифера почав охоплювати страх і він почав тікати, з думкою про те, що треба всім розповісти. Нажаль для нього, його перехопив Старк зі словами: «А в нас виявляється, Люцифер-підслуховувач намалювався. Як не ввічливо».

− Прошу, не вбивайте мене. – ледь не зі сльозами на очах сказав Люцифер.

− Просто зітремо йому пам'ять і все. – сказала Елізабет.

− Ні. – перебив Старк. – Він буде все пам'ятати, але разом з цим мовчати.

− Обіцяю зберігати мовчання, просто не вбивайте мене. – сказав Люцифер.

− Який ти жалюгідний. – прокоментував Старк, дивлячись на серафима. − Слухай сюди, те, що ти сьогодні побачив, мусиш записати в щоденник, а коли в тебе з'явиться особиста бібліотека ти сховаєш його там. Коли ти це зробиш то забудеш про нас. Все зрозуміло?

− Так. – відповів Люцифер.

− От і чудово. – сказав Старк. – А тепер йди і роби вигляд наче нічого не було.

Люцифер знову побіг так швидко як міг, але це вже не мало сильного сенсу. Старк вклав йому в голову ідею про повстання і вже сьогодні все відбудеться.

Коли Френк дочитав, він почав відчувати певне дежавю. Елізабет та Старк були йому знайомі, а враховуючи їх опис, він був точно впевнений, що бачив їх. Тоді знову почалася головна біль і він згадав сон, де і бачив творців всесвіту, де вони розмовляли з ним та Аурелією. В його голові склалася картина, Смерть не просто так приходив до нього, не з власного бажання, а за наказом одного з богів. Це його лякало, тому він продовжив ознайомлюватися з записами Люцифера, щоб знайти ще хоч якусь інформацію про Старка та Елізабет, але за години пошуків він нічого не знайшов. Тоді Френк згадав про Муун, про її раптову появу та його порятунок. Вона однозначно являлась частиною всього цього, вірогідно не такою важливою, але потрібною.

Двадцять восьмого березня, третя година ранку. Френк прийшов у палату де лежала Муун та змусив Мармура заснути, щоб той не заважав. Вовчиця відчула, що хтось поруч і прокинулась. Не встигнувши розплющити очі вона спитала: «Хлопче, чого ти хочеш?».

− Правди. Хто такий Старк? Хто така Елізабет?

− З чого ти вирішив, що я їх знаю? – спитала Муун після секундної затримки.

− Ти захвилювалась, ти точно знаєш хто вони. – відповів Френк, він помітив те, що вовчиця запанікувала. – Розказуй. Я вже знаю, що вони боги і створили всесвіт.

− Я не можу сказати.

− Можеш, інакше я витягну з тебе це. Я звичайно не майстер тортур, але для такого я знайду спосіб як змусити тебе благати про швидку смерть.

− Значить ти не жартуєш… звідки ти дізнався про них?

− Перший щоденник Люцифера. І на додаток вони вже контактували зі мною у вісні. Тепер ти відповідай. Хто вони, що вони? Я вже знаю, що Старк це онук Столаса з іншого всесвіту.

− Я також родом з того всесвіту… Столас там був не зовсім демоном, спочатку він був ангелом на ім'я Солас. Коли Люцифера, батька Елізабет, викинули з небес тодішній бог перетворив Соласа на серафима і дав завдання оберігати Ліліт та Адама, а потім бог замкнувся в своєму будинку і його майже ніколи не бачили. Коли Михаїл віддав наказ убити Ліліт за її непокору, за неї вступився Солас, йому довелося вбити багатьох своїх братів але в результаті він прийняв рішення пасти щоб врятувати Ліліт. Вона потрапила в пекло фізично, живою. Солас довго подорожував по Землі, він сприяв вигнанню Адама та Єви, яку створив Михаїл з ребра Адама. Потім Солас з допомогою їх крові виходив на контакт з язичниками, а вони створювали нових людей. Ангели убивали язичників, тому Солас спустився в пекло і покинув тіло. Потім він поселився в яйце демонів, а коли вилупився то отримав ім'я Столас. З часом він здружився з Люцифером, маючи вже нове тіло. Допоміг йому з народженням Елізабет. А на початку двохтисячних і сам Столас обзавівся дитиною Аксисос. Він був добрим, часто допомагав мені та рятував мене. В дві тисячі тридцятих роках він одружився на Октавії, Столас був убитий Адамом, а потім у Аксиса з'явився син на ім'я Старк. Через два роки донька Ніам. Старк отримав контроль над часом, Ніам же оволоділа магією зір та первісного полум'я. Потім Старк втік в окремий вимір, він божеволів через постійне бачення майбутнього. У дві тисячі сімдесятих роках людство себе знищило і почалася війна між небесами та пеклом. За результатом лишились лише Старк, Ніам, Елізабет, Люцифер та Михаїл. Але Елізабет воскресила мене і дала душу з безсмертям. Потім вона поглинула Люцифера з Михаїлом і знищила рештки світу, щоб збудувати новий. Вона вважала Старка з Ніам мертвими, як і я. Еліза створила всесвіт і відправила мене у сон, за моїм бажанням. Десь в цей час Ніам покінчила з життям і Старку довелося вийти на контакт з Елізою. Вона кохала його ледь не з першої їх зустрічі. Потім вони створили новий всесвіт. Цей всесвіт.

