Двадцять шосте червня. Через війну між США та Китаєм, до пекла почала потрапляти велика кількість душ, нажаль спаплюжених. Війна особисто вкладав у кожну з них завдання вийти на контакт з Френком, але перед цим влаштувати добру різню. Також вершник міг заглянути до пекла через зв'язок з ними у формі безтілесної сутності, що мала велику кількість обмежень і не могла впливати на хоч щось. Ці грішники влаштували масштабні повстання в п'яти містах. Френк направив в кожне місто по одному рицарю та по два десятки демонів-солдатів їм у супровід. Це рішення було дуже простим але ефективним, повстання майже миттєво були заглушені, а ризик для місцевого населення зведено до мінімуму. Сила та влада якою володіють нові рицарі лякає кожного грішника, навіть новенького. Проте це не може тривати вічно, тому Френк вирішив віти на перемовини з повелителями гріхів, ті самі грішники, але мають при собі значну владу, в деяких випадках силу близьку до демонічної. Першим з ким він вирішив домовитись був Олександр, родом з України, помер у 2007 році, працював в СБУ. Після потрапляння в пекло його тіло отримало деякі особливості павуків з певними змінами: очей було чотири і були вони чорні з жовтою райдужкою, рук також було чотири, все його тіло було вкрито волосинками срібного кольору, також воно було неймовірно гнучке, а кінцівки могли вигинатися в неприродних місцях. Його зріст був трохи більший за два метри, статура досить міцна. Одягнутий же він у темно-синій костюм з яскраво-червоною сорочкою та чорною краваткою, на кожній руці були чорні шкіряні рукавиці. Його палац був побудований з чорного каменю, вітражі на вікнах були стилізовані під павутину як і багато елементів в його будинку. Коли Френк прийшов до нього, той запросив його на чашечку чаю, або більш міцного напою. Вони обговорювали справи у вітальні.

– То ж… пане дияволе… вам подобається це ім'я? Чи мені звертатись до вас як король?

– Звертайся так як тобі зручно, аби я не образився.

– Добре. Отже, пане дияволе, з якою метою ви вирішили завітати до мене?

– Я прийшов не тільки до тебе, я прийшов до всіх повелителів гріхів які достатньо сильні. І ти перший в списку.

– Дякую за комплімент, але ви не назвали причину.

– Ці повстання нових грішників, мені треба їх стримувати.

– Ваші рицарі та солдати чудово з цим справляються.

– Так, але повстання будуть частішати і скоро заполонять все пекло. В такому випадку єдиним варіантом буде страта всіх, а це не добре.

– І вам потрібні додаткові, бажано місцеві, ресурси. Я правильно зрозумів вас?

– Так, ти все вірно зрозумів.

– Я та інші повелителі гріхів маємо все, що вам необхідно, але який нам з цього зиск? Якби ви не мали, що запропонувати, ви б просто віддали наказ. Хіба… ви поставили мене першим у списку, щоб дізнатися ціну яка зацікавить подібних мені. Я правий?

– Так. Одразу видно людину зі спецслужб. То що б зацікавило вас?

– Про це пізніше, я хочу дізнатися ціну яка буде влаштовати як вас так і мене. Тому невелика презентація якщо ви не проти.

– Я й так знаю хто ти. Коли ти з'явився в пеклі, одразу заявив про себе і зробив ти це гучно та ефектно. Мені було три роки але я цей день пам'ятаю, ти перехопив контроль на поліцією, мафією та навіть армією. В тебе величезні ресурси, тому я прийшов по тебе.

– Ви гарно ознайомлені з сучасною історією, пане дияволе, але… цього мало. Я залучу всі свої ресурси, всі свої знайомства, щоб попередити виникнення повстань, за умови відновлення королівської гвардії.

– Королівська гвардія?

– Колись вона була в ієрархії, між демонами та повелителями гріхів. Наскільки мені відомо, ви маєте доступ до всіх архівів та бібліотек, тому прошу ознайомитись з цією темою, та повернутись до мене.

Результат розмови не зовсім задовольняє потреби Френка, але вона була кращою ніж могла бути. Олександр же випив залпом три літри віскі коли король пекла покинув його палац, для нього це був справжній стрес. Знаходитися поруч з тим хто може тебе вбити назавжди помахом руки і при цьому ставити свої умови, дуже виснажує та діє на нерви. Вже за кілька годин Френк зміг знайти інформацію про королівську гвардію. Це вельми цікава гілка суспільства. Люцифер створив її особисто і входили до неї лише найсильніші повелителі гріхів, і всі вони були вірні своєму королю, а в обмін він давав їм більшу владу та навіть можливість виходи за межі міста, з його дозволу. Френка це справді зацікавило і на його думку це могла б бути непогана маленька зміна, здатна збільшити рівень безпеки у містах грішників. Але прийняти рішення про таку дію самостійно він не міг, тому йому довелося витратити решту дня на розмови з радниками, а в вже ввечері з Аурелією. Френк завів розмову про це, почавши з повсталих грішників, потім він сказав, що в нього є ідея яку він вже запропонував радникам і вона їм сподобалась. Аурелія поцілувала свого чоловіка та сказала, що вона буде підтримувати його самого та його ідеї до тих пір, поки вони будуть в межах розумного, а ця одна з таких. Оскільки вже було майже дев'ята вечора, Френк вирішив відкласти решту справ назавтра. Вони разом нарешті повечеряли та мирно лягли спати, обіймаючи один одного.

За ними спостерігала невидима тінь, це була Елізабет, вона дізналась про те, що Старк почав вмішуватись у події всесвіту активніше ніж мав би. Упродовж однієї доби одна з її фізичних маріонеток, що має малу частку силу богині, спостерігала за кандидатами. Аурелія, на її думку, це гарна та добра жінка, любляча матір з малим досвідом та кохана дружина, а разом з цим чудова королева. У Френку Елізабет бачила одночасно Старка та його батька. Юний король пекла любить свою сім'ю більше за власне життя і готовий на все задля неї, поруч з дружиною та дитиною він ледь не зразковий але недосвідчений батько, а поруч з рештою він може легко демонструвати неймовірну холоднокровність та жорстокість, особливо якщо відчує загрозу для Аурелії чи Алана. Елізабет розуміла чому Старк вирішив порушити договір задля кандидатів, в цих демонах справді було щось. Потім вона вирішила звернути увагу на Алана, її тінь попрямувала до його кімнати та стала над ліжком. Елізабет побачила в ньому силу, яка чекає на своє пробудження, аж раптом він відкриває очі і дивиться рівно на неї. Куди вона туди і його погляд, він бачив її. Алан не плакав, не кричав, просто спостерігав, а коли йому набридло, знову заснув. Елізабет повернулась до своєї роботи, а її фізична маріонетка просто перестала існувати.

Двадцять дев'яте червня, восьма ранку. Коллінз займався патрулюванням в одному з міст грішників, поруч з ним було троє демонів у якості супроводу, решта були розпорошені по місту і патрулювали окремо. Як тільки грішники їх бачили, переважно ховались, оскільки розуміли, що їх можуть убити за найменший непослух. Поруч з Коллінзом завжди була Муун, але про це знав лише він оскільки вона переховувалась на дахах, щоб супровід її не помічав. Вона трохи побоювалась, що привид може постраждати від рук грішників. Разом з цим вовчиця згадувала те як сама кілька разів переживала напад божевільних душ, ще у рідному всесвіті. Вона чудово розуміла їх небезпеку, тому й була напоготові. Один з демонів, щоб якось скоротати час патрулювання, спитав у Коллінза: «Пробачте мене, але хочу дещо спитати. Як простий демон міг стати в один ряд з ангелами?».

– Яке твоє ім'я? – спитав Коллінз.

– Моє ім'я Ас.

– Асе, річ в тому, що я колись був людиною.

– Та ви що? А крило звідки?

– Незадовго до смерті, у мене в житті сталося дещо і я… отримав ангельські сили, малу їх частку. А вже в пеклі, не знаю як, я привернув увагу короля і він перетворив мене на демона, а потім зробив рицарем.

