Книги
Всі
Вірші
Всі
Перше літо
Відлуння літа лине, відчуваю,
Що осінь дихає услід йому.
І дверь у зелень відкриваю,
Щоб залишити їм пітьму.
У темряві з близькими тише,
Там можна дух перевести.
І літо спеку там залишить,
І осінь поскида листи.
Прикриті двері. Тиша щезне,
Як тільки відчинити їх.
І вітерець, їм днини мерзнуть,
Сьогодні в подумці затих.
Бо вже втомився за рік, бідний,
І восени і навесні
За свою честну працю плідну
Отримав тільки вихідні.
І разом ми, я коло двері,
А той віконце одчинив,
І уявляємо моделі,
Які тий сумнів спричинив.
І у відлунні десь заграє
Якась новітня мережа,
Коли ся двері та відриває,
Із неї вирветься душа.
Минула осінь, літо – вийшло.
Хай славне буде повсякчас!
Пішов і вітер, мені смішно,
Немов сміюсь у перший раз.
Пітьма зникає, світло ллється
І сонце сходить в небосхил.
І літо за своїм женеться
На розвії своїх вітрил.
1
0
532
Ти
Краї металевої ери мерехтінням над містами
Рутинну днину зводять до небес.
Вони слугують довгими мостами,
Що наш вік якось сам до купи знес.
А уявити тілько як живуть ті самі,
Що на дахах димлять у небосхил,
Вони ж страждають темними ночами,
Бо їм бракує тих життєвих сил;
Бо існувать одному, одиноко,
Як все життя бажати виконаних мрій:
Поглянеш раптом у вікно – глибоко
Затягне в тінь замріяний розвій.
На сутінках, розведених мостами,
Складеться деколи у тетріси доби
І зустріччю майбутньою й словами,
Мерехтливими рекучими містами,
Якесь нове й автентичне «Ти».
2
1
418
Спогадом...я пам'ятаю
У березневім знівеченім тлі світання
Гойдають дух минувшини хрести.
І проти нашого сімейного бажання
Колись тебе знесли сюди...
Не вистачає твого лагідного ока,
Твій погляд на поріг не погляда,
І не зайдеш угості, і тривога
В душі по тому пам'ять вмить здійма.
В душі я сподіваюся, що друга
Можливість для життя на світі тім,
А в ній бодай тепер все над тобой – райду́га.
І тяжко все без тебе в світі цім.
Спогадом... я пам'ятаю тебе вічно.
Як ти сидиш, чарівна як весна,
Собі на кухні з чаєм – все як звично.
І так пройде година не одна,
Поки у палкій розмові
З тобою визначимо те,
Що хмари най і кольрові,
А життя краще там, де ми не є.
У березневім знівеченім тлі світання
Гойдають дух минувшини хрести.
І не забуте твоє давнеє бажання:
Живемо добре, як з тобой в ті дні.
1
0
452
