Днем раніше… 


     -Ну ж бо, Оленка, візьми цей клятий телефон! - благав Гліб, набираючи її номер в черговий раз. Саме під'їхавши під будинок дівчини, припаркувався, і стрімголов побіг вверх. Тай прийнявся зі всієї сили гамселити в двері. 

     - Ей, що відбувається? - на порозі з'явився Алекс. 

     - Ти хто такий? - накинувся Гліб. 

     - Те ж саме питання і до тебе! 

     - Де Олена? Поклич її! 

     - Її немає… 

     - Так я і повірив. Де вона? - вигукнув, вриваючись у квартиру. 

     - Гей, спокійно. Я сказав її немає. 

     - А ти хто такий? 

     - Брат. А от ти хто? 

     - Наречений. Слухай, я телефоную вже скільки днів, вона трубку не бере. Як з нею зв'язатися? 

     - Вже ніяк… 

     - Тобто? 

     - Вона померла. 

     - Як? Що сталося? - осторопів Гліб. 

     - Суїцид. Кілька днів тому, знайшли на мосту за містом… 

     - Оленка, ні! 

   Алекс хотів був щось запитати, та розбитий горем хлопець подався геть. 


   Гліб спустився, сів у авто і зі всієї сили вдарив по керму, закричав. Біль увірвався у його серце, легені схопив у міцні окови.

     -Чому, Оленка, ну чому ти так з нами вчинила? 

 

  Кажуть чоловіки не плачуть. Кажуть, що їм не личить. Але коли туга, жахливий біль втрати заволодіє тобою, тоді плювати на все. 

   Кажуть поплач, і стане легше. Брехня. Легше не стає, хоч вилий відро сліз. Бо біль з цим не меншає. Бо вже нічого не повернеш. 

   Для Гліба в цей момент життя закінчилося. Залишилося лише дві речі, що ще тримають його тут. Та за виконання яких, прийнявся зараз їх вирішити. 


   Прихопивши в руки величезний букет білих троянд, чоловік пішов до своєї коханої. До тої, з ким віднайшов своє щастя, душевний спокій, з якою мріяв народити дітей, і провести все своє життя. Не судилося… Замість спільного дому-свіжа могила. Замість білої сукні - білі троянди на холодній землі… І лиш ця фотокартка, де його кохана буде завжди живою, усміхненою, щасливою. І він не стримався, впав і заридав. Ця його чортова робота. Це через неї мусів летіти за кордон. Якби був тут, він  вберіг  би її.

    Я же важко тепер дихати без неї… 


   Дорогою назад, зупинка в маркет і ось знову той самий міст. Гліб вирішив на тому місці залити своє горе алкоголем. І попрощатися з Оленою навіки. В може і ні. Він не може і не знає як жити без неї. Не знає, як дихати без неї. Допивши свою пляшку віскі, чоловік зважується на безумний, нерозважливий вчинок. Розвертає авто і тисне на газ,розганяється до великої швидкості. Несучись по магістралі, йому стає байдуже. Біль перекрила йому розум. Зараз Гліб хоче тільки одного, це знову бути з нею. Тому, закриває очі, і тихо шепоче - "Я іду до тебе… ", і в цей момент потужний удар об метал… 


         Наступного дня. 


   Вхідний дзвінок на телефон:

     -Привіт, Таня.

     - Привіт, Алекс.

     - В тебе є час, нам треба терміново поговорити? 

     - Так, звісно. Давай за годину, півтори. 

     - А швидше ніяк? 

     - Ну, я просто ще вдома, недавно з пробіжки вернулась, поки зберусь.. 

     - Я якраз в місті, якщо не проти, я заїду до тебе. 

     - Добре, давай. Зараз скину адрес. 


     

     -Будеш щось? 

     -Ні, дякую. 

     -То що там у тебе таке термінове? 

     - Вчора ломився у двері якийсь чоловік, шукав Олену. 

     - Він не представився? 

     - Так, тільки уяви собі ким… —нареченим! 

     - Більше нічого не сказав? 

     - Ні, спочатку виясняв, хто я такий, а коли повідомив новину, шокований він, мовчки пішов. Так, стоп! Ти не здивувалась про нареченого? Здається, ти щось мені не договорюєш!

     - Гаразд. Розкажу. Та тій каблучці, всередині, був напис : "Навіки твій. Гліб". Можливо, цей вчорашній чоловік в є той самий Гліб. 

     - А як же Ваня, вони з Оленою збирались одружитись? 

     - Вона нічого не розповідала про нові стосунки. 

     - Думаю, нам потрібно знайти цього чоловіка і поговорити. 

     - Знайти буде легко, а от поговорити… Здається, той самий Гліб вчора розбився на машині. 

     - Як? Звідки такі відомості? 

     - Ранкові новини. Глянь в неті про ДТП сина відомого бізнесмена. 


     -Не може бути! Це він, той самий чоловік! Ось, поглянь!- гукнув Алекс. 

     - Жахлива аварія. Це виходить, що за стільки часу він аж учора дізнався? 

     - Так, це трохи дивно. Де був, і що це за секретні стосунки. Може варто поговорити з Ванею? 

     - Ні-ні, не варто. Йому і так зараз важко. Ще добивати його новиною, що можливо, Лєнка зраджувала, ні! Спочатку, нам самим треба з'ясувати. 

     - І найголовніше, яке це має відношення до смерті моєї сестри. 

     - Так. З'ясуймо, у якій Гліб лікарні і рушаймо туди. 




     -Валентин Ігорівна, Романе Олександровичу, як ви, як Гліб? Я тільки нещодавно дізналась. - забігаючи у відділення на своїх модних шпильках, стривожено запитала Рената. 

     - Спасибі, люба. Ми ще самі нічого не знаємо. Гліб у реанімації. У нього струс головного мозку, зламані кілька ребер та рука, численні забої. Отож, чекаємо,-втомлено відповіла жінка. 

     - Але чому це сталося? - цікавилася Рената. - Я навіть не знала, що він повернувся. 

     - Все було добре, пішов з дому у гарному стані, щасливий. Хотів нас вчора познайомити зі своєю… 

     -.... з одним своїм другом, - обірвала Валентина свого чоловіка на півслові, лиш переглянувшись очима. 

     - Можна мені до нього? - напрошувалася дівчина. 

     - Ні, туди не пускають. 

     - Зрозуміло, будемо чекати. 

   В її сумці завібрував телефон.

     -Слухаю, -відійшла подалі від усіх. - Чого тобі? Ми вже ж тобою про все домовились. Мене не хвилюють твої проблеми. А я тут до чого? Ти своє взяв? Взяв. Я тобі більше нічого не винна. А почнеш багато патякати - гірше тобі буде! Все! І не шукай мене більше!