Тікаю

Валерія Долінос

Я завжди пишу про любов, я ніколи не стану писати, як ночами я плачу, і знов, я сльозами не прОшу вмивати. Доторкнись, не відходь, зачекай, ти не можеш забути почате. І як тільки поламані ребра, всі відразу почнуть заживати, Ти відчуєш гарячу любов, Перестанеш мене забувати. «Все закінчено.» Фраза найкраща. І порад не давайте мені, Все позаду, все що найважче, Зупинилося, ніби в мені... *** Я тікаю, бо все ще боюся, Що зламаю усе до кінця, Я боюсь, що на тебе наткнуся... Що закінчусь, без тебе, до дна. Та між нами порвались резинки, що збирали, впускали в пітьму. Я тікаю, в озонову дірку, Я тікають, Та все ще люблю...

2019-01-23 05:54:54

Інші вірші поета

Міні почуття Бува Стереотипи Чекала

Інші поети

rosbyta_chasha

@rosbyta_chasha

Тетяна Кохан

@princceska3107

Юля Штука

@JuliShty4ka

Схожі вірші

Всі

I Saw a Dream

Ілва Стрілецька

I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.

102

15821

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11410