Коллінз майстерно брехав, він разом з Френком розробив сотні варіантів відповідей але все це одна й та сама вигадана історія. Вони не хотіли, щоб хтось дізнався про справжню природу привида. Розмова була перервана нападом свіжих грішників, тільки з поля бою, вони у спробах вбити один одного нищили все довкола, а коли побачили демонів та рицаря миттєво перемкнулися на них. Муун хотіла влізти в це, але вона бачила з якою майстерністю справляється Коллінз, тому їй доводилось тримати себе у руках. Раптово до пекла почали потрапляти нові партії свіжих грішників, все ще в межах п'яти міст, Війна сильно спаплюжив їх та зробив божевільними. Вони відкрито нападали на рицарів та їх супровід, давлячи власною чисельністю. Коли Коллінз перестав справлятись, Муун вмішалась, вона зістрибнула з дев'ятиповерхового будинку та приземлилась рівно на одного з грішників, після чого вбила його своїм мечем. Вона стала справді чудовою підмогою, їй легко давалось вбивати спаплюжені душі та відволікати їх увагу на себе. Коллінз скористався нагодою та почав так само ефективно убивати грішників, в якийсь момент він почав цим займатись пліч-о-пліч з Муун. В кінцевому результаті всі спаплюжені душі були знищені, в інших містах не доставили таких сильних проблем, оскільки там були рицарі, що колись ангелами, а не людьми.

О дванадцятій годині дня, Френк знову завітав до Олександра з приємними новинами. «Королівська гвардія буде відновлена в найближчий тиждень і ти в неї запрошений.», – сказав він. Повелитель гріхів одразу ж розтікся в посмішці, він погодився та підписав угоду, після чого пустив свої сили на вулиці міста, щоб стримувати повстання які точно відбудуться. Френк почав заходити в гості до решти повелителів гріхів за списком, він просив у них щоб вони стримували та придушували повстання спаплюжених душ, а в обмін вони стають членами королівської гвардії. Хтось не знав, що це таке, хтось лише чув і здогадувався, але більшість погоджувалися на такі умови як тільки чули, що вони будуть вище в ієрархії. Вже за три години Френк організував охорону для двох десятків міст грішників, в королівську гвардію вже було завербовано понад тридцять повелителів гріхів. Разом з цим він наказав рицарям повертатись додому, оскільки в містах тепер є оборона здатна стримувати короткі хаотичні повстання, влаштовані спаплюженими душами. Солдати, що супроводжували рицарів також були звільнені від обов'язку патрулювати вулиці міст грішників.

О шостій вечора, Муун вечеряла з Коллінзом у його маєтку. Для неї це була потенційно романтична вечеря, а для нього – просто дружня, він все ще не міг звикнути до свого тіла, тому інколи міг забути про наявність хвоста чи крила, що створювало певні незручності. Ну а також його все ще не сильно тягнуло до демонів, люди йому все ще були більш привабливі. В себе вдома він ходив не в обладунках, а в простому повсякденному одязі. Пісочна футболка, чорні джинси, на лівій руці годинник. Муун згадала слова Старка про ЛВЛ і вирішила під приводом сходити до вбиральні, перевірити як діє рідина при контакті з тілом ззовні. Цей час Коллінз вирішив провести за роздумами, з одного боку він розумів, що кожен день мовчання, змушує вовчицю страждати, що ставило його в не дуже зручне становище, але з іншого просто погодитись він не міг. У вбиральні Муун відкрила одну з капсул та крапнула на ліву руку, вона одразу зрозуміла чому Старк сказав про ЛВЛ оскільки відчула певне задоволення та миттєво розслабилась. Разом з цим вона набралась сміливості та вирішила зробити перший, більш агресивний крок у стосунках. Коли Коллінз побачив її то встав з стільця, він збирався запропонувати їй перейти на щось більш серйозніше, але не повноцінні стосунки, як альтернативу на якийсь час. Муун обірвала його на півслові повиснувши в нього на шиї та поцілувавши з закритими очима. Спочатку привид був трохи шокований, але вже через мить йому це почало подобатись, його хвіст почав виляти, він закрив свої очі та обійняв її як руками так і єдиним своїм крилом.

Тридцяте червня, шоста ранку. Коллінз прокинувся у ліжку, поруч з ним була Муун, вони обидва були роздягнені, а їх одяг розкиданий по всій кімнаті. Він чітко пам'ятав той вечір і не шкодував, хоча й досі був у незначному шоці, для нього це був набір повністю нових та незнайомих відчуттів. За життя він був з жінкою пару разів, до того як став привидом і йому довелося розірвати всі старі зв'язки. Зараз же Коллінз мав інше тіло, кращі рефлекси та загострені відчуття. Поки Муун ще спала, він вирішив прогулятись маєтком та приготувати каву для двох. В нього не було прислуги і він про це вже жалів. Після вечері лишився невеликий безлад, але він вирішив просто трохи пізніше замовити прибирання. На кухні Коллінз заварив для обох чорну каву без цукру та додав туди трохи коньяку для смаку, після чого на підносі відніс це все в спальню. Він поставив каву на тумбочку біля ліжка та обережно розбудив Муун. Вона повернулась обличчям в його бік, взяла за руку, та посміхнулась, вона була щаслива. Для неї це був перший раз і він здавався їй ідеальним, її почуття до Коллінза лише посилились, як і в нього до Муун.

О дев'ятій ранку, до Френка, який на той момент вже прокинувся, навідалося двоє рицарів. Метатрон та Рафаель, останній має насичено-сині очі, він являється колишнім архангелом. Вони прийшли по причині того, що завдяки культистам, а також людям які моляться на нинішніх рицарів пекла, змогли дізнатись сім потенційних місць де може бути Війна. Вони намагались вмовити Френка, щоб вийти на Землю і спробувати ліквідувати вершника, оскільки в них явна кількісна перевага.

– Я чудово розумію, що ви хочете якось допомогти та зробити щось корисне. Але Війна надто сильний. – сказав Френк.

– Ми це знаємо, але сам подумай. Габріель зміг зіткнутися з ним у прямому поєдинку і добре триматись, а він був один. В нас же є Рафаель, який був таким само гарним бійцем як і Габріель. – відповів Метатрон. – І до того ж, нас двадцять один. Задавимо числом.

– Все одно це небезпечно, через Самаеля. – сказав Френк.

– Френку, ми знаємо про сім точок де може бути війна. Розділимося по три і почнемо шукати, а як знайдемо, всі перенесемося туди. – переконував Рафаель.

– Це гарний план, Френку. Я тебе прошу, дай нам хоча б годину, цього вистачить. – додав Метатрон.

– Година? Зберіть всіх рицарів у мене на задньому подвір'ї. У мене є ідея.

Метатрон та Рафаель злетіли в небо і направились до решти рицарів, щоб зібрати їх всіх у короля пекла вдома, перед виходом на Землю. Френк же пішов до Аурелії, яка розважалась з Аланом, він повідомив їй, про те, що планує вийти у світ смертних та полетіти в космос, щоб знайти місце смерті Михаїла. В одній з книжок Люцифера, він вичитав, що на місці смерті серафима лишається частина його сили, розпорошена по досить великій території. Френк хотів зібрати цю силу, якщо вона звичайно є, оскільки навіть творець пекла не був впевнений у тому, що воно так працює. Аурелія звичайно почала хвилюватись за чоловіка, вона не хотіла його втрачати, але він її запевнив, що це буде йти лише годину і у випадку чого він тут же повернеться до неї. Це заспокоїло королеву і вона дала згоду. Коли рицарі зібралися на задньому подвір'ї, Френк спитав у Метатрона: «Де убили Михаїла?», – той відповів, що десь на Венері і не ставив питань у відповідь. Потім король сказав, що за годину він їх поверне у пекло, незалежно від того де вони будуть і в якому стані будуть вони чи Війна. Рицарі відкрили портали на Землю та швидко пройшли в них, але вони всі опинились не в різних місцях планети, а в одному. Френк це відчув, тому він направився до Муун і про всякий випадок відправив її в слід за ними, але на безпечній відстані від місця де вони опинились. Сам же король пекла відкрив портал на темний бік місяця і вже звідти полетів на Венеру у своїй демонічній подобі, яка виглядала як гігантська чорна папуга, але деяка частина оперення була того ж кольору, що й очі та сяяла.