− І нащо їм цей всесвіт? Нащо вони відтворили умови зі свого?

− Гадки не маю. Мене розбудив Старк аби врятувати тебе, а я попросила стати смертною.

− Кандидати… вони називали нас кандидатами… − і тут Френка осяяло. – Вони хочуть подібних собі. Їм потрібні нові боги.

− З чого ти це взяв? Вони могли б просто створити їх. Нащо новий всесвіт?

− Їм потрібні особистості, життєвий досвід. Я та Аурелія кандидати но роль богів… Як з ними поговорити? Як їх викликати?

− Елізабет зайнята, вона проводить експерименти в космосі. А Старк… він стримує апокаліпсис, робить все аби цей всесвіт прожив достатньо довго. Тобі з ними не поговорити, мені також.

− Тоді я знайду їх обох.

− Не будь ідіотом, в тебе дружина і начебто дитина скоро буде. Елізабет вб'є тебе без зайвої думки, ти лише кандидат, якщо схоче знайде нового. А Старк… він вірогідно взагалі поза матеріальним світом, його тобі не знайти.

− І що тоді робити? Ці знання це страшний вантаж.

− Неси його, якщо тебе обрали, а Старк вирішив через мене врятувати тебе, значить в тобі щось є. Нікому не кажи, навіть Аурелії… хоча особливо їй. Просто чекай і вони самі прийдуть, а зараз твоєю проблемою є Війна. Думай про нього та безпеку сім'ї. Ну і не завадило б випустити мене.

− Ще рано. Як довго ти можеш прожити без безсмертя?

− Не знаю… тисячі, можливо десятки тисяч років. Пекельні пси за гарних умов здатні жити дуже довго, але сумніваюсь, що тут вони є. Раніше я б таку рану заживила за день чи півтора. А зараз скільки пройшло? Значно більше. Я впевнена, що помру в цьому всесвіті, можливо навіть скою самогубство… вдруге…

Френк покинув палату та повернувся в ліжко до дружини. Муун же лишилась фактично сама, оскільки Мармур спав. Її поглинали роздуми про можливе майбутнє, а за час який вона провела, спостерігаючи за Френком та Аурелією, в ній поселилась певна заздрість. Всі знаходять або вже знайшли свою любов, навіть Елізабет, і лише вона лишається сама. Їй до цього наче й не звикати, але бажання померти не на самоті і не в бою чи від власної руки, повільно наповнює її думки.

Шоста година ранку, Війна, маючи неймовірно обмежену владу та силу на небесах та в пеклі, вирішив знову виманити їх сили на Землю. Але цього разу він був зацікавлений спробувати потягатись силами з кимось з небес. Провокації були простими але як виявилося дуже ефективними. З небес спустився Габріель, не зовсім той результат на який очікував вершник але й цього вистачить. Вони обидва були в пустелі, десь в районі Сахари.

− Архангел! Я очікував на серафима.

− Вершник, ну хто б сумнівався. Це ж треба… око втратив. Невже напав на когось рівного?

− Можна й так сказати.

− Важко було мене виманювати?

− Не дуже. Ви, ангели, такі чутливі.

− Чого ти хочеш? Вбити мене? Чи підкорити?

− Ну тут вже як вийде, хлопчику.

