У Тетяниних руках виблискувала неймовірна коштовна каблучка. Швидкість запитань зростали в арифметичній прогресії. В той момент у кімнату зайшов Алекс.

     -Що це в тебе? - здивовано запитав. 

     - Знайшла в Олениних речах. Шукала фотоальбом, а натрапила на секретну шкатулку. 

     - Звідки в неї така річ? Сестра тобі нічого не розповідала? 

     - Ні. Дивно… 

     - У неї ж був хлопець, може це він подарував? 

     - Хто? Ваня? Ні. Звідки такі гроші у звичайного робітника? Якби й так, Оленка б носила обручку від нареченого. 

     - Можливо, боялась загубити? 

     - Ні, тут щось не те. Давай пошукаємо тут, може ще щось знайдемо. 

     - Звісно, за одно і речі зберемо. 


   Пошуки ні до чого не призвели. Дівчина ще раз оглянула коштовність, на мить зупинилась. Врешті, заховала її у шкатулку і віддала Алексу.

     -Візьми, заховай. 

     -Повідомимо в поліцію? 

     -А сенс? Вони вже справу закрили. Ніхто нас навіть слухати не стане. 

     - Тоді що пропонуєш? 

     - Є деякі думки, але потрібно все правильно обміркувати.

   

   В цей час почувся звук телефону. 

      -Це мій, - мовила Таня. - Алло! Так. Привіт. Звикаю… Ти як? Зрозуміло. Можна, коли? Добре, зідзвонимось. Бувай. - заховала телефон. - Вибач, мені пора, вже пізно. 

     - Так, дякую, що допомогла, без тебе я б не впорався. 

     - Ну, що ти,не потрібно дякувати. 

Слухай, якщо щось з'ясуєш, дай знати.

     -Домовились. Будемо на зв' язку. 

     - Добраніч. 



                                    ***

 

   Десь на іншому кінці міста. Сімейство за столом.

     -Любий,- мовила Валентина Ігорівна до свого чоловіка, Романа Олександровича. - Мені сьогодні телефонувала Лариса. Запитала, чи вже можна нас вітати. 

     - З чим? Я чогось не знаю?, - переглянувся по присутнім за столом. 

     - Сама була не в курсі. Та подруга зізналася, що Гліб два тижні тому замовив у неї обручку з діамантом. 

     -Наш син одружується, а ми ні сном, ні духом?

     - А що, В'ячеслав? Ви ж партнери. Дочка йому нічого не говорила? 

     - Рената? 

     - А що ти дивуєшся? Діти разом ще зі школи дружать. Дівчина нам вже як рідна дочка. Думаю, Гліб вирішив покінчити з холостяцьким життям. Рената хороша партія для нього. Тай давно пора. Хлопцю вже тридцять два. 

     - Ого, ну брат дає! - сказав Борис. 

     - Мамо, значить скоро в нас буде багато справ. - мовила невістка. 

     - Очевидно, що так, Софіє. 

     - А де Гліб? - запитала маленька онука? 

     - Завтра вертається із Лондона. 

 


                           ***

 

     -Привіт. Трохи запізнилась, пробки… 

     - Привіт. То пусте. Будеш що-небудь? 

     - Від лате не відмовлюся. 

     - Хвилинку… Прошу. 

     - Дякую. Як ти, Вань? 

     - Якось тримаюся. Та змиритися і жити далі мені важко. Все не йдуть з голови твої слова, хотів поговорити з тобою. 

     - І я теж. Тому хочу запитати дещо. Ти за Оленою не помічав нічого дивного, іншої поведінки, можливо якихось речей? 

     - Та наче ні. Лише якихось останніх три місяці стала ніби відстороненою, інколи уникала зустрічей. Останній місяць, так взагалі інтиму не хотіла. 

     - Ти не запитував чому? 

     - Говорила що зайнята, або втомлена. Ну, словом, всі ці ваші жіночі штучки, мов бажання немає. 

     - Тебе це не насторожило? 

     - Іноді, але я старався це сприйняти як її хвилювання перед весіллям. Тому не тиснув на наї. В тебе є якісь підозри? 

     - Поки лиш багато питань. 


                     ***


         Дім Григорчуків. 

     -Сину, в нас до тебе розмова. 

     - Вибач, батьку, я поспішаю. 

     - Глібе, це ненадовго, - просила мати. 

     - Гаразд, давайте швидко. Що у вас там стряслось? 

     - Це у нас стряслось? Чому про твій вибір нам нічого не відомо? 

     - Про що ви? 

     - Про одруження! Ну й ви, двоє такі секретні. 

     - А звідки ви?... Лариса! - невдоволено змахнув головою. 

     - Більше нічого не розповіси? 

     - Мам, ми самі лиш недавно вирішили. Вона дуже хороша дівчина. Ви будете раді з нею познайомитися. 

     - Облиш ті інтриги, сину. Ми Ренату й так знаємо. 

     - Можливо, ви соромились нам зізнатись, що ваша дружба переросла у кохання? 

     - А до чого тут Рената? 

     - Хіба вона не твоя наречена? 

     - Ні, звичайно! Я планував на днях, але якщо вже так, то сьогодні вас і познайомлю. Ввечері чекайте! 



               ***


   Ранок наступного дня. Тетяна повернулась з ранкової пробіжки. Забігла в душ. Одягнула халат і обмотавши мокре волосся у рушник, пішла на кухню заварювати каву. За звичкою включила телевізор і прийнялась готувати сніданок. Сама роздумувала про нові подробиці її подруги. На задньому фоні в цей час йшла програма новин. І одна з них привернула увагу дівчини. 

     -Сьогодні вночі, на своєму автомобілі, потрапив в жахливе ДТП син, відомого в місті бізнесмена і банкіра, Григорчука Романа Олександровича. Сам, тридцятидворічний Гліб Романович перебуває у лікарні, в тяжкому стані, його вже прооперували. Стало відомо, що водій знаходився у стані алкогольного сп'яніння. На щастя, обійшлось без жертв….. 

     - На щастя… В тюрму таких саджати. Хоча… батько і так відмаже цього Гліба.    


   Гліб… Гліб… Це ім' я щось нагадувало їй. І тут дівчину як осяяло! Вона згадала, що коли оглядала ту саму обручку з дорогим діамантом, всередині кільця був вирізьблений напис.  "Навіки твій. Гліб ".