Дванадцята година дня. По всій території Землі розпочалась буря неймовірної сили. Вітри виривали дерева з корінням та ламали дахи будинків, зливи затоплювали деякі міста, блискавки на регулярній основі пошкоджували енергопостачання та вбивали або калічили сотні людей. Це можна було б назвати апокаліпсисом, але насправді це була лише війна на небесах, точніше її початок. Розколоте по різні боки барикад небесне військо зібралось на п'ятій орбіті, якій не пощастило бути кордоном, а тепер і полем битви, на роз'єднаних небесах. Михаїл стояв спереду у своїх старих біло-золотих обладунках та піднятим списом, а по інший бік був Габріель у срібних обладунках та мечем Самаеля у руках. Почалася битва якої ще не бачив цей всесвіт, вона була настільки масштабна, що Старк та навіть Елізабет спостерігали за нею. Дві армії накинулись одна на одну, Михаїл самотужки нищив сотні і тисячі противників. Його армія прийшла далеко не вся, більша кількість легіонів дозволила застосувати досить просту хитрість – атакувати з боків. Габріель цього не передбачив, через певну засліпленість емоціями від перебування під впливом Війни. А також через загальну слабу організацію опозиції, всі їх війська були кинуть у першу ж битву без жодної тактики чи стратегії. За кілька годин вони були розбиті а Габріель убитий особисто Михаїлом. Погодні аномалії на Землі спинились, там де була ніч, люди бачили прекрасний зорепад, а там де був день просту веселку. Хоча ніхто навіть не підозрював, що за жахливою бурею приховувалась битва, а за красою у небі страшний − траур.

Сили небес були виснажені, а разом з цим і їх охорона. Війна постукав їм у двері, чим викликав страшні землетруси по всім орбітам. Ангели прийняли рішення не відповідати на це, їх метою було відновлення всього зруйнованого. Метатрон підійшов до Михаїла, що сидів на камені, посеред поля битви, та спитав: «Як ти думаєш, це щось змінить? Це допоможе?».

− Гадки не маю. – відповів Михаїл, очищаючи спис від крові Габріеля.

− Чотириста тисяч ангелів загинуло, по обидва боки. Зрадники, що вижили вже на півдорозі до тюрми. Такого ще ніколи не було. Наші сили виснажені як ніколи.

− Знаю. Але ми не здатні нічого змінити…

− Ми будемо повідомляти про нашу… перемогу Френку?

− Не зараз. Збери довірених ангелів, до двох десятків. Знищ всі свої розробки, знищ склади з зі своїми виробами, зупини розробку зброї а дані зітри.

− Нащо? Це роки праці! Нащо це все нищити?

− В найближчий час ти маєш спуститись до пекла і лишитись там.

− Ні, з усією повагою але ні. Я не покину небеса.

− Це наказ. Я не хочу ризикувати тобою, ти надто цінний, а твій розум небезпечний.

− Яка причина?

− Побачиш. Виконуй наказ негайно. В тебе є лічені дні, якщо не менше.

Михаїл встав та розправив свої білосніжні крила та зник. Ніхто не міг його відшукати і ніхто не знав куди він міг відправитись. Метатрон не розумів плану Михаїла, але знав, що той утне якусь дурість.

О четвертій годині дня, Френк спустився до камери з Ентоні. Сьогодні він виріши випустити привида, але не зовсім так як той собі уявляв. Король пекла знайшов закляття, яке використовував Люцифер, щоб перетворити особливих грішників на демонів. Але Френк створив його ослаблену версію, яку треба було випробувати, а Ентоні це ідеальний піддослідний. «Ab hodie usque ad finem vitae tuae lupus eris daemon. Obedire mihi debes, et gehennam custodire.», − прочитав король пекла. Тіло Ентоні почало мінятись. Зріст збільшився до двох з половиною метрів, ноги стали вовчими, пальців на руках скоротилось до чотирьох, виріс довгий та пухнастий хвіст, голова стала вовчою, волосся змінило колір на темно-сірий майже чорний та покрило все тіло, ставши шерстю, а його очі стали повністю білими та сяючими. Всі трансформації супроводжувалися неймовірним болем. Єдина риса від його старого тіла, що лишилась це було ліве металеве крило. Разом з цим він підсвідомо бажав услужити Френку всіма можливими способами, це бажання було фантомне і непостійне.

− Що ти зі мною зробив? – спитав Ентоні, коли біль стих.

− Ти хотів вийти, я дав тобі нове тіло. – спокійно відповів Френк.

− Дякую… напевно. – сказав Ентоні, оглядаючи нове тіло та принюхуючись. – Хоча чи варто тебе дякувати за те, що перетворив мене на живого фурі, це питання з зірочкою.

− Тобто ти б хотів, щоб все виглядало як у «Повсталий з пекла»?

− Якщо чесно то ні.

− Тоді не наглій. А і ще, ось тобі даруночок. – сказав Френк та відкрив маленький портал над долонею з якого вилетів браслет Мармура, та налетів на руку Ентоні і закріпився там.

− Що за хрінь? – спитав Ентоні, схопившись за ліву руку, оскільки браслет впився шипами у плоть. – І чому я відчуваю… когось?

− Цей браслет пов'язаний з іншим власне його ти і відчуваєш як і він тебе. Інший браслет знаходиться на… жінці з ім'ям Муун. Твоя задача наглядати за нею якийсь час.

− Нащо? Вирішив мене в няньку перетворити?

− Вона просто небезпечна і цінна. Йди за мною.

Френк вивів Ентоні з камери та попрямував далі по коридору, вони дійшли до особистої майстерні короля. В ній він періодично займається дослідженням металів та їх покращенням, а разом з цим створює особливі вироби з них. Посеред майстерні на стенді були обладунки з чорної пекельної сталі та небесного срібла, вони були зроблені особисто Френком для Ентоні. Король пекла одним рухом руки знищив одяг на привиді, та начепив на нього обладунок.

− Бляха, нащо? Воно ж не таке зручне! – крикнув Ентоні.

− Ти хоча б спробуй пройтись і взагалі порухатись. – відповів Френк у спокійному тоні.

− Вмовив. – з легким роздратуванням сказав Ентоні та перестрибнув через власну голову на місці. – Очманіти… взагалі не стісняє рухів.

− Так, це нова частина твого образу. Зі зброї поки тобі вистачить і твого ножа. – сказав Френк та витяг з кишені освячений ніж Ентоні. – І ще одне, тобі треба нове ім'я.

− А можна я буду Коллінз? – поцікавився Ентоні. − Просто звикати до чогось… надто нового мені не дуже хочеться.

− Та будь ласка. Коллінз так Коллінз. Йди хоч на всі чотири сторони, але тепер ти мусиш підкорятись всім законам без виключень.

− Дякую. І питання перед тим як піду. А що мені взагалі робити?

− Ти став позаклановим демоном, для тебе відкрито багато доріг, якщо хочеш можеш піти в армію. Але рекомендую дочекатись, поки я не підготую тобі всі необхідні документи.

− Добре, тоді я піду. До зустрічі.

Френк попрощався у відповідь та повернувся до Аурелії. Коллінз же знайшов вихід з підвальних приміщень та башти загалом, після чого направився в бік Муун, йому було цікаво, що вона з себе представляє. Коли він йшов по вулиці на нього ніхто не звертав уваги, його не впізнавали і не вважали інакшим, навіть враховуючи його гігантське металеве крило.

О шістнадцятій тридцять п'ять Коллінзу довелось прискоритись, оскільки Муун відчувала його і намагалась тримати дистанцію. Вона була одягнута у костюм в якому прибула, а її меч був у чохлі закріплений на спині. Однім сильним стрибком, привид дуже швидко подолав величезну відстань і приземлився поруч з вовчицею. «Мармур, ми ж домовлялись, що ти мене не переслідуєш, а я не бешкетую.», − сказала Муун, але коли димка розсіялась і вона побачила Коллінза, її наче перемкнуло. Вона згадала слова Старка: «… Будь обережною. Як показала практика, в цьому всесвіті може знайтись хтось, хто підкорить твоє крижане серце...», − тоді вона це сприйняла як жарт, але зараз зрозуміла, що це було більш ніж серйозне попередження. Муун не могла відірвати погляд від Коллінза, щось в ньому зачепило її, та так, що навіть хвіст почав потрохи виляти. Але їй вдалося прийти в себе та спитати: «Хто ти?».

− Мене звуть Коллінз. Френк наказав наглядати за тобою. Приємно познайомитись. – відповів Коллінз та протягнув руку для рукостискання.

− Справді приємно. – сказала Муун і потиснула руку. – А ти взагалі звідки?

− Я б може й відповів, але думаю, що Френк мені яйця за таке відірве.

− Він же добрий наче.

− Думаю, ти просто інакше з ним познайомилась. – сказав Коллінз. – Мені вже набридло з себе джентльмена корчити тому скажу як є. – додав він після невеликої паузи. − Френк парою слів описав тебе як щось… небезпечне, я вже почав бачити тебе як грізного солдата… А я побачив суку яка навіть не контролює свій хвіст.

− А що саме про мене розповів Френк?

− Лише це. – відповів Коллінз. – Я тобі рекомендую змінити дезодорант або сходити в душ. Сильно рекомендую. – сказав він принюхавшись. Муун почала виділяти феромони, а він їх відчув, але неправильно зреагував. – Вибач за грубість. Бувай.

Коллінз пішов прогулюватись містом, в нього було бажання глянути на те як тут живуть місцеві. Муун же лишилась на тому самому місті, вона повністю пропустила мимо вух все погане, що він їй сказав, вона щиро захоплювалася ним. Час спинився, окрім Муун, до неї підійшов Старк, та ледь стримуючи сміх сказав: «А я тебе попереджав!».

− Що? – спитала Муун, її думки й досі були зайняті іншим.

− Оооо… тут ще гірше ніж я думав. – сказав Старк, та поклав руку на плече вовчиці.

− Стоп, ти ж маєш… спиняти апокаліпсис. Вже все?

− Ні, ще далеко не все. Просто я влаштував чергову… послідовність… якщо коротко то Війна буде зайнятий в найближчі місяці. Але це цікавіше в рази.

− Нічого цікавого.

− Мені хоча б не бреши. Я бачу, що зараз ти виділяєш стільки феромонів… навіть слона б це звело з розуму.

− Ти бачиш майбутнє, скажи, що там.

− Я бачу всі його варіанти і скажу чесно, я й гадки не маю за яким сценарієм все піде. Але я можу сказати тобі пару цікавинок про твоє… захоплення.

− Говори вже! Мене розриває цікавість.

− Ну для початку ти будеш ловити дежавю, слухаючи історію. Він був людиною, професійним убивцею який гарно собі жив, поки не наткнувся на демонів. Тут він влаштував невеличку різню, а потім отримав крихту ангельської сили. Далі все так склалося, що Френк схопив його та тримав в окремій тюрмі, а сьогодні перетворив на демона і випустив.

− На Ярослава схоже. – прокоментувала Муун.

− Є таке. Цей всесвіт місцями дублює наш.

− Ти коли вже підеш?

− Хочеш, щоб час повернувся до норми і ти спробувала позалицятись то Коллінза? – спитав Старк зі сміхом. – Але якщо хочеш то ми зустрінемось… колись. І хочу тебе попередити, він холоднокровний, тому не сильно ображайся якщо не вийде, не винувать його чи себе. – додав він після чого зник, час повернувся у норму.

Третє травня, четверта ранку. Френк та Аурелія прокинулися від відчуття тривоги та увімкнули світло. Потім вони почули легкий стукіт з боку яйця та підійшли до нього. Воно почалось трястись з боку в бік, демони спостерігали за цим з щастям на очах, Аурелія ледь не плакала від радості. Вони підійшли до яйця як можна ближче. З'явилась перша тріщина, за нею друга, третя. Яйце розкололось, на його місці було голе пташеня з чорним маленьким дзьобом як у папуги, та повністю золотими очами, а його маленькі ніжки мали одну пару колін, рівно як у батьків. Це був хлопчик. Він не плакав і не кричав, він розглядав своїх батьків з неймовірною уважністю. Аурелія вже хотіла подзвонити батькам та повідомити радісну новину, але Френк спинив її, оскільки зараз була четверта година ранку. Молода мама взяла свого сина на руки, та замотала його у білий рушничок. Дитинча заснуло, на його обличчі можна було побачити невеличку посмішку.

Ближче до сьомої ранку, дитинча прокинулось та відкрило свій дзьобик, хлопчик хотів їсти, Аурелія з Френком до того часу вже встигли поснідати, тому проблем не виникло. Молода матір, пересилюючи власну огиду, почала годувати сина. Вона помістила кінчик свого дзьоба у дзьобик дитини та почала виштовхувати зі свого шлунку поживну пасту. Відчуття були дивні, але в певному сенсі приємні, але психологічно чи фізично, невідомо. За пару хвилин маленьке маленький принц наївся і по своєму попросив припинити. Аурелії довелось ковтати те, що лишилося у неї в роті. Потім вони пішли до спальні, де нарешті одягнулись у повсякденне та направилися у кімнату відпочинку. Там вони приглядали за дитиною, щоб їх сина ніщо не тривожило, а його сон був міцним. Разом з цим молоді батьки просто обіймалися. Близько дев'ятої ранку, справді неочікувано для всіх, до кімнати заходить Рауль. Френк не відчув як він прибув, оскільки був зайнятий з дитиною та коханою дружиною. Брати кинулись обійматись, ледь побачивши один одного, вони дуже давно не бачились.