Війна та Габріель зійшлися у поєдинку. Вершник використовував свій великий меч, архангел же був у металевих рукавицях з шипами. Це не давало йому значних переваг у бою, хоча захищатись було відносно зручно, тому він викликав свій меч. Бій був довгим, противники не могли нанести один одному ударів, оскільки вміло блокували всі атаки. В якийсь момент Габріель вирішив спростити собі задачу та розкрив крила і завдяки ним підняв піщану бурю. Війна плеснув в долоні чим збив архангела на землю та розсіяв негоду. Габріель мав на меті перемогти або вижити, лишившись вірним небесам, тому він не соромився використовувати магію чи власну силу. Війні це швидко набридло тому він просто метнув в архангела кілька ножів, які пробили рукавиці та змусили його страждати. Вершник повільно підійшов до Габріеля та порізав йому весь правий бік обличчя, а після цього заліз йому в свідомість. Архангел намагався боротись, він пручався, але його розум не був достатньо швидким щоб протистояти. Війна зламав Габріеля, змусив відкрити портал на небеса та закинув його туди, тепер він мав там свого агента. Архангел одразу таємно перейшов на бік небесної опозиції, а разом з цим почав плавно просувати більш агресивну політику щодо пекла, щодо всього. Але робив він це настільки повільно, що навіть Метатрон нічого не запідозрив. Якщо Габріеля не зупинять, небеса опиняться у стані громадянської війни, а це точно нікому не піде на користь.

Сьома година ранку, Аурелія прокинулась та поглянула на сплячого Френка, після чого всміхнулась, перевірила яйце і пішла умиватись. З ванної кімнати вона вийшла одягнута у легкий халат та попрямувала до гардеробу, де одягнула свій повсякденний одяг і попрямувала в сад. Їй сильно кортіло використати нові сили та розвинути їх. Аурелія побачила невеличке деревце і вирішила на ньому потренуватись, їй вдалося однім лиш дотиком до нього пришвидшити його зростання в рази і за пару хвилин перед нею було величне та міцне дерево. Вона всміхнулась, а потім впала на коліна, її голова почала сильно боліти. Аурелія згадала свою смерть, що налякало її і вона спалахнула, коли їй стало легше і вона згасла, на неї нахлинула ще одна хвиля спогадів. Вона згадала Старка та Елізабет. Аурелія, сама того не усвідомлюючи, почала стискати своє кільце, чим розбудила Френка і він миттєво опинився поруч, в легкому сірому халаті.

− Люба, що сталося? – спитав він, аж раптом глянув на дерево. – Можливо повернемось в дім?

− Так, це буде краще. – відповіла Аурелія, підводячись на ноги.

− Зараз все буде. – сказав Френк та перенісся разом з Аурелією у вітальню, де він всадив її на диван. – Так, що сталося, люба?

− Я використала силу творіння на дереві і… відчула сильний біль. Я бачила як мене вбили.

− Хто? Коли?

− Коли ти мені зцілив рану від освяченої кулі. Я бачила наче все було інакше, ти не прийшов і маму убили, а я вмерла у тата на руках. – відповіла Аурелія та в сльозах обійняла Френка. – Я божеволію?

− Ні, але мушу ще дещо спитати. Ти ще щось бачила?

− Так, наче сон там був ти і якийсь Старк та Елізабет. Вони казали, що ми якісь кандидати.

− Я це також бачив.

− Правда? – спитала Аурелія, витираючи сльози.

− Так, але трохи інакше. Я пам'ятаю як ти була убита, але про це я дізнався тоді коли ми мали подзвонити один одному.

− Не знаю чому, але Старк та Елізабет… вони лякають.

− Все буде добре, ми їх більше не бачили і сподіваюсь не побачимо.

Френк вирішив сказати Аурелії про те, що він дізнався, але трохи пізніше, коли вона заспокоїться. Він не хотів змушувати її нервувати зайвий раз. Він нарешті спокійно умився, а оскільки сьогодні його черга бути з яйцем, він одразу після того як одягнувся, помістив яйце в сумку та закріпив на собі. Вже після сніданку, Аурелія виявила сильне бажання знову навідатись до бібліотеки. Це трохи здивувало Френка, він вважав, що його кохана на якийсь час не буде хотіти навідувати бібліотеку, але якщо вона сама виявила бажання, він не буде опиратись жодним чином.

О першій годині дня Муун вирішила скоротити час, через порожні розмови з Мармуром. Їй було цікаво, чи ходить він в туалет, чи їсть він взагалі. Вночі він поруч, вдень він поруч і завжди на одному місці, просто спостерігає. Мармур не відповідав, в нього не було настрою. Раптом йому подзвонили. Муун не змогла почути хто дзвонив і це її трохи лякало. Мармур вийшов з палати, сказавши лише: «Через пару хвилин повернуся.». Коли Муун впевнилася, орієнтуючись на слух, що він був достатньо далеко від палати, спробувала правою рукою звільнити ліву від кайданів, але вони не піддавались. «Сво-ло-та! Що за сплав!», − промовила вона собі під ніс. За пару хвилин Мармур повернувся до палати з лікарем, парою міцних охоронців та інвалідним візком. Охоронці зняли кайданки з Муун, та схопили її так міцно як могли, вона хоча й намагалася вирватись, це в неї майже вийшло, але її посадили на візок та прикували всі кінцівки. Лікар запропонував одягти на неї намордник, Мармур, глянувши на Муун, погодився і особисто це зробив.