Причиною по якій всі рицарі опинились в одній точці був Самаель, який чекав на них і затягнув їх до себе. Вони всі були десь у безкрайніх полях між містами в США. «І так, перебіжчики, взагалі я очікував побачити вас у ваших старих тілах, але як я бачу ви себе покращили.», – сказав Серафим.

– Ми не по тебе прийшли. – сказав Метатрон.

– Я впізнаю цей голос! Метатрон, ти не воїн, ти секретар. – сказав Самаель. – А зараз, я поверну вас до себе! – серафим підняв праву руку і з неї почало вириватись золоте сяйво, він хотів повернути ангелів у свої володіння, але рицарі вже стали невід'ємною часткою пекла.

– Ми тобі не підкоримося! – крикнув Рафаель.

– У вас новий хазяїн… неприємно і принизливо. – Самаель спробував їх убити, використовуючи сили, але він зміг лише змусити їх відчувати короткочасний біль. Рицарі захищають пекло, а воно їх. – Дуже цікаво… чесно кажучи я думав, що буде простіше. А що за собака з вами? Схоже також рицар але… я його не впізнаю… смертний, що став демоном і якимсь боком отримав уламок сил… Люцифера?

Всі рицарі розправили крила та дістали свою зброю після чого стали в бойову стійку, їм треба було протриматись трохи менше години. Самаель усміхнувся і з його тіней сформувався двосторонній спис у лівій руці, та меч з лезом розділеним на дві частини. Він готувався до короткої але гарної розваги. В цей час Френк знайшов місце де був убитий Михаїл, фізично там все чисто але з точки зору магії – ні. Він бачив поверхню, що була забруднена рештками сил серафима, а там де його тіло згоріло був силует з приємного золотого світла. Френк почав поглинати в себе рештки цієї сили, а разом з цим він побачив Михаїла, точніше рештки його свідомості та особистоті.

– Привіт Френк.

– Михаїл? Що? Як ти можеш бути тут?

– Це рештки моєї свідомості, я сподівався, що саме ти мене знайдеш.

– Я почав тебе бачити тоді коли почав поглинати. Нащо тобі це?

– Ти унікальний, я здогадуюсь чому. Незадовго до того як я пішов у бій з Війною, я відчув щось з глибин космосу і полетів туди. Чим я був ближче, тим сильніше було відчуття… наче поруч був батько. Це змусило летіти мене так швидко як я тільки міг, поки не врізався в Землю. Там була ціла галактика з зоряних систем ідентичних нашій, але з відмінностями. Десь у кількості планет, десь у самому сонці, а створила це все богиня, мій батько був ілюзією, він нікуди не йшов бо його не існувало. Я не знаю нащо богиня це все створила, можливо… вона шукає когось? Можливо вона самотня і створила всесвіт щоб з'явився хтось рівний їй?

– Вона не самотня.

– Що? Я не розумію. Ти її знаєш?

Френк коротко розповів про те з якою метою був створений всесвіт, про те хто така Елізабет, хто такий Старк, а поглинув те, що лишилось від Михаїла. В цей час на Землі тривав бій між рицарями пекла та Самаелем. Вони добре тримались, враховуючи те, що серафим просто грався з ними. Метатрон непогано показував себе в бою, він тренувався до цього, але це не мало великого сенсу у цій битві. Ніхто та ніщо не могло спинити Самаеля, рицарі повільно втомлювалися, ставали повільними, незграбними. Коли всі вже лежали на землі, серафим підійшов до Коллінза, сховав свій спис у тінь та збирався привида своїм мечем. Та його відволікла Муун яка спробувала відрубати йому голову, Самаель підставив свою ліву руку і сильно здивувався, він вперше побачив власну кров і відчув біль. Серафим викинув свій меч у бік та схопив вовчицю за шию, він помітив, що з нею щось не так, що вона древніша за будь-що в світі і спробував проникнути в її свідомість, щоб витягнути інформацію та вбити. Вона закричала від болю. Це змусило Коллінза прийти в себе та набути демонічної форми. Він виглядав як великий чотириметровий чорний вовк з диму та палаючим білими очима, а зі спини росла пара величних крил. Привид стояв на чотирьох лапах і вів себе як справжній звір. Самаель широко посміхнувся та відкинув Муун у бік, він зійшовся у бою з справжнім демонічним вовком. Вовчиця дивилась на це з страхом в очах, але розумінням, що вона не може допомогти. Коллінз кусав та бив серафима, це не сильно допомагало, навіть трохи смішило противника. Коли Самаелю набридло, він схопив його за пащу, щоб розірвати демона голими руками. Муун вже хотіла вмішатись та її спинив Метатрон, лишилось декілька секунд до того як пройде година. Хмари почали густішати і темнішати, по землі били жовті блискавки. Всі навіть, навіть Самаель, відволіклися на це і відчували певний страх. Френк у формі блискавок, забирав рицарів до пекла, першим на черзі був Коллінз, потім Муун та її меч, далі був Метатрон, Рафаель і решта. «Френк…», – сказав Самаель. Хмари розсіялись, блискавки зникли, а серафим повернувся на небеса.

Вже в пеклі, рицарі прокинулись кожен в себе вдома. Френк вколов їм усім по одній дозі ЛВЛ, щоб вони швидше встали на ноги. Коллінз повернувся у свій нормальний стан, а прокинувся він в обіймах Муун, вона боялась втратити його. Він пригорнув її своїм крилом, тим самим показуючи, що він прокинувся.

Восьма вечора. Рауль знаходився на черговій вечірці у себе в маєтку, одягнутий у свій улюблений білий костюм. Вона вже не приносила йому задоволення і влаштував він її за інерцією, як наслідок він не був у центрі подій чи уваги, а стояв у сторонці та спостерігав за гостями. До нього підійшов його кузен Франческо, демон мрій, тримаючи в руках пару коктейлів. Він також був папугою і він був нижчий за Рауля десь на півтори голови. Його очі були сині, а оперення срібне з парою масивних жовтих плям по всьому тілу. Одягнутий він у легкий літній одяг: біла футболка та короткі сірі шорти.

– Що з тобою сталось? Якийсь ти… кислий? – поцікавився Франческо. – Може коктейль?

– Не хочу, настрій якось не дуже.

– То зроби те, що зазвичай! Напийся, вийди в центр публіки і почни привертати увагу!

– Я ж кажу, настрій не той.

– Може ти захворів? До лікаря вже ходив? Я просто не можу повірити, що той, кого прозвали демоном гулянок, не хоче гуляти.

– Так захворів… а заразив мене Френк.

– А чим він тоді хворий? Тільки не кажи що…

– Ну ти думай що кажеш! Він ще нас усіх переживе. А заразив він мене сімейним життям. Я йому заздрю по білому. В нього дружина, син… а я тут собі печінку висаджую по барах.

– Можливо задам дурне питання. Але ти пробував когось знайти?

– Звичайно пробував, тиждень це моя межа. Я не можу жити спокійно, але разом з цим вони не приносять мені задоволення…

Рауль не переставав оглядати гостей, аж поки йому в око не кинулась Сара, одна з княгинь Каслів, демон Сонця, двадцять три роки. Вона була подібна до папуги, але її шия була більш довгою, оскільки її батько був павичем, дзьоб як у папуги і він чорний. Зростом вона трохи поступалася Раулю, її оперення було поділено на два кольори, на жовтий та на помаранчевий. Її очі були червоні, хвіст ковзав по підлозі, ноги мали по одній парі колін. Одягнута була у легке та досить коротке чорне плаття з майже повністю відкритою спиною. Рауль її не впізнав тому поцікавився у Франческо, той сказав, що її звуть Сара, що вона являється княгинею і те, що вона являється тим самим конкурентом в плані масштабних вечірок. Демон емоцій наче ожив, він підійшов до барної стійки де вона стояла та вирішив познайомитись.