− Вибач, що зіпсував атмосферу. Але, Френку, де мій племінник? Чи племінниця? – спитав Рауль, поплескуючи брата по плечам.

− Тут. – відповіла Аурелія.

− А що це за такий красивий хлопчик! – сказав Рауль, наближаючись до Аурелії. – Це ж хлопчик?

− Так, хлопчик. – відповів Френк. – А я к ти дізнався, що треба їхати?

− Ну… коли ти починаєш ригати пастою з запахом дорогої кави, а на смак як шоколадний батончик, то хочеш-не-хочеш, а починаєш шукати про це статті. Спочатку те, що я знайшов мене трохи налякали бо там писалось про скору появу дитини. – відповів Рауль. – Але ти мене знаєш, де я, а де сімейне гніздо з дитиною? І тут я згадав про тебе і видихнув з полегшенням.

− Запах кави? – перепитав Френк. – А у нас була ваніль з корицею. Стоп! Ти куштував це?

− Ти мене знаєш, у мене нуль гидливості і самоповаги. А щодо запаху, ми ж харчуємось різним, звичайно це на щось впливає. До речі, ви вже комусь повідомили, чи я перший? – поцікавився Рауль.

− Ще нікому не казали. – відповіла Аурелія. − Сьома ранку.

− Я тебе прошу! О сьомій ранку навіть королівські зади прокидаються. Не в образу. – сказав Рауль. – Дзвони вже батькам, а то стоїш як вкопана.

− Вмовив. – відповіла Аурелія, закотивши очі. – Френку, потримай наше пташеня і готуйся до порталів, знаючи батьків, з моменту дзвінка пройде хвилина в кращому випадку.

− Добре люба. – відповів Френк, беручи на руки сплячого сина. Аурелія вийшла до сусідньої кімнати щоб подзвонити, нікого не турбуючи.

− Френку, ти мене лякаєш. – сказав Рауль, дивлячись на племінника.

− Тебе? Як?

− Я старший за тебе на шість років, але в мене відносин більше одного побачення або пари ночей не було, а в тебе вже дружина та дитина. Жили наче в одному домі, батьки ті самі, їли все те саме, але ти наче моя повна протилежність.

− Ну хто тобі винен, що ти виріс бешкетником?

− Та ніхто і по секрету, я ще не виріс. Дитинство буде тривати до сорока років або появи дитини. А що Аурелія мала на увазі під «готуйся до порталів»?

− Та так, міри безпеки після зустрічі з Війною. Довелося взяти під контроль всі портали з пекла та в нього. І додатково навколо себе портали блокувати. – відповів Френк і майже одразу відчув, що зараз прийде Столас. – А ось і дідусь з бабусею.

− Йдемо до вітальні, вони сказали, що туди прийдуть. – сказала Аурелія, відкривши двері.

У вітальні відкрився портал, з якого вийшли Столас та Долорес при параді та трохи на нервах від очікування, вони присіли на диван. Молоді батьки, разом з Раулем зайшли до вітальні. Столас разом з Долорес коли побачили свого онука, одразу з встали з дивана, та ледь не біжучи, підійшли до нього, після чого почали обіймати дітей. В цей момент Рауль відчув себе трохи зайвим, але йому не було різниці, він був щасливий за брата.

− Хлопчик чи дівчинка? – пошепки спитав Столас.

− Хлопчик. – відповіла Аурелія. – І тату не хвилюйся, він міцно спить. І взагалі спокійний, я ще не бачила як він плакав чи кричав.

− А ви його вже годували? – поцікавилась Долорес.

− Так, годували, мамо. – відповіла Аурелія. – В нього такі гарні золоті очі, ви б бачили.

− А ім'я дали? – поцікавився Столас, не відводячи погляду від сплячого онука.

− Ще ні. – відповів Френк. – Але я думаю, що йому ідеально підійшло б ім'я Алан.

− Мені подобається, і звучить гарно. – сказала Аурелія, обійнявши чоловіка.

− Значить буде Аланом. – сказав Френк.

Раптом маленький Алан розплющив очі, та почав оглядати всіх довкола, разом з цим він підкорив серця всіх та кожного в кімнаті. В його погляді був спокій та цікавість, в цей момент він напевно спокійніший за всіх у кімнаті. Тишу розсіяла Аурелія, поцікавившись у батьків, коли у Алана з'явиться пір'я. Долорес сказала, що перші пір'їнки зазвичай прорізаються десь за тиждень після вилуплення. Коли Алан знову заплющив очі та заснув, Рауль сказав: «От що ви зі мною робите? Ще трохи і змусите сім'ю звести.».

− Наче в цьому є щось погане. – відповів Френк. – Можливо подорослішаєш.

− Або у його обраниці буде аж дві дитини. – пожартувала Аурелія.

− Та ну вас обох. – сказав Рауль з легкою посмішкою. Жарт його не образив, на його думку він був досить влучний.

− А ви плануєте якусь… вечірку чи щось подібне в честь Алана? – поцікавився Столас.

− Вечірку ні. – відповів Френк. – Але просто запросити гостей можна.

− Чому ні? Запросити родичів, можливо кількох гарних знайомих. – додала Аурелія.

Почалось тихе та спокійне обговорення, в якому вирішували кого будуть запрошувати, а кого ні. Нажаль Френку довелося відлучитися від нього, але перед цим він попросив Аурелію лишитись і трошки побути його голосом. Причиною стало те, що Алан прокинувся і подав знак, що хоче їсти.

Френк вийшов у сусідню кімнату та почав годувати сина. В цей момент в його голові був справжній конфлікт, одного боку він відчував певну фізичну та психологічну відразу від самого процесу, а з іншого боку це його син і бачити те як він мирно їсть, а потім відпочиває це насолода для батьків. Разом з цим Френк помітив, що паста має смак меду, а запах яблука. Він зробив правдиве заключення, що смак та запах залежить від того, що ти їв, але як саме він не знав. Коли Алан заснув, Френк повернувся до решти та продовжив участь в обговоренні. За результатом було вирішено, що обов'язково запросять Бафомет, Паймона, Андреалфуса, Еріка як близького знайомого, та пару особливо близьких кузенів з обох сторін.

О дев'ятій тридцять, слуги почали готувати страви в честь свята, робили вони це під керівництвом Френка та Долорес, як тих хто гарно розбирається у кулінарії. Серед запрошених обов'язково прийдуть Бафомет та Андреалфус, Паймон не впевнений, що зможе, Ерік відмовився через свої проблеми, а кузени знаходяться у стані невідомого.

Одинадцята ранку. Палац княгині Гоетії Амон, невістки Паймона. Вона являється демоном могутності та мудрості. Амон виглядала як сова, з великими зеленими очима, її оперення світло коричневе, обличчя має більш темне, а на шиї є природня грива з пір'я. Княгиня надавала перевагу розкішним та багатим вбранням сірих та червоних королів, з шерстю білого тигра. Її маєток був з сірого каменю, всередині він був у чорних, темно-коричневих, червоних та золотих тонах. А з вітальні доносились крики, була сварка між Паймоном та його сином Соломоном, демоном-спадкоємцем Столаса, у випадку його непередбачуваної смерті, він має замінити його у ролі принца до появи наступної ітерації, тому він володіє тією ж силою. Він виглядав як майже точна копія принца Гоетії, відмінність полягала в тому, що у нього лише два коліна, його очі фіолетові, хвіст коротший в два рази, а також він старший за нього на чотири роки. В одязі він надавав перевагу більш розпусним вбранням. Він майже завжди був у білій сорочці з широкими рукавами, чорному жилеті та чорних брюках, обов'язковою частиною образу був фіолетовий плащ чорним хутром зверху. Цікаво, що оперення на його грудях від природи більш пухнасте, через це сорочка там завжди розстебнута. Соломон влаштував чергову сварку з батьком через несправедливість у житті.

− Ти завжди обирав Столаса, а не мене!

− Стулися! Ти і так його спадкоємець, твоя дружина княгиня! А син принц!

− Але при цьому всьому ти спаплюжив мені життя. У мене примусовий шлюб, обов'язкове потомство, а найгірше те, що я сиджу як істукан нічого не роблячи!

− В нього також примусовий шлюб.

− Але він обирав собі дружину з поміж цілої купи кандидаток, а зараз його донька стала не просто основним демоном Гоетії, не просто вийшла заміж за того півня з Каслів, а ще й стала королевою пекла! Королевою бляха!

− Стулись, інакше втратиш рештки.

− Та невже? Тобі нагадати, що я єдиний хто може замінити Столаса? Нагадати?

− Я це пам'ятаю.

− Тоді не пизди мені про те, що я можу втратити все.

− Годі! – крикнув Паймон, він вже не витримував сина. – Не вимушуй мене, я готовий забрати в тебе всі привілеї. Особливо якщо продовжиш вести себе як дитина. Нагадую, що тобі вже сорок один рік.

− Тоді забирай! Я чекаю! – відповів Соломон та розправив руки в сторони. – Що? Яєць немає?

− Одне колись з'явилось, краще б ніколи не було. – відповів Паймон та зник.

Соломон лишився наодинці, його почав повільно переповнювати гнів, але цього було мало щоб затьмарити голос здорового глузду. Тому він дістав з кишені телефон та вийшов на текстовий зв'язок з найманцями, які за гідну плату готові перейти закон та вбити основних демонів кланів, майже всіх.

Близько дванадцятої тридцять, до маєтку Френка почали приходити гості. Бафомет прийшла як і обіцяла, нажаль без свого чоловіка, Паймон також прибув, Андреалфус трохи спізнився оскільки дбав про своє яйце, і виглядав він досить жахливо, серед кузенів також ніхто не прийшов оскільки запрошення не являлось наказом, а вони всі мають власні життя, обов'язки та справи. Френк та Аурелія не засмутились, навіть трохи раділи, оскільки вважали, що для такої події багато гостей було б справді зайвим. Було досить тихе святкування вилуплення Алана, своїми золотими оченятами він покорив всіх хто прийшов. Близько тринадцятої години, Паймон вийшов в сад щоб подихати, до нього приєднався Френк.

− Паймоне, ти чому засмучений? Що сталось?

− Пробач. Просто чергова сварка з сином.

− Соломоном?

− Так, єдиний син і єдина проблема.

− А що з ним не так?

− Швидше не з ним, а зі мною. Мій молодший брат був звичайним демоном, через це батьки більше приділяли уваги мені, але він не здавався. Він завжди старався і досягав успіхів. Його одружили раніше ніж мене, щоб його не було в будинку і можна було більше уваги приділяти мені. Та раптом на з'являється Бафомет, батьки зрозуміли свою помилку і почали ділити увагу більш рівномірно. Потім мене одружили. Коли Бафомет виповнилося два роки, в мене з'явився Соломон, але я хотів собі Столаса.

− Серйозно? Чому?

− Мене так виховали. Хотіли щоб я у всьому досягав успіхів, а Столас міг бути найбільшим з них. Але він вилупився у мого брата, коли Соломону було чотири. Це вплинуло на мене, я почав ростити свого інакше, я вимагав від нього того, що він не міг. Як він ріс у золотій клітці моїх очікувань та мрій. Я виховав монстра, розумного та небезпечного монстра.

− Невже все настільки погано?

− Так. Якщо тобі потрібна порада з батьківства, то я точно не підхожу. Столас кращий батько ніж я, ніж мій брат, ніж будь-хто. Єдина розумна порада, яку я можу тобі дати, будь собою.

Френк та Паймон повернулись до святкування, яке було тихе так само як і коли вони вийшли, щоб не турбувати маленького Алана. Серед усіх гостей найбільше виділявся Андреалфус, він хоча й бу обережно одягнутий і наче виглядав свіжим, але насправді він досі був у глибокій депресії через втрату Рози. Його очі були не такі яскраві як раніше, вони були подразнені, через що були темніші ніж треба. Долорес намагалась поговорити з ним, підтримати його. Андреалфус хоча й не був найкращим, але він був її братом і вона хотіла берегти його. Це помітив Рауль та вирішив втрутитись.

− Значить… Андреалфус… вітаю з появою онука і яйця.

− Дякую. Чого ти хочеш?

− Я демон емоцій і я бачу який безлад у тебе в голові. Хочу допомогти.

− І як ти зробиш?

− В мене вже є кілька ідей, головне пусти мене в голову.

− Дякую, але сам справлюсь.

− Не будь як Френк. Коли ми втратили батьків він… зламався, а я не міг допомогти йому. Його могло затягнути у вічний цикл страждань, але мені пощастило вчасно та правильно втрутитись.