− Лікарю, а її можна через портал провести?

− Я б не рекомендував. Її організм складний і наші методи лікування діють на неї дуже слабо. Ми пробували все, лікували її як демона і як гончу.

− І як вона?

− Переважно організм сам себе зцілює. Ми в неї всадили стільки ліків, що навіть… принци Гоетії отримали б передозування разів шість. А вона… самі бачите.

− Зрозуміло. Буду везти на машині, хоча це й займе певний час.

Мармур схопився за ручки візочка з Муун і вивіз її з палати. Коли вони спустилися на підземну автомобільну стоянку, то одразу направилися до масивного чорного фургону. Мармур відкрив задні двері та завантажив туди візок з Муун, після чого закріпив її та сів за кермо.

За тридцять хвилин фургон зупинився. Мармур відкрив задні двері, чим трохи засліпив вовчицю, а після витягнув її. Вони приїхали до маєтку Френка і вже підходили до вхідних дверей. Слуги вже очікували на них і взяли ключі від фургону, щоб заїхати на ньому до гаражу. Мармур завіз Муун до вітальні, де її вже зачекались господарі, а потім він пішов до зали відпочинку, де планував чекати наступних наказів.

− Розкажи їй те саме, що й мені, але бажано ім'я своє також назви. – сказав Френк, знімаючи телекінезом намордник з вовчиці.

− З усією повагою, я не можу сприймати тебе серйозно, коли на тобі сумка з яйцем. – відповіла Муун, розминаючи щелепу. – І ти ж не хотів їй розповідати?

− Вона, як власне і я, згадала про зустріч зі Старком та Елізабет. – відповів Френк. – А тепер ім'я.

Муун, розуміючи, що в неї немає вибору, назвала своє ім'я та розповіла все основне про свій всесвіт з доповненнями які Френк їй зміг надати про їх першій розмові. Потім вона попросила звільнити її від кайданів. Френк виконав прохання, Аурелія же вислуховувала все з неприхованим шоком на обличчі, а в кінці розповіді спитала, щоб розрядити обстановку: «Скільки ж тобі років?».

− Мільярдів тридцять. – відповіла Муун. – Але свідомо я прожила можливо півтори тисячі років. Більшу частину життя я спала. І зустрічне питання. Нащо ви яйце в сумці носите?

− Яйце живиться від сили батьків, без неї воно буде повільно розвиватись. – відповів Френк.

− А до цього була вагітність як я розумію… так? – поцікавилась Муун.

− Так, була. – відповіла Аурелія.

− Прошу пробачення, але це виглядає як друга вагітність. – сказала Муун. – Я була поруч коли яйце Старка знесли, тоді ніхто не знав ким він буде. Я можу йти? Ну якщо кишки не випадуть.

− Ні. – відповів Френк. – В тебе є інформація про Старка та Елізабет, нам вона потрібна. До того ж ти гарно показала себе в бою з Війною.

− Вибачте, але я вже прислужувала демонам, один з яких став богом, я хочу пожити для себе. – відповіла Муун.

Аурелія, не витримавши цих розмов, ледь не перетворила візок Муун в розпечену лаву, в неї вже закінчувалось терпіння. Вона боїться за себе, за Френка, за майбутню дитину, бо якісь боги вирішили порозважатись. На щастя для вовчиці, король пекла зупинив та заспокоїв королеву, після чого покликав Мармура. Поки демон йшов до вітальні, Френк дістав з невеликої шухляди два браслети та пов'язав їх між собою власним закляттям. Як тільки Мармур зайшов до кімнати, король телекінезом почепив на його ліву руку один з браслетів, а інший на ліву руку Муун.

− Мармуре, для тебе дві задачі. – сказав Френк.

− Очікую на наказ. – відповів Мармур.

− Першочергове завдання, − сказав Френк, піднявшись з дивана та підходячи до Муун, − навчити Аурелію володіти зброєю, такою якою вона схоче. А друге завдання полягає в тому, що ти мусиш слідкувати за Муун. – сказав він та зцілив рани вовчиці. – Ті браслети, що на вас, пов'язані між собою. Ви завжди будете знати розташування один одного, а зняти їх не зможете.

− Коли можна починати? – спитав Мармур.

− Спостереження, хоч зараз. А навчання тоді, коли моя кохана схоче. – відповів Френк.