– І що ж така гарна квітка забула в такій дірі? – спитав він.

– Шукаю власника маєтку, хотілося б поговорити. – відповіла Сара, вона чудово знала хто перед нею, але вирішила трохи пограти.

– Тоді тобі пощастило, ось він я. Мене звуть Рауль, демон емоцій, барон Каслів.

– Приємно познайомитись, я Сара, демон Сонця, княгиня Каслів.

– Якщо ми вже біля бару, може щось вип'ємо? – запропонував Рауль.

– Я не проти але хочу щоб ти взяв до уваги, мене ще ніхто не зміг перепити.

– Можливо ти просто не зустрічала гідного суперника. – з усмішкою відповів Рауль.

– То ти пропонуєш поєдинок? Хлопчику, я непереможна. – відповіла Сара з легким сміхом.

– Так пропоную. Що до речі ти п'єш?

– Все що горить або вибухає.

Рауль покликав бармена, та замовив у нього двадцять коктейлів «Заборонений плід». До його складу входить кров левеафана, горілка, ром, одна палаюча піщинка, чайна ложечка крижаного цукру і в якості декорації та закуски скибка золотого яблука. Бармен зауважив, що мало хто й до четвертого такого коктейлю доходить, а тут аж по десять на кожного, але він почав приготування. Замовлення трохи вразило Сару своєю сміливістю та дурістю. Коли напої були готові, бармен дістав мікрофон з-за стійки та вимкнув музику, щоб привернути увагу та дещо сказати: «Вельми поважні гості, зараз поряд з барною стійкою стоять двоє справжнісіньких психів, які вирішили дізнатись хто кого переп'є… з допомогою «забороненого плоду», – зала миттєво затихла в очікуванні, – Рауль, демон емоцій проти Сари, демона Сонця. Прошу зробіть свої ставки у двобої!».

– Якщо йому вдасться мене перепити, я з ним пересплю. – заявила Сара, чим викликала справжні авації. Вона незаймана, тому це було шокуючою заявою.

– А я виконаю будь-яке її побажання. – відповів Рауль.

– Ставки зроблено. На старт… увага… руш! – крикнув бармен.

Рауль та Сара почали випивати склянку за склянкою, закусуючи скибками яблука. Вже на п'ятому напої було видно як вони сильно сп'яніли, але трималися на ногах. Не менш п'яні гості підтримували їх аваціями. Кожен напій було все складніше випивати, але обидва демона випили по десять коктейлів та все ще були на ногах. Рауль замовив ще по п'ятнадцять і бармену довелося підключити асистентів, щоб не збивати темп. Вже за пару хвилин все було готово і двобій продовжився. Сара справді гарно трималася і не поступалась Раулю. Та ось друга партія завершилася, тоді було прийнято рішення готувати по одному напою до тих пір поки хтось не почне ригати, біля демонів поставили по одному тазу. На тридцять першому коктейлі Сару почало сильно нудити і їй згодився у нагоді таз. Рауль же з невеликою насмішкою випив тридцять другий після чого попросив пляшку з водою, а потім легким подихом охолодив її та віддав Сарі, демона емоцій одностайно визнали переможцем.

Приблизно через годину майже всі гості та персонал вечірки роз'їхались по домівкам. Сара вже трохи прийшла в себе, вона підійшла до Рауля, схопила його за піджак та почала цілувати. Вони піднялися на другий поверх та зайшли до особистих покоїв демона емоцій, де почали роздягатись. Після того як Сара виконала свою обіцянку, вона не сильно збиралась йти.

– Слухай, а якби ти виграла, щоб ти забажала? – поцікавився Рауль.

– Напевно це б і забажала.

– В якому це сенсі?

– А нащо я тебе шукала по твоєму? Нащо я влаштовувала вечірки? Дійти до тебе, дурнику. – відповіла Сара та легенько торкнулась пальцем до дзьоба Рауля.

– Тепер ти мало того, що ще більше мене заплутала, так ще й трохи лякаєш…

– Просто… я давно вже на тебе око поклала, так би мовити. А просто підійти та сказати не могла, боялась, аж ось знайшла правильний підхід.

– Ми ж з тобою до сьогодні ніколи не бачились? Не розмовляли особисто?

– Ні, ти мене напевне не бачив, або просто не помічав.

– Ну тоді вітаю… напевне… Коли я тебе побачив сьогодні то… це не так як було з кимось іншим, це наче… наче… закоханість?

Сара знову почала загравати до Рауля, він і не був проти. Сьогодні йому справді пощастило, оскільки його знайшла та у якої почуття до нього колись запалали і змогли достатньо довго протриматись, щоб отримати взаємність. Рауль справді знайшов у ній щось з першого погляду, він не міг описати, що саме але це змусило його покохати її з першого погляду.

Перше липня, одинадцята ранку. Френк, маючи частку сили Михаїла, став сильнішим і це помітив Старк. Тому щоб не король пекла не сильно переважав свою королеву у силі, бог підсилив Аурелією черговим уламком сутності своєї матері. Пекло почало активніше готуватись до оборони, було розпочато будівництво укриттів для населення. Також Френк зробив заяву по телевізору щодо відновлення королівської гвардії, а також назвав перших її членів. Повелителі гріхів, які домовились з королем, продовжили виконання своєї часки угоди більш завзято, тепер будь-які повстання спровоковані спаплюженими душами миттєво придушувались на самому початку. В пеклі почав царствувати мир та спокій, наскільки це можна було реалізувати.

Тринадцяте липня, друга година дня. За пройдешні дні Рауль та Сара зміцнили свої стосунки, вони були постійні та відкриті, їх ніхто навіть не намагався приховати. Муун вступила до рицарів пекла і переїхала до Коллінза. Також відносно новий новинний ресурс, а саме канал «Nuntia Inferni» ведучою якого була позакланова демониця Мілена, повернувся на перші місця в популярності, в тому числі через те, що його почали транслювати по телебаченню без цензури. Сьогодні вона запросила до себе Рауля та Сару, в якості молодої пари, що своїми яскравими стосунками підкорювала мережу.

– І так, любі мої підписники, а тепер і телеглядачі, сьогодні до нас в гості завітали Рауль та Сара, прошу зустрічати їх без зайвого захоплення. Жартую! Не стримуйте емоцій, вони це люблять! – сказала Мілена, після чого перемкнула ефір на іншу камеру, з більшим планом, і вже вона показувала гостей ефіру.

– А ви не змінилися як я бачу. – прокоментував Рауль. – Як раніше любили презентувати гостей, так і продовжуєте.

– Такий вже в мене стиль. Отже… багато хто з глядачів не знає як ви почали свої бурхливі стосунки, ви могли б про них розповісти щось цікаве? – поцікавилась Мілена.

– Звичайно! – відповіла Сара. – Але мені здається, що майже все можна знайти в мережі. Ми повноцінно познайомились на одній з вечірок і влаштували дуель на випивці, в якій я програла і це стало початком всього.

– Дуель на випивці… якщо не помиляюсь ви пили «Заборонений плід», я права? – спитала Мілена.

– Так, ти права. – відповів Рауль. – Ми з Сарою йшли нога-в-ногу, але на тридцять першому коктейлі вона не витримала. Я ж випив тридцять два і сам спинився бо вже виграв.

– Більше тридцяти коктейлів… як ви взагалі витримали? – спитала Мілена. – Більшість вже після четвертого лягають спати, а ви стільки витримали. Зізнавайтесь, це якісь зілля? Препарати? Чи народні засоби?

– Ну майже. – відповіла Сара. – Скажу по секрету, зустріч була не випадкова і я знала, що доведеться багато пити, тому трохи підготувалась. Але в усіх попередніх… дуелях… я тільки власними силами перемагала.