Андреалфус мовчки відійшов від Рауля та випив пару келихів вина. Потім демон Полярної зорі покинув святкування, списавши це на погане самопочуття.

О шістнадцятій годині вечора, Муун вийшла на Коллінза та слідкувала за ним, намагалась робити це непомітно, але завдяки браслетам він знав де вона. Коли йому набридло відчуття постійного стеження, він нарешті підійшов до неї та максимально спокійно наскільки міг спитав: «Муун, якого біса ти за мною стежиш? Ти ж пам'ятаєш, що я знаю де ти?».

− Пам'ятаю. – відповіла Муун і її хвіст знову почав рухатись.

− І ти знаєш де я знаходжусь. Тому питання, нащо стежити? Я ж за тобою не стежу, ну можу інколи глянути де ти, що ти. Але не більше.

− Я стежу за тобою бо… − Муун важко договорити фразу, вона хвилюється.

− Бо… що?

− Я хочу запросити тебе на побачення. – швидко проговорила Муун.

− Зовнішньо тобі років тридцять, а ведеш себе як підліток. – відповів Коллінз, закотивши очі та взявшись правою рукою за обличчя. – Але чому ні. За життя я майже нічого не пробував, а тут можна все надолужити, до того ж вічність треба якось коротати. Куди йдемо?

− Ти справді погодився? Я вже трохи освоїлась і знаю кілька цікавих закладів.

− Але одразу попереджую, що я тобі нічого не обіцяю. І як я зрозумів, я трохи бездушний тому за жорстокість вибачаюсь наперед.

Муун була ледь не на сьомому небі від щастя, але вона з усіх силах тримала себе в руках, щоб не показати цього. Старк за цим спостерігав і ледь стримував сміх. Істота яка свідомо прожила кілька тисячоліть, а загалом проіснувала десятки мільярди років та демонструвала неабияку жорстокість та холоднокровність, вела себе як підліток бо просто закохалась. Хоча Коллінз і не думав відповідати взаємністю, поки що не думав.

О сьомій годині вечора, з маєтку Френка почали розходитися гості. Лишився лише Рауль, оскільки портали він не сильно любить та і від зайвої можливості трохи подратувати брата він точно не відмовиться. Йому виділили гостьову кімнату, куди він пішов одразу після святкування. Аурулія погодувала Алана та вклала спати в окреме ліжечко у її з Френком спальні, а потім вона разом з чоловіком увімкнула телевізор щоб зайняти чимось думки. На щастя у їх сина дуже міцний сон і працюючий телевізор його не тривожить. За час поки Френк являється королем пекла він вніс певні зміни, однією з першою була зміна у кінематографі. Цензура стала слабшою, а творчість почала заохочуватись, в першу чергу фінансово. По телевізору почали крутити справді цікаві проєкти, натхнення для яких черпали з людських проєктів. Фільми, мультфільми, серіали та мультсеріали вже гарно розплодилися та активно набирали свою аудиторію.

О восьмій тридцять вечора, Муун та Коллінз йшли в бік невеличкого готелю після ресторану. Привид не сильно цього хотів, але вовчиця переконала його в тому, що сон йому необхідний оскільки він демон. «Вітаю в нашому міні-готелі, які послуги вас цікавлять?», − спитав біс-адміністратор, не відволікаючись від гри на робочому комп'ютері.

− Треба два номери на одну особу. – сказала Муун.

− Вибачте, але всі одномісні номери зайняті. Через те, що король Френк планує зробити публічну заяву на днях. Вільний лише один номер на двох. – відповів адміністратор.

− Там є диван? – спитав Коллінз.

− Є диван та розкладне крісло. – відповів адміністратор, та глянув на відвідувачів.

− Чудово. – сказала Муун.

− На який термін орендуєте? – спитав адміністратор.

− Одна ніч. – відповіла Муун.

Вона провела оплату і адміністратор дав їй ключи від сімнадцятого номеру. «Збоченець.», − промовив собі під ніс адміністратор, він подумав що це демон та майже гонча являються парою. Муун увійшла до номеру разом з Коллінзом, інтер'єр простий але приємний оку, є навіть маленька кухня та телевізор. Привид одразу зайняв диван, та вже збирався засинати але вовчиця сказала, що хоче показати дещо. Коллінз хоча й не був збоченцем, але в його голові мимоволі почали з'являтись різні образи та сцени. Муун стала рівно перед, її очі почали сяяти яскравіше, а тіло почало мінятись, шерсть зникла під шкіру, хвіст також зник, кардинально змінилась будова тіла. Вона набула людської подоби. Її волосся було срібним, райдужка очей червона, шкіра досить бліда. Це приємно здивувало Коллінза, оскільки він навіть не міг уявити, що побачить саме це, разом з цим в нього з'явились певні почуття до вовчиці. Причиною цього стала їх спільна вечеря де він дізнався про неї деякі цікаві речі з її біографії, а зараз ще й людській подобі побачив. Муун зрозуміла, що вона на вірному шляху, обернулась назад у свою звичну подобу та лягла спати. Коллінз використовував своє металеве крило як покривало, розмір дозволяв.

Десь близько дев'ятої вечора Френк вимкнув телевізор та поцілував Аурелію і це стало іскрою. Вони обидва вже довгий час не могли насолодитись один одним в повній мірі, лише прості цілунки та обійми. Але зараз всі умови були ідеальні: Алан міцно спить, їх оточує приємна тиша, а кімнату осяює м'яке місячне сяйво. Вони повністю сховались під покривалом, їм ніщо і ніхто не заважав, і вони нікому не заважали. А вже через годинку вони спокійно заснули, тримаючись за руки. О другій годині ночі в їх покоях з'явився Старк, але час він не спиняв, для того, що він хотів зробити це було зайвим. Він підійшов до Аурелії, у його руці з'явився уламок сутності його матері і він почав живити королеву пекла ним, посилюючи її цим. Також Старк підійшов до Френка, йому він вирішив дати уламок сутності свого батька. Потім він звернув увагу на маленького сплячого Алана та підійшов до нього. Маленького принца оточувала сила і чиста могутність, це зацікавило бога. У Старка з'явилась ідея, але реалізувати її він вирішив пізніше, його відволікла подія на Землі, яку він вже якийсь час чекав і він вийшов з пекла для спостереження за нею.

Четверте травня, п'ятнадцять хвилин на третю ранку. Десь в нічних лісах Канади зустрілися одні з найсильніших живих сутностей, Михаїл та Війна. Вони були готові до бою. Серафим планував цей бій і розумів, що може в ньому програти, тому й попросив Метатрона знайти прихисток у пеклі.

− Маленький миленький серафимчик вирішив вийти погратись зі мною? Михаїле, та ти самогубець.

− Можливо.

− Самаель не зміг убити мене раніше, а я тоді був слабший, а він сильніший за тебе нинішнього. Ти ж розумієш, що в тебе немає й найменшого шансу?

− Я це чудово розумію.

− Тоді ти справжній пс … − Війна не зміг договорити, оскільки Михаїл миттєво скоротив дистанцію та однім ударом в щелепу відправив його на Місяць. Після чого розправив крила і полетів туди ж.

Від падіння вершника на поверхню земного супутника, утворився кратер глибиною у сімнадцять метрів та діаметром близько ста метрів. Війна підвівся на ноги та посміхнувся, потім відчув щось дивне і провів рукою під носом, на долоні лишилась його кров. Потім поруч приземлився Михаїл і вони продовжили свій бій. Їх удари створювали тріщини на поверхні супутника, це помітив Серафим і йому довелося знову змінити поле битви. Він схопив Війну та полетів в бік Марсу де з усієї сили вдарив противником по планеті, чим викликав сильну пилову бурю.

Алан, Френк та Аурелія відчули бій між серафимом та вершником, що викликало у них головний біль та змусило прокинутись, а у випадку з маленьким принцом то він почав плакати і кричати. Король кинувся до своєї дитини та взяв її на руки, королева також підійшла і намагалась заспокоїти всіх.

− А в тебе голова не болить часом? – спитала Аурелія.

− Не думаю, що це зараз важливо, але так, вона болить. – відповів Френк, уколисуючи Алана на руках.

− Тобі не здається дивним збіг, що в нас болить голова і Алан плаче в один час?

− Люба, ми вчора прокинулись о четвертій ранку, а заснули о десятій вечора. Зараз друга ночі, ми просто не виспались і Алан плаче, тому голова в нас болить. Навіть якщо це не збіг, краще розібратись вже зранку, добре?

− Добре. – відповіла Аурелія та обійняла Френка.

Тим часом Війна перехопив ініціативу в бою і почав вибивати з Михаїла життя. Це віддзеркалилось на небесах, все почалось трястися, а однім епіцентрів була тюрма Самаеля. Охорона одразу зібралась навколо його клітки та намагалась довідатись, що відбувається, оскільки вони вважали його причасним. Але він спокійно відповів, що клітка його стримує і він не здатен влаштувати такі погроми. Але в якості сюрпризу Самаель зламав коліна кільком солдатам, а одному розбив ніс об клітку телекінезом. Разом з тим як Михаїл повільно наближується до смерті, його брат становиться сильнішим. Самаель навіть може гнути решітку і взагалі торкатись до неї, хоча раніше для нього це було абсолютно неможливим. Війна жбурнув Михаїла назад на Місяць, а звідти на Венеру. Постійні кислотні дощі, парниковий ефект, сотні градусів Цельсія та блискавки не могли нашкодити чи завадити. Їх удари викликали землетруси, порода під їх ногами тріскалась, а скелі ледь не вибухали. Вершник ще ніколи не був таким сильним, навіть коли була друга світова війна та Кубинський конфлікт між США та комуністами. В цей же час Михаїл лежав на землі та слабшав, кожен удар наближав його до смерті, а Самаеля до свободи. Раптом час почав сповільнюватись, а навколо серафима з'являтися тіні, Смерть прийшов особисто.

− Михаїле, що за дурницю ти влаштував? В тебе не було й немає шансів проти мого брата.

− Він нас чує?

− Ні, ця розмова приватна, хоча тут присутній один спостерігач.

− Ти прийшов по мене? Чи по Війну?

− Його вб'ю не я і не ти.

− Значить ти прийшов по мене… ти ж розумієш наслідки?

− Я прийшов не зовсім по тебе. Я можу витягти тебе звідси якщо забажаєш, дам тобі фору.

− Я лишаюсь тут.

− Ти тільки що згадував про наслідки, а зараз готовий віддати себе на поталу Війні?

− Знаю, це частина плану.

− Коли Самаель вирветься, спинити його зможе хіба сам бог. – сказав Смерть, нахилившись до серафима.

− Або диявол. – відповів Михаїл з легкою посмішкою.

− Невже ти настільки впевнений у Френку? Він дитина, хоча вже має сина.

− Так, я впевнений в ньому. А знаєш чому?

− І чому ж?

− Бо я знаю, як власне і ти, що цей всесвіт просто гральний майданчик для богів. Напевне Люцифер тому й повстав, він дізнався правду.

− Гадки не маю, як ти про це дізнався, але якщо хоч хтось почує про це від тебе, я знищу все та всіх, аби просто приховати це.

− Не хвилюйся, ніхто не дізнається брудну таємницю всесвіту.

Коли Смерть зник, а час повернувся в норму. Війна продовжив вибивати з Михаїла життя, з кожним ударом сила Самаеля росла. Та раптом вершник спинився, він розумів, що убивши одного серафима, він звільнить іншого і той буде в рази сильніший. Колі Війна спробував покинути планету, Михаїл перехопив його. Серафим мав зробити все щоб вершник лишався на Венері так довго як це може бути, бо кожна секунда перебування тут ослабляла його і колись він би просто помер.

Головна біль у королівської сім'ї пекла стихла. Аурелія попросила потримати Алана ще пару хвилин, Френк передав його їй і повернувся в ліжко. Маленький принц попросив їсти, через це королеві довелося піти на кухню та самій перекусити чимось легеньким. Вже за кілька хвилин Аурелія почала годувати Алана, а коли скінчила то повернулась у спальню де вклала спати його і сама лягла до Френка. Решта ночі пройшла спокійно, але ранок розпочався з катастрофи. О шостій тридцять ранку по всьому пеклу, по всій Землі, по всім небесам розійшовся грім, а у випадку з раєм то був чутний вибух з криками. В світі смертних небо почервонішало, в деяких місцях були помічені червоні блискавки, а десь навіть був видний метеоритний дощ. Причиною цього став Війна, він убив Михаїла, щоб повернутись на Землю, як наслідок був звільнений останній з серафимів. Це викликало у королівської сім'ї пекла сильну але короткочасну головну біль, яка розбудила їх.

Самаель неспинно йшов по небесам, коли Метатрон це побачив, він одразу ж ринувся до підготовлених ангелів та відкрив портал у пекло, коли вони увійшли в нього увійшов і він. Серафим же йшов у бік небесного трону і жодна сила не була ладна спинити його. Френк відчув, що в пекло намагаються зайти ангели, тому він швидко одягнувся, сказав Аурелії бути з Аланом та перенісся у кам'яні пустки материка Азазеля. Там він відкрив портал, з якого у справжній паніці та жаху вивалилось два десятки ангелів на чолі з Метатроном.