− Королево, коли вам буде зручно? – спитав Мармур.

− В ті дні коли я не з яйцем. Ми з Френком по черзі ним займаємось, по одному дню.

Наступний місяць для Аурелії пройшов семигодинними тренуваннями через день, вона швидко вчилась, тому змогла оволодіти мистецтвом бою на катані та на ножах. В дні коли вона доглядала за яйцем, її було майже не витягти з бібліотеки, вона гарно навчилась користуватись силою творіння, а також почала вивчення магії долі, це її тяжіння до знань впливало на яйце. Френк же у вільні від яйця дні займався вивченням Муун та Ентоні, а разом з цим він зміг довести до розуму з формулу виготовлення бойових металів пекла. За результатом випробувань, вони нічим не поступались зразкам з небес і змогли швидко їх замінити. До того ж ці метали почали масово виробляти і створювати зброю, на даний момент її планують застосовувати на особливо небезпечних та непідконтрольних грішниках. Також Френк створив собі потужний револьвер з цих металів, з барабаном на дев'ять куль, які також були з бойових сплавів. Причиною цих всіх приготувань був Війна, ніхто не знав, що він планує і який буде його наступний крок, тому була розпочата підготовка до всіх можливих подій. Навіть до оборони від небес.

Тридцятого квітня всі навчання спинились. Коли о сьомій ранку прокинулась Аурелія все було добре, вона сходила умилась, переодягнулась, одягла сумку з яйцем, але після сніданку о восьмій ранку, упродовж тридцяти хвилин їй стало погано і вона попрямувала до вбиральні де стала над унітазом та почала ригати. Френк був поруч, щоб підтримати але зауважив одну маленьку й дуже цікаву деталь. Був присутній запах, але не бридкий, а дуже навіть приємний наче поєднання ванілі з корицею. Аурелія також це помітила коли їй полегшало і це бентежило їх обох. Потім Френк відчув, що в яйці плід вже на фінальних стадіях формування. Після вони попрямували разом з яйцем у кімнату відпочинку, де вирішили зателефонувати Долорес, оскільки вона точно має знати, що відбувається, бо вірогідно вже це пережила. Аурелія увімкнула гучний зв'язок, щоб Френк також все чув, але попросила його мовчати.

− Доню! Привіть люба, що у вас там? Як яйце? – поцікавилась Долорес.

− Мамо, слухай, тут дещо дивне відбувається. Мені сьогодні стало погано і коли я ригала… був запах наче поєднання кориці з ваніллю. Ще й Френк сказав, що плід в яйці на фіналі.

− Тут немає приводів для хвилювання, доню. Це означає, що десь упродовж тижня з'явиться дитина. І по правді кажучи Френк скоро зіткнеться зі схожою проблемою.

− Тобто? Як це може бути пов'язане з дитиною?

− У батьків, ну ще іноді в їх найближчих родичів по типу брата або сестри, трохи змінюється робота системи травлення. Їжа в шлунку перетворюється у досить рідку пасту з приємним запахом і нею власне годують дитину в її перший рік життя. Потім все повертається у норму.

− Тобто ти… і тато… годували мене тим, що самі їли? Це… це огидно!

− Знаю-знаю, треба було раніше сказати, але ти могла й сама це десь вичитати. А і приємні новини для Френка, передай йому, що навіть його шлунок зможе легко перетравити м'ясо.

− Передам… дякую, мамо.

− Нема за що, люба. Тільки не забудьте покликати нас з татом коли дитинка буде.

− Не забудемо, бувай.

− Бувай, зіронько!

− Ти сам все чув. – сказала Аурелія, коли поклала слухавку.

− Насправді я не здивований чому нам про це не казали. Досить неприємно знати, що нас так батьки годували.

− Можливо краще припинити тренування і почати готуватись до дитини?

− На мою думку, одне іншому не заважає. Але якщо ти хочеш, можемо обидва перемкнутись на майбутню дитину. – відповів Френк та взяв Аурелію за руку, його любов до неї як була величезна так і лишилась.

О дев'ятій ранку на небесах Метатрон доповідав Михаїлу останні новини щодо опозиції. Габріель відкрито приєднався до неї, чим сильно підсилив її. До того ж під владою опозиції перебувало чотири з дев'яти орбіт, але не повністю, там ще є певна кількість ангелів, що вірні Михаїлу і вони знаходяться у підпіллі. Було зрозуміло, що скоро все дійде до прямого військового конфлікту, тому серафим спитав: «Скільки в нас є легіонів?».

− П'ятдесят вісім. – відповів Метатрон.

