Це

Валерія Долінос

Я під замком, Я впала й не встаю, Я не чекаю і не змушую чекати. Я відчуваю душу не свою. Я так і не навчилася літати. У когось страх, У когось невпопадність, Хтось терпить біль, Хтось просто так живе. Із цього висновок один- повчальнісьть. Живи, допоки корабель пливе. Хтось каже «Гоп!», а сам не перескочив. Хтось просто мре, нейронами лоскоче. А хтось іде і рушить гори солі, Об свої рани витираючи долоні. А хтось стоїть, і просто не тікає, Від цього світу милостині жде. Хай не пече, хай трохи почекає... Не зачіпає зморене плече. А час іде, мина людські вокзали, Ллє бруд і сміх, жбурляє в рот печалі. Я ще живу, І буду далі жити, Я маю ціль, Я мушу це звершити!

2018-04-22 07:05:42

7

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Артемій Нахімовский

Дуже гарний вірш, один з найкращих

Відповісти

2018-04-22 07:22:02

1

Валерія Долінос

@Артемій Нахімовский , дякую!)

Відповісти

2018-04-22 09:05:56

Подобається

Схожі вірші

Всі

"Письмо ушедших дней"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.

43

17

2453

"Я буду помнить"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Я буду помнить о тебе , Когда минутой будет гнусно И одиноко грянет в след Дождь смыв порою мои чувства Я буду помнить о тебе , Когда нагрянет новый вечер И ветер заберёт себе Мои увечены надежды . Я буду помнить, тот момент, Когда тебя со мной не стало Оставив только мокрый цент С того ,что в сердце потеряла Я буду помнить твой уход , Да может быть, тогда слезами Теперь совсем под тихий сон Обняв подушку крепко швами .

43

7

2249