– Значить шахрували, але програли… зрозуміло, а що нам скаже Рауль? – спитала Мілена.

– Я зайду трохи здалеку. – одразу попередив Рауль. – Всі ми знаємо як відбувається годування дітей у демонів-птахів, чи не так? Ну так ось, у мого брата, тобто нашого короля Френка, є син і я як єдиний рідний брат також… можу годувати дитину. Власне так я і не сп'янів, мене врятував брат.

– Ну так не цікаво, обидва змогли в себе так багато влити бо трохи махлювали. – прокоментувала Мілена.

– Якщо чесно, то єдиний кого в пеклі неможна перепити це Френк. – сказав Рауль.

– Ви мене зацікавили, продовжуйте. Мої вуха та вуха глядачів ваші. – сказала Мілена.

– Одного разу Френк випив двісті… чи триста літрів вина за пару годин і був абсолютно тверезий. – розпочав Рауль, в цей момент ледь не всі глядачі, Мілена та навіть Сара просто замовкли в очікуванні на продовження. – А як всі ми чудово знаємо, він являється демоном руху та простору. Власне це і є причина всього. Його організм працює в рази швидше в усіх можливих аспектах, крім старіння, тут він як і всі, і напевне через це він не п'яніє, дія алкоголю нейтралізується майже миттєво.

– Можна питання? А чому вино? Чому не щось міцніше чи… просто щось інше? – поцікавилась Мілена. – Вино це досить дивний вибір.

– Ну тоді він трохи обмежений у виборі і до того ж у нього дивний смак, він не любить щось надто вишукане. – відповів Рауль. – Щось красиве? Так. Щось практичне? Знову так. Але вишукане він не сильно полюбляє.

– Цікаво… я повернуся до однієї теми з самого початку. Не могли б ви більш детально про своє знайомство розповісти? – поцікавилась Мілена. – Просто все якось… скромно виглядає.

– Ну я Сару побачив на тій самій вечірці, а вона мене значно раніше. – відповів Рауль.

– Так, я його побачила досить давно і намагалась обережно підійти до нього. Якщо ви були закохані, то напевне знаєте це відчуття, коли ти боїшся й слово сказати, але разом з цим сильно хочеш і при цьому боїшся відмови. – додала Сара. – Але мені пощастило знайти підхід.

– І стати моїм сонцем на шляху. – сказав Рауль та поцілував її з усією пристрастю.

Мілена від неочікуваності і того, що пристрасті не припинялись, терміново попрощалась з глядачами та зупинила трансляцію з записом. Якимсь дивом, їй вдалося роз'єднати парочку демонів і вмовити Сару, щоб вона відкрила портал додому і забрала туди Рауля, бо замовляти хімчистку студії не дуже вигідно. Демон сонця відкрила портал у маєток свого коханого та затягнула його туди. Ця ситуація в прямому ефірі викликала шквал емоцій та скандалів у глядачів, комусь це сподобалось, оскільки еліта показує свою простоту та подібність до простого населення, а хтось сприймав це як образу та насмішку. Так чи інакше це опосередковано вплинуло й на Френка, його рейтинг впав на пару сотих відсотка, що не критично та ледь помітно.

О шостій сьомій годині вечора Рауль разом з Сарою були на вечері у його брата. Причиною вечері було особисте знайомство Френка та Аурелії з демоном сонця. Король підмітив, що його брат знайшов також собі демона пов'язаного з однією конкретною зіркою. «Ауреліє, у мене питання. А в тебе було таке, що ти покривалась полум'ям своєї зірки?», – поцікавилась Сара.

– Так, але це в мене лише тоді коли я… емоційно збуджена. – відповіла Аурелія.

– У мене так само було, але я навчилась це контролювати і дивись, що вмію. – сказала Сара та встала з-за столу. Вона покрилась приємним жовтим полум'ям, та за власним бажанням приховала його.

– Вражає... А як ти навчилась? – спитала Аурелія.

– Тут те саме, що і набуття демонічної форми, у мене принаймні так. – відповіла Сара. – Можу лише порадити спробувати викликати в себе потрібні почуття для того щоб спалахнути.

– Саро, а в мене тут ще одне питання з'явилося, проста маленька цікавість. В тебе як з батьками? – поцікавилась Аурелія.

– Люба… не треба… – сказав Френк, він читав архіви та знав, що це не найкраща тема для розмов в даній ситуації.

– Я б не хотіла про це говорити, болюча тема. Але можу сказати, що мій батько був павичем і в поєднанні з мамою, мені передалося пара його особливостей. – відповіла Сара та розправила свій хвіст як павич, цим вона викликала здивування у всіх.

– А чому я про це не знав? – спитав Рауль, який вже трохи збудився.

– Ти не зачіпав тему сім'ї. – відповіла Сара та сіла за стіл.

– Саро, слухай, може вийдемо на балкон? – запропонувала Аурелія. – Спробуєш навчити мене спалахувати, не переживай я швидко вчуся, Френк підтвердить.

– Можу спробувати, але попереджую, що вчитель з мене поганий. – відповіла Сара. – Головне щоб хлопці не бешкетували.

– Я Рауля контролюю з дитинства. Все буде тихо. – віджартувався Френк. – У мене до тебе є пара… питань трохи інтимного характеру. – додав він коли дівчата вже були на балконі.

– Це останнє, що я від тебе міг очікувати, але якщо хочеш то став питання. Допоможу чим зможу.

– Ви займались сексом у ванні?

– Де? – перепитав Рауль, поперхнувшись випивкою. – Я не очікував, що буде так в лоб.

– У ванні. Я серйозно питаю.

– Ні, такого ще не було. А тобі нащо?

– Просто я дещо знайшов і випробував, результат перевершив всі можливі очікування. Тобі сподобається, але… здається тобі треба буде переїхати в столицю, або кудись поруч.

– А нащо мені переїздити сюди?

– Як мінімум, для Сари це рідне місто та материк, а на материку Мамона вона з'явилася виключно через тебе. І до того ж, буде простіше організувати тобі повний переїзд сюди, ніж тихо перевезти ЛВЛ до тебе. Можливо навіть весь твій маєток перевезу.

– Що? Що таке ЛВЛ? Нащо маєток? Який бляха переїзд?

Френк хотів все розказати коротко, але повернулись дівчата. Аурелія справді швидко навчилась самостійно спалахувати, що й не дивно, їй легко дається вивчення майже будь-чого. Вечеря продовжилась у досить специфічній атмосфері. Аурелія та Сара швидко знайшли спільну мову і вже спілкувались так, наче з дитинства знайомі. Та раптом Френк вирішив жартома підняти тему майбутнього весілля, він вже зрозумів, що Рауль закоханий по самі вуха як власне і Сара, він бачив їх обох наскрізь. Аурелія приєдналася до свого чоловіка в цьому і також жартома почала підтримувати цю розмову. Демон емоцій, не сильно хотів одружуватися принаймні зараз, хоча Сара була б не проти але вона готова почекати якщо треба. Рауль аргументував свою думку тим, що Френк одружився взимку, хоча познайомився з Аурелією ще наприкінці літа.

– Ну ти порівняв, – звернулася Аурелія до Рауля. – у нас була старомодна і трохи клішована романтика, а у вас…

– Скажена та хаотична закоханість. – продовжив Френк.

– Важко не погодитись, але дайте хоч трохи часу. – відповів Рауль.

– Якщо чесно, то справді, нам не завадило б трохи часу. – погодилась Сара. – Банально, щоб краще пізнати один одного. – сказала вона та взяла Рауля за руку.

– Добре-добре, тоді інше питання. Ви де на ніч зупинятись плануєте? В нас лишитесь чи до Сари в маєток? – поцікавився Френк.

– Так-так, бо якщо що, гостьова кімната буде готова хоч зараз. – додала Аурелія.

– У Рауля в гостях я вже була, пора і йому побувати в мене. – відповіла Сара.