− А у опозиції?

− Сорок п'ять.

− Незначна перевага. Нам потрібно більше.

− Є ще двадцять легіонів які мають захищати Землю, але вони не підтримують жодну сторону і просто виконують свій обов'язок. І ще дванадцять легіонів знаходяться біля Самаеля, щоб у випадку чого затримати його хоч на кілька хвилин. Як сам розумієш, вони також ігнорують конфлікт.

− Скільки тобі треба часу на розробки більш потужної зброї?

− Залежить від того, що треба створити.

− Нашу версію ядерної зброї. Скільки треба часу?

− Кілька місяців, якщо не років.

− А якщо я тобі буду допомагати особисто?

− Це значно прискорить процес, але все одно займе якийсь час.

− Значить я приведу всі доступні нам легіони в бойову готовність, а ти зв'яжись з Френком.

− Ви хочете втягнути сюди пекло?

− Ні, це запасний план. У випадку чого ми маємо кудись евакуюватись.

− А що саме ви зараз хочете зробити?

− Піду до Самаеля, поговорю з ним.

− Випускати його це дуже погана ідея.

− Я й не буду випускати, лише поговорю з ним.

Метатрон почав підготовку для спуску в пекло, а Михаїл перемістився в найтемніший куток небес, місце де було заточене чисте зло та пітьма. Всі приміщення були сірі і часто складались з каменю та металу. Тюрма Самаеля представляла з себе ціле окреме місто в якому проживали ангели, що мусять у випадку необхідності затримати в'язня. А в самому центрі міста була клітка, яка візуально складалася з срібла та золота. Самаель був унікальним серед ангелів. Його зріст був три метри, як у демонів, шкіра блідо-сіра, очі повністю чорні, волосся чорне довге та злегка кудряве. Одягнутий він у щось на зразок багатошарових шкіряних обладунків, також чорного кольору.

− Михаїле, що сталось? Знову вершники?

− Це також. Війна почав топити світ у хаосі. Навіть нас.

− Нас? Вершники не мають тут влади.

− Але громадянська війна вже на порозі.

− Невже? – перепитав Самаель ледь стримуючи сміх. – Те що ви вирішили повчитись у людей це добре, але ви обрали не найкращі риси. Я знаю чому ти до мене прийшов, − сказав він після секундної паузи, − ти хочеш вирішити, чи треба мене випускати.

− І з чого ти це взяв?

− А інакшого пояснення просто немає. Війна активно діє, у вас скоро громадянська розпочнеться, але ти досі не знаєш чи треба мене випускати і тому прийшов поговорити, щоб вирішити. І я дам тобі відповідь, однозначно випускай.

− Чому я це мушу робити? Ти небезпечний.

− Але необхідний, в першу чергу тобі.

− Бувай. – сказав Михаїл та пішов у бік виходу.

− Тобі було приємно? – спитав Самаель, чим зупинив брата.

− Що саме?

− Смерть Люцифера. Те як його сила почала розподілятись між нами. Ти це відчув так само як і я, різниця в тому, що ти почав боятись. Клітка вже ледь тримає мене.

− Я однаково тебе не випущу, ти як був психом так і лишився.

− Не сперечаюсь, але сам подумай! Подумай на що ми здатні разом. Ми можемо спинити вершників, спинити пекло! Нам не буде рівних.

− Вже є, − відповів Михаїл та продовжив шлях до виходу, − і тобі варто його боятись.

Самаель знову лишився на самоті з роздумами щодо слів Михаїла, щодо його заяви про наявність когось рівного їм. Він не знав чи брехня це, чи правда, чи просте безумство в поєднанні з відчаєм.

Перше травня, десята ранку. Війна йшов по горам десь в Гімалаях, поки не побачив невеличкий будиночок з дерева та каміння. Він підійшов до дверей та постукав у них. Їх відкрив чоловік чий зріст трохи перевищував вершника, райдужка очей була кислотно-жовта, волосся чорне та довге, на обличчі є невеличка борода, статура досить міцна, а одягнутий чоловік у теплий зимовий одяг. Ім'я йому Азазель. «Війна… знав, що ти прийдеш. Можливо чаю вип'ємо перед тим як почнемо?», − спитав він. Війна погодився. Азазель заварив дві чашки міцного чорного чаю, після чого вони сіли за дерев'яний стіл. Будинок був наче з минулого століття, жодної електроніки, нічого сучасного, все зроблене власноруч.

− І так… до Асмодея вже навідувався? – спитав Азазель.

− В пеклі був, але нажаль твій… брат… трохи мертвий.

