Ти прийшов на це свято життя
Weees
Ти прийшов на це «свя́то життя», Твоя черга, надай собі слово. Візьми чарку спиртного пиття І не стримуй своєї розмови. Не мовчи. Знаєш, це небезпечно Ти - шухляда для стриманих слів, Там складається все «недоречне», Де вагався, не став, не схотів. І слова собі тихо лежать. Вкрились пилом, і трохи сумують. Та тихенько чергуються в ряд, Бо чекають, коли ж їх почують По очам твоїм все відчуваю- Ти занадто багато мовчиш. Хоч в шухляді вже й місця немає… Дій як знаєш. Не хочеш - облиш.
2022-12-21 20:24:05
2
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Nadine Tikhonovitch
Слова — дивна річ: сказане може виявитися зайвим та недоречним, а несказане — недостатнім, тим, чого так не вистачає...
Відповісти
2022-12-22 15:16:13
Подобається
Інші вірші поета
Так гарно й спокійно, неначе лінійка рівняє твій внутрішній стан В руках папір, на ньому - лист
Інші поети
Erebus
@Erebus
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
3561
La lune
Nadine Tikhonovitch
Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!
49
14
1033