Близько восьмої вечора, вечеря вже скінчилась. Сара та Рауль були трохи п'яні і тому вони пішли через портал в маєток демона сонця, попередньо попрощавшись. Френк був тверезий бо не здатен напитись, Аурелія не пила через вагітність і годування Алана. Потім вони трохи поговорили на рахунок вечора та Сари, вона їм обом сподобалась, хоча спочатку здалася підозрілою, оскільки надто різко з'явилася. Також Френк розповів Аурелії, що сім'я демона сонця дуже складна і розбита. Її батько був князем, але не являвся основним демоном, від першого шлюбу в нього з'явився син, такий самий простий демон, коли йому було шість років мати померла. Князь знову одружився але за пару тижнів до вилуплення Сари він розвівся, через власний алкоголізм. Демона сонця ростила її матір самотужки, а її старший брат у п'ятнадцятирічному віці покінчив з життям. Це сильно вдарило по батьку Сари і він також себе вбив, як наслідок вона з дев'яти років являється княгинею. А у 2019 році її матір була убита чейсерами. Коли Аурелія це почула, їй стало не по собі, але Френк заспокоїв кохану, бо вона просто не могла про таке знати.

Чотирнадцяте липня, глибока ніч. Самаель у своїй тронній залі вже в тисячний раз пробує відкрити портал у пекло, його вже не цікавить вбивство демонів, його цікавить власна честь. Він вважає себе приниженим після того як Френк забрав всіх рицарів у нього з-під носа. Та ось це сталося, серафиму вдалося створити стабільний портал, що виглядав як чотириметрова вертикальна лінія золотого кольору та діаметром у три сантиметри. Коли Самаель увійшов до нього, за кілька секунд його викинуло назад, він лежав на підлозі в агонії та покритий жовтими блискавками. Коли він встав, то закрив портал і намагався розірвати сам простір, щоб дістатись до пекла, щоб довести самому собі свою нездоланність та всемогутність. Френку вдалося вивести серафима з себе та чи добре це, ніхто не знає. До Самаеля підійшов Захарія та повідомив, що нарешті підрахунок ангелів був завершений.

– Скільки ангелів зникло? – спитав серафим.

– Тридцять п'ять. – з страхом у голосі відповів Захарія.

– Більше подробиць! – крикнув Самаель, деякі предмети оточення миттєво стерлись у попіл.

– Двадцять ви вже бачили, вони стали рицарями пекла. А п'ятнадцять встигли відректися від небес та знайти собі вмістилище на Землі. А також стало відомо про зникнення семи архангелів, вони входять до цих тридцятип'яти.

– Назви їх імена.

– Метатрон, Рафаель, Уріїл, Аніель, Касіель, Кастіель та Йофіель. П'ятеро у пеклі, двоє на Землі. Достовірно відомо лише те, що в пеклі є Метатрон та Рафаель, з рештою ми не розібрались.

– Ми можемо знайти тих, що на Землі?

– Так, але на це потрібен час, можливо підуть роки чи десятиліття. Без зв'язку з небесами та в інших тілах, вони майже невидимі для нас.

Самаель наказав Захарії покинути залу. Коли серафим лишився на одинці, він клацанням пальців створив точні ілюзії навколо себе, він відтворював події сутички з новими рицарями пекла. Спогади Самаеля несли в собі всі дані, йому навіть вдалося помітити те чого він тоді не помітив. Наприклад, він опізнав одного з рицарів як Кастіеля, також він зміг краще роздивитись Коллінза у демонічній формі, але особливу увагу до себе привернула Муун. Тоді серафим не роздивився її як слід, але зараз він зрозумів, що вона не простий демон, що вона є чимось більш древнім і невідомим, а матеріал її меча невідомий та неприродний для цього всесвіту. «Що ти таке?», – сам у себе спитав Самель, дивлячись на образ Муун. Йому стало зрозуміло, що вона може бути ключем до знань про справжню мету всесвіту та його походження. Також серафим детально вивчав кожну мить, коли Френк забирав рицарів до пекла, а також змусив себе пережити ті самі відчуття, що і в той момент. Самаель зрозумів, що король пекла знайшов місце смерті Михаїла та поглинув рештки його сутності, це посилило його. А разом з цим змусило серафима побоюватись свого суперника. Якщо раніше він сприймав Френка як дитя, то зараз як реальну загрозу, навіть як справжнього диявола.

Третя година дня, густий тропічний ліс десь у Китаї, тимчасовий військовий табір загону армії США. В зоні відведеній під імпровізований спортзал займається тридцятитрьохрічний офіцер Вільям Барнс. Його зріст дорівнює одному метру вісімдесяти сантиметрів, міцна статура, синьо-зелені очі, світле та коротке волосся, обличчя має досить плавні риси, також на обличчі є легка щетина. Одягнутий він у легкі військові штани темно-зеленого кольору та чорні чоботи, зверху була легка військова сорочка оливкового кольору. Вільям являється професійним снайпером і знаходиться на службі вже майже дванадцять років, дружини чи дітей немає. Він підтягувався на турніку, поки з його рації закріпленій на поясі не прозвучав голос підполковника Мелорі, який попросив пройти до нього обговорити майбутнє завдання. Це трохи збентежило Вільяма, оскільки він буквально дві години тому вже говорив з підполковником з цього приводу, але він виконав наказ та прийшов. Вже у палатці його увагу привернула майже повна ізоляція від світла і темнота загалом, але без дозволу він нічого не вмикав, тому просто поцікавився: «Сер, ми дві години тому з вами обговорювали моє майбутнє завдання, невже від керівництва надійшли нові вказівки?».

– В тебе буде кардинально нове завдання, несхоже на жодне з попередніх. – відповів Мелорі, сидячи у себе в кріслі, покритий тінями.

– Тоді я очікую подробиць.

– Вільяме, ти віриш у бога?

– Я не зовсім розумію як це відноситься до завдання.

– Я поставив тобі питання і очікую чітку відповідь.

– І так, і ні, сер. В мирному житті та під час затишшя я майже не згадую бога, але під час бою чи у скрутну хвилину я молюся йому. Це допомагає і мені здається, якби не це я був би мертвий.

– А куди ти б потрапив після смерті? На твою думку.

– Як і будь-яка людина, я сподіваюсь на рай, але розумію… що дорога мені в пекло. А до чого ці всі питання?

Підполковник не відповідав, а потім увімкнулося світло. Вільям побачив, що Мелорі сидів у себе в кріслі з перерізаним горлом, повністю залитий кров'ю. Колись сорокалітній здоровий чоловік з каштановим волоссям та доброю репутацією серед бійців, був мертвим. Вільям взяв рацію до рук та зібрався викликати когось сюди, але вона не працювала. В наметі з'явився Війна власною персоною.

– Ти пробач мене за цей ляльковий спектакль, треба було якось тебе заманити до себе.

– Руки вгору! – сказав Вільям, навівши пістолет на вершника. – Або буду стріляти.

– Вільяме, невже ти мене не впізнав? Ти ж мав читати Біблію. – сказав Війна, та пістолет в руках бійця почав нагріватися так, що його довелося кинути на землю, щоб уникнути опіків.

– Що ти таке? – спитав Вільям, будучи паралізованим від страху.

– Ти навіть не уявляєш наскільки точно ти мене описав. Але я впевнений, що ти мене знаєш, тому я буду давати тобі підказки, а ти спробуєш вгадати мене, добре? Добре, починаю. В мене є три брати, всі ми служимо одній меті. Старший брат людські душі полюбляє, молодший брат хворобливий надто, а найменший голодує постійно. А я люблю влаштовувати масивні…

– Ти Війна, вершник апокаліпсису. – перебив Вільям.

– Правильно. Які ви люди здогадливі, шкода, що помираєте так легко. Які б я міг війни розв'язувати якби не ваша смертність…

– Нащо я тобі?

– Передати послання в пекло, зараз буде трохи боляче. – відповів Війна, підійшовши до Вільяма.

