На вулиці падав сніг, а люди в теплих та затишних оселях готуватися до свят. Їх було повно і в місті, вони ходили по крамницях, шукаючи подарунки для коханих та рідних і не міг їх спинити ні сніг, ні мороз.

Готувалася до нового року й Поліна. Точніше, вона допомагала мамі в приготуванні святкових страв, татові в прикрашанні ялинки та ще мусила прибрати, щоб в Новий рік з чистою оселею.

За кілька годин вони всі опиняться в новому році, і залишається сподіватися лише на те, що цей рік буде кращим, ніж той, що був. Сьогодні вона вже отримала купу привітань від колег, знайомих та навіть учнів. Не отримала лише одного привітання: найочікуванішого — від Кості. Але зрештою, пересиливши себе та зібравшись до купи, відклала телефон та взялася до справ.

Вона раділа з того, що нога майже не боліла і навіть могла зняти тугу пов'язку. Вирішила, що й сукню може собі дозволити одягнути, і навіть завчасно випрасувала її і обережно повісила в кімнаті на плечиках.

Стіл уже був готовий, хата прибрана, ялинка прикрашена. Смачні закуски так і просилися до рота, щоб їх якнайшвидше скуштували. Поліна і її батьки були уже готові: гарно одягнені і готувалися сісти за святковий стіл.

— Та що там чекати стільки, давайте починати, — промовив батько і сів за стіл першим, як справжній господар, і тим самим даючи всім зрозуміти, що він зголоднів і час починати свято.

— Та й справді, уже десята, можна починати, — погодилась мама, ставлячи на стіл глечик з теплим узваром.

Поліна теж сіла за стіл і поки батько поправляв келихи, які невдовзі наповняться, вона поклала собі в тарілку салат. В цю мить нарешті перестала сумувати. Дівчина глянула на своїх батьків, як вони метушаться один біля одного і подумала, яка вона щаслива, що має їх. Нехай не зараз, але може пізніше вона все-таки знайде своє кохання. І перенесе вже у свою сім'ю всю любов та теплоту, якої мала через край. І справді дуже хотіла бути щасливою з кимось і зробити щасливим ще когось, а ще дужче хотіла маля. І щоб щоразу на свята всі збиралися до столу, не забуваючи про традиції, яким у їх сім'ї приділяли особливу увагу.

Несподівано задзвонив телефон. Спочатку ніхто не зорієнтувався, кому це телефонують, бо виклик був через інтернет і мелодія була інша.

— Це твій, Полінко, — сказала мама.

І справді, коли дівчина взяла телефон, долинала мелодія і дзвінок був від Кості. Поліна розгубилась, але прийняла виклик.

— Увімкни камеру, — почулось хрипле.

Вона схвильована такою несподіванкою, і тремтячими від адреналіну та переповнюючи її емоцій натисла значок відеокамери і на екрані з'явився Костя.

— Привіт, ти уже святкуєш?

— Тільки почали.

Дівчина намагалась розглянути, що там відбувається позаду хлопця. Все трясеться і він ніби щось робить. Лише тоді зрозуміла, що він за кермом.

— Я веду вантажівку…

Зв'язок обірвався і за кілька секунд знову з'явився.

— Хочу зустріти з тобою Новий рік.

— Нехай до нас приїжджає, — підказував батько.

— То чекаємо тебе в нас, — мовила дівчина.

Зв'язок став ще гірший і розчути можна було лише окремі слова.

— Я не встигну…Але … Під ялинку до дванадцятої… Буду че… там…

І зв'язок повністю розірвався. Поліна намагалась додзвонитися знову, але марно.

— Що ж це означає? — розгублено мовила дівчина, відклавши телефон.

— Їдь, — сказав батько, — впевнений в нього є пояснення.

— Куди?

— До ялинки, — рішуче підказала мати.

Поліна захопила шарф та пальто і вийшла з дому. Йшла в бік ялинки, намагаючись зловити таксі. Хоча вони сьогодні щонайменше по подвійному тарифу працюють, але дівчина будь-що хотіла дістатися туди, і краще щоб вчасно. Таки вдалося впіймати автівку і Поліна мчала з надією та певним трепетом перед невідомим, по нічному містку. Вона приїхала до ялинки і зовсім неочікувана, що там буде стільки людей. Як же він знайде її тут? Дівчина штовхалась крізь натовп, щоб стати ближче до ялинки.

Вона роззиралась навколо, щоб знайти Костю, але ніде його не бачила. Ось уже й зворотній відлік почався.

— Десять, дев'ять…

Поліна відчайдушно зітхнула,

— П'ять, чотири …

Раптом на своєму плечі відчула чиюсь долоню.