Це

Валерія Долінос

Я під замком, Я впала й не встаю, Я не чекаю і не змушую чекати. Я відчуваю душу не свою. Я так і не навчилася літати. У когось страх, У когось невпопадність, Хтось терпить біль, Хтось просто так живе. Із цього висновок один- повчальнісьть. Живи, допоки корабель пливе. Хтось каже «Гоп!», а сам не перескочив. Хтось просто мре, нейронами лоскоче. А хтось іде і рушить гори солі, Об свої рани витираючи долоні. А хтось стоїть, і просто не тікає, Від цього світу милостині жде. Хай не пече, хай трохи почекає... Не зачіпає зморене плече. А час іде, мина людські вокзали, Ллє бруд і сміх, жбурляє в рот печалі. Я ще живу, І буду далі жити, Я маю ціль, Я мушу це звершити!

2018-04-22 07:05:42

7

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Артемій Нахімовский

Дуже гарний вірш, один з найкращих

Відповісти

2018-04-22 07:22:02

1

Валерія Долінос

@Артемій Нахімовский , дякую!)

Відповісти

2018-04-22 09:05:56

Подобається

Схожі вірші

Всі

Нарисую солнышко :)

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Нарисую тебе яркое солнышко Оно будет светить когда грустно Освещая тёмные комнаты , Одиночества твоего уголка звука... Даже если окажется за окном дождик, Ты не будешь один словно сломлен, Оно будет светить лишь напротив Теплотою уюта мнимой заботы Может это какая то мелачь Или просто светлый рисунок , Но он все ж нарисованный мною Для тебя от приятного чувства ... И лучами жёлтых карандаша линий , Коснусь твоего уголка глазок , Чтобы перестал хмурится криво От нахлынувших эмоцией красок Как подарок пусть станет взаимным , Без излишних слов предисловий Моих крепких объятий визита Нежноты оттенков жёлтого тонна ...

42

1

2272

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

4752