Стрілки старого наручного годинника Норайо вже покрутилися далеко за дев'яту годину вечора, коли юнаки прибули до пункту призначення– бару «Кровава Троянда». З першого вигляду резиденція містера Кітамури виглядала, як звичайне кафе. Темно-червона неонова вивіска слугувала орієнтиром для хлопців, а завішані вікна намагалися сховати від прохожих важливу подію кримінального світу.

–Ми на місці. Пам'ятаєш, чому нас вчив бос? –спитав у напарника Іорі.

–Так-так, швидко, ефективно й без зайвих свідків і слідів.

–Отож бо. Тому краще не затримуйся.

–Це ж тобі важливо перемогти красиво.

–Правда, але ніхто розтягнуті вистави не любить. Та й бліцкриги я не розлюбив, тому не скигли, а переходь до своєї задачі.

Норайо завернув у найближчий провулок, а Іорі, завдяки ключам клерка, відкрив двері бару. Перед червонооким парубком предстала компанія з амбалів, схожих на байкерів, та людей у ділових костюмах. Хоча Іорі було відверто байдуже на кількість та грізність даних бандюків і навіть сам містер Кітамура, який своїми шрамами на обличчі більше нагадував монстра-франкенштейна не змусив якось показати слабину. Його брову через зацікавлення змусила піднятися лише одна людина– приблизний сутулий білосніжноволосий ровесник з блакитними очима та більш засмаглою шкірою, на шиї у якого виднілися татуювання у вигляді щупальців молюска. Одягнений він був у білий костюм, а взутий у туфлі зі шкіри крокодила.

–Добрий вечір, сусідо! –з награною радістю промовив Іорі (з нього реально жалюгідний актор), крутячи ключи на своєму пальці, та філігранним рухом підкинув їх. Через мить ключі вже проїхалися про гладенькій барній стійці, за якою стояв крихкий з вигляду юнак з коротким волоссям кремового кольору. Своїми тремтячими руками він невпевнено наливав у кухлі пиво й простягав їх гостям. –Твій працівник загубив ключі, тому я прийшов їх повернути.

–Які люди приперлися! –з іронією в голосі урочисто промовив юнак у білому костюмі. –Подвійний джекпот: старий знайомий і при цьому міфічна бестія, про яку почали складати, не побоюся цього слова, легенди! Сам Спиртний Гончак Чийоди, та ще й без своєї маски!

–Я також радий тебе бачити, Тору. Давно ми не бачилися. Як сестра? Як батько? Чув у вас у клані вже потрохи починається розкол.

–А що, хочеш надати мені свої послуги? Вже не подобається бути на побігеньках у меншого зла?

–Ні, мене усе цілком влаштовує. Іноді доводиться заплямовувати ручки, але тепер я перестав бути гидливою принцескою, як ти й хотів.

–Шкода. Ти б міг непогано піднятися в моєму клані. Враховуючи те, як тобі довелося розвести батька та усіх інших донів, то навіть міг б поборотися зі мною за спадок Токійського Трикутнику.

–А нащо? Я цілком задоволений своїм новим життям і знаходжуся під повним захистом з боку Сакай-сами. Мені трішки більше, аніж все одно на ваші відносини з кланом Йошіда.

–Ось воно як. А причепурився ти також заради маскування? –спитав Тору, показавши пальцем на волосся. –Забавно, що тебе досі ніхто не розсекретив. Раніше хоча б маска була.

–Ти не уявляєш, як легко можна до непізнаваності змінити людину. Комусь звичайних окулярів вистачає, щоб виглядати зовсім інакше.

–Стоп...–в голос сказав містер Кітамура, не зрозумівши, що взагалі відбувається між цими двома, –тобто, ви?..

–Сусідо, ти ж не будеш проти, якщо я поспілкуються з давнім знайомим за чаркою лікера? Бармен, неси найдорожчий, що тільки є в цьому закладі! –проголосив Іорі, взявши перший-ліпший стілець, сівши на нього, повернувши спинку до барної стійки, та клацнув пальцями. Той лише нервово кивнув головою та пішов у підвал.

–Сусідо, краще тобі піти. Я дякую за повернуті ключі, але ми з містером Цудзі на декого че...

–Зачекайте, містер Кітамура, –перебив того Тору. –Можливо, той, на кого ми чекаємо, вже прийшов. Я так розумію, Іорі, тебе відіслали до нас на перемовини?