Вершник встромив свою праву руку в груди солдата але рани не було, він контактував не з тілом, а з душею. Коли Війна витяг руку з грудей Вільяма, в ній була вогняна сфера, пов'язана з тілом золотими нитками. Приклавши ліву руку до душі, вершник пустив у неї червоні блискавки, які вплинули на її природу, а коли він зробив все, що хотів то повернув сферу в тіло. – Ось і все.

– Якого біса ти зробив!?

– Обирай слова, а то в пекло затягне… а ні тобі лише туди дорога лишилась. Ось як станеться далі. Коли наша розмова завершиться, на табір налетить пара бойових гелікоптерів китайців, ними вони знищать ваші системи зв'язку і склади з припасами, а потім піхота зачистить тих хто вижив. Сьогодні тут всі помруть і я це використаю собі на користь.

– Яка ще нахрін користь?

– Як я обожнюю псувати душі, коли ти зрозумів, що я таке, то боявся й зайвого слова в мій бік сказати, а зараз говориш так, наче ми з тобою старі знайомі і я сильно тобі нашкодив, але не суть. Коли потрапиш до пекла, твоїм завданням буде передати пару слів одній особі, королю якщо конкретно.

– Люциферу?

– Люцифер мертвий! Тебе мусить цікавити демон, ти його швидко знайдеш, а слова самі почнуть вилітати з твого рота… якщо він лишиться.

Коли Війна зник, одразу були чутні вибухи від прильотів ракет. Вільям взяв пістолет підполковника, одягнув бронежилет та вийшов з намету. Як і казав вершник, китайці нанесли швидкого удару, а їх піхота почала зачищати рештки табору. Вільям боровся за життя так як ніколи раніше хоча й розумів свою приреченість, а також приреченість своїх побратимів, але все одно намагався врятувати їх. Те що Війна зробив з його душею, змінило його, він став агресивнішим разом з цим холоднокровним, а страх зник наче його ніколи й не було. Використовуючи лише бойовий ніж та простий пістолет йому вдалося вбити близько двадцяти противників, але спинила його куля, що прилетіла йому в потилицю. Вільям не помер, хоча був на межі, він опинився за межами свого тіла і міг розуміти китайську. Солдати почали перевіряти всіх його побратимів на ознаки життя і як вони здивувалися, коли дізнались, що він живий навіть з кулею в голові. Йому перерізали горлянку.

Вільяма почала оточувати пітьма, в один момент все оточення навколо нього просто зникло. Його тіло та одяг почали змінюватись. Шкіра стала сірою та схожою на сталь, вся серцево-судинна система в його тілі почала сяяти червоним кольором як і райдужка очей. Волосся стало настільки чорним, що поглинало будь-яке світло, а одяг змінився на його власну військову уніформу, але пофарбовану у чорні та багряні кольори. Коли пітьма розсіялась, він побачив, на перший погляд, нормальне місто, але швидко зрозумів, що це пекло. Місцеві жителі, вивіски, назви – все це дало йому розуміння, про те де він, а також час був інакший, не третя година дня, а третя година ранку. Вільям розумів, що мав би боятись, але просто не міг, страху справді не було. Раптом почали з'являтися ще грішники які так само як і він загинули на війні, потім почала лунати сирена, стало чути вантажівки, що їхали сюди. Вільям впізнав деяких своїх друзів, але вони його ні. Вони вели себе як справжні тварини і напали на нього, а він відбивався від них, ламав або відривав їм кінцівки, розбивав ними асфальт та стіни будинків. До них під'їхало три вантажівки з яких вийшло три десятки грішників у чорній військовій формі з емблемою у вигляді великої павутинної сітки на спині та сітки по менше на грудях біля серця. Солдати прийняли Вільяма за такого ж безумця як і решту, тому відкрили по ньому вогонь, але він ухилявся та використовував грішників в якості щита від куль. Йому вдалося скоротити дистанцію до одного з бійців, вихопити пістолет та взяти його на приціл. «Якого біса тут відбувається? Хто ви такі? Ви демони?», − спитав Вільям, чим шокував бійців.

− Слухай, хлопче, опусти пістолет, ми тобі не вороги. – сказав керівник групи.

− Ще пару секунд тому ви в мене стріляли, а зараз хочете щоб я опустив зброю?

− Пістолет у тебе в руках далеко не простий. Він освячений, якщо вб'єш ним когось, той вже не воскресне. Тому я тебе прошу, не роби дурниць і опусти його.

− Вас більше і я в оточенні, краще прислухаюсь до поради. – сказав Вільям та опустив пістолет, бійці також опустили свою зброю.

− Чудово, слухай, у нас є певна нестача людей. Якщо поїдеш з нами, ми можемо тебе прийняти до себе, в тебе буде прихисток, зброя для самозахисту, корисні знайомства. Ще й наш шеф у королівській гвардії, тому все може бути чудово.

− Вербуєте мене вже? Я пару хвилин тому помер!

− Ти гарний боєць, принаймні з того, що ми бачили, а нам такі потрібні. До того ж на вулицях міст зараз небезпечно через таких як ці жмури.

Вільям погодився проїхатись з бійцями і сів разом з ними до однієї з вантажівок. По дорозі до Олександра йому коротко пояснили як живе пекло, яка в ньому ієрархія, що можна, а що ні. Також йому показали фотографію короля пекла і це спантеличило його. «Серйозно? Папуга? А тут всі демони фуррі?», − спитав Вільям, дивлячись у телефон.

− Так… але не рекомендую вживати слово «фурі». Деякі можуть тебе прибити за такі слова.

− Демони?

− Інколи, але переважно грішники за таке можуть образитись. Тому не рекомендую.

− Очманіти… в мене питання. А тут сім'ю завести можна? Просто… це ж як друге життя…

− Ти можеш одружитись, всиновити когось… але дітей завести не зможеш. Грішники не здатні розмножуватись, один з механізмів захисту пекла від нас.

− Пекло боїться власних громадян? Це дивно…

− Ми не громадяни, а швидше туристи. Пекло існує вже давно і воно переживе людство, а душі тут не здатні існувати вічно. Кажуть, що ми можемо прожити довгі тисячоліття, але в кінцевому результаті просто вмремо.

Бійці відвезли Вільяма на свою базу, де в нього забрали пістолет та майже все екіпірування, що було на ньому. Лишився він лише у взутті, штанях та футболці. В такому вигляді його пустили до Олександра, де той оглянув його, опитав, накопав інформації в мережі і лише після цього, запропонував вступити до нього на службу. Вільям дав згоду, за умови якщо йому нададуть певні гарантії безпеки та більш поглиблено ознайомлять з місцевим укладом життя.

О дванадцятій годині дня, Френк та Аурелія вирішили навідатись до їх старого та ненависного знайомого, Алана вони на пару годин лишили разом зі Столасом. Вони спустились у підвальні приміщення кланового маєтку Гоетії та Каслів, там знаходилася відновлена та покращена клітка Люцифера, а в ній єдиний в'язень – Джек, син Люцифера. Через своє ангельське походження, він частково піддався впливу Самаелья. Зріст збільшився до трьох метрів, його крила відросли, але їх було вже просто два і вони були сірі. Очі повністю почорніли, але червона сяюча райдужка лишилась. Одягнутий він у сіру тюремну робу, його старий одяг просто розірвало від швидких змін у тілі. Також Джек звільнився від кайданів, які тримали його за руки та ноги. В нього відросла невелика коротка борідка, а його прекрасне золоте волосся стало довгим і майже досягало плечей.

− Френк… Аурелія, вітаю у мене вдома. Я б запропонував чай… але тут не годують. – привітався Джек.

− Так ось, що б з ангелами сталось, неприємний вигляд. – сказав Френк, дивлячись на нефіліма.

− О ні-ні-ні, це ще не найгірше, − відповів Джек. – зараз я як ніколи раніше радію, що в мене є душа, якби не вона, я б перетворився на простого мобіка під владою Самаеля. Але є одна перевага − ми одного зросту.

− Раніше ти не був таким балакучим. – сказала Аурелія. – Ось як тюрма людей міняє.