− Значить тобі точно потрібен я…

− Вгадав. І чай в тебе непоганий вийшов.

− Чув на небесах громадянська війна намічається. Твоїх рук справа?

− Частково, я став однією з причин і підкорив одного архангела.

− А зараз тобі потрібен хтось свій у пеклі, бо Френка зламати не вийшло.

− Йому пощастило, за нього вступилась якась сука. Схожа на гончу, але щось я сумніваюсь в її походженні.

− Значить тобі вибила око гонча… це ганьба для тебе, навіть якщо ти її убив.

− Ангели… демони… і такі як ти… любите помічати чужі недоліки та невдачі, а свої ігнорувати.

− Але ми праві і не треба себе возвеличувати, ти створений тим хто створив і нас.

− Бог давно пішов, йому не цікавий цей світ.

− І ти люб'язно вирішив прибрати непотрібну іграшку?

− Я лиш дію за своєю природою. Можливо вже почнемо?

− Почнемо, але не так як ти цього очікуєш.

Азазель дістав ножа з кишені, але замість нападу чи захисту він встромив його собі в голову через щелепу, чим спантеличив Війну. Тіло колишнього рицаря почало згорати, а разом з ним і будинок. Це нашкодило планам вершника, але не зруйнувало їх. Він вже збирався почати шукати інші варіанти, та раптом згадав про Ентоні, якого можна дуже вигідно використати. Але була інша проблема, потрапити до пекла він не міг через Френка, що перехопив контроль над усіма порталами з пекла та до нього, тепер туди потрапити без його відома можуть хіба боги та Смерть.

О третій годині дня Метатрон спробував пройти у пекло, але перша спроба була невдала, він вийшов через той же портал, що і увійшов. Але на другу спробу все пройшло вдало, навіть трохи краще, оскільки портал вів прямо в маєток Френка і він вже очікував. Коли Метатрон побачив короля пекла з яйцем на грудях то привітав його.

− Дякую, але з якою метою ти прийшов? Я не вірю, що ти прийшов щоб привітати мене.

− На небесах скоро почнеться громадянська війна. І нам потрібно…

− Вибач, що перебиваю, але я не можу і не хочу надавати армію чи зброю, нам це також потрібно.

− Не в армії і не в зброї справа. У нас більше легіонів ніж у опозиції, але шанс на поразку є, тому я прийшов просити, від обличчя Михаїла, про прихисток.

− Прихисток? У випадку поразки ви хочете прийти сюди?

− Саме так, угода на твоїх умовах і якщо ти не погодишся ми зрозуміємо.

− Я скличу раду і там все вирішиться, розкажеш більш детально і ми вирішимо. Я звичайно можу все й сам зробити, але ситуація надто складна і треба більше думок щодо цього.

− Без питань, я почекаю. Для мене головне отримати відповідь.

Вже о четвертій годині дня, у тронному залі зібралися король з королевою та їх радники у вигляді старших монархів великих кланів. Френк та Аурелія зайняли місце на тронах, Ерік, Бафомет та Паймон сиділи поруч на кріслах, а перед ними всіма стояв Метатрон.

− Метатрон, прошу тебе повторити те, що ти сказав мені. – ввічливо попросив Френк.

− Скоро на небесах розпочнеться громадянська війна, − розпочав Метатрон, − наші сили та сили опозиції не рівні, поки перевага в чисельності на нашому боці, але проблема в тому історія не один раз бачила як менша армія розбивала більшу. Тому Михаїл попросив мене, звернутись до вас по допомогу. Нам необхідний прихисток у випадку програшу.

− Прихисток? – перепитала Аурелія. – Але чому? Хіба у вас немає місць для евакуації?

− Місця є, але проблема в тому, що про них знає Габріель, а він… перейшов на бік опозиції. – відповів Метатрон. – Він взагалі змінився за останній місяць, став агресивніший, його ідеї більш… безумні.

− Війна. – перебив Френк. – Війна міг захопити контроль над ним якщо вони контактували. Це було?

− Так, нам доводилось відправляти Габріеля на Землю з метою зупинки Війни, але він повернувся побитий та поранений. – відповів Метатрон.

− Чому саме пекло? – втрутився Паймон.

− Так, дійсно, чому пекло? – спитав Ерік. – Ви могли втекти у космос наприклад.

− Лише серафими можуть необмежено знаходитись у космосі. – відповів Метатрон. – Пекло було… обране як варіант, по причині того, що потрапити до нього може дуже вузьке коло ангелів, а зараз… як я бачу Френк може блокувати входи-виходи.

− Так, це міра безпеки після моєї зустрічі з Війною. – сказав Френк.