–Так. Але я тут не через тебе, а через містера Кітамуру.

–Цікаво, коли я вже встиг перейти дорогу Данґану Куро?

–Данґану Куро? –перепитав Іорі. –Зі Збройною Мафією зв'язуються лише військові-ПТСРщики та найманці-невдахи. У мене, звісно, також є ціна, але навряд чи я став б після усього пережитого шукати пригод на свою дупу.

–Тут ти правий, –підтвердив Тору, –але питається: де твій товариш? Я здивований твоїй появі, але все таки я більше б був радий побачити Норайо.

–Думаю, колись та й побачитесь. Він передавав тобі привіт, до речі. Стільки гарного про тебе розповідав...

–Цікаво: що саме?

–Казав, що ти занадто слизький тип. Після останньої вашої зустрічі йому довелося практично весь гардероб змінити.

Поки Іорі розповідав, Тору вирішив відхлебнути пивка зі свого кухоля–але після останнього речення той не стримався й зареготав так, що краплі напою полетіли в лице містера Кітамури. Амбалу цей жест здався не дуже вічливим, але той вирішив стримати свої думки заради перемовин.

–Так що тобі треба, сусідо? –спитав Кітамура. –Ми чекаємо на важливих гостей, а третій буде зайвим.

–По-перше другим, –поправив того юнак, –а по-друге, ви трохи не зрозуміли мету мого візиту: мій бос хоче перемовин з містером Кітамурою, а для цього треба скасувати дану зустріч. Точніше, вона вже скасована.

Якщо з нащадком клану Цуджі Кітамура ще церемонився, то Спиртного Гончака той схопив за комір сорочки й підняв так, щоб ноги юнака не торкалися землі. Не зважаючи на це, погляд Іорі залишався таким ж байдужим, як і весь цей час. Тору ж із зацікавленням продовжив споглядати тим що відбувається, попиваючи пивко, а байкери почали розминати кулаки.

–Ось воно як! –промовив амбал. –Тепер мені зрозуміло, що ви робили з моїми попередниками.

–Саме так. Ми це робили й будемо робити з усіма, хто намагається зазіхнути на прибуток, позиції й інтереси Сакая-сами, при цьому ховаючись за донами або якудзами.

–Що ж... Буде цікаво буде подивитися на писок того стариганя, коли дізнається, що вірний песик пішов на килимок.

«Хай тобі грець, Норайо! Де можна так довго шастати?!» –роздратовано подумав Іорі.

***

Тим часом Кішкоокий блукав у провулку, шукаючи поглядом відкрите вікно бару на другому поверсі, в яке можна б було залізти. І таке знайшлося, проте треба було ще якось до нього дістатися. Одразу ж в очі кинувся металевий паркан та випираючий край даху невеличкої крамнички, що стояла навпроти бару та вже зачинилася.

«Хах, як нічого робити!» –подумав Норайо, почавши лізти на паркан. Через декілька секунд Червоноволосий юнак вже зачепився за підвіконня й невдовзі він опинився всередині кабінету– невеличкої, але пишної кімнати. Містер Кітамура настільки не мав відчуття естетики, що Норайо від дизайну кімнати стало трішки нудити.

Першочергово Норайо хотів спуститися вниз та прийти на допомогу Іорі, але папери, що лежали на робочому столі містера Кітамури прикували його цікавість. Окрім дублікатів документів, які передали банді Сакая, Норайо трапилися договір про «міст» між якудзами та Збройною Мафією, яким мав стати бар «Кровава Троянда» (мостами називають невеличкі банди, підконтрольні території яких стають буферною зоною між зонами впливу для кримінальних організацій, зони впливу яких межують одна з одною) та друга половина договору, де Збройна Мафія в подарунок мала передати якудзам «спадкоємця богів» через містера Кітамуру.

Повернути в реальність Норайо зміг лише галас, що доносився з першого поверху. Юнак притулився спиною до стіни й почав тихенько спускатися по сходах. Визирнувши з укриття й побачивши Тору, Норайо знову сховався й почав діставати з внутрішніх кишень куртки метальні ножі.

***

Напруга зростала все сильніше й сильніше з кожною миттю. Кожен з присутніх придивлявся до опонентів, намагаючись зрозуміти, звідки може бути нанесений удар. Іорі принюхався й відчув знайомий різкий хмільний і трішки солоний запах, що доносився з боку сходів. Через це юнак дозволив собі натягнути невеличку усмішку.

