Нічний дзвінок розриває тишу…
 
     -Алло-, позіхаючи мовить дівчина.
     - Доброї ночі. Вибачте, що турбую в такий пізній час. Це Ваврин Тетяна Сергіївна?, - обізвався строгий чоловічий баритон.
     -Так, це я. А що трапилось? - увімкнувши настінне бра, присіла.
     -Це з поліції. Капітан Баченко. Вам знайома особа, Сидір Олена Володимирівна?
     - Звичайно. Це моя подруга.
     - Вам потрібно явитися у наш відділок.
     - Що з нею?
     - Вибачте, але це не телефонна розмова. Ви можете зараз під'їхати?
    - Так. Я буду.
    - Чекаю.

   Влетівши у відділення поліції, швидко знайшла кабінет, постукала. З надією, що все добре, увійшла. 
     - Доброї ночі. Мене звати Ваврин Тетяна. Мені телефонували щодо…
     - Так, так. Заходьте. Присядьте .
     - Що з моєю подругою? Де вона?
     - Прийміть мої співчуття. Олена Сидір була знайдена декілька годин тому мертвою.
     - Щооо? Як це сталося?, - у грудях пекельно кольнуло, на очах з'явилася сльози.
     - Вона була знайдена на мосту річки, на окраїні міста. Попередня версія - суїцид.
     - Вона не могла таке зробити! Звідки ви взагалі взяли, що це вона?
     - У неї при собі були документи. А ваш номер був у списку останніх дзвінків.
     - Так… ми розмовляли увечері…
     - Про що була розмова, вона щось говорила вам? Не було нічого підозрілого?
     - Та ні… поговорили про роботу, плани на вечір.
     - Олена не згадувала про якісь проблеми?
     - Нічого такого.
     - Де ви познайомились?
     - Ще в коледжі. Потім наші дороги розійшлись. Тільки десь біля року тому ми випадково зустрілись і поновили нашу дружбу.
     - В неї були рідні?
     - Олена не любила на цю тему говорити. Лиш якось згадала, що батьки давно загинули в автокатастрофі. Залишився лиш брат, але я не знаю де він. Десь за кордоном.
     - Ну, а сім'я, діти?
     - Не було сім' ї. Зустрічалась з одним хлопцем. Діло йшло до весілля. А на основі чого ви стверджуєте, що це суїцид?
     - В її сумці знайдено снодійні таблетки. Половину бракує.
     - Це якась помилка! В неї не було проблем!
     - Слідство з' ясує.

  
   За декілька днів відбувся похорон. Людей попрощатись не було багато. Олеся працювала вчителькою у школі. Прийшло лиш декілька з їх колективу. Та й родини, як такої у неї не було. Де брат, ніхто не знав.
   Ваня сидів як з хреста знятий. Від горя обличчя на ньому не було. Адже його наречена  тепер в сирій землі. Тетяні теж було важко. Вона й досі не йняла віри, що все відбувається насправді. Так хотілося, щоб все виявилось кошмарним сном. Та реальність була куди жорстокіша.
   Подаючи поминальний обід, дівчина ненароком підслухала розмову двох учительок. 
     - Я не дивуюсь, що Лєнка таке зі собою вчинила.
     - Тридцять років, залишилась в дівках і не витримала.
     - Ні, он хлопець, наче її, сидить. Думаю, причина в іншому.
     - Ти про що?
     - Певно загуляв з іншою. Що ще може бути?
     - Як він міг ще й сюди прийти? Йому не соромно?
     - Який сором? Він…
     - Це як вам не соромно? Ви забули, де знаходитесь?, - не витримавши гримнула Тетяна. - Проявіть хоть трохи поваги! Тай Оленка не могла цього зробити!
     - Ти не чула висновків поліції? Вона сама…
     - Чула, але не погоджуюсь з цим. Щось тут не те. Рано чи пізно ми дізнаємось правду! А ви пожалкуєте про свої слова!, - і на нервах повернулась на кухню.
   Опинившись на самоті, Таня не стримала сльози.

   Через кілька хвилин дівчина почула, як хтось увійшов. Витерши сльози, встала і повернулась. Перед нею стояв Ваня.  
     - Ти щось хотів?
     - Ти справді думаєш, що Оленка не сама?
     -Не могла. І я в цьому впевнена!
     - Але ж слідство визнало…
     - Так. І в мене щодо цього багато запитань.
     - Тобі щось відомо?
     - Ми розмовляли того вечора. Лєна казала, що наступного дня багато роботи, купа контрольних у школі. Вона любила своїх діток, старалась підтягувати слабших. Днями готувалася з ними до олімпіади. Доречі, планувала тут ремонт зробити. Тож, тоді сказала, що іде спати. То як вона опинилася вночі на мосту?
     - Та й у нас все добре йшло. Я ніяк не можу зрозуміти причину.
     - Я теж.
     - Мені це спокою не дає. Запитання розривають мою голову навпіл.
     - Я з'ясую, що насправді сталося.
     - Тоді давай діяти разом?
     - Спробуймо.

   Тетяна затрималася у помешканні Олени до пізнього вечора. Поки помила посуд, все прибрала. Незчулась, як годинник переступив за північ. Вирішила зайти у спальню подруги. Помітивши фоторамку біля ліжка, підійшла та взяла його у руки. Сльози накрили її з новою хвилею. Тремтячою рукою проводила по склі. Падаючи від знемоги, притулила зображення до своїх грудей і прилягла на ліжко скрутившись в позі ембріона. Міцний сон швидко схопив її у свої тенета.
  
   Уві сні відчула дотик чиїхось рук до свого тіла. Повернулась на інший бік. Це сон, тут нікого не може бути, двері ж замкнуті. В цей момент відчула, як хтось сильніше схопив її за ногу. Відкривши очі, вона гучно закричала…