− Що з вами сталось? Програли? Де Михаїл? – спитав Френк.

− Опозиція знищена, але небеса програли… всі програли, весь всесвіт програв. – відповів Метатрон. – Війна вбив Михаїла, тим самим звільнив Самаеля. Тепер у нього вся сила бога.

− О ні… − протягнуто сказав Френк та взявся руками за голову, його почав наповнювати страх за свою сім'ю і за пекло в цілому.

Тим часом Самаель дійшов до трону та сів на нього. Від серафима розійшлася чорна димчата хвиля, вона була на небесах, на Землі та в пеклі, а взаємодіяла вона лиш з ангелами. Тим, що були на небесах не пощастило, вони почали мінятись одразу. Тіла витягуватись, шкіра втрачати колір, а волосся випадати. Ті які були на Землі також почали трансформацію. А останніми ангелами з якими контактувала хвиля були ті, що в пеклі. Вони всі одразу ж впали та скорчились від болю, а Френк не знав, що й робити. Метатрон зрозумів причину і вже підготував рішення, через силу він встав на одне коліно перед королем пекла і наказав решті повторити за ним, вони зрозуміли його план і дали згоду. «Ми відрікаємось від служіння небесам, ми схиляємо коліно перед нашим новим лідером та повелителем. Прийми нас і ми віддячимо довічною вірністю.», − сказали ангели в один голос. Френк почав все розуміти і дав згоду. Над головами ангелів з'явились їх німби і одразу ж розбились, разом з цим їх страждання припинились, а потім по їх очам пройшлась жовта іскра, того самого відтінку, що й очі короля пекла, а потім з них потекли чорні смоляні сльози. Вони втратили зв'язок з небесами і встановили його з пеклом, тепер вони являються повністю падшими ангелами, і Самаель не може на них впливати.

− Дякую, ти нас врятував від… не хочу й думати про це. – сказав Метатрон та підвівся на ноги, як і решта.

− Що це було? – спитав Френк. − Якась… хвиля енергії пройшла крізь вас.

− Самаель сів на трон, тіла ангелів почали підлаштовуватись під нього. А потім і розум.

− Ви думаєте, що пекло зможе вас захистити? Що я вас зможу зхистити?

− Так. І пробач, що прийшли зі своїми проблемами, що поставили під загрозу твою сім'ю.

− Щось мені каже, що так мало статись. Не треба вибачатись.

− Тоді просто дякую за допомогу. Але оскільки ми дали клятву, ми будемо вірні тобі навіки.

− Я це вже зрозумів, але сумніваюсь, що пекло вас прийме… в такому вигляді. Боюся, що вони й досі не сильно люблять вас після Люцифера з Джеком.

− В тебе є якісь ідеї? Нам небезпечно всюди крім пекла… Не думав, що колись таке скажу.

− Так, я можу зробити вас новими рицарями, вони в ієрархії тепер нижче але вони є. Але навіть так вас можуть… зненавидіти. Тому якщо ви хочете, я можу перетворити вас на демонів, але потрібен певний час.

− На демонів? Я думав, що зі смертю Люцифера та пропажою Джека, це стало неможливим.

− Це дуже навіть можливо. І я вже створив одного демона, він був грішником і якимсь чином мав частку ангельських сил. На перший час, я сховаю вас під баштою, там вас ніхто не побачить.

Френк переніс всіх ангелів у підвальні приміщення темної башти та підготував для них кімнати, після чого сказав, що він через якийсь час повернеться, можливо з Аурелією, якщо переконає її, що тут безпечно для неї та дитини. Як тільки Метатрон почув про дитину, одразу ж привітав з такою подією.

Майже всі ангели, що перебували на Землі, були насильно затягнуті на небеса, де творився певний хаос. Але так чи інакше, кожен з них змінився під бачення Самаеля. На тілі відсутнє будь-яке волосся, шкіра стала сірою наче сталь, райдужка очей стала блакитною і почала сяяти, крила у всіх тепер однакові білі і мають по одній парі. Віднині ангели стали солдатами, всі без виключення. Самаель покликав випадково ангела до себе, щоб розпитати. До нього прийшов Захарія, одягнутий у сірий костюм з білою сорочкою та чорними шкіряними рукавицями.

− Так мій повелителю. – зі страхом в голосі сказав ангел.

− Захарія, я хочу надолужити те, що пропустив. Яка ситуація в світі? Що там в пеклі? Хто править?

− Світ людей на межі ядерної війни. В пеклі зараз правлять демони.

− Назви їх імена, я хочу їх прикликати та поговорити. Можливо вбити задля розваги.

− Френк та Аурелія.

− Одна з Гоетії, а інший без клану, якщо судити по імені. Як це пояснити?

− Вони являються основними демонами. Френк це демон руху та простору, а також король клану Каслів, Аурелія це демон Останньої зорі та королева клану Гоетія, за сумісністю донька Столаса.

− Касли, сімдесят третій демон Гоетії… я багато чого пропустив. Добре, опиши цих двох більш детально. Мені цікаво хто вони і чи можна їх викликати.

− Їх не можна викликати, клан Каслів невідомий людям, а лише вони можуть створювати ритуали з виклику, а у випадку з Аурелією, то про неї просто не знають і ритуалу також немає.

− Тоді просто опиши цих двох.

− Як забажаєте. Аурелії вісімнадцять років, являється донькою Столаса, в кінці листопада минулого року стала демоном Останньої зорі, а в грудні стала однією з королев Гоетії. Френку дев'ятнадцять років, батьки були убиті чейсерами, являється демоном руху та простору, спочатку мав ранг старшого принца Каслів, пізніше став однім з королів. У березні їх обох коронували.

− Зрозуміло, є щось більш цікаве про цю пару?

− Вони одружені і наскільки нам відомо, мають яйце.

− А щось менш очевидне? Якісь… особливості.

− Про Аурелію нічого цікавого немає, але про Френка відомо, що він бився з Джеком та Війною.

− А тепер додай сюди деталей. – сказав Самаель, він зацікавився королем пекла.

− Френк був першим демоном, що зійшовся у бою з Джеком. Він був близький до перемоги, але йому довелося покинути бій. Доля Джека й досі невідома, але він точно програв. А більше місяця тому Френк зійшовся у поєдинку розумів з Війною, там він переміг але ледь не загинув фізично. Йому вдалося втекти і запечатати пекло, тепер туди потрапити можна лише з його дозволу, або якщо ти помер, і твоя душа має туди потрапити.

Самаель з цікавості спробував потрапити у пекло, це відчув Френк і почав блокувати всі портали. Серафиму не вдалося перенестись і він почав поважати та навіть трохи побоюватись короля пекла. Самаель почав бачити у Френку не просто якогось демона, а конкурента, чи навіть загрозу. Він наказав не нападати на пекло та на Війну, але робити все, щоб людство саме себе не винищило. Захарія повідомив, що культи демонів по всьому світу це вже роблять, оскільки туди входять політики, бізнесмени, мільйонери та мільярдери з усього світу − вони всі разом роблять все щоб війни не було. Самаель планував зіткнути Війну та Френка, а потім вирішити, що робити з переможцем. Вершника він точно вб'є, але з королем пекла є питання та побоювання.

Близько сьомої ранку прокинувся Коллінз, рухами свого крила він розбудив Муун, але вона на відміну від нього виспалась. Він поцікавився у неї, звідки вона взяла гроші та як тут влаштуватись на роботі. Муун відповіла, що вона працює на Френка, він дає їй якісь прості, по її міркам, завдання та гарно платить за їх успішне виконання. Коллінз покинув номер та зібрався трохи пізніше вийти на зв'язок з королем пекла, по роботу. В цей же час, Френк зібрав нараду у темній башті, туди входять старші монархи та він з Аурелією, вона прийшла з Аланом у руках, оскільки не хотіла лишати його повністю одного навіть на мить. Ерік попросив пробачення, що не прийняв вчора запрошення, але на нього не тримали зла. Король сказав, що хоче всім дещо показати та розказати та почав вести всіх у підвальні приміщення. Там він показав двадцять повністю падших ангелів, на чолі з Метатроном, що присягнули йому у вірності. Старші монархи та Аурелія, спочатку подумали, що Михаїл програв громадянську війну, але архангел розповів їм те саме, що й Френку.

− Отже… Самаель… вільний. − підсумувала Аурелія.

− Так. І до того ж ти була права, голови в нас боліли не просто так. – сказав Френк.

− У вас боліли голови? – перепитав Метатрон. – Коли?

− Вночі, десь… близько третьої ранку, та о пів на сьому ранку. – відповів Френк.

− Початок битви та момент смерті Михаїла. – промовив Метатрон. – Ви відчули це. І ще раз вітаю з дитиною, він… милий.

− Дякую і схоже він також це також відчував. – відповіла Аурелія.

− Всі ці події… з одного боку вам не пощастило, що вони впали вам на плечі, але з іншого, це можна обернути вигодою – сказав Паймон.

− А й справді, це може бути вигідно для вас. – додала Бафомет.

− В якому сенсі? – спитав Френк.

− Якщо показати населенню свою готовність, вони можуть піти за вами. – відповіла Бафомет. – Вони й так за вами йдуть, але так відсоток підтримки лише збільшиться.

− Можна мою заяву перенести на сьогодні, разом з цим повідомлю про Самаеля. – запропонував Френк.

− Мені здається, що це дурна ідея. – сказав Ерік. – Це може викликати непотрібну паніку.

− Але разом з цим збільшить довіру та підтримку. – відповів Паймон.

− До того ж так ми зможемо діяти більш відкрито. – додала Бафомет. – У населення можуть виникнути питання, якщо ми почнемо готуватись до невідомо чого.

− Я думаю, що краще їм про це повідомити сьогодні. – сказала Аурелія. – Тоді вони будуть активніше працювати нам на користь і буде простіше готуватись до оборони у випадку вторгнення.

− Про що я і кажу. Населення має знати. – сказала Бафомет.

− До того ж вторгнутися ангели можуть у будь-який момент. – додав Паймон. – Вибач Метатрон та… решта, але кажу як є.

− Небеса не проникнуть у пекло, в найближчий час так точно. – заспокоїв всіх Френк. – Сьогодні зранку Самаель намагався прорватись сюди, але я зміг блокувати його.

− Неймовірно… − сказав Мететрон. – Ти хоч знаєш, що це означає?

− Те що пекло зараз найбезпечніше місце. – відповів Френк.

− А крім цього, це означає, що ти можеш бути рівним йому якщо будеш готуватись. – сказав Метатрон.

− Не до цього. Зараз головною проблемою є Війна та підготовка оборони. – відповів Френк, злегка підвищивши голос. – Я чудово розумію, що Самаель буде постійною проблемою, але все треба вирішувати по мірі надходження.

− Тоді найкращим варіантом буде повідомити населення в період з одинадцятої ранку по другу годину дня. – сказав Паймон.

− А що буде з нашими… новими жителями? – спитав Ерік, маючи на увазі ангелів.

− Якщо дати мені час, хоч пару днів, я зможу підготуватись і перетворити їх на демонів. А далі можна зробити їх новими рицарями. – відповів Френк.

Король пекла нервував, навіть враховуючи його високий рівень самоконтролю, це було видно і йому було важко приховувати це. Старші монархи та ангели не помічали цього, але Аурелія помітила. Ледь помітні рухи повік, незначні посмикування рук та хвоста. Вона чудово вміла читати його тіло тому одразу прийняла рішення діяти. Вона сказала всім почати підготовку до заяви, а сама відкрила портал та провела туди Френка за руку. Аурелія посадила його на диван у одній з кімнат відпочинку та сіла поруч, після чого дала йому в руки Алана, який прокинувся та почав дивитися у батькові очі. Це миттєво викликало у Френка посмішку, він поцілував сина та кохану дружину. Він не знав до кінця на що здатен Самаель і це його лякало. Навіть знання того, що він являється кандидатом богів не могло прибрати думки про можливу загибель Алана та Аурелії. До кімнати входить Рауль, що не встиг як слід прокинутись, як одразу ж відчув братові страждання, він сів поруч та поклав руку йому на плече. Його сили не могли вплинути на емоції чи почуття Френка, але він сам міг, просто знаходячись поруч, підтримуючи його. До моменту коли король пекла остаточно прийшов в себе, слуги вже приготували сніданок та повідомили королівській сім'ї про це. Вони пішли мирно снідати.

