Трансгуманизм

Kotik

Я устал терзаться, Как иду скрежит. Нужно запускаться, И идти в ритм. Мои части тела, Уже давно не мои. Их интересует только дело, Лишь бы были полны строи. Как же оно скрежит, Вместо сердца апарат. По трубкам смазка бежит, Предавая телу такт. Здесь множество таких, Несчастных и покорных. Живому начало из мастерских, Из лабораторий плодотворных. Кто такой человек? Живой или железный? Мы все лишь челомех, Новый вид технопрогресный. Новая жизнь, новый зов, Трансгуманизм среди детей и стариков. Скрежит и тик, задаёт ритм, Все мы рождаемся из серых цехов. Вырву своё сердце! Пускай оно сгорит. Из головы чип на герцы - Будет мной разбит! Я не буду подчиняться, Я не челомех! Не хочу больше изменяться, Хочу зваться "человек".

2022-02-09 07:47:00

5

0

Схожі вірші

Всі

Моє диво

Фαйղα Եօթթí #AР #FN

А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno

46

5

2309

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12655