–Бармен, –порушив тишу Іорі, повернувши голову до стойки, –мені ще довго чекати своє замовлення?!!

Як тільки юнак клацнув пальцями– Норайо вийшов з укриття й метнув ножі в сторону байкері. Влучними кидками той вбив усіх шісток, і тільки містер Кітамура був врятований Тору. Якудза відбив атаку своїм ножем, що представляв з себе гібрид танто та балісонга. На його обличчі вже блищала усмішка від нової зустрічі. Іорі ж скористався утвореним хаосом та звільнився із захвату амбала Кітамури.

–А я все думав: коли ж ти з'явишся?! –мовив Тору до Кішкоокого.

–Ти сумнівався, що я залишу Іорі все найцікавіше?

–Не рухатися! Інакше!.. –проголосив один з якудз, намагаючись дістати пістолет, що лежав неподалік. Але не встиг той навіть схопитися за ствол– як долоня вже була прибита до стійки ножем, а друге лезо відбило вогнепал якнайдалі від рук.

–Панове, давайте будемо грати по-чесному? –запропонував Норайо.

–Містер Кітамура, –промовив Тору, притулившись до амбала спиною, –оскільки Збройна Мафія вирішила нас прибрати, то інтереси Дангана Куро не враховуються. Тепер ви під нашою опікою.

–Дякую, Цуджі-сама. Я вас не підведу.

–Ось і файно. А тепер ж повернуся до тебе, Норайо! Не бажаєш потанцювати? –спитав молодий якудза, почавши розкручувати в руках свій балісонг.

–Залюбки!

***

Люди ззовні активно проходили повз бар, не зважаючи на блідні силуети, які навіть жалюзі не могли сховати. Іорі одразу ж вирішив зайняти найвигіднішу позицію в приміщенні– барну стійку. Якщо хтось намагався вистрілити в нього, той ховався під неї; Якщо хтось намагався до юнака пройти збоку, він прикривався та відбивався дверями холодильника.

–Ну що, панове, –спитав у містера Кітамури та ще двох якудз Іорі, –не бажаєте чогось випити?

У відповідь юнак отримав ще одну серію даремних ударів. Він просто нахилився й почав шукати потрібні інгредієнти.

–Так, що у вас тут взагалі є? –питав той самого себе, діставши бостонський шейкер та дві пляшки. Містер Кітамура встиг схопити юнака за шию, однак у відповідь амбал та якудзи отримали бризки в обличчя. –Цукор чи лимон? Цукор чи лимон?

–Щоб тебе!.. Мої очі!.. –закричала від болі шістка, впавши на підлогу. Інші ж двоє також були засліплені, однак продовжували битися наосліп. Наливши певну кількість сиропу та соку в шейкер, Іорі знову похилився заради скляної пляшки зі содовою.

–Дуже вдячний за допомогу, –подякував той якудзі, якого схопив за волосся та вдарив голою по пляшці так, що та відкрилася, завдяки оку бандита.

Перед тим як налити в шейкер газовану воду, Іорі розвернувся до стелажу з різноманітними алкогольними напоями та обрав перший-ліпший бурбон.

–Що це за лайно? –спитав той самого себе, взявши на пробу пару крапель. Це був найдешевший бурбон і смак цілком давав це зрозуміти. Іорі налив трішки напою в шейкер і кинув пляшку напарнику. –Те що треба. Норайо, лови!

Кішкоокий на льоту схопив пляшку за горличко, роблячи замахування в повороті, вловив напій своїм язиком та розбив пляшку об голову Тору.

–А ось і ваш віскі сауер, містер Кітамура, –промовив Іорі, коли змішав усі компоненти та почав шейкувати.

Наостанок юнак вдарив долонею по шейкеру. Через вміст газованої води одна з половинок барменського приладу, немовби куля, влучила амбалу в лоба й той відлетів до іншої частини бару та збив Тору з ніг.

–Грана робота, напарнику! –радісно промовив Норайо, вдаривши кулачком по плечу Іорі й споглядаючи на лежачих супротивників.

–Одне з небагатьох моментів, де з тобою згоден. З тебе вийшла чудова боксерська груша. А тепер варто передати люблячі привітання від пана Сакая.

Іорі взявся за свою тростину іншою рукою та потягнув за набалдашник у вигляді голови орла. Тростина виступала піхвами для одноручного меча, що через мить колючим ударом поразив містера Кітамуру в район грудної клітки. Удар виявився настільки сильним та стрімким, що лезо пройшло крізь тушу амбала та заділо Тору.