− А ти розмовляти вмієш? Пробач я вже давно не чув твого голосу. – сказав Джек, а потім звернув увагу на її живіт та усміхнувся. – Ти знову вагітна… вітаю! Цікаво, а коли Френк буде битись з Війною, ти знову будеш ховатись десь в маєтку?

− Стули свій писок, поки я тобі його сама не стулила. – відповіла Аурелія та спалахнула.

− Не ведись на його дешеві фокуси. І я думаю, що тобі краще побути ззовні, я сам поговорю. – Френк заспокоїв свою кохану та поцілував. Вогонь на ній згас і вона вийшла з приміщення, чекала на чоловіка за дверима. – А тепер поговоримо серйозно.

Аурелія всім серцем ненавиділа Джека, один раз він вже ледь не забрав у неї Френка і вона не хоче та не може допустити, щоб це повторилось. За пару хвилин він вийшов звідти з посмішкою на обличчі, в той час як нефілім лежав в самому кутку клітки в позі ембріона, швидко говорячи щось собі під ніс. «А що ти йому сказав?», − поцікавилась Аурелія у Френка, на що він їй відповів, що просто сказав правду щодо планів на нього та трохи пригрозив.

П'ятнадцяте липня. Війна займався спостереженням за бойовими діями в Китаї, він споглядав як люди нищили один одного, тим самим живлячи його. Але цю відносно приємну ідилію перервав голос Самаеля, що з'явився спиною вершника. «Ну привіт, Війна.». – сказав він при появі. Війна спробував втекти, але серафим просто перекрив всі можливі шляхи відступу, або собою, або ангелами, що змушені служити йому.

− Ну куди ти зібрався тікати від мене? – поцікавився Самаель, кладучи руку на плече вершнику.

− Туди куди навіть ти не залізеш. – відповів Війна, в його голосів був чутний страх перемішаний з гнівом та ненавистю.

− Єдине місце куди я не можу потрапити, це пекло. Але й тобі туди дороги немає.

− З цим я вже розбираюсь.

− Ти недооцінюєш Френка, навіть я не можу пробитись у пекло. Інколи противника краще переоцінити, поступитись своєю пихою задля перемоги.

− Мій план надто ідеальний, щоб він його зрозумів.

− Навіть якщо так, далеко не факт, що ти проб'єшся в пекло.

− Проб'юсь. Але мені цікаво, чому ти мене не вбиваєш? Це на тебе не схоже.

− Я хочу звести тебе та Френка у двобої, а потім знищити переможця.

− Ти настільки мене не поважаєш? Я його мало не вбив в минулий раз!

− Ти намагався зламати його волю, в тебе не вийшло і лише тоді ти спробував його вбити.

− І вбив би, якби не та вовчиця!

− Вовчиця… срібна? – спитав Самаель, для нього це був майже жарт, оскільки він не міг повірити в такий збіг.

− Так. З'явилася з нізвідки, заблокувала мені меч, прикрасила мені обличчя… але я встиг нанести їй такий удар в живіт, вона на довго запам'ятала це якщо вижила.

− А меч схожий на катану з рівним лезом?

− Так. А ти звідки знаєш?

Самаель та його ангели зникли, лишивши Війну без відповіді. Серафим остаточно впевнився, що Муун має унікальну, складну та неймовірно довгу історію. Вона не давала йому покою, він не сприймав її як загрозу, але її меч, її історія, її життя були для нього оковиті туманом і це виводило його з себе, це било по його самоповазі.

В цей же день Френк вніс певні зміни до озброєння рицарів пекла, тепер кожен з них може за бажанням носити з собою вогнепальну зброю з бойових сплавів. Також віднині рицарі мають дозвіл на створення власних сімей та заведення дітей. Представники королівської гвардії отримали власну уніформу. Вона представляє з себе білий парадний костюм з золотими елементами, розширеними плечами та золотими еполетами на них. В якості взуття виступають шкіряні чорні, відполіровані до блиску, високі чоботи, що майже дістають до колін. На правій стороні піджака, прямо над серцем, закріплена золота емблема у вигляді трикутника, в центрі якого був палаючий меч – символ гвардії. Шістнадцятого липня Френк почав процес злиття клану Гоетія та Каслів в новий єдиний клан, принцип роботи ієрархії буде переглянуто в найближчий час. Щодо певної форми безсмертя основних демонів, вона лишається у її нинішньому вигляді.

Двадцять сьоме липня. За пройдешній час Вільям вже встиг заробити собі ім'я гарного найманця та бійця, що завжди виконує поставлені перед ним задачі на всі сто відсотків. За це Олександр запропонував йому одне будь-яке побажання, солдат попросив особисту аудієнцію з королем пекла, якщо це можливо. Гвардієць пообіцяв, що спробує домовитись, але не більше. Причиною такого побажання з боку Вільяма був Війна, що заклав йому у душу та розум гарно замасковану програму, яка бажає виконати своє призначення. Також за цей час Самаель трохи наблизився до розгадки природи Муун. Він почав активно вивчати далекі простори космосу, оскільки це на його думку ідеальне місце, щоб приховати найтемніший бруд і таємниці. Але він навіть не уявляв, як близько копає і з чим зіткнувся. Рауль з Сарою ці тижні провели разом, вони були як ті закохані голубки. Їх почуття міцнішали та розростались, в обох почали з'являтись серйозні думки щодо весілля. Френк з Аурелією трохи посміювалися з цього, в них вони бачили себе. У Муун та Коллінза стосунки також розвивалися, але не так швидко. В цьому плані вони були представниками старої школи, хоча пристрасті їм не займати, вони могли ледь не цілий день провести в ліжку наче підлітки, або обійтись парою цілунків зранку та ввечері наче стара подружня пара. Весілля не планують, але офіційно затвердити свої стосунки через шлюб, бажання мають.

Дев'ята ранку. Аурелія, в якої досить сильно збільшився живіт і приховувати цього вже було неможливо, разом з Френком гуляла по прилеглій території до їх маєтку, з Аланом на руках. Він з небаченою цікавістю розглядав все довкола, не пропускаючи жодної навіть найменшої деталі. Маленький принц розглядав кожне дерево та кущ, кожну дику тваринку, що пробігала поруч. В якийсь момент він захотів їсти, але замість того, щоб якось смикнути когось з батьків, він сказав: «Мама», − та відкрив дзьобик. Для щастя Аурелії та Френка не було межі, а коли Алан наївся, він повернувся в бік свого тата, випрямив ручки та сказав: «Тато». Молодий татусь взяв свого сина на руки і той майже одразу заснув, з посмішкою на обличчі. Це не могло не радувати молодих батьків, перші слова дитини принесли їм неабияке щастя. Вони вирішили провідати батьків Аурелії, глянути як вони там і що з маленькою Гвен.

О десятій ранку вони були в маєтку Столаса. Аурелія нарешті побачила свою маленьку кузину. Гвен мала світло-рожеві очі, її оперення було білосніжним, но ніжках було по одній парі колін, вона була трохи ляклива і часто плакала без рідних батьків. Але Алан зміг знайти і де неї підхід, він заспокоїв її та навіть намагався якось погратись. Аурелія ж трохи похизувалась перед батьками тим, що її син сьогодні сказав свої перші слова. Трохи пізніше Алан ще раз підтвердив це, покликавши своїх батьків.

− Він дуже розумний вийшов! Цікаво яким він виросте. – сказав Столас.

− А що тут такого дивного? – спитав Френк.

− Просто зазвичай діти кажуть свої слова у семимісячному віці. – відповів Столас.

− Ну Аурелія своє перше слово сказала коли їй було п'ять місяців. – додала Долорес. – І мені ось що цікаво, а чому ви виріши завести ще одну дитину? Ще й так скоро?

− Ми проконсультувались з лікарем, він сказав, що це безпечно і ми вирішили так. – відповіла Аурелія.

Демони пообідали всією сім'єю у тихому та мирному оточенні. Алан ще трохи погрався з Гвен після чого попросився на руки Френка. Аурелія попрощалась з батьками та повернулась додому разом з чоловіком та сином.