− Ви готові пасти, щоб вижити? – спитала Аурелія у Метатрона. – Невже все настільки погано?

− Всі ангели пали… вже давно. – відповів Метатрон.

− Як це всі? – спитав Френк. – Яка причина?

− Коли Люцифер пав, бог пішов, а Самаеля помістили в клітку, всі ангели зневірились. – відповів Метатрон з неприкритим сумом на обличчі. − Єдиний хто продовжував вірити це Михаїл, але й він втратив це. У п'ятнадцятому столітті, коли побачив на що люди здатні прикриваючись вірою. Але ангели йшли за ним і йшли довго.

− Ми зараз почнемо обговорювати наше рішення. – сказав Френк.

− Мені вийти з зали? – спитав Метатрон.

− Якщо твоя ласка. – відповів Френк.

Коли Метатрон покинув тронну залу й став очікувати за дверима, почалося обговорення. Френк був збентежений, з одного боку він справді хотів допомогти як мінімум в якості подяки за допомогу у звільненні пекла від Джека, а з іншого боку він чудово розумів чим це може скінчитись, тому розраховував на допомогу у цьому питанні. Паймон був проти, на його думку допомога Михаїлу може принести шкоду. Ерік же вважав, що з цього можна буде отримати свою вигоду, тому був за. Бафомет мала думку схожу до Френкової. Аурелія же запропонувала гарну ідею, а саме зв'язатися з Михаїлом і поговорити з ним особисто. Ідея вельми проста але логічна, в них надто мало інформації щоб прийняти коректне рішення, а це гарний тимчасовий компроміс. В якості місця переговорів було обрано темний бік місяця, а час був обраний сьогодні на сьому вечора. Вони повідомили про це Метатрона та повернули його на небеса.

Дев'ятнадцята година, король та королева пекла, а також їх радники, вже як п'ятнадцять хвилин очікували Михаїла на темному боці місяця. Він прийшов секунда в секунду на зазначений час.

− Френку, Ауреліє, вітаю вас… з майбутньою дитиною. – сказав Михаїл.

− Дякую. – відповів Френк. − Метатрон розповів про вашу ситуацію. А також те, що ви зневірились.

− Так воно і є. – сказав Михаїл. – Прихисток потрібен не мені, я за своїх людей непокоюсь. Прошу лише щоб вони були в безпеці.

− Ти в цьому впевнений? – спитала Аурелія. – Міграція тисяч ангелів у пекло… та…

− Я знаю, вони будуть служити вам. – перебив Михаїл. – Це краще ніж померти, але… не перетворюйте їх на монстрів.

− А ти куди підеш тоді? – спитав Френк.

− Не знаю, я розраховую на перемогу. – відповів Михаїл. – Бажаю вам удачі і розраховую, що вона й до мене буде схильна.

− Ми зможемо прийняти невелику кількість ангелів. – сказала Аурелія.

− Пару десятків, можливо сотень. – уточнив Френк.

− Дякую. – сказав Михаїл.

Серафим повернувся на небеса та продовжив приготування до вже невідворотної громадянської війни. Демони же повернулися до пекла та розійшлися по своїм маєткам.

О дев'ятнадцятій тридцять Френк та Аурелія спокійно вечеряли, після чого планували приділити трохи уваги один одному. Але в їх плани втрутилась природа. Френку раптово схопило шлунок і він пішов до вбиральні, а за десять хвилин вийшов з відти повідомивши, що в нього також пахне ваніллю та корицею. Це трохи збило їх романтичний настрій, тому вони просто вирішили переглянути якесь кіно, разом з цим спробувати забути про нові тимчасові особливості їх організмів, а якщо пощастить то знову запалити романтику цього вечора.

Друге травня, восьма ранку. Рауль прокинувся у ліжку після чергової вечірки та раптом його почало нудити. В нього не було часу кудись йти тому йому довелося блювати у порожню вазу. Він спантеличений, оскільки його ніколи не нудило навіть коли він випивав дуже багато, а ввечері він випив лише пару пляшок вина. Та ось Рауль звернув увагу на запах, це був запах кави, далі він глянув на блювотиння і помітив, що воно схоже на пасту. Його цікавість та відсутність гидливості змусили скуштувати це, на смак наче шоколадний батончик, хоча він вчора їв лише овочі з фруктами. Рауль почитав в інтернеті, що це може означати і сильно налякався, він думав, що випадково став батьком, та раптом його осяяло, у Френка є яйце, а він його єдиний брат. Демон емоцій видихнув з полегшенням і вирішив в найближчий час відправитись до столичного материка, провідати брата.