О дев'ятій ранку, Соломон під'їхав до будівлі десь у бідному районі столиці на своєму спортивному кабріолеті чорного кольору. Будівля представляла з себе старе покинуте складське приміщення, але на вході стояла охорона у вигляді двох зміїних напівкровок озброєних освяченою зброєю. Князь Гоетії хотів пройти у будівлю, але йому у грубій формі відмовили та почали погрожувати. Соломон не бажав витрачати зайвий час, тому він схопив їх обох та придушив одного на очах іншого, а після розбив їм обом голови об стіну. Коли він зайшов у приміщення, на нього націлилось кілька десятків стрільців з освяченими кулями, але він непросто не злякався, він був готовий до бою і вже збирався вбити всіх. Аж раптом з невеличкого внутрішнього балкону, який був частиною кабінету, пролунав крик: «Всім опустити зброю і хай цей королівський зад йде до мене кабінет. Почую хоч один постріл вб'ю всіх.». Соломон, не приховуючи пиху, пройшов на другий поверх у кабінет. Там був біс напівдемон, а за сумісністю його бастард. Його ім'я Алекс, йому двадцять років, він мав зріст у два з половиною метра, його ноги були подібні до пташиних але більш масивні, а також вони мали дві пари колін. Праве око повністю фіолетове як у батька, а ліве це бісівське око, саме яблуко жовте, але райдужка заміть звичного червоного кольору має фіолетовий. Замість волосся на голові, чорне пір'я направлене назад, тим самим роблячи її загостреною ззаду. Обличчя витягнуте, губи більш міцні і нагадують клюв, але колір як і решта тіла червоний. Деякі частині тіла повністю або частково покриті чорним оперенням, а саме воно присутнє на передпліччі та плечах, на грудях та спині, на верхній частині ніг. Також він має два хвости, той, що зверху пташиний і досить він не дістає підлоги приблизно на тридцять сантиметрів. Нижній хвіст як у всіх бісів, довгий червоний, кінчик схожий на спис, а його рухливість легко порівнюється з повноцінною кінцівкою. Одягнутий Алекс у темно-сині джинси з чорним паском, просту сіру футболку з короткими рукавами та чорний шкіряний жилет. Він присів за свій стіл у офісі, а навпроти нього сів Соломон.

− Тату, якого біса ти до мене прийшов?

− Зробити замовлення.

− Після твого останнього, я втратив Джона. А він був гарним найманцем, але й року не встиг пропрацювати.

− То ти приймаєш замовлення?

− Наче в мене є вибір, звичайно… тату.

− Я тобі даю список та плачу п'ятнадцять мільйонів іонів. Цього має вистачити. – сказав Соломон, та дістав з кишені конверт, після чого поклав його на стіл.

− Цілий список? Тоді цінник не дивує. – сказав Алекс та відкрив конверт. – Якого біса! Тобі, бляха, пам'ять відбило? Тобі нагадати, що це за імена? – спитав він, прочитавши лише перші три імені.

− Я чудово розумію, що це за імена. Саме тому я даю тобі п'ятнадцять мільйонів в якості передплати, ще сімдесят п'ять буде після ліквідації цілей.

− Ти мені пропонуєш дев'яносто мільйонів, за шість королівських задів. Добре. Чому?

− Маєш щось проти? Більшу суму я не дам, а меншу… міг би, але високо ціную твої навички.

− Хоч, щось ти в мені цінуєш… що? Мені не почулося? Мої навички?

− Так, саме твої.

− Я роками працював на будівництві, та особисто ліквідовував купу цілей не для того, щоб коли я заснував власну справу, знову особисто все робити.

− Якщо ти так хочеш, я організую тобі закляття для потрапляння у світ смертних. Зможеш займатись контрабандою в обидва боки… як Тейлор до того як…

− До того як перейшов дорогу твоєму кузену Столасу і безслідно зник.

− У Столаса кишка тонка для вбивства.

− Я це розумію. І те що він перший в списку також, навіть Паймона можу зрозуміти. Але я не розумію Андреалфуса, я не розумію Бафомет, я не розумію Амон, а особливо не розумію твого сина Амонара. Його хоч за що? Він така сама жертва як і ти, з поправкою на те, що він твоя жертва.

− Ах моя жертва значить? І з чого ти взяв, що він жертва взагалі?

− Напевне через те, що ти помістив його в таку саму «золоту клітку», в якій сам сидиш. Ти мав всі шанси завести нормальну сім'ю і бути щасливим. Але замість цього ти зраджував дружині, хоча вона лишалась і лишається вірною тобі, ти бив її, знущався над нею та довів до алкоголізму, сина перетворив на залякану тварину яка боїться навіть найменшого підвищення голосу з твого боку ще й на наркоту підсадив.

− Якби не я, ти б не народився.

− Я щодня проклинаю день коли ти переспав з моєю матір'ю. Краще я б не народжувався, або був звичайнісіньким бісом.

− І жив би в багні як решта?

− Я в ньому й живу, різниця в тому, що я знайшов собі приємну сухеньку зону та зайняв її.

− Плювати, приймаєш роботу?

− Чекаю передплату. Тоді й прийму.

Соломон відкрив портал діаметром близька сорока сантиметрів, з нього вилетіла невелика валіза та лягла прямо перед Алексом. Він відкрив валізу та перерахував всі гроші, прекрасні темно-сині купюри які несуть за собою владу. Соломон встав з-за стільця, потиснув руку сину та вийшов покинув будівлю, після чого він спокійно сів у своє авто і попрямував у бік свого маєтку. Алекс віддав наказ своїм напівкровкам готуватись, їх чекає гарне та велике полювання.

Близько десятої ранку в двері Френкового маєтку постукали, слуги відкрили їх, а там стояв Коллінз, він попросив покликати хазяїна. Прислуга повідомили про це власників. Аурелія хотіла відмовити, можливо навіть в грубій формі, але коли Френк почув про вовка з металевим крилом, одразу ж дав дозвіл на вхід. Коллінза впустили та провели до власників, коли він побачив дитину то привітав всіх.

− Чому ти прийшов? Я ж тобі наче свободу дій дав. – спитав Френк.

− Мені потрібна робота, я не дуже хочу жити в когось на шиї, а ти єдиний хто не бажає мене вбити і єдиний кого я тут хоч якось знаю, крім Муун. – відповів Коллінз.

− А ви вже познайомились? – спитав Френк. Аурелія не зовсім розуміла хто перед ними стоїть і звідки він знає її чоловіка, але вирішила не втручатись.

− Так, познайомились. Вона… цікава особа, певною мірою, і здається трохи зацікавлена в мені. Але не в цьому суть. То ти можеш допомогти з роботою?

− Можу, сьогодні я вийду з тобою на зв'язок, ближче до вечора. А тепер прошу йти геть. – ввічливо сказав Френк та через портал, відправив Коллінза у місто.

Аурелія одразу ж спитала про гостя, оскільки була трохи шокована. Френк не хотів брехати, але й усю правду вивалювати не хотів, тому сказав лише частину, а саме те, що Коллінз був якимось грішником, який погодився стати демоном для експерименту. Аурелія знала, що це далеко не вся правда, але не хотіла допитувати чоловіка. Рауль про це нічого не чув та не бачив, йому треба було готуватись до повернення на материк Мамона і він не хотів відволікатись.

О дванадцятій годині дня, на головній площі міста, прямо перед темною баштою, зібралися тисячі жителів. Також були присутні представники телеканалів та різних каналів з новин у мережі, вони вели пряму трансляцію події. Снайпери напівкровки, серед них був і Алекс особисто, вже розташувались на дахах сусідніх будівель, які вишукували свої цілі. На сцену піднялися старші монархи, а слідом за ними і Френк, у королівському вбранні, яке він використовує для подібних тільки для подій і можливо для боїв, через наявність елементів обладунку на ньому. «Це оголошення мало пройти через чотири дні, за інших умов, з іншим текстом. Змінити всі плани мене змусила одна подія, яка почалася сьогодні вночі, а скінчилась зранку. – він зробив глибокий вдих. – Сьогодні вночі відбувся двобій між Війною та Михаїлом, переміг вершник, але не спішіть святкувати. Коли Михаїл помер вся його сила перейшла до єдиного живого серафима, що лишився, до Самаеля. – як тільки прозвучало це ім'я всі затихли від жаху. – Він не являється вигадкою, якою його вважають, він став новим богом. У зв'язку з цим я заблокував всі можливі виходи з пекла чи входи до нього, відтепер вийти можуть лише ті демони яким це критично необхідно для проведення ритуалів можуть покинути пекло і лише з мого дозволу та під моїм наглядом. Це допоможе нам усім уникнути зайвих контактів з небесами. Але ми маємо й іншу проблему, Війну, він все ще є і все ще небезпечний, також він неодноразово знаходив спосіб проникнути у пекло, тому я прийняв єдине правильне рішення. В найближчий час будуть представлені нові рицарі пекла, хто вони зараз, я не можу сказати, вони можуть бути будь-яким демоном. Також ми розпочнемо активну підготовку до бойових дій. Рівень бойової підготовки у поліції буде рівний армійському, також в найближчому часі відбудеться повне переобладнання озброєнь. У мене все, передаю слово своїм радникам, а за сумісністю старшим монархам кланів.», – сказав король пекла та зійшов зі сцени. Алекс розумів, що вбивство основних демонів навіть за такі величезні гроші в нинішні часи того не варте, він повідомив снайперам навести приціли на Соломона та бути готовими до стрільби, після чого від'єднався від них. Він спустився з даху та попрямував до своєї бази, де лежала буквально тонна доказів злочинної діяльності Соломона. Алекс підготував це на крайній випадок і сьогодні був як раз він. Йому було відомо, що разом з батьком може постраждати й він, але його ціллю було зробити правильний вчинок на благо всього пекла. Паймон, Ерік та Бафомет заявили про скорі зміни у системі освіти та роботі всіх екстрених служб, також вони повідомили про ряд нових заборон та дозволів. Пекло нарешті почало розвиватись.

Близько шостої вечора, Френк, як і обіцяв, вийшов на зв'язок з Коллінзом, зустрівшись фізично. Він запропонував привиду стати одним з нових рицарів пекла, гарний будинок та зарплата йдуть у комплекті. Коллінз погодився без вагань, але з однією умовою – політика має обходити його стороною. Френк дав обіцянку, що так воно і буде, після чого повернувся додому, доглядати за Аланом та приємно проводити час з Аурелією.

О десятій вечора відбулася вельми неприємна подія у маєтку княгині пекла Амон. Вона була налякана після новини про звільнення Самаеля, тому трохи засиділась у барі. Але по поверненню додому її очікувала чергова сварка з Соломоном, в процесі якої вони обидва вийшли на балкон. Вони поливали один одного лайном та прокляттями, але найгірше сталося в самому кінці. «Я подаю на розлучення!», – крикнула Амон. Соломон збирався черговий раз її побити, але вона вирішила нарешті використати свої сили для захисту і спинила його руку.

– Як ти смієш говорити про таке? – спитав Соломон. – Ти уявляєш, як це може віддзеркалитись на Гоетії? Тупа ти лярва.

– Мені вже плювати! Мені набридло! Я роками робила все, щоб у нас була нормальна родина, а у Амонара нормальне дитинство. Але ти все руйнував! Я вигоріла, з мене досить!

– Ти не посмієш, кишка тонка.

– Ще й як посмію. Я весь час закривала очі на твої постійні зради мені, навіть з йобаними бісами, побої також терпіла, але сьогодні все. Я не хочу більше бачити тебе в своєму житті! Геть!

Соломон дістав з рукава освячений ніж та вже збирався нанести удар, але його спинив постріл в небо. Він повернув голову вправо і там стояв Алекс з пістолетом направленим вгору з дула якого все ще йшов дим. Напівдемон націлився на Соломона зі словами: «Йди геть.».

– Як ти посмів націлити на мене пістолет, тупий ти шмат лайна? – спитав Соломон.

– Ти… ти… – Амон глянула в очі напівдемона і зрозуміла хто він. – Ти бастард.

– Так міледі. Я жалюгідний плід який з'явився від вашого чоловіка та якоїсь хвойди. – відповів Алекс.

– Думаєш, що можеш мене спинити? – спитав Соломон. – Що мені заважає вбити вас обох?

– Три датчики в моєму тілі. – холоднокровно відповів Алекс. – Один відстежує моє дихання, другий відстежує серцебиття, а третій мою нервову активність. Ти не зможеш убити мене таким чином, щоб жоден з датчиків не засік зміни, а коли це станеться поліція отримає тонну доказів проти тебе і за тобою відправлять цілу армію з наказом убити на місці.

– Ти ж розумієш, що сотні твоїх найманців стануть хаотичною озброєною силою, яку буде важко спинити? – спитав Соломон, у явній спробі маніпуляції.

– Розумію, саме тому після випадку з Джоном, я вживив кожному в шию вибухівку під виглядом GPS-маячка, власне це одна з функцій. Коли помру я, їх голови полетять. – холоднокровно відповів Алекс.

– Я піду, але не думай, що назавжди. – сказав Соломон та частково набув демонічної форми, вона виглядала як тінь, що сяяла фіолетовим кольором, в такому вигляді він полетів геть.

– Напевно я маю подякувати за порятунок. – звернулася Амон до Алекса.

– Не треба, прошу лише не звертатись у поліцію зараз. Займіться розлученням з ним, це буде краще для вас обох. – відповів Алекс та зістрибнув з балкону, він попрямував геть.

