Це

Валерія Долінос

Я під замком, Я впала й не встаю, Я не чекаю і не змушую чекати. Я відчуваю душу не свою. Я так і не навчилася літати. У когось страх, У когось невпопадність, Хтось терпить біль, Хтось просто так живе. Із цього висновок один- повчальнісьть. Живи, допоки корабель пливе. Хтось каже «Гоп!», а сам не перескочив. Хтось просто мре, нейронами лоскоче. А хтось іде і рушить гори солі, Об свої рани витираючи долоні. А хтось стоїть, і просто не тікає, Від цього світу милостині жде. Хай не пече, хай трохи почекає... Не зачіпає зморене плече. А час іде, мина людські вокзали, Ллє бруд і сміх, жбурляє в рот печалі. Я ще живу, І буду далі жити, Я маю ціль, Я мушу це звершити!

2018-04-22 07:05:42

7

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Артемій Нахімовский

Дуже гарний вірш, один з найкращих

Відповісти

2018-04-22 07:22:02

1

Валерія Долінос

@Артемій Нахімовский , дякую!)

Відповісти

2018-04-22 09:05:56

Подобається

Схожі вірші

Всі

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

53

16

3300

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

3998