Якщо містер Кітамура помер практично одразу, то голова якудз повільно закрив очі, зібрав язиком усі краплі бурбону та натягнув на писок задоволену посмішку.

–І справді...–хрипло зареготав Тору, –ще та бурда. Не думав, що таке лайно дозволить мені відігратися.

Тіло якудзи почало плавитися, ніби вершкове масло. Утворена біомаса почала розповзатися по тілу містера Кітамури, а в деяких місцях кістки, що ховалися всередині, почали впиватися в тіло амбала вилазити назовні, утворюючи на кшталт броні. Очні яблука, ніби заповнені блакитними чорнилами, постійно то з'являлися на ділянках, обвитих біомасою, то зникали. Тепер містер Кітамура тим паче почав нагадувати якогось монстра.

–Ду... маю... –почав голосом амбала казати Тору. Та сама посмішка почала несиметрично натягуватися на обличчі Кітамури. Було видно, що якудза вперше використовує подібний трюк і що пристосування до нового тіла, до якого той приліпився, ніби паразит, тільки почалося. –Містеру Кітамурі ця туша більше не знадобиться.

Іорі вирішив скористатися моментом і спробував атакувати новостворене чудовисько, не чекаючи на закінчення адаптації. Найкращим незахищеним місцем була шия, тому юнак цілився саме в неї. Але рефлекси Тору спрацювали швидше й кістки, покриті твердою глинястою оболонкою, встигли захистити вразливе місце. У відповідь ж якудза вдарив Іорі з такою силою, що той влетів прямо в стелаж з алкоголем.

–Чим ти, в біса, таким став?

–Це слушне питання, друже, – відповів якудза. –Раніше мені доводилося користуватися здібністю лише заради втечі. Втечі від свого вироку... Але тепер я– ваш вирок!

Тору почав активно розмахувати кулаками, але, завдяки своїй спритності, Норайо без усяких проблем ухилявся від практично хаотичних серій атак. Хоча Норайо вже не вперше було перемагати супротивника змором, але ця стратегія– ніщо без знання слабкого місця опонента. До того ж Тору відносно швидко зміг скомбінувати власний бойовий стиль, що базувався на стрімливості, та силу нанесення ударів, яку подарувала йому туша містера Кітамури. Куди тільки Кішкоокий не намагався нанести удар– але все було марно.

Раптом, одне око з'явилося на долоні Тору, що привабило Норайо. Проте це була пастка: як тільки Норайо спробував вирвати око– його руку защемило декількома кістками.

–Коли ж ти вже запам'ятаєш, друже, –спитав Кішкоокого Тору, –що безкоштовна вразливість є лише в захваті?

Якудза схопив Норайо за шию та почав піднімати вгору, все сильніше та сильніше стискаючи горлянку Кішкоокого.

–Забавно, що двоє Бродячих доставлять більше клопоту, аніж пряма конкурентка на трон. Хай там як, тепер батьків спадок дістанеться тому, хто все життя готувався до очолення Токійського Трикутника, мені!

–То...ру...

–Що таке, Норайо? Не подобається? А я ж попереджав тебе, що колись з нас двох залишиться лише один.

Норайо повернувся в бік барної стійки, за якою лежав Іорі. Практично ніщо не давало Кішкоокому надії на порятунок, тому той подумки почав готуватися до смерті.

Проте практично весь цей час Іорі лежав під барною стійкою, знаходячись у свідомості. Він лежав на полі з уламків скла й намагався повернути контроль над кінцівками. Нащупавши меч, юнак почав вставати на ноги, а коли помітив, що в Нарайо майже закрилися очі, взяв клинок в обидві руки й кинув у Тору. Якудзі відрубало руку, да так, що біомаса інстинктивно боялася обгорнути рану.

Хоча це й була дія більше від розгубленості, але до Іорі одразу дійшло, в чому була справа– в алкоголі, котрим випадково було вимазано меч. Саме спирт почав роз'їдати цю біомасу.

–Гарна спроба, Тору, –тяжко дихаючи мовив Іорі, – але тобі в першу чергу треба було остаточно розібратися зі мною.

Юнак перестрибнув через барну стійку й направився в сторону супротивника. Тору спочатку навіть почав робити кроки назад, але зрозумів, що таким чином натякає на вірність дій Іорі.

