У зачиненій коморі
сумував Велосипед.
Засіб для пересування,
машина,
та насамперед -
друг невтомний і надійний,
безвідмовний і активний.
Звик у русі завжди бути...
Та тепер, чомусь - забутий.
Подумав, що вже не побачить
безкрайню далечінь доріг...
і ще подумав,
що зітхнув би,
обов'язково...
якби міг.
Тій думці гірко посміхнувся.
навколо себе озирнувся...
І розгледів між коробок,
що ховалися в тіні,
під стелею у павутинні
цвях великий у стіні.
Той цвях тримав старі Санчата
поржавілі і щербаті.
Санчата мовчки
з висоти за усім спостерігали.
Бачили Велосипед.
Розуміли його сум.
Щиросердно співчували.
Старі Санчата жили довго.
Багато бачили і знали.
Якби могли,
то розказали б
своєму юному сусіду,
що Осінь і Весна, і Літо
непомітно пролітають,
що узимку всі доріжки
сніги сріблясті укривають,
що прудкий Велосипедик
перемети не здолає.
І тому, нехай, в коморі
до весни відпочиває.
А щоб повільний час чекання
цікавіше скоротати,
розсудливі старі Санчата
хотіли
казку розказати
про морозну і красиву,
похмуру і сліпучо-білу,
про хуртовинно-чарівну,
про задумливо-сумну,
суворо-лагідну ЗимУ.
Про найвесЕліші розваги
в пухких снігах в яскраві дні.
І про дерева мовчазні,
що тонуть у зимовій млі...
Чудову казку розказали б
Санчата ті,
якби могли.
Велосипед стояв в коморі
поміж коробок й пилюгИ
і думав,
що якби
Санчата
могли казки розповідати,
то не іржавіли б з нудьги.
10.11.23
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку