Лютий
Пухнаста Віхола,
втомившись,
тихо наспівує вві сні,
що недалечко до Весни.
Коротшає зимова нічка.
Та Лютий буркотить за звичкой.
Щоб нагадати про повагу,
Старий
розбудить для розваги
Віхолу, що задрімала.
Щоб пісню-тугу заспівала.
Під спів із сумом пригадає,
що здавна інші назви має,
що був колись не тільки лютий...
Та той первинний час забутий.
Коли він був ще юним
Лютнем,
то почувався буйним
Крутнем.
Стрімких Вітрів не зупиняв,
І з Хуртовинами кружляв.
Вві сні був теплим
Бокогрієм.
Про зустріч із Весною мріяв...
Та прокидався
Зимобором
морозним, лютим і суворим.
Палац Зими стеріг,
бо - Кришень.
Снігами володів,
бо - Сніжень.
Як Казибрід,
без застороги,
заметами ховав дороги.
Про те, що Межень пам'ятав.
Зими кордони пильнував.
Поміж Морозом і Теплом
останнім рубіжем ставав.
Здавна Лютий бував різним:
похмуро-теплим,
сніжно-грізним.
Зимовий норов не змінив.
Він, лише з часом постарів...
А звичку буркотіти має -
за неповагу докоряє.
Йому, в його поважнім віці,
одноманітність набридає.
Хотів би, щоб не забували -
його ж не тільки Лютим звали.
І в пам' яті ще збереглись
ті назви,
що він чув колись.
11.02.23
2023-02-14 13:59:13
4
3