–Не затримуй нас, напарнику, –сказав Іорі, похлопав по плечу Норайо, який що було сили відкашлювався. Окрім цього, Спиртна Гонча дав невеличку пляшечку пивка. –Тримай. Твоє улюблене, здається.

Поки Кішкоокий, приходив у себе, його товариш взяв декілька ножів та провів по ним мокрими від алкоголю пальцями. Тору ж зрозумів, що більше йому нема куди тікати, тому почав, ніби носоріг, пресувати супротивника. Проте Іорі було байдуже– він спокійно ухилявся та наносив невеличкі порізи в районі ребер.

Коли Норайо привів до ладу своє дихання, він почав дивитися на пляшку з алкоголем. Кішкоокий вагався, чи правильним буде вживання цього напою. Його дуже сильно скував страх через те, що може несвідомо натворити багато неправильних вчинків. Коли Норайо все таки спустошив пляшку алкогольного напою, його очі, як і в Тору, ніби наповнились чорнилами, але жовтими, на багатьох ділянках тіла почали виднітися вени, а зі шкіри почала йти пара.

Після одного з багатьох порізів, Тору більше не міг триматися на ногах і впав на коліно. В той самий момент Норайо намагався нанести удар, але якудза схопив кулак супротивника й вивихнув тому руку. Натомість Норайо, зібравши всю накопичену в собі лють, іншою рукою вдарив так, що рука пройшла крізь тіло наскрізь й схопила згусток біомаси, якою й був Тору.

–Норайо!!! –закричав той, стаючи схожим на людину.

–Іорі, давай!!!

Юнак на прощання подивився на колишнього знайомого, дістав зі стіни меч, та стрімким рухом перерізав щось схоже на горлянку одному зі спадкоємців клану Цуджі. Для Іорі й раніше було вбити людину - не гріх, а біомасу, яка все своє життя тільки формою нагадувала людину, - тим паче.

Норайо впав на коліна й крізь його пальці на підлогу посочилася глиноподібна субстанція. Від головного претендента на очолення якудз Токійського Трикутника залишилася невеличка калюжа, що більше нагадувала купу лайна.

***

Після «перемовин» залишилися лише знищений вщент бар і гора трупів. Через велику кількість ароматизаторів, що були в складі алкогольного запасу, сморід від мертвечини практично не відчувався. Окрім наших героїв, у закладі залишалася лише одна жива людина...

–А ось і ваш лікер, шановний пане!.. –оголосив бармен, вийшовши з льоху. –Як ви й просили!..

Не встиг той договорити– як в декількох сантиметрах від нього в стіну влучив ніж. Бармен з переляку розбив пляшку з лікером і вже вільними руками спробував закрити свого рота.

–Слухай сюди, –почав мовити Іорі, –тут нічого не відбулося й тебе тут ніколи не було. Якщо дізнаємося, що ти про це комусь розповів..

–А він то дізнається, якщо що, що ти розповів...–доповнив Норайо.

–Стули пельку. Так ось, якщо я дізнаюся, що ти комусь розповів, повір, непереливки будуть не лише в тебе. Зрозумів?

У відповідь Іорі отримав лише погоджувальне кивання. Бармен обережно під стінкою пройшов до двері, а потім різко вийшов на вулицю.

–Здається мені, що не треба було його залишати живим...– вголос подумав Іорі.

–Ми його попередили. Та й, як на мене, на сьогодні вже досить з вбивств.

–Хоч тут із тобою згоден. Моє пальто й так не було щоб чистим, але після такої події доведеться в пральні кругленьку суму віддати.

–А ти тільки про своє...

–А про що ще? Чіплятися за минуле– максимально програшна схема. Що зроблено, то зроблено й нікого вже не повернути. Та й ти сам сказав, що я закінчив усе це...

–Не порівнюй себе й мене. Ти – практично зовсім нова людина...

–Так, дивись сюди, –Норайо отримав задля профілактики гарного ляпаса від Іорі. –Ти сьогодні зробив те саме, що й я півтора роки тому. Тепер ти– також нова людина, яку більше ніяка зараза з минулого не сковує. Зараз ми тут гарненько приберемося, підемо назад до Сакай-сами й відсвяткуємо твоє дорослішання. Враховуючи, кого ми ліквідували, Ми можемо розраховувати на підвищення.

–Гаразд, проїхали... Треба вже кінчати з усім цим! - мовив Норайо, запаливши.