Кажан
Скінчилося літо.
Почало холодати.
Кажан став притулок на зиму шукати.
Затишне місце знайшов восени
у шафці старій,
на балконній стіні.
Вмостився зручненько
вниз головою.
Крильця зібрав й став бурулькой живою.
Очі прикрив.
Подих повільний.
Цупко тримався
і висів довільно.
Спав в шафці Кажан
надійно закритий.
Ні дощ не дістане,
ні стомлений вітер.
Не знав, як траву,
що влітку зросла,
накрили сніги,
що зима принесла.
....................
Та, наче, сто громів водночас гриміли!
Гуркіт стояв!
Стіни тремтіли!
Рушився дім від страшного удару!
Люта пожежа кидалась жаром...
- Не бійся.
Я не відкрию дверцята. -
тихо промовила Шафка затята.
Від жаху в Кажана тремтіли крильцята
Та пазурі в дошку вп'ялися завзято.
- Я встою. -
ледь чутний шепіт Стіни,
- Я втримаю вас будь якої ціни.
Хоч тріщина вздовж її розірвала,
та Шафку стареньку міцно тримала.
А мертвый снаряд,
що повинен вбивати,
в сліпій своїй люті не зміг зруйнувати
того,
що з душею,
колись змайстрували -
надійно,
як звикли,
господарювали.
І сила пекельна
Стіни
не здолала,
бо справжні
майстри(!)
її будували.
І Шафка
старенька міцно трималась,
бо добрі господарі
попіклувались.
Вцілів і Кажан.
Аж до травня проспав.
Бо іншому кожен життя рятував.
22.06.2022
2023-02-23 04:50:54
3
2