Коли Амон лишилась на самоті, вона впала на коліна та почала плакати. Її сім'я руйнувалась роками, а сьогодні вона розбилась на уламки. Всі думки княгині були зайняті лише тим, як краще повідомити про це її сина, щоб не зробити гірше.

Упродовж наступного тижня пекло пережило ряд змін. Як і казав Френк, тепер демони мають подати заяву аби отримати можливість один раз вийти на Землю, під наглядом короля, який у будь-який момент може повернути їх назад. Зміни у системі освіти почалися з будівництва нових шкіл, планувалося розподілення учнів по різним навчальним закладам в залежності від їх положення в ієрархії. Завдяки цьому кожен отримував всі необхідні йому знання в першу чергу, а якщо з'явиться вивчити щось додаткове то завжди є відкритий доступ до бібліотек. Поліцію почали тренувати за армійськими стандартами, а також почалося масове виробництва зброї та обладунків з бойових пекельних металів, створених особисто королем пекла.

Одинадцятого травня на тілі Алана з'явились перші пір'їнки. Їх було дві, обидві на голові, одна чорна, інша золота, як у мами. Для Френка з Аурелією це було маленьке свято, їм було приємно дивитись за тим як їх син дорослішає та розвивається з кожним днем все більше та більше. Тепер кожен день на його тілі можна було знайти нові пір'їнки, інколи вони з'являлись по одній, а інколи й з десяток нових. Разом з цим Алан ставав більш активним, він почав менше спати і більше спостерігати за батьками, також його почали цікавити різні ігри та слухання різних казок.

Двадцятого травня Френк разом з Аурелією та Аланом, вони хотіли особисто наглядати за ним поки він маленький, прийшли до Метатрона з ангелами. Король пекла запропонував їм стати новими рицарями пекла і вони погодились. Тоді він попросив їх розправити свої крила та розвернутись до нього спиною, на щастя у всіх них їх було по два. Френк навів на них праву руку і всі вони відчули незначний біль, їх крила почали перебудовуватись, а саме ставати металевими. Коли всі двадцять ангелів отримали оновлення, король ледь не впав на підлогу, але він встиг підійти до стіни та опертись на неї. Аурелія одразу ж кинулась до свого чоловіка, Алан почав тягнутись ручками до тата, бо хотів допомогти але ще не знав як, тому думав, що обійми будуть потрібні. Королева пекла поклала обійняла свого чоловіка і їх обох покрило світло-фіолетове полум'я, воно відновило запас сил у Френка і йому миттєво стало краще. Навіть маючи ціле пекло в якості джерела сили, йому було важко використовувати силу творіння. На наступний день він почав особисто створювати для них обладунки та зброю. А разом з цим він почав готувати закляття для перетворення ангелів повністю на демонів, вони вирішили стати птахоподібними демонами, оскільки на їх думку це могло стати новим чудовим образом з певним символізмом для них всіх.

Дванадцятого червня о другій годині дня, на головній площі столиці знову зібрались глядачі, журналісти, представники телеканалів та різних новинних видань. Причиною зібрання стала демонстрація нових рицарів пекла. На сцену вийшов Френк у королівському вбранні, після короткої промови на рахунок безпеки пекла та його майбутнього, а також досягнень за минулий місяць, до нього вийшло двадцять чорних воронів з металевими крилами на спині, які можна були приховувати так сам як і звичайні ангельські, всі вони мали зріст під три метри, по дві пари колін, а хвіст був досить короткий і діставав лише до нижніх колін. Всі вони були у чорно-срібних обладунках та мали при собі хоча б один меч. У більшості з них очі були світло-блакитні, але у тих які раніше були архангелам був унікальний колір, наприклад у одного були світло-зелені це був Метатрон, також він виділявся й своїм обладунком, він був легший ніж у решти, а в якості зброї у нього був спис. Також на сцену вийшов Коллінз, оскільки він був таким самим рицарем як і решта. Френк не приховував факт того, що майже всі рицарі це колишні ангели, що прийшли до нього коли Самаель звільнився з клітки. Але населення не зважало на цей факт, воно щиро любило свого короля за його певну простоту та близькість до себе і звичайно за його чесність. Коли рицарі зійшли зі сцени, було продемонстровано зразок нових поліцейських та солдатів. Правоохоронні органи мали першокласну уніформу з високим рівнем захисту, їх наручники здатні блокувати сили демонів, а зброя убивати їх. Але щоб вони не зловживали цим, їх змушували проходити через спеціальну підготовку, за результатом якої вони були віддані своїй справі, а також були чесні. Армія ж отримала в своє розпорядження передові обладунки, вони здатні захищати їх від впливу майже усіх типів магії, а також вони абсолютно не стісняли рухи солдатів, що було дуже корисно. Френк зійшов зі сцени, але його слова підхопили та продовжили старші монархи. Вони повідомили, що вже було побудовано близько сотні шкіл нового зразка на всіх материках, до початку навчального року у вересні планується побудувати близько тисячі, в комбінації з вже наявними закладами, це дозволить повноцінно ввести нову систему навчання. Персонал вже був готовий і очікував на початок роботи.

За пройдешній місяць, Муун кілька десятків разів запрошувала Коллінза на чергове побачення, на якісь він приймав запрошення, а на якісь відмовляв. Воно йому подобалась, але не так як він їй. Для нього вона була гарним співрозмовником та другом, але не більше. Муун довелося змінити слово «побачення» на просто «вечерю» або «зустріч», щоб не так сильно нав'язувати себе. Вона боялася втратити його. Разом з цим Френк продовжував давати їй різноманітні завдання, але в останній час це в основному спостереження за тими чи іншими демонами, які можуть представляти загрозу для населення. Однім з таких був Соломон, король пекла довідався про частку його планів але посадити його в тюрму чи стратити без прямих доказів не хотів. Також за пройдешній місяць Рауль трошки подорослішав та почав шукати постійні відносини. Нажаль поки що його рекордом було два тижні, надто спокійне життя для нього було огидним і він розривав стосунки, після чого починав нові пошуки. Йому вже починало здаватись, що він шукає нереальне.

По поверненню додому, близько третьої години дня, Френк опинився у міцних обіймах Аурелії. Їх взаємне кохання не зменшувалося, всі проблеми та негаразди вони переживали, допомагаючи один одному. Вони разом пройшли до своєї спальні цілуючись, а по дорозі зайшли до кімнати Алана. На його тілі вже було повноцінне оперення. Більша частина тіла була чорна, верхня частина ніг та обличчя були темно-сірі, хвіст був маленький та чорний. На його голові з лівого боку була ціла лінія з золотих пір'їнок. Через те, що Алану трохи більше місяця, все пір'я на його тілі пухнасте. В його кімнаті було багато подушок та різних м'яких іграшок, з цікавого те, що він не любить яскраві кольори, тому все досить темне. Алан вже міг самостійно пересуватись, але ходити не міг, тому він просто повзав за руках та ногах. Коли в його поле зору потрапили батьки, він щасливий почав до них рухатись. Френк не бачив його з самого ранку, тому він одразу взяв сина на руки і той почав обіймати тата.

В цей же час Соломон, Амон та Столас зібрались в маєтку останнього. Вони обговорювали умови розлучення. Принц Гоетії був в якості своєрідного юридичного агента, оскільки Бафомет та Паймон дали йому додаткові обов'язки пов'язані з проведенням весіллів та розлучень. Він мав право їх проводити та затверджувати.

– Триклята відьма. – сказав Соломон, попиваючи чорний чай.

– Зрадлива потвора. – відповіла взаємністю Амон.

– Два ідіоти, – підсумував Столас, – ви прийшли сюди домовлятись про умови розлучення, чи влаштувати чергову сварку?

– Особисто я прийшла за першим. – відповіла Амон.

– А я б і від другого не відмовився. – відповів Соломон.

– Або самі заспокоїтесь, або я не затверджу розлучення ще й з'їхатись змушу. – сказав Столас на підвищених тонах.

– З тобою завжди душно. – прокоментував Соломон.

– Не сперечаюсь, гірша версія мене. – відповів Столас. – А тепер перейдемо до справи, я б хотів ще раз прослухати причину розлучення. З обох сторін. Амон, прошу.

– Постійні зради, побиття, один раз спробував убити, довів до алкоголізму. А також він просто обожнює знущатись над сином, Амонар боїться й слово в його присутності сказати. – відповіла Амон.

– Тепер Соломон. – сказав Столас.

– Все просто, або розлучення, або її убивство. – відповів Соломон.

– Я сподіваюсь, що ти пам'ятаєш, що її убивство поза законом і за таке тебе в кращому випадку стратять, а в гіршому відправлять на довічне ув'язнення в одне з міст грішників, без можливості покинути його. І повір мені, вони проігнорують те хто ти. – сказав Столас.

– Як я і казав, з тобою завжди душно. – прокоментував Соломон. – Вивалюй вже свій план.

– Все просто, якщо не з'являться додаткові подробиці чи умови, я зможу підготувати документи за тиждень. Ну і ти будеш виплачувати компенсацію дружині та сину. За моральний збиток. – відповів Столас. – Щось не влаштовує? Чекаю пропозицій.

Амон погодилась на такі умови, Соломон же мовчки встав та пішов. Його чекала чергова зустріч з Алексом, він намагається переманити його на свій бік поки не надто пізно. Безуспішно намагається. Коли Амон покинула маєток, Столас почав шукати Долорес, вона надто різко пропала і з'являється. Але вже за пару хвилин після початку пошуків, вона сама знайшлась. Причиною пропажі став похід у ванну кімнату та очищення шлунку, коли вона звідти вийшла то стало чутно запах кориці, а це означало те, що в найближчий тиждень у неї буде племінник або племінниця. У зв'язку з цим Долорес вирішила навідати Андреалфуса, на додаток він й сам по собі вже давно не виходив у світ і провідати його необхідно. Столас був готовий також навідати його, але дружина відмовила його від цієї ідеї. Єдине від чого Долорес не відмовилась, так це від порталу щоб не витрачати години на дорогу. Принц Гоетії відкрив портал для своєї дружини і вона пройшла через нього. В маєтку свого брата вона побачила безлад, Андреалфус скоротив кількість слуг щоб його ніхто не бентежив, а ті які лишились самі не справлялись з усіма роботами. Долорес ходила по всьому маєтку в пошуках і наткнулась на брата в одній з гостьових спалень. Андреалфус виглядав жахливо, оперення брудне та неохайне, сильна втрата ваги та вологи. Демон Полярної зорі ледь дихав, але все ще тримав яйце, живлячи його собою. Долорес знайшла аптечку у шафі та ввела лікувальне зілля брату. Він відкрив очі і з них потекли сльози.

– Андрелфусе, не можна себе так запускати. – сказала вона, поклавши свою руку йому на щоку.

– Чому ти прийшла?

– Бо племінник на підході, а ти тут помираєш як виявилось. Я викликаю лікарів. – сказала Долорес та дістала телефон.

– Ні. – сказав Андреалфус та схопив її за руку. – Не треба.

– Ти мій брат, я не хочу щоб ти помер. Я не хочу щоб твоя дитина була без батьків.

– У неї будеш ти… – Андреалфус втратив свідомість.

З очей Долорес почали текти сльози, але вона змогла взяти себе в руки та зателефонувати Столасу. Поруч з нею відкрився портал, з якого вийшов її чоловік. Вона взяла до рук яйце, а він Андреалфуса та відкрив портал до лікарні. Персонал, що побачив цю картину одразу ж кинувся на допомогу. Демона Полярної зорі одразу ж забрали та понесли на огляд. Долорес повідомила про це Аурелію і вже за лічені хвилини вона була в лікарні разом з Френком та Аланом у нагрудній сумці. Через дві години лікарі впустили демонів у палату. Головний лікар, а за сумісністю змієподібний демон, повідомив, що вони не можуть нічого зробити. Їм незрозуміла причина недугу і через це вони можуть лише підтримувати в ньому життя до тих пір поки не вилупиться його дитина, або до тих пір поки вони це взагалі можуть. Френк підійшов до Андреалфуса і спробував вилікувати його своїми силами, але йому було ні з чим працювати, в тілі не було жодної здорової клітини щоб лікувати. Аурелія вивела свою матір у коридор, щоб та не страждала так сильно від спостереження за помираючим братом. Маленький Алан приєднався до мами та допомагав їй заспокоїти Долорес так як міг. Це змогло викликати у неї посмішку через сльози горя. Столас вийшов слідом, щоб підтримати дружину, а Френк разом з Аурелією попрямували у королівську бібліотеку, він хотів знайти в ній щось, що могло б допомогти. Андрелфус лишився сам, підключений до апаратів з підтримки життєдіяльності та яйцем, що лежало поруч з ним.

Вже в ночі, коли в лікарні було мінімум персоналу, до палати зайшов Соломон він дістав свій ніж та почав повільно різати Андреалфуса. Останній був у настільки глибокому сні, що не відчував болю, по його грудях та череву наносився удар за ударом. Алекс був поруч, але прийшов на допомогу надто пізно. Він стрибнув у вікно з вулиці та опинився в палаті, де одразу ж вистрелив у стелю щоб привернути увагу охорони та схопив Соломона. Охоронці увірвались в палату та затримали всіх, слідом за ними туди увійшов медперсонал та почав терміновому порядку рятувати Андреалфуса. Про напад повідомили Долорес, як найближчого родича. Вона прийшла до лікарні разом з Столасом через портал, та спостерігала за тим як її брата намагались врятувати найкращі лікарі міста. Але скоро всім стало зрозуміло, що Андреалфус помре цієї ночі, тому було прийнято рішення вирвати з нього сутність та почати живити нею його яйце. Точний час смерті – двадцять третя година, сімнадцята хвилина, тридцять третя секунда. Охорона провела їх до кімнати де були Соломон та Алекс, закуті у наручники, що блокували їх сили. Поліція вже ознайомилась з записами камер спостереження, тому до напівдемона у них було мінімум питань, але у Долорес вони були.

– Хто ти такий? – спитала вона. – І чому в тебе очі…

– Я позашлюбний син Соломона. – відповів Алекс. – На початку свого шлюбу, він хотів швидше завести дитину і зняти з себе цей обов'язок, але Амон не хотіла дітей. І тут плодючість бісів, його бажання, відсутність захисту та трохи везіння породили мене.

– Як ти знав, що на Андреалфуса нападуть? – спитала Долорес через сльози втрати.

– Ось звідки. – відповів Алекс та протягнув розкритий конверт зі списком цілей. – Місяць тому він прийшов до мене з цим списком, хотів щоб я натравив своїх найманців на них і сам приєднався.

– Яких саме найманців? – спитав Столас коли побачив своє ім'я у списку. – Напівкровок?

– Так, напівзмїв якщо точніше. – відповів Алекс. − У мене конфіскували ліки від алергії, вже треба приймати дозу.

– Ліки від алергії? – перепитав поліцейський, подаючи склянку з водою та пластинку з таблетками.

– Бути напівдемоном, не означає мати ідеальний організм. – сказав Алекс, дістаючи таблетку. Він стиснув її з двох сторін, вона видала невеликий писк і він ковтнув її, запивши водою. – І так, хочу щоб Соломона вбили швидко.

Ніхто в кімнаті, окрім Соломона не розумів, що відбувається. В його очах видна паніка. Було почуто заглушений звук вибуху і тіло Алекса впало на підлогу. З його роту почала текти чорна кров, а потім його очі згасли. На телефон поліцейського прийшло повідомлення, на його обличчі було видне здивування яке швидко пройшло. Він дістав службовий ніж з бойового металу та жбурнув його в голову Соломона. Всі були шоковані, але поліцейський пояснив, що до поліції надійшли докази злочинної діяльності колишнього князя Гоетії, а разом з цим наказ на його страту.

П'ятнадцятого червня відбувся похорон Андреалфуса, а також з його яйця вилупилась дівчинка, на ім'я Гвен, виховання якої взяла на себе Долорес. Через відсутність спадкоємця у демона Полярної зорі, всі його володіння та влада перейшли до його сестри, яка має передати це все його доньці коли вона виросте. Тіло Андреалфуса було поміщено в склепі в його крижаному саду, поруч з Розою. Тіло Соломона було спалене, а попіл знищений у кислоті, він не заслужив на гідний похорон. Алекса же відправили на розтин, де виявили причину смерті, а саме вибух осколкової освяченої гранати малої потужності в шлунку, це призвело до його повного знищення, а також критичних ушкоджень серця та легень. Потім його тіло перевезено в лабораторію для аналізу та вивчення. Також було виявлено, що всі напівкровки які працювали на нього були з розірваними головами від вибуху, його слова виявились чистою правдою. Найгіршим виявилося те, що Френк з Аурелією знайшли можливий порятунок для Андреалфуса, «Лікувальні ванни Лазаря» або ЛВЛ, у них був доступ до всіх необхідних ресурсів щоб створити їх, але вони й здогадатися не могли, що хтось вб'є його раніше. Натомість в їх розпорядженні опинилися сильні ліки, виробництв яких скоро буде розпочато, а слідом і масове використання.

Сімнадцяте червня, одинадцята ранку. Самаель йшов по порожньому пляжу десь на покинутому острові посеред тихого океану. Помахом пальця він викликав блискавку, що вдарила в пісок і той перетворившись на скло, прийняв її форму. Серафим дістав цей предмет та взяв у руки і він миттєво почав сяяти, а коли він був яскравіший за сонце то вибухнув. Одразу з'явився вітер, а температура впала, хмари затулили сонце і почалась страшна гроза зі штормом. Уламки піднялися над землею, утворюючи собою коло, в самому його центрі з'явився Смерть.

– Чого тобі, серафиме? – спитав вершник.

– Тепер я бог. Схилися.

– Бог? Швидше мутована подоба ангела. І я не схилю перед тобою коліно.

– Тоді тобі не варто було відповідати на запрошення.

– Ти чудово знаєш, що це виклик. Навіть тебе можна прикликати, якщо знати як.

– Тоді пропоную угоду, ти даєш мені ритуал виклику Війни та Френка, а я тебе не вбиваю.

– Шантажувати Смерть ніколи не було вигідним. Твій названий батько погодиться.

– Я його люблю називати творцем, або взагалі не називати. То яка твоя відповідь?

Смерть просто та коротко відмовив і вже збирався йти геть, але Самаель вирішив нанести удар своїм мечем. Тростина вершника перетворилась на бойову косу, якою він спинив атаку. Серафим на це й розраховував, йому вдалося вирвати цю косу та нанести удар по Смерті після чого відійти. Зброя перетворилась на попіл, а слідом за нею і сам вершник, але він до самого останнього моменту зберігав абсолютний спокій, наче це не його вбивають. Погода нормалізувалась і все заспокоїлось. Самаель зробив те, що хотів, він убив Смерть і тепер йому лишалось споглядати за конфліктом короля пекла та Війни, щоб потім добити переможця.

Третя година дня. В маєтку Френка був старий знайомий лікар Юрій, він прийшов за викликом щоб проконсультувати демонів щодо вагітності Аурелії під час годування дитини. В них були певні побоювання, але спеціаліст запевнив їх, що в цьому немає нічого страшного ні для яйця, ні для дитини. Вагітність майже не впливає на травну систему, а отже і систему харчування, тому годування Алана буде максимально безпечним, а якщо побоювання будуть надто сильні, годуванням може займатись виключно Френк.

– В мене питання, ви вже вагітні чи лише плануєте? – спитав Юрій.

– Просто розглядаємо таку можливість. – відповіла Аурелія.

– Тоді, знову повторюю, що це абсолютно безпечно. Якщо хочете, можу привести пару прикладів. – запропонував Юрій.

– Чому ні, ми тільки за. – відповів Френк.

– З того, що одразу згадується це друга ітерація Андреалфуса… вибачте, що згадав, просто це ідеальний приклад. – одразу ж вибачився Юрій.

– Нічого страшного. – відповіла Аурелія.

– Друга ітерація вашого покійного дядька, тоді була жінкою і завагітніла через два місяці після вилуплення першої дитини. Згідно з записами, все пройшло без ускладнень. Схоже ситуація була з Баалом, однім з князів, а не його тезкою з телебачення як ви розумієте. Це було років сорок тому і його дружина за півтора роки знесла аж три яйця. Все зафіксовано і можу надати документи, а якщо хочете то можете спитати у нього самого чи його дітей. – сказав Юрій.

– Це вже буде зайве, дякую вам, Юрію. – відповів Френк.

Юрій ввічливо попросив, щоб його через портал повернули до його кабінету. Френк виконав прохання, після чого він з Аурелією разом почав роздумувати на тему «чи потрібні їм ще діти». Це питання було для них вельми складним, оскільки в них обох періодично з'являється таке бажання, проте воно зникає так само швидко як і виникає. Але може так скластись, що їх бажання завести другу дитину збіжаться і вагітність буде неочікуваною, хоча така неочікуваність буде приємним сюрпризом для обох. Френк дуже навіть за появу нової дитини, в той час як Аурелія трохи вагається.

Двадцять друге червня. Король пекла зміг створити першу ЛВЛ, яка представляла з себе світло-синю рідину з густиною води, та випробувати її на Коллінзі, він благородно поранив себе бойовим сплавом та занурився у ванну. По рідині почали бігати видимі електричні розряди, привид почав відчувати неабияке задоволення, а його рана швидко зцілювалась. За лічені секунди його тіло було в ідеально-здоровому стані, але з ванни він не планував вилазити. Френк не сильно цим переймався, тому просто злив всю ЛВЛ у окреме вмістилище і виявив, що його хімічний склад не змінився, але об'єм зменшився. В процесі зцілення ран витрачається певна кількість рідини, після аналізу крові Коллінза, її слідів в його організмі не було виявлено, а це означає, що вона не може перенаситити організм собою. Потім привид наніс собі ще одну рану та ввів речовину собі через укол, результат був дуже подібним, а саме біль зник, рана почала гоїтися, але розслаблення не було, замість нього було збудження організму. Френк тримав у пам'яті реакцію Коллінза на фізичний контакт з ЛВЛ і через якийсь час вирішив випробувати це на собі. Вже у ванні він також відчув неабияке фізичне задоволення, його тіло розслабилось і було повне сил, це було відчутно. В нього з'явилась одна ідея як можна цікаво використати цю властивість рідини. В своєму маєтку він підготував окрему кімнату, в центрі якої була ванна, поруч з нею стіл з двома бокалами для вина та кілька пляшок з ним, а також фрукти з ягодами. В кімнаті не було жодних вікон, освітлювалось все свічками, а підлога була засипана пелюстками троянд. О дев'ятій вечора, коли Алан вже заснув, Френк запросив Аурелію у підготовлену кімнату з ЛВЛ. Всі свічки запалали клацанням пальців, разом з цим увімкнулась спокійна романтична музика, для атмосфери. Аурелія була приємно здивована і розуміла до чого все йде, до того ж вона вже наважилась на другу дитину, вони з Френком почали роздягатись та цілуватись, а разом з цим прямувати до ванни, вона була достатньо велика щоб двоє дорослих демонів могли в ній уміститись. Коли вони були в ній, по рідині почали бігати розряди, а почуття демонів загострились разом з їх тягою один до одного. Їх поглинула ще небачена пристрасть. Аурелія буквально палала зоряним вогнем та цілувала Френка, інколи легенько покусувала його від надмірних почуттів. Вони втратили будь-який лік та відчуття часу, в перервах між актами вони, випивали трохи вина та перекушували фруктами. І лише близько опівночі демони спинились. ЛВЛ все ще діяла, але їм було вже трохи байдуже на це.

– Це було неймовірно! – радісно сказала Аурелія. – А що за ванна?

– Пам'ятаєш ліки які ми шукали? Це лікувальна ванна Лазаря, ось такий в неї цікавий ефект. – відповів Френк віддихуючись, навіть він був трохи виснажений.

– Нічого собі… в мене до речі є гарна новина.

– І яка ж? – спитав Френк, цілуючи Аурелію в шию.

– Якщо твоє бажання завести другу дитину не зникло, то завтра я буду вже вагітною.

– Я тебе кохаю! – сказав Френк та обійняв дружину з небаченою щирістю.

Демони вилізли з ванни, одягли свої легкі халати та попрямували в спальню, перед цим вони закрили кімнату з ЛВЛ на ключ. Вже в своїх покоях вони вирішили перестрахуватися та влаштувати другий раунд, щоб бути більш певними у вагітності. О сьомій ранку Френк прокинувся в міцних обіймах Аурелії та одразу ж перевірив її живіт. Вона вагітна, яйце вже на ранніх етапах формування. «Так!», – тихо про себе сказав Френк, та обережно, щоб не розбудити кохану, прибрав з себе її руки та зліз з ліжка. Він одягнув свій халат, сходив перевірив Алана, а після пішов до вбиральні де після всіх ранкових процедур він поснідав парою стейків та салатів. Завдяки тому, що дитину треба годувати, його шлунок тепер легко справляється з м'ясом і Френк використовує це на повну, щоб насолодитись стравами після яких зазвичай йому було б не дуже приємно. Через п'ятнадцять хвилин він знову перевірив Алана, той вже прокинувся і хотів їсти. Поки Френк його годував, Аурелія вже прокинулась, вона оглянула себе однім з магічних заклять і дізналась про вагітність, після чого одягнула халат та знайшла свого чоловіка, що годує сина. Вона посміхнулась і пішла до вбиральні. Вже потім вона поснідала, та приєдналась до Френка, вони разом розважали Алана і потроху починали вчити його говорити, за класикою першими словами були «Мама» і «Тато».

О дев'ятій годині ранку, Муун прокинулась у своєму маленькому будинку в передмісті столиці. Він був дуже простий, але зручний для неї усім: площею, розташуванням, ремонтом. Всередині будинок був у простому дизайні без якихось особливостей чи родзинок. Прості сірі та чорні кольори і нічого більше. Але в шафі у її спальні прихований її гардероб зброї, різні види вогнепальної та холодної, від пістолетів та ножів, до автоматичних гвинтівок, кулеметів та мечів з бойовими сокирами. Френк все ще періодичне підкидує їй роботу, а вона її успішно виконує та отримує гроші. Поки Муун заварювала собі каву та готувала світанок, до неї завітав Старк.

– Доброго тобі ранку. – сказав він.

– І тобі. – відповіла Муун. – Чого ти хочеш?

– Я хочу, щоб ти почала будувати дружні стосунки з Френком і його сім'єю.

– Я вже на нього працюю. Цього не досить?

– Ні, і в мене є плата яка тебе зацікавить. Пов'язана з Коллінзом.

– З Коллінзом? – перепитала Муун, її голос вмить став м'якше, а хвіст завиляв.

– Так, я звичайно не змушу його тебе кохати, але у ліжко заманити можу допомогти. Хоча… можливо це буде ванна.

– Почекай. По-перше, заманити в ліжко це одне, а покохати зовсім інше…

– Сказала та хто вперше в житті відчула кохання. – перебив Старк.

– А по-друге… в якому ще сенсі ванна?

– В прямому сенсі, тут можна подякувати Френку. То ти в ділі?

– Я вже була псом при твоїй сім'ї. Не сперечаюсь, Аксис та Октавія були чудовими хазяїнами, але дякую, я бачила їх мертві тіла. Більше так не хочу.

– Вони не будуть твоїми хазяїнами, але якщо не хочеш… я просто вкладу їм ідею завести собі гончого. Ну а ти розбирайся з Коллінзом як хочеш.

– Довго ще будеш знущатись? І якщо я не помиляюсь, то в тебе там серафим з силою бога бігає.

– Для початку, знущатись я можу безмежно довго. А щодо Самаеля, не хвилюйся, в нього й тисячної частки моєї сили немає. До того ж, пекло для нього… заблоковано.

– Тоді йди геть, не знаю, пограйся планетами у гольф.

– Я то піду, але гольф я не люблю. І ще одне, шукай ЛВЛ, це допоможе з Коллінзом.

Коли Старк зник, Муун миттєво повернулась до своєї буденності. Але у неї в пам'яті відклались слова про невідому для неї ЛВЛ. Після сніданку вона одягнула червону клітчату сорочку з закоченими рукавами та темно-сині, місцями рвані, джинси, на лівій руці електронний годинник, а на поясі закріплено пару освячених ножів та пістолетів. Ходити постійно при зброї – це єдиний спосіб безпечно жити в пеклі для неї через те, що її часто плутають з гончими, а значить можуть напасти та спробувати вбити задля розваги. Муун вміла розпоряджатись фінансами, тому вже мала непогані збереження і зараз вона планувала запропонувати Френку зустріч, щоб обговорити одну унікальну оплату. Вона хотіла жити максимально самостійно, а для цього потрібно щоб тебе не хотіли вбити, тому їй потрібно стати демоном. Душа в неї є, а значить сутності буде з чого формуватись, тіло також є, хоча воно й переживе не найприємнішу трансформацію. Френк не дуже хотів брати слухавку, але коли в нього вже терпіння скінчилось, він назначив зустріч на дванадцяту годину у нього в маєтку.

В цей час Війна, через свою жагу руйнувань та бажання скорого виклику апокаліпсису, почав особисто промивати мізки політикам та генералам Китаю та США. В планах вершника влаштувати спочатку невеликі військові зіткнення, а потім і до ядерної війни дійде. Культи демонів, особливо культ Столаса, протидіють Війні в цьому, вони намагаються підтримувати мир усіма можливими способами. Та нажаль для них, вершник був просто сильнішим в цьому плані, культисти не мали захисту від нього, тому часто несвідомо ставали на його бік.

Вже о дванадцятій, Муун була в маєтку Френка, слуги провели її у його кабінет, а через пару хвилин прийшов і він сам. «То який привід для зустрічі? І невже це настільки важливо, щоб я відволікався від своєї родини?», – спитав він.

– Я прийшла обговорити плату за наступне завдання. – сказала Муун, з трохи пригніченим голосом.

– Я звичайно можу платити тобі більше, але навіть за моїми фінансами слідкують. Тому можуть бути питання до мене.

– Не в грошах справа. Я б хотіла стати демоном.

– Що?

– Прямо як Коллінз… В мене по суті є все необхідне! Душа, тіло… бажання…

– Я можу це зробити, але… але має бути вагома причина. У випадку з Коллінзом то я випробовував закляття, а з тобою…

– Я закохана в Коллінза! – перебила Муун.

– О боже мій…

– Ти як ніхто інший маєш розуміти це.

– А він що?

– Помістив мене у френдзону. Міцну таку.

– Гадки не маю як тобі це допоможе, але добре, ти станеш демоном.

– Дякую.

– Але треба щоб ти вийшла на Землю та зібрала дещо для мене.

– А ти сам не можеш?

– Аурелія знову вагітна, до того ж я публічна особа і вийти з пекла можу хіба щоб приглянути за демонами, як наслідок я не можу від них відходити через Війну та Самаеля. – відповів Френк, даючи вовчиці список з матеріалами. – Одразу кажу, до радіації ти стійка.

– Уран… срібло, розплавлений пісок у формі блискавки?

– Рідкісне явище, там я написав місце де точно вона є.

– … вольфрам, свята олія та сіль…

– Біля кожного пункту я записав його останнє відоме мені місцезнаходження.

– Я не буду питати нащо це тобі, але якщо щось піде не так?

Френк простягнув Муун невелику сумку з медичним інжектором у вигляді пістолета та капсулами, наповненими ЛВЛ. «Це лікувальні ванни Лазаря, скорочено ЛВЛ. Якщо будеш поранена, введи собі одну дозу, біль зникне, а рана почне гоїтися.», – сказав він. Муун миттєво пригадала слова Старка, але вирішила нічого не питати, вона мовчки взяла сумку, попрощалась та пішла додому, готуватись до виходу на Землю. Френк же повернувся до проведення часу з сім'єю.

Двадцять п'яте червня. Війна вже як добу тримає конфлікт між США та Китаєм в самому розпалі. Бойові дії йдуть переважно на території Китаю, деякі в небі та в морі. Причиною для людей стало введення військ у Тайвань, в очевидній спробі його захоплення. Культи демонів нічого не могли вдіяти, навіть при майже прямому контролю та нагляду з боку їх об'єктів поклоніння. Про це знав Френк, але він також майже нічого не міг вдіяти, лише готуватись до можливого вторгнення. Він не спить вже з п'ятої ранку, займається в своїй майстерні. Його метою являється створення та оновлення особистої зброї для себе та Аурелії. В свої браслети Френку вдалося помістити окрім двох мечів ще й по одному потужному револьверу. Тепер коловий оберт зап'ястям правої руки за годинниковою стрілкою викликає меч, а проти неї – револьвер. Ліва рука навпаки, проти годинникової – меч, за нею – револьвер. А для коханої Аурелії він зробив дещо цікавіше, місцями. О сьомій ранку він розбудив її парою поцілунків і після як вона умилася, вони пішли снідати. Вже після сніданку та годування Алана, Френк нарешті подарував їй два браслети та вивів у внутрішній двір, де попросив зап'ястям правої руки зробити коловий оберт за годинниковою стрілкою. В руках королеви пекла з'явилась справді велика, добре збалансована та створена для неї катана, яка виглядала наче сплетена з металевих ниток, але не дивлячись на це, неймовірно гостра. Той самий рух але проти годинникової стрілки, перетворює катану знову на браслет, а ще один рух огортає всю праву руку в обладунок, не шкодячи одягу. Лівий браслет може лише покривати руку екіпіруванням при русі за годинниковою стрілкою. В планах Френка створити повноцінний обладунок за такою схемою. Він має захищати демонів від атак ангельської чи освяченою зброєю, а також підсилювати носіїв.

О першій годині дня, Муун проникла на військове підприємство з обробки урану десь в США. Вона була у людській подобі та одягнута у свій костюм в якому вона вперше прокинулась. На її спині був рюкзак в якому вже були решта замовлених матеріалів. Озброєна вона парою пістолетів та своїм мечем. Їй необхідно викрасти сімсот грамів урану і спочатку все йшло досить плавно. Але в якийсь момент її помітила охорона та прийняла за китайського агента, як наслідок вони мали її схопити та допитати. Муун цього не сильно хотіла тому вона пролила першу кров, тепер охорона мала ціль вбити її і їм це майже вдалося. Пара куль влучило у найслабшу частину її костюму та пробило наскрізь її живіт. Вона зайняла укриття де ввела собі одну дозу ЛВЛ, прямо поруч з раною. За кілька секунд по ранам почали бігати розряди які заживляли їх, а разом з цим вони з'явились і в її очах. Муун наче втратила контроль над собою, вона, не втрачаючи людської подоби, голими руками шматувала охорону. Але в кінцевому результаті вона зібрала необхідну кількість урану, помістила його у спеціальний контейнер, а вже його у свій рюкзак. Далі вона прорвалась до серверів з записами камер спостереження та знищила все там, після їй довелося вбити купу свідків, а вже потім покинути територію. Муун відбігла на пару десятків кілометрів та знайшла укриття і лише тоді дістала свій меч та ним відкрила портал у пекло. Френк вже чекав її з закляттям у руках, пустив її вона вже була перед ним. Коли вовчиця передала йому рюкзак з матеріалами, він перевірив їх на цілісність а після почав виконувати свою частку угоди. «Ab hodie usque ad finem vitae tuae lupus eris daemon. Obedire mihi debes, et gehennam custodire.», – спокійно промовив Френк, думаючи про Муун. Вона впала на підлогу, її очі стали помаранчевими, тіло почало активно збільшуватись, частина шерсті, що імітувала волосся, змінило свій колір на темно-сірий. Одяг на ній розтягнувся але не порвався, її зріст становив близько двох з половиною метрів, прямо як у Коллінза, але на відміну від нього, вона не стала вірною Френку, її вірність все ще належала Старку та Елізабет. Муун підвелася на ноги та подякувала, після чого попрощалась.

По дорозі додому їй довелось зайти в якесь кафе оскільки її організм був виснажений після трансформації. Вона замовила пару великих бургерів та почала очікувати. Щоб якось скоротати час, Муун вирішила почитати новини. Там вона вичитала про серію повстань в різних містах грішників, причиною являється війна між США та Китаєм, у пекло почала потрапляти велика кількість душ спаплюжених Війною. Вовчиця зрозуміла, що це не найкращий спосіб провести час, тому вирішила вимкнути телефон та просто чекати на замовлення. Разом з цим, Муун помітила, що на неї не звертають жодної уваги, якщо раніше на неї могли озиратись, то зараз всім плювати на неї. Але разом з цим вона усвідомила, що частково повернула собі те від чого недавно позбулась – безсмертя. Зараз воно не повноцінне, але проживе вона точно більше ніж могла б, а вбити її зараз здатна лише або спеціальна зброя, або сутності сильніші за неї. Коли їй нарешті принесли замовлення, вона одразу його оплатила та почала трапезу. Раптом Муун відчула наближення Коллінза і трохи почала нервувати. Він зайшов до кафе та сів за один стіл з нею.

– Якого біса тут сталося? – спитав Коллінз.

– Сюрприз! Тепер я демон. – відповіла Муун.

– Яким… – Коллінз почав відчувати феромони від вовчиці, але тепер правильно. Раніше вони були фактично двох різних видів, тому він сприймав не так як мав, але зараз вони одного виду. – Почекай, ти закохана в мене?

– Ммм… як ти це зрозумів? – спитала Муун після невеликої паузи.

– Феромони. Я їх і раніше відчував, але не розумів, що вони значили. Чому боялась сказати? Тепер, оглядаючись назад, я бачу всі ті твої натяки та знаки і дивуюсь, чому я їх не помічав… це дуже некомфортне відчуття.

– Бо я не знала як це сказати, я надто стара для розуміння.

– Тридцять років не старість.

– Якби ж тридцять…

– Ну добре, тридцять п'ять. Але не суть. – Коллінз поклав свою руку на руку Муун. – Ти чудова подруга і я не шкодую жодної витраченої хвилини з тобою, але я народився та виріс людиною. Мені важко змиритись з новим тілом і тим, що рано чи пізно треба буде навіть родину заводити. Треба ж тисячі років життя якось провести.

– То що ти скажеш?

– Якщо хочеш, можемо з'їхатись. Як рицарю пекла мені організували маєток і гарну оплату, навіть за те, що просто сиджу і нічого не роблю.

– Дякую за пропозицію. – відповіла Муун з усмішкою та поклала свою вільну руку на руку Коллінза.

– Все добовий ліміт романтики скінчився. – сказав Коллінз, звільнюючи свою руку, та записав на папірці свою адресу. – Якщо буде бажання, йди на цю адресу. Прийму у будь-який час. – він встав з-за столу та пішов, лишивши Муун з надією на початок